Нотатки креадира 🏴‍☠️

🫡🔥 Ми тут, щоб жити!Третя штурмова бригада (легандерна "Трійка") стає Третім армійським корпусом. І запускає, мабуть, найсильнішу рекрутингову військову рекламну кампанію, слоган якої гіпотетично міг би стати слоганом усіх Збройних сил України. Треба бути справді дуже сміливим, щоб під час війни сформулювати і запустити в маси настільки багатошаровий слоган-вірус: "Ми тут, щоб жити!":Жити, а не вмирати.Жити повноцінне життя.Знайти себе справжнього.Жити в Трійці, щоб жила Україна."Життя в умовах війни можливе без мук сумління: воно дозволяє бачити тих, кого любиш, розвиватися, творити й залишатися собою. Бути в Трійці – це не про втрату себе: у ній є місце для сім’ї, друзів, хобі. Адже перемога — це право жити вдома, будувати, мріяти. Життя — найвища цінність і водночас найвища ціна, яку ми платимо за наше майбутнє. Обираючи діяти, ми обираємо життя", — йдеться у зверненні армійців.Рецепт у успіху Трійки простий — системний підхід і залучення професіоналів завжди дають результат!#NoChpunkPlz 👌

Жив-був у 1950-х Алекс Осборн. І створив він методику мозкового штурму, яка передбачала, що коли люди збираються разом, вони генерують вдвічі більше ідей, ніж поодинці. У нього не було тому тому підтверджень. Але продав він мозковий штурм усьому світу. Бо був він професійним продавцем, про що свідчить його прізвище у назві рекламної агенції BBDO у вигляді четвертої літери. Тож люди купили методику й давай використовувати її у своїх компаніях та командах.А потім прийшли дослідники й знову все споганили.Перші ж емпіричні експерименти Дональда Тейлора у 1958 році показали, що групи генерують менше ідей, ніж індивіди. Як за середнім числом загальних ідей, так і за кількістю унікальних рішень. І навіть якщо рахувати якісні ідеї з більшим “ваговим” коефіцієнтом - результат той самий.Ще одне дослідження М. Даннетта та колег у 1963 році проводили в компанії 3M (це ті хлопаки і дівчата, які створили post-it, скотч і більше ніж 100 000 інших іноваційних продуктів). У ньому брали участь 96 фахівців (48 науковців і 48 працівників рекламного відділу), які виконували завдання як індивідуально, так і в групах по 4 особи. Результати знову були однозначними: кожен учасник, працюючи окремо, продукував більше ідей, ніж у складі групи, і при цьому якість ідей не знижувалася. У 23 з 24 порівняних експериментів кількість різних ідей була більшою в індивідуальному режимі, ніж у груповому.Метаналіз Мюллена, Джонсона та Саласа у 1991 році підтвердив: brainstorming-групи генерують істотно менше ідей, ніж індивіди, і ця різниця стосується як кількості, так і якості задумів. Причому втрати продуктивності зростають зі збільшенням розміру групи — чим більша група, тим меншою стає продуктивність кожного її учасника. Узагальнюючи накопичені докази, науковці констатують: попри популярність методу, класичний мозковий штурм майже завжди дає менше ідей, та ще й гіршої середньої якості, ніж еквівалентна робота тієї ж кількості людей індивідуально.«Ой, та розкажіть. Якщо групова взаємодія за методом мозкового штурму гальмує творче мислення учасників, то чому ж його досі використовують провідні компанії світу?»У вчених є відповідь: групи, бляха, часто переоцінюють свою креативність. Людям здається, ніби команда напрацювала багато чудових ідей, хоча насправді їх менше, і вони не такі вже й оригінальні. Але учасники отримують позитивний емоційний досвід: відчуття спільної роботи, схвалення, «мозкова розминка» і не помічають реальних втрат продуктивності.Про це свідчать дослідження. Але Осборн був дуже талановитим рекламістом.P.S. Для мене існує тільки два види мозкового штурму, які я вважаю еффективними. Перший - brainwarming, коли на самому початку роботи кожен учасник групи скидається своїм досвідом та знаннями по темі, щоб збільшити обсяг робочого матеріалу для подальшої індивідуальної роботи. Другий - зворотній зв’язок, коли всі учасники наприкінці презентують свої індивідуально пророблені ідеї, а всі інші учасники шукають пробіли в запропонованих рішеннях (в Pixar цей процес називається brain trust). 🏴‍☠️ Нотатки креадира

Іноді дивлюся на корпоративну культуру всіляких компаній і думаю: «як вам, бляха, вдалося спуститися на таке дно?». А потім дізнаюся, що з 1937 по 1970 рік співробітники IBM співали гімн. Щоранку. 33 роки іспанського сорому.Selling I. B. M., we’re selling I. B. M.,What a glorious feeling, the world is our friend;We’re Watson’s great crew, we’re loyal and true;We’re proud of our job and we never feel blue.We sell our whole line, we’re there every time,To chase away gloom with our products so fine;We’re always in trim, we work with a vim,We’re selling, just selling, I. B. M.* А потім уявляю ці ранкові корпоративні ритуали і навіть трохи радію. Бо в середовищі компаній з атмосферою піонертабору, корпоративна культура здорової людиниможе стати неабиякою конкурентною перевагою. На яку точно варто звертати увагу щоразу при формулюванні цінності.P.S. Зробив невеликий список книг, які сформували моє розуміння корпоративної культури: - Корпорація творців - Tribal Leadership- Turn the ship around - Maverick- It Doesn’t Have to Be Crazy at Work - The fearless organization *Так, це перероблена версія пісні “Singin’ in the Rain”.🏴‍☠️ Нотатки креадира

Треба трохи відпочити. Перезавантажитися. Видихнути.Та який відпочинок? Ти свій календар бачив? Проєкти палають. Не на часі.Та календар завжди буде таким, щонайменше, поки не закінчиться війна.А ще від тебе залежать купа людей. Егоїст.Щоразу, коли виникає потреба зникнути на кілька днів, я вправно знаходжу купу причин цього не робити. Бо враховуючи обставини це ж егоїстично, так? І щоразу доводиться нагадувати собі, що справжній егоїзм - це ігнорування таких позовів тіла й голови. Бо справа не лише в тому, що в довгу воно призводить до надлому, а від зламаного мене - користі нуль. Для всіх. Для сім’ї. Для друзів. Для команд. Для проєктів. Для військових. Та найстрашніше - коли ламаюся я, починаю потроху ламати всіх і все навколо. Нервами. Нездоровими реакціями. Компульсивними діями. А що це, як не егоїзм, загорнутий у красиву обгортку героїзму?Тож вчуся зникати. Раніше - на місяць. Сьогодні - хоча б на кілька днів. Найкраще місце - гори. Де немає зв’язку. І є повітря. Багато, багато повітря. А ще - десятки тисяч кроків попереду, які змушують мозок вимкнути нескінченний потік думок і створити тишу.Моє природне середовище існування.🏴‍☠️ Нотатки креадира

Як навчитися бачити? Дженніфер Робертс, професорка історії мистецтва й архітектури в Гарварді, вигадала власний термін - стратегічне терпіння, який став одним із навчальних інструментів для її студентів. У її курсі з історії мистецтва кожен студент має написати докладну дослідницьку роботу про одну картину на власний вибір. Стратегічне терпіння означає, що перш ніж переходити до збору інформації чи аналізу, студенти отримують завдання: провести три години, просто вдивляючись в об’єкт і записуючи свої міркування, запитання та припущення. Важливо, щоб це відбувалося в музеї або архіві, які ізолюють студента від звичного середовища та зовнішніх подразників.Більшість студентів спочатку чинять опір цьому завданню - вони не розуміють, як три години “просто дивлення” можуть допомогти зрозуміти картину. Але результати показують, що за ці три години студенти проходять шлях від «Що за дурня я роблю?» - до глибокого розуміння картини та задуму автора. Вони починають бачити таку кількість деталей, яку неможливо помітити при швидкому перегляді. Кожна з деталей тягне за собою новий виток роздумів, які згодом складаються в цілісну картину.У Harvard Magazine вийшла стаття Дженніфер, яка закінчувалась такими словами: «Якщо ти дивився на картину — це ще не означає, що ти її побачив. Ось чому навчає ця вправа. Якщо щось доступне зору — це ще не означає, що воно доступне свідомості. Отримання доступу — це ще не вивчення. Лише час і стратегічне терпіння перетворюють доступ на знання».P.S. В Ентоні Гопкінса — схожий підхід до вивчення сценаріїв. Кожен сценарій він читає по 100 разів. В одному з інтерв’ю він пояснив, що такий підхід дозволяє йому глибше зрозуміти мотиви та переживання персонажа й перетворити навіть клішовані сцени на драматично насичений матеріал.🏴‍☠️ Нотатки креадира

Повертаюсь до своїх нотаток про Формулу-1 і аналогій, які прийшли в голову під час перегляду.ПозиціяСвою роботу над проєктом режисер Джозеф Косінський почав із визначення амбітної цілі, яка згодом перетворилася на позиціонування фільму — створити «найавтентичніший, найреалістичніший і найприземленіший фільм про автоперегони в історії». З одного боку, ця позиція виглядає дуже типовою для ринку («найреалістичніші фільми» знімали сотні режисерів по всьому світу). Але, як і при формуванні позиції в будь-якій іншій категорії, все вирішує контекст і відповідь на запитання “як?”По-перше, Косінський обрав майже вільну нішу. За всю історію кінематографу про Формулу-1 було знято всього 14 фільмів, і лише три з них побудовані навколо самих перегонів. Достатньо блакитний океан, егеж?По-друге, режисер мав за плечима досвід високошвидкісного жанру зі своїм Top Gun: Maverick, який зібрав $1,5 мільярда завдяки реальним перегонам реальних літаків у реальному небі. Непогані передумови для зйомки найавтентичніших перегонів на землі.По-третє, партнерство з батьком наймасштабніших зйомок — Джеррі Брукгаймером — одразу підняло ставки і додало рівня тестостерону майбутньому продукту.СтратегіяОкей, із “що?” — позицією майбутнього продукту — визначились. Але без розуміння стратегії — того, як саме має бути втілена ця позиція, які саме рішення мають бути прийняті і які вибори зроблені — найамбітніша ціль лишається просто шматом інформаційного сміття.Після декількох місяців мозкових штурмів, ідей і консультацій знімальна команда дійшла до стратегії, яку можна вмістити у чотири пункти:• Щоб максимально наблизитися до реальності, кожна сцена, кожний кадр, кожен елемент реквізиту, кожний актор і кожне його слово будуть проходити затвердження у топових пілотів Формули-1• Для зйомки на швидкості 360 км/год у тісному просторі розробляються мініатюрні сертифіковані IMAX-камери — щоб глядач буквально опинився за кермом боліда.• Головні актори проходять навчання та стають справжніми пілотами Формули-1, що дозволяє повністю відмовитися від зеленки та знімати сцени перегонів з живими емоціями й реакціями.• І головне — зйомки відбуваються під час реальних етапів чемпіонату, а знімальна команда перетворюється на “11-ту команду” Формули-1.Всього чотири пункти, які сфокусували всю команду на ключових рішеннях, що мали забезпечити досягнення амбітної цілі. Думки на полях• Позиція продукту, яка народжується з власної амбітної цілі автора, вже на старті заряджена енергією, що притягує таланти й можливості.• Не має значення, наскільки унікально звучить позиція, якщо вона унікально реалізована.• Амбітні цілі вимагають сміливої стратегії, яка вимагає сталі в організмі.• Якщо твою стратегію не можна пояснити в кількох реченнях — в тебе нема стратегії. Маю особисту амбітню ціль – допакувати на прикладі фільму ще кілька нотаток про реалізацію стратегії як головний важіль, від якого залежить доля всього проєкту. Здається, мені потрібен Джеррі. 🏴‍☠️ Нотатки креадира

Я обожнюю кінематограф. Всім серцем, до мурах. І не тільки тому, що з перших кадрів перетворююсь на дитину, яка з головою поринає в історію й уявляє себе головним героєм (як у дитинстві, коли після фільмів із Ван Дамом стаєш трохи Ван Дамом, а людям навколо просто щастить, що ти прямо зараз не робиш вертушку). Магія кіно для мене — в тому, скільки всього насправді запаковано у дві години. Сотні талантів, експертиз, підходів, ідей, стратегій, візуальних і музичних стилів, метафор і драматичних арок. Більшість фільмів, які мене вражають, я переглядаю щонайменше двічі (окрім Нолана, там рахунок зазвичай іде на 10+). Бо кожен з них стає для мене підручником, який хочеться вивчати сторінка за сторінкою, щоб потім поцупити щось для свого реального життя. Мені цікаво розбиратися, у які моменти я емоційно включався, якою була природа цих емоцій і що зробили автори, щоб я їх відчув. Тому зазвичай після перегляду я ще деякий час читаю інтерв’ю, передивляюсь бекстейджі, шукаю історії зі знімального процесу. Це допомагає або побачити нові підходи до своєї діяльності, або усвідомити ті, що раніше робив інтуїтивно. Взяти до прикладу F1. Дуже просте з точки зору драматургії, але неймовірно харизматичне і просто шалено складне з технічної точки зору видовище. В якому можна знайти дуже багато паралелей між креативною індустрією та стратегією. Свої думки про них хочу викласти наступного тижня. Після того, як подивлюсь фільм втретє. 🏴‍☠️ Нотатки креадира

Протягом років я будував те, що техногіки та лайфхакери називають «другим мозком».Суть: зафіксуй усе — не забувай нічого.Збережи своє мислення в мережевому архіві (бажано - Obsidian), настільки об’ємному й рекурсивному, що він зможе відповідати на запитання ще до того, як ти їх поставиш. Цей підхід обіцяє ясність. Контроль. Розумову перевагу. Начебто.Але з часом мій другий мозок перетворився на мавзолей.Пилову колекцію колишніх «я», старих інтересів, нав’язливих ідей — нашарованих одна на одну, як геологічні породи.Замість того щоб пришвидшувати мислення, він почав його замінювати.Замість того щоб допомагати пам’яті, він закостенів мою цікавість у статичні категорії.І тому… Я вбив усе. Системи knowledge management обіцяють цілісність, але часто дають лише абстрактну плутанину.Чим більше я записував у свій «сейф», тим менше я відчував і усвідомлював.Цитата здавалася цікавою - я зберігав її, ставив теги, створював зв’язки - й ішов далі.Але її сенс ніколи не проживався. Він зберігався.Як їжа, запакована у вакуум і так і не з’їдена — поки вся поживна цінність не зникає.Ще гірше — сама архітектура почала формувати мою увагу.Я почав читати, щоб видобувати.Слухати — щоб переказувати.Думати у форматах, які можна зберегти.Кожен досвід ставав сировиною.Я припинив дивуватись — і почав обробляти. У дизайні ми говоримо про віднімання як про шлях до витонченості.Скульптор відсікає все, що не є фігурою.Музикант прибирає рядок, який захаращує мелодію.Але в роботі зі знаннями ми накопичуємо.Ми вважаємо збирання — чеснотою.А що, як справжня дисципліна — це видалення?Я не впевнений, що хочу мати карту всього, що я коли-небудь прочитав.Я хочу мати розум, вільний читати те, що справді потрібно.Я хочу пам’ять, яка вміє красиво забувати несуттєве.Я хочу ідеї, які спливають не тому, що я їх заіндексував,а тому що вони були важливі.Я не хочу керувати знанням. Я хочу його усвідомлювати. (С)🏴‍☠️ Нотатки креадира

Канська лихоманка 2025 для Arriba! завершилась. Всі категорії, в які ми подавалися, оголосили переможців. Ми стали фіналістами Cannes Lions. Двічі. Вперше за всю нашу історію. Разом з нашими іспанськими друзями - агенцією Officer&Gentleman. І величезною командою неймовірних людей зі всього світу. Ті, хто давно з нами, знають, що ми мріяли привезти цей статус додому. І це сталося. Харків став фіналістом Канських левів. Вперше. Під час війни. А ще до Харкова їде срібло New York Festival. Три золота з El Sol. Гран прі WINA (World Independent Advertising Awards). Срібло і дві бронзи КМФР. Срібло і бронза ADC*UA. Срібло Ukrainian Design Awards. Це були напружені місяці. І капець який емоційний тиждень. Тепер треба трохи видихнути. І вриватися далі. P.S. Обіймаємо всіх, хто тримав за нас кулаки. І тримаємо їх далі — за неймовірні проєкти наших колег із Saatchi&Saatchi (Мед мінних полів) і Starlight Media (Холостяк), які уже принесли Україні два бронзових Лева. P.P.S. Нотатки продовжимо вже з наступного тижня, бо на цьому я міг спілкуватися тільки звуками 🤪🏴‍☠️ Нотатки креадира

Майкл Кан — легендарний монтажер, восьмиразовий номінант і триразовий лауреат премії «Оскар». Людина, яка монтувала майже всі фільми Стівена Спілберга, включаючи «Втечу з Шоушенка», «Врятувати рядового Раяна», «Шпигунський міст» і «Мюнхен».У своїх рідкісних інтерв’ю Майкл розповідав, що не завжди слідує інструкціям Спілберга буквально. Він робить те, що, на його думку, дійсно потрібно Спілбергу в кінцевому результаті. Усвідомлення надзавдання, яке стоїть за словами режисера, дозволяє йому вносити правки, які сам Спілберг часто навіть не може сформулювати.Стоп. Що?! Як це — не слідує чітким інструкціям? Як це — думає про надзавдання чи про проблему? І як, чорт забирай, може бути таке, що сам СПІЛБЕРГ не може сформулювати, чого йому потрібно?І здавалося б, просто абзац тексту — а скільки професійної мудрості в ньому закладено. Наприклад, у багатьох сферах сліпе слідування інструкціям без додавання власного погляду на рішення, без власних думок і знахідок часто видає або дуже лінивого, або дуже юного спеціаліста. «Дайте мені чітке ТЗ, скажіть конкретно, чого хочете — і я зроблю». Дорослі спеціалісти (назвімо їх так) працюють не з інструкціями, а із задачами і надзавданнями. «Не кажіть мені, що саме потрібно зробити. Скажіть, до чого ми маємо прийти — а я запропоную шляхи». Так, цей підхід вимагає від людини пошуку, рефлексії, боротьби з білим аркушем і взяття відповідальності за свою ідею. Але на те вони й спеціалісти — щоб не боятись.Або от ще: Спілберг не може сформулювати, що йому потрібно. Тобто як це — не може? Один із найкращих режисерів планети, з гігантським досвідом у найрізноманітніших жанрах — і не може пояснити, що саме не так і що треба змінити? Справді?!Я все своє професійне життя парився через те, що іноді не міг пояснити, що саме не так в ідеї, ролику чи упаковці. Просто відчував, що щось не те. Але на всі «ну як ми будемо працювати, якщо незрозуміло, чого ти хочеш» не міг швидко дати виразну відповідь. А потім картав себе. Типу — що ж ти за креативний директор, якщо не можеш чітко вербалізувати свою думку?Виявляється, так буває. Буває, що не вдається одразу вербалізувати відчуття. Буває, що не розумієш, що саме не так, але точно знаєш — щось не так. Буває, що не можеш обрати між кількома варіантами, не впевнений, який із них спрацює краще. І це нормально. Особливо коли в голові одночасно крутяться кілька проєктів.І круто, коли поруч із тобою в команді працюють свої Майкли — люди, які слухають не лише те, що ти кажеш, а й думають, чому ти це кажеш. Люди, які розуміють надзавдання й пропонують власні рішення, що ведуть до бажаного результату.P.S. Цей самий підхід працює й у взаємодії з клієнтами. Команда замовника не завжди може чітко сформулювати, що саме її бентежить, і далеко не завжди здатна видати ідеальні інструкції (та, чесно кажучи, й не зобов’язана). І тут завдання агенції — не займати позу «без чіткого ТЗ ми не працюємо», а разом із клієнтом зрозуміти, яке надзавдання треба вирішити, і запропонувати власні варіанти рішень.🏴‍☠️ Нотатки креадира