Нотатки креадира 🏴‍☠️

Як навчитися бачити? Дженніфер Робертс, професорка історії мистецтва й архітектури в Гарварді, вигадала власний термін - стратегічне терпіння, який став одним із навчальних інструментів для її студентів. У її курсі з історії мистецтва кожен студент має написати докладну дослідницьку роботу про одну картину на власний вибір. Стратегічне терпіння означає, що перш ніж переходити до збору інформації чи аналізу, студенти отримують завдання: провести три години, просто вдивляючись в об’єкт і записуючи свої міркування, запитання та припущення. Важливо, щоб це відбувалося в музеї або архіві, які ізолюють студента від звичного середовища та зовнішніх подразників.Більшість студентів спочатку чинять опір цьому завданню - вони не розуміють, як три години “просто дивлення” можуть допомогти зрозуміти картину. Але результати показують, що за ці три години студенти проходять шлях від «Що за дурня я роблю?» - до глибокого розуміння картини та задуму автора. Вони починають бачити таку кількість деталей, яку неможливо помітити при швидкому перегляді. Кожна з деталей тягне за собою новий виток роздумів, які згодом складаються в цілісну картину.У Harvard Magazine вийшла стаття Дженніфер, яка закінчувалась такими словами: «Якщо ти дивився на картину — це ще не означає, що ти її побачив. Ось чому навчає ця вправа. Якщо щось доступне зору — це ще не означає, що воно доступне свідомості. Отримання доступу — це ще не вивчення. Лише час і стратегічне терпіння перетворюють доступ на знання».P.S. В Ентоні Гопкінса — схожий підхід до вивчення сценаріїв. Кожен сценарій він читає по 100 разів. В одному з інтерв’ю він пояснив, що такий підхід дозволяє йому глибше зрозуміти мотиви та переживання персонажа й перетворити навіть клішовані сцени на драматично насичений матеріал.🏴‍☠️ Нотатки креадира

Повертаюсь до своїх нотаток про Формулу-1 і аналогій, які прийшли в голову під час перегляду.ПозиціяСвою роботу над проєктом режисер Джозеф Косінський почав із визначення амбітної цілі, яка згодом перетворилася на позиціонування фільму — створити «найавтентичніший, найреалістичніший і найприземленіший фільм про автоперегони в історії». З одного боку, ця позиція виглядає дуже типовою для ринку («найреалістичніші фільми» знімали сотні режисерів по всьому світу). Але, як і при формуванні позиції в будь-якій іншій категорії, все вирішує контекст і відповідь на запитання “як?”По-перше, Косінський обрав майже вільну нішу. За всю історію кінематографу про Формулу-1 було знято всього 14 фільмів, і лише три з них побудовані навколо самих перегонів. Достатньо блакитний океан, егеж?По-друге, режисер мав за плечима досвід високошвидкісного жанру зі своїм Top Gun: Maverick, який зібрав $1,5 мільярда завдяки реальним перегонам реальних літаків у реальному небі. Непогані передумови для зйомки найавтентичніших перегонів на землі.По-третє, партнерство з батьком наймасштабніших зйомок — Джеррі Брукгаймером — одразу підняло ставки і додало рівня тестостерону майбутньому продукту.СтратегіяОкей, із “що?” — позицією майбутнього продукту — визначились. Але без розуміння стратегії — того, як саме має бути втілена ця позиція, які саме рішення мають бути прийняті і які вибори зроблені — найамбітніша ціль лишається просто шматом інформаційного сміття.Після декількох місяців мозкових штурмів, ідей і консультацій знімальна команда дійшла до стратегії, яку можна вмістити у чотири пункти:• Щоб максимально наблизитися до реальності, кожна сцена, кожний кадр, кожен елемент реквізиту, кожний актор і кожне його слово будуть проходити затвердження у топових пілотів Формули-1• Для зйомки на швидкості 360 км/год у тісному просторі розробляються мініатюрні сертифіковані IMAX-камери — щоб глядач буквально опинився за кермом боліда.• Головні актори проходять навчання та стають справжніми пілотами Формули-1, що дозволяє повністю відмовитися від зеленки та знімати сцени перегонів з живими емоціями й реакціями.• І головне — зйомки відбуваються під час реальних етапів чемпіонату, а знімальна команда перетворюється на “11-ту команду” Формули-1.Всього чотири пункти, які сфокусували всю команду на ключових рішеннях, що мали забезпечити досягнення амбітної цілі. Думки на полях• Позиція продукту, яка народжується з власної амбітної цілі автора, вже на старті заряджена енергією, що притягує таланти й можливості.• Не має значення, наскільки унікально звучить позиція, якщо вона унікально реалізована.• Амбітні цілі вимагають сміливої стратегії, яка вимагає сталі в організмі.• Якщо твою стратегію не можна пояснити в кількох реченнях — в тебе нема стратегії. Маю особисту амбітню ціль – допакувати на прикладі фільму ще кілька нотаток про реалізацію стратегії як головний важіль, від якого залежить доля всього проєкту. Здається, мені потрібен Джеррі. 🏴‍☠️ Нотатки креадира

Я обожнюю кінематограф. Всім серцем, до мурах. І не тільки тому, що з перших кадрів перетворююсь на дитину, яка з головою поринає в історію й уявляє себе головним героєм (як у дитинстві, коли після фільмів із Ван Дамом стаєш трохи Ван Дамом, а людям навколо просто щастить, що ти прямо зараз не робиш вертушку). Магія кіно для мене — в тому, скільки всього насправді запаковано у дві години. Сотні талантів, експертиз, підходів, ідей, стратегій, візуальних і музичних стилів, метафор і драматичних арок. Більшість фільмів, які мене вражають, я переглядаю щонайменше двічі (окрім Нолана, там рахунок зазвичай іде на 10+). Бо кожен з них стає для мене підручником, який хочеться вивчати сторінка за сторінкою, щоб потім поцупити щось для свого реального життя. Мені цікаво розбиратися, у які моменти я емоційно включався, якою була природа цих емоцій і що зробили автори, щоб я їх відчув. Тому зазвичай після перегляду я ще деякий час читаю інтерв’ю, передивляюсь бекстейджі, шукаю історії зі знімального процесу. Це допомагає або побачити нові підходи до своєї діяльності, або усвідомити ті, що раніше робив інтуїтивно. Взяти до прикладу F1. Дуже просте з точки зору драматургії, але неймовірно харизматичне і просто шалено складне з технічної точки зору видовище. В якому можна знайти дуже багато паралелей між креативною індустрією та стратегією. Свої думки про них хочу викласти наступного тижня. Після того, як подивлюсь фільм втретє. 🏴‍☠️ Нотатки креадира

Протягом років я будував те, що техногіки та лайфхакери називають «другим мозком».Суть: зафіксуй усе — не забувай нічого.Збережи своє мислення в мережевому архіві (бажано - Obsidian), настільки об’ємному й рекурсивному, що він зможе відповідати на запитання ще до того, як ти їх поставиш. Цей підхід обіцяє ясність. Контроль. Розумову перевагу. Начебто.Але з часом мій другий мозок перетворився на мавзолей.Пилову колекцію колишніх «я», старих інтересів, нав’язливих ідей — нашарованих одна на одну, як геологічні породи.Замість того щоб пришвидшувати мислення, він почав його замінювати.Замість того щоб допомагати пам’яті, він закостенів мою цікавість у статичні категорії.І тому… Я вбив усе. Системи knowledge management обіцяють цілісність, але часто дають лише абстрактну плутанину.Чим більше я записував у свій «сейф», тим менше я відчував і усвідомлював.Цитата здавалася цікавою - я зберігав її, ставив теги, створював зв’язки - й ішов далі.Але її сенс ніколи не проживався. Він зберігався.Як їжа, запакована у вакуум і так і не з’їдена — поки вся поживна цінність не зникає.Ще гірше — сама архітектура почала формувати мою увагу.Я почав читати, щоб видобувати.Слухати — щоб переказувати.Думати у форматах, які можна зберегти.Кожен досвід ставав сировиною.Я припинив дивуватись — і почав обробляти. У дизайні ми говоримо про віднімання як про шлях до витонченості.Скульптор відсікає все, що не є фігурою.Музикант прибирає рядок, який захаращує мелодію.Але в роботі зі знаннями ми накопичуємо.Ми вважаємо збирання — чеснотою.А що, як справжня дисципліна — це видалення?Я не впевнений, що хочу мати карту всього, що я коли-небудь прочитав.Я хочу мати розум, вільний читати те, що справді потрібно.Я хочу пам’ять, яка вміє красиво забувати несуттєве.Я хочу ідеї, які спливають не тому, що я їх заіндексував,а тому що вони були важливі.Я не хочу керувати знанням. Я хочу його усвідомлювати. (С)🏴‍☠️ Нотатки креадира

Канська лихоманка 2025 для Arriba! завершилась. Всі категорії, в які ми подавалися, оголосили переможців. Ми стали фіналістами Cannes Lions. Двічі. Вперше за всю нашу історію. Разом з нашими іспанськими друзями - агенцією Officer&Gentleman. І величезною командою неймовірних людей зі всього світу. Ті, хто давно з нами, знають, що ми мріяли привезти цей статус додому. І це сталося. Харків став фіналістом Канських левів. Вперше. Під час війни. А ще до Харкова їде срібло New York Festival. Три золота з El Sol. Гран прі WINA (World Independent Advertising Awards). Срібло і дві бронзи КМФР. Срібло і бронза ADC*UA. Срібло Ukrainian Design Awards. Це були напружені місяці. І капець який емоційний тиждень. Тепер треба трохи видихнути. І вриватися далі. P.S. Обіймаємо всіх, хто тримав за нас кулаки. І тримаємо їх далі — за неймовірні проєкти наших колег із Saatchi&Saatchi (Мед мінних полів) і Starlight Media (Холостяк), які уже принесли Україні два бронзових Лева. P.P.S. Нотатки продовжимо вже з наступного тижня, бо на цьому я міг спілкуватися тільки звуками 🤪🏴‍☠️ Нотатки креадира

Майкл Кан — легендарний монтажер, восьмиразовий номінант і триразовий лауреат премії «Оскар». Людина, яка монтувала майже всі фільми Стівена Спілберга, включаючи «Втечу з Шоушенка», «Врятувати рядового Раяна», «Шпигунський міст» і «Мюнхен».У своїх рідкісних інтерв’ю Майкл розповідав, що не завжди слідує інструкціям Спілберга буквально. Він робить те, що, на його думку, дійсно потрібно Спілбергу в кінцевому результаті. Усвідомлення надзавдання, яке стоїть за словами режисера, дозволяє йому вносити правки, які сам Спілберг часто навіть не може сформулювати.Стоп. Що?! Як це — не слідує чітким інструкціям? Як це — думає про надзавдання чи про проблему? І як, чорт забирай, може бути таке, що сам СПІЛБЕРГ не може сформулювати, чого йому потрібно?І здавалося б, просто абзац тексту — а скільки професійної мудрості в ньому закладено. Наприклад, у багатьох сферах сліпе слідування інструкціям без додавання власного погляду на рішення, без власних думок і знахідок часто видає або дуже лінивого, або дуже юного спеціаліста. «Дайте мені чітке ТЗ, скажіть конкретно, чого хочете — і я зроблю». Дорослі спеціалісти (назвімо їх так) працюють не з інструкціями, а із задачами і надзавданнями. «Не кажіть мені, що саме потрібно зробити. Скажіть, до чого ми маємо прийти — а я запропоную шляхи». Так, цей підхід вимагає від людини пошуку, рефлексії, боротьби з білим аркушем і взяття відповідальності за свою ідею. Але на те вони й спеціалісти — щоб не боятись.Або от ще: Спілберг не може сформулювати, що йому потрібно. Тобто як це — не може? Один із найкращих режисерів планети, з гігантським досвідом у найрізноманітніших жанрах — і не може пояснити, що саме не так і що треба змінити? Справді?!Я все своє професійне життя парився через те, що іноді не міг пояснити, що саме не так в ідеї, ролику чи упаковці. Просто відчував, що щось не те. Але на всі «ну як ми будемо працювати, якщо незрозуміло, чого ти хочеш» не міг швидко дати виразну відповідь. А потім картав себе. Типу — що ж ти за креативний директор, якщо не можеш чітко вербалізувати свою думку?Виявляється, так буває. Буває, що не вдається одразу вербалізувати відчуття. Буває, що не розумієш, що саме не так, але точно знаєш — щось не так. Буває, що не можеш обрати між кількома варіантами, не впевнений, який із них спрацює краще. І це нормально. Особливо коли в голові одночасно крутяться кілька проєктів.І круто, коли поруч із тобою в команді працюють свої Майкли — люди, які слухають не лише те, що ти кажеш, а й думають, чому ти це кажеш. Люди, які розуміють надзавдання й пропонують власні рішення, що ведуть до бажаного результату.P.S. Цей самий підхід працює й у взаємодії з клієнтами. Команда замовника не завжди може чітко сформулювати, що саме її бентежить, і далеко не завжди здатна видати ідеальні інструкції (та, чесно кажучи, й не зобов’язана). І тут завдання агенції — не займати позу «без чіткого ТЗ ми не працюємо», а разом із клієнтом зрозуміти, яке надзавдання треба вирішити, і запропонувати власні варіанти рішень.🏴‍☠️ Нотатки креадира

Після років волань з приводу того, чому круті стратегії назавжди знаходять спокій у корпоративних шухлядах, після купи разів, коли я сам розкладав красиві роздруковані слайди зі стратегією для своїх компаній по полицях, я зрозумів дещо цікаве.Головний ворог гарної стратегії - це не погана стратегія і не її відсутність. А тупо щоденні задачі.Довбаний потік усього, що необхідно робити просто для того, щоб компанії продовжували існувати. Цей потік викрадає фокус, зводить енергію, необхідну для змін, до нуля. А без енергії немає волі, без волі - неможливі зміни, а стратегія без змін - марна гра словами, картинками й графіками.Якщо у «що?» (стратегія) не з’являється «як?» (відповідні люди, план та енергія на реалізацію), то цілком природно відкласти зміни на кращі часи. А це означає, що прокачка навичок реалізації проєктів та управління енергією - головна запорука (не гарантія) реалізованої стратегії.Бо з того, що я знаю з досвіду й спостережень, значні результати показують не ті, хто мають найінноваційніші, найпуперовіші стратегії на ринку, а ті, хто здатні реалізовувати звичайні. Прості. Робочі стратегії. Головне - реалізовувати.🏴‍☠️ Нотатки креадира

У суботу був дуже важливий день. Для Волонтерської, для всієї команди і для мене особисто. Ми розпочали новий сезон Лавки деокупації — одного з найважливіших і найтепліших проєктів нашого фонду. Для тих, хто не знайомий із цим проєктом, — коротка довідка. І трохи про стратегію.У перші роки повномасштабного вторгнення одним із напрямів нашої діяльності була гуманітарна допомога мешканцям Харкова і області: продукти, ліки, гігієна, різноманітні медичні приладдя. За два роки понад 100 000 людей отримали від нас допомогу.Потім, завдяки нашим захисникам, Харківську область було деокуповано — і ми спрямували свої зусилля туди. Після десятків поїздок у розтрощені села, куди поступово поверталися люди, в нас виникло відчуття, що гуманітарна допомога дозволяє людям протриматися, але її недостатньо, щоб змінити їх життя системно. Для цього людям потрібна була робота, гідність і впевненість у своїх силах.Тому ми поставили собі запитання: як ми можемо допомогти мешканцям деокупованих сіл забезпечувати себе самостійно? Як ми можемо дати їм не рибу, а вудку?Так народилась ідея Лавки деокупації — проєкту, в межах якого ми забезпечуємо домогосподарства на деокупованих територіях усім необхідним для вирощування врожаю: насінням, садовими інструментами, теплицями. Потім ми викуповуємо їхній врожай, забеспечуємо логістику і продаємо харків’янам та міським закладам у нашіх Лавках. Таким чином ми вибудовуємо виробничий ланцюжок, який:- дає мешканцям деокупованих сіл можливість заробляти на власній праці,- дозволяє Волонтерській допомагати селищам розвиватися,- а харків’янам — купувати гарні й свіжі овочі, ягоди, зелень, сіль, мед та іншу смакоту, допомагаючи при цьому тим, хто постраждав від окупації.І цього сезону ми відкриваємося одразу в двох нових локаціях! Перша — крамничка на 7 складі, яку ми створили разом із нашими друзями Пухке - виробником найсмачніших тістечок у Харкові. Друга - біля наших інших друзів – кав’ярні Пакуфуда на Держпромі. Чекаємо всіх вас у гості! У цьому проєкті - дуже багато тепла всієї нашої команди. І дуже багато користі для сотень людей із деокупованих сіл.А ще підписуйтесь на інсту Лавки — ми там іноді ділимося цією теплотою❤️🏴‍☠️ Нотатки креадира

Сьогодні натрапив на цікаву думку про те, що призвело до перетворення нас із тваринок на Homo sapiens (ок, судячи з останніх років — не всіх, але хтось таки зміг).Зміна наших стосунків з часом.У світі диких тварин час здебільшого грає проти них. Чим довше сидиш на місці як потенційна жертва — тим вищі шанси бути вбитим.Чим довше сидиш на місці як хижак — тим більше шансів втратити здобич і залишитися голодним.Сотні тисяч років час грав проти нас. Знадобилося багацько часу, щоб ми навчилися перетворювати його на союзника.Ми почали спостерігати. Чим більше ми спостерігали за здобиччю, тим краще розуміли її повадки. Довго вдивляючись у будь-який об’єкт без відволікань, ми бачили закономірності, узагальнювали й починали мислити наперед. У нас з’явився ментальний простір для роздумів, рефлексії та ідей. Цей простір створив для нас іншу реальність, до якої тварини не мали доступу.Поступово ми ставали все більш винахідливими, перетворюючи складні вміння на мистецтво.Тож одним із переломних моментів нашого виду стала ця зміна ставлення до часу (порівняно з тваринами). Замість того, щоб постійно бігти, ми зупинилися і завдяки цьому створили для себе простір для спостереження та усвідомлення. Ми зробили час своїм партнером. І поступово стали розумнішими. Проте сьогодні є відчуття, що ми почали рух у зворотному напрямку. Бо сповільнення, уважне спостереження й усвідомлення - це щось на нереалістичному. Щодня ми просто намагаємось наздогнати час. Більше задач, більше зустрічів, більше дзвінків, більше інформації, більше практик, більше хоббі. І щодня ми програємо. Час знову грає проти нас.А ми знову перетворюємось на тваринок, які швидше реагують на небезпечні сигнали навколо, ніж створюють простори для мислення.Судячи за все, щоб залишатися людьми, нам знову доведеться зробити час своїм партнером. Або поступово перетворитись на Гомо Еректус і далі по ланцюжку.🏴‍☠️ Нотатки креадира

Добре, що в будь-який момент навколо завжди є купа експертів. Які достоменно знають що треба і чого не треба робити, як це все робити правильно і що зі зробленого гарантовано не спрацює. Бо якби не вони… страшно сказати скільки чудових винаходів не побачило б світ. «У цього "телефона" занадто багато недоліків, щоб усерйоз розглядати його як засіб комунікації. Пристрій не має для нас жодної цінності», — Western Union у своєму службовому документі на появу телефона Белла. «Ми не розповідаємо вам, як тренувати, — і ви не розповідайте нам, як робити взуття», — експерти Onitsuka Tiger Біллу Баверману - винахіднику «вафельної» підошви та одному із засновників Nike. «Ми пішли до Atari і сказали: "Слухайте, ми придумали таку дивовижну штуку, в ній навіть є деякі ваші компоненти. Не могли б ви нас профінансувати? Або ми можемо віддати вам свою ідею. Нам просто хочеться її реалізувати. Платіть нам зарплату, і ми працюватимемо на вас". Вони відповіли: "Ні". Тоді ми пішли до Hewlett-Packard, і ті сказали: "Ви нам не потрібні. Ви ж навіть коледж іще не закінчили"» — Стів Джобс про спроби зацікавити компанії Atari та НР концепцією розробленого ним та Возняком персонального компʼютера. «"Ви повинні почати продавати франшизу, — казав я їм. — Випробуйте це на мені, я готовий бути піддослідним кроликом". Вони категорично відмовились! Не могли зрозуміти ідею... Вони відмовили, і нам з Бадом нічого не залишалося, як розраховувати лише на себе» — Сем Волтон про те, як у 1962 році намагався переконати керівництво мережі магазинів Ben Franklin підтримати його концепцію дешевих роздрібних магазинів. Після цього Волтон створив Walmart.«Та кому, чорт забирай, хочеться чути, як актори кіно розмовляють?» — Гаррі Ворнер, Warner Brothers (1927 рік).«Нам не подобається їхнє звучання, та й гітари вже виходять із моди» — відмова, яку отримали The Beatles у 1962 році від Decca Recording Company. «Бурити свердловини, щоб видобувати нафту? Тобто бурити землю у спробах знайти нафту? Та ви збожеволіли!» — всі досвідчені бурильники, коли в 1859 Едвін Дрейк намагався залучити їх до свого проєкту з буріння нафтових свердловин. Пізніше він став першою людиною, яка в такий спосіб відкрила нафтове родовище.«Це добре для спорту. Але для озброєння літаки не годяться», — Фердинанд Фош, командувач союзних військ на Західному фронті під час Першої світової війни.«Телебачення ніколи не буде популярним: дивитися його можна тільки в затемненій кімнаті, і потрібна постійна увага» — професор Гарвардського університету Честер Доус (1940 рік).🏴‍☠️ Нотатки креадира