Я обожнюю кінематограф. Всім серцем, до мурах. І не тільки тому, що з перших кадрів перетворююсь на дитину, яка з головою поринає в історію й уявляє себе головним героєм (як у дитинстві, коли після фільмів із Ван Дамом стаєш трохи Ван Дамом, а людям навколо просто щастить, що ти прямо зараз не робиш вертушку). Магія кіно для мене — в тому, скільки всього насправді запаковано у дві години. Сотні талантів, експертиз, підходів, ідей, стратегій, візуальних і музичних стилів, метафор і драматичних арок. Більшість фільмів, які мене вражають, я переглядаю щонайменше двічі (окрім Нолана, там рахунок зазвичай іде на 10+). Бо кожен з них стає для мене підручником, який хочеться вивчати сторінка за сторінкою, щоб потім поцупити щось для свого реального життя. Мені цікаво розбиратися, у які моменти я емоційно включався, якою була природа цих емоцій і що зробили автори, щоб я їх відчув. Тому зазвичай після перегляду я ще деякий час читаю інтерв’ю, передивляюсь бекстейджі, шукаю історії зі знімального процесу. Це допомагає або побачити нові підходи до своєї діяльності, або усвідомити ті, що раніше робив інтуїтивно. Взяти до прикладу F1. Дуже просте з точки зору драматургії, але неймовірно харизматичне і просто шалено складне з технічної точки зору видовище. В якому можна знайти дуже багато паралелей між креативною індустрією та стратегією. Свої думки про них хочу викласти наступного тижня. Після того, як подивлюсь фільм втретє. 🏴‍☠️ Нотатки креадира