Нотатки креадира 🏴‍☠️

Візьміть 10 креативників, 10 стратегів, 10 маркетологів і 10 підприємців. Запитайте кожного з них, що потрібно робити вашому бізнесу, щоб досягти своїх цілей (якими конкретно вони будуть - взагалі неважливо). З великою ймовірністю ви отримаєте щонайменше 40 різних відповідей. І чимало з них будуть щиро суперечити одна одній. При цьому всі ці поважні люди звучатимуть вкрай впевнено, посилатимуться на переконливі підходи, говоритимуть правильні слова, згадуватимуть авторитетну статистику й наводитимуть доречні приклади. Та правда в тому, що ніхто з них не знатиме напевно, що саме спрацює.Бо коли йдеться про бізнес. Ніхто. Нічого. Напевно. Не знає.Ми не знаємо, чи ринок прийме наш продукт.Ми не знаємо, чи стратегія приведе до бажаного результату.Ми не знаємо, як насправді спрацює кампанія, яку запускаємо.Все, що ми можемо — це збільшувати ймовірність успіху.Завдяки фантазії, досвіду, поглядам і професійній інтуїції (силу якої не варто недооцінювати). А якщо є ресурси — ще й через дослідження та тестування (які, як відомо, теж нічого не гарантують).Це — незручна правда. Вона важко сприймається і ще важче продається. Тому ми й вигадуємо складні фреймворки, незрозумілі терміни, абревіатури і все інше, що може підсилити нашу цінність в очах клієнта (ми теж маємо використовувати маркетингові інструменти для продажу себе). Чи означає це, що не варто звертатися до стратегів, креативників, підприємців? Ні, не означає. Бо їхній досвід часто ширший, а чуйка — сильніша. Бо вони живуть своєю справою 24/7 (так, навіть удома, навіть у сні). А ще — завдяки свіжому погляду вони здатні помічати нові ідеї та можливості, яких можете не бачити ви. А потім перетворювати цей хаос на робочі системи. Їхня участь може суттєво прискорити процеси. Проте варто пам’ятати: усе, що вони роблять — це завжди work in progress. Це процес проб і помилок, висновків і нових спроб. І саме ця постійна робота, за умови наполегливості та частки вдачі, поступово наближає до успіху.А успіх приходить не тоді, коли ми не помиляємось,а тоді, коли ми помиляємось рідше, ніж влучаємо.P.S. До речі, стратегам і креативникам іноді теж варто бути трохи менш пафосними щодо своєї діяльності. На мій особистий смак. 🏴‍☠️ Нотатки креадира

Зібрались якось Волонтерська, Трипіччя та Літмузей… Чим більше ворог намагається зруйнувати, тим сильніше наше бажання створювати. До того ж ми постійно шукаємо нові способи допомоги нашим військовим. І коли в цьому пошуку збираються неймовірні люди, які роблять неймовірні речі — народжуються неймовірні ідеї. Як-от наш новий проєкт першого в Україні благодійного кафе польової козацької кухні з історією. Ми — Микита, Макс, Мері, Кирило, Таня та Віктор.Ми вміємо готувати й годувати, запускати й розвивати, допомагати людям, захопливо розповідати про минуле, берегти памʼять і вдихати життя у простори.Ми об’єднуємо наші вміння і створюємо «Благовіщенський курінь» – перше в Україні благодійне кафе польової козацької кухні на Благовіщенському базарі. Щоб зберегти його історію та подивитись на базар по-новому.Для запуску закладу нам потрібно зібрати 2 000 000 грн.Якщо цей проєкт вам відгукується — запрошуємо долучитись до збору на проєкт мрії.Якщо хочете допомогти інформаційно — просто поширте цей допис, це дуже допомагає.Якщо хочете стати спонсором чи партнером проєкту — будь ласка, напишіть мені листа на [email protected].Дякуємо вам за підтримку!Щиро ваші, харківці-мрійники.🏴‍☠️ Нотатки креадира

Американці у Вʼєтнамі: «Ми не програли, ми просто не зрозуміли, що взагалі робили».Книга Гаррі Саммерса On Strategy каже: тактично й логістично все було шикарно. Підтримка армії на полі бою — найкраща за всю історію воєн. Мільйон солдатів туди-сюди, забезпечення — як на курорті, ворог відступає, втрати в нього шалені. Начебто — перемога за розкладом. Але виграв, як ми знаємо, не той, хто за розкладом, а той, хто знав за шо воював.Чому? Бо в американські військових не було зрозумілої цілі їх дій. Більшість генералів чесно зізналися, що до кінця так і не зрозуміли, навіщо вся ця вечірка взагалі затівалась. І чого в результаті вони мали досягти. Без чіткої зрозумілої всім учасникам мети неможливо сформулювати стратегію. Навіть якщо ти США.Тож перш ніж вриватися в розробку стратегії варто двічі перевірити чи взагалі ми знаємо НАВІЩО ми це робимо. Щоб потім не блукати в джунглях. У кращому випадку.P.S. Якщо вам здалося, що в цій історії є певні аналогії з армією росії - вам не здалося.🏴‍☠️ Нотатки креадира

У світі написано величезну кількість книг про стратегію. Проводиться безліч курсів, де маркетинг і бізнес розбирають на атоми. Вигадано сотні інструментів для аналізу, сегментації, дефрагментації, утилізації, верифікації та інших не менш важливих слів. Найрозумнішими людьми описані всі можливі піраміди, компаси, фрактали, діаграми, CJM, PTS, CBI, MNU.Здається, написано і сказано вже все. Просто бери й роби. От тільки чомусь навколо не з’являється принципово більше проривних проєктів. Чомусь на будь-якому ринку більшість брендів залишаються нудними та прісними. Чомусь із сотні студентів, які пройшли MBA або якусь менш пафосну програму, добре, якщо хоча б один створить щось дійсно цінне для людей, а не просто тюнінгуватиме те, що вже є. Скоріш за все, проблема не в знанні - його навколо достатньо. А в сталі. Сталь у яйцях. Останній елемент стратегії, якому не навчиш через книги, курси і фреймворки. Будь-яка стратегія, якою б чудово сформульованою вона не була, скільки б можливостей не відкрили дослідження, які б нові ринки не знайшли в процесі аналізу, рано чи пізно приходить до тривожного моменту, коли потрібно перестати малювати красиві графіки і перекидатися розумними речівками й почати РОБИТИ. А це майже завжди означає зробити крок у невідоме. Зробити щось, чого компанія (чи навіть вся індустрія) ще ніколи не робила. Крок ліворуч або праворуч від звичного ходу речей. В якому, можливо, не надто ефективно, проте комфортно і зрозуміло.Стратегія передбачає зміни, а зміни завжди пов’язані з ризиками, навіть якщо вони підкріплені купою кількісних досліджень, фокус-груп і всього, що може хоч трохи зменшити невизначеність. У підсумку, якою б крутою не була розроблена стратегія, вона ніколи не буде реалізована, якщо у власника не вистачить рішучості. Без сталі в организмі всі найпросунутіші інструменти та алгоритми залишаються лише красивими закарлючками на папері.🏴‍☠️ Нотатки креадира

Скільки стратегів - стільки й визначень того, що це взагалі таке. Ми по-різному називаємо одні й ті самі явища. Використовуємо різні інструменти. Дивимося на різні показники. І цей безлад, схоже, починається з того, як ми розуміємо саме слово «стратегія».Ок, ми всі чули, що стратегія – це «мистецтво полководця». Але звідки воно взялося? Чому саме мистецтво? У чому воно полягає? Якщо звернутись до Вікіпедії (дуже сумнівне джерело), побачимо визначення: «це загальний, недеталізований план, що охоплює довготривалий проміжок часу, спосіб досягнення важливої мети». Тобто, стратегія – це план. Документ. В якому прописані кроки того, як ми будемо досягати мети. Так? Ні. Навіть близько. Слово «стратегія» походить з давньогрецького στρατηγία, що складається з στρατός (військо) і ἄγω (вести, керувати). У Стародавній Греції стратегією називали не папірець із пунктами, а всю сукупність умінь, знань, рішень і мислення, необхідних для ведення війни. А стратегом (στρατηγός) — людину, яка вміла цим всім керувати.Ок, а до чого тут мистецтво? Греки вважали, що у стратега нема і не може бути чітких інструкцій чи алгоритмів, у кожній ситуації він приймає рішення в умовах обмеженої інформації, невизначеності, змін і ризику. А це вимагає інтуїції, уяви, творчості, а отже стратегія має багато спільного з мистецтвом. Виходить, для авторів слова «стратегія» – це не документ, не план і не набір рішень. Стратегія – це спосіб мислення. Або дисциплина. Жива, інтелектуальна і творча. Яка має справу з невідомим майбутнім. Та якщо стратегія – це дисциплина та спосіб мислення, то фраза «у нас є стратегія» вводить в серйозну оману. По-перше, вона створює ілюзію завершеності — ніби стратегія це щось раз і назавжди написане. «У нас є стратегія» = ми вже молодці, ми вже подумали, розходимось. Ця фраза знімає напругу мислення, гальмує допитливість і породжує ілюзію контролю. Процес підміняється результатом, ми зупиняємось. А по-друге, вона просто некоректна. Так само, як казати «у нас є психологія, філософія чи соціологія». Коротше кажучи, стратегія — це не план, не PDF-файл, не to-do лист. Це 1) процес 2) постійного 3) мислення. 🏴‍☠️ Нотатки креадира

Нещодавно зловив інсайт розміром із блакитного кита. Про фразу «радій дрібницям», яка завжди виводила мене з себе.Радій дрібницям. Радій сонечку. Радій квіточці. Наче заклик терміново змушувати себе шукати приводи для радості там, де їх нема. Щось із набору юного позитивного психолога. Кожного разу, коли я чув це, у моїй голові з’являвся образ сильно неадекватної людини, яка по вуха в лайні, але з кульбабкою у волоссі скаче по полю, цілує бджілок і співає якусь моторошну дитячу пісеньку з фільмів жахів. Бо я не розумів, як свідома людина може відверто радіти пташці, сонечку і квітоньці, коли навколо лютий пиздець.Але, здається, я просто неправильно розумів сам вислів.Я думав, що «радіти дрібницям» - це змушувати себе переповнюватися ейфорією, коли побачив зелений листочок на землі. А інсайт був у тому, що ця фраза — не про заклик радіти, а про увагу до того, що радує. Про те, щоб просто помічати й фіксувати маленькі приємні речі. Залишатися з ними на одну секунду довше. О, приємний запах кави. О, сонце нагріло шкіру. О, смішний собака. Чи все це приводи для активної радості? Ні. Але на мілісекунду це було приємно. І я це помітив. Кінець.Замінивши слово «радій» на «помічай», я перетворив бісячу фразу на простий тренажер, який вчить мозок бачити речі, що по шкалі задоволення знаходяться ледве вище нуля. І які саме через це я ігнорую. І, бляха, виявилося, що в мене купа моментів, які можуть приносити трііііішки радості. Не в форматі «ААА, ЯКИЙ КРАСИВИЙ ПТАХ, ЯКЕ ЩАСТЯ ЖИТИ!», а в значно спокійнішому, ледь помітному, але важливому форматі: «О, ну це було ок».Я це все до чого? Рефреймінг — дуже потужна річ. Не тільки в стратегії.🏴‍☠️ Нотатки креадира

Уявімо трьох архітекторів.Перший — майстер лінійного мислення. Він розбиває світ на дрібні частини, аналізує кожну окремо та вибудовує лінійну послідовність. Як у кресленні (тут спальня, поруч кухня, ось ванна), так і в будівництві (спочатку фундамент, потім стіни, потім дах). Усе за планом, без відхилень і змін.Другий працює через дизайн-мислення. Перед тим як малювати план, він ставить собі питання: «А що потрібно майбутнім мешканцям?» Він уже провів інтерв’ю, проаналізував їхній побут і знає, скільки часу вони реально проводять на кухні, а скільки — на Netflix. Він враховує їхні звички: любов до рослин, бажання жити в екостилі та ненависть до маленьких розеток у незручних місцях. Тому перш ніж створювати класичний план кімнат, він запитує: «А чи вони взагалі потрібні?» І в результаті проєктує будинок без коридорів, але з ідеальним робочим місцем біля вікна, бо мешканці — письменники, і для них це важливіше за ще одну шафу-купе.Третій — системний мислитель. Він розглядає будинок як частину більшої системи. Бо він є частиною кварталу, квартал — частиною району, район — частиною міста. Він аналізує, як забудова впливає на середовище, вивчає потоки людей і транспорту між будівлями, визначає ідеальні точки для енергетичних хабів і ще годину пояснює, як вся ця екосистема має працювати.Кого з архітекторів варто наймати для реалізації складного проєкту? Усіх трьох.Системне мислення допоможе побачити проєкт як частину більшої системи з великою кількістю елементів і взаємозв’язків між ними.Дизайн-мислення допоможе почати з розуміння людей і дозволить створити рішення, що відповідає їхнім реальним потребам.Лінійне мислення сфокусує на деталях реалізації та перетворить складні ідеї на послідовність практичних дій.🏴‍☠️ Нотатки креадира

Допитливість – головна навичка стратегів і креативників. Без неї ми швидко консервуємось у своєму розумінні світу і поступово рухаємось у напрямку складу металобрухту. Коли мене питають, які ключові навички треба розвивати стратегам та креативникам в епоху ШІ, VUCA, BANI, TUNA та інших смішних абревіатур, моя відповідь незмінна – допитливість.Стратегії та креатив працюють на території нових ідей, хоч і заходять на неї з різних боків. А нові ідеї – це синтез наших старих знань та досвіду. Чим більше ми знаємо і відкриваємо про світ, чим більше маємо поглядів на одні й ті самі феномени, тим легше нам створювати з них нові сутності – ідеї. І навпаки – чим більше ми перетворюємось на консерви, тим важче ідеям потрапити до нас у банку.Найпростіший спосіб розвивати допитливість – замінити критику на питання. Візьмемо для прикладу японський бренд води Fillico Jewelry Water. Вартість однієї пляшки доходить до $10 000. Щойно в голові з’являються думки на кшталт «Це ж маячня якась!», «Та кому воно треба?», «Люди, що їх купують – напищені ідіоти!», ми автоматично відмовляємося від можливості зрозуміти щось нове про світ.А що, якщо замість осуду поставити питання?• Як вони дійшли до такої ідеї?• До яких потреб звертаються?• Як їм вдається продавати по 5000 пляшок на місяць?• Де вони продаються і як туди змогли потрапити?• Як стали партнерами Крістіана Діора і Каннського кінофестивалю?Відповіді можуть нам не сподобатися, але їх наявність збагатить світогляд, а разом з ним - навичку створення нових сутностей.🏴‍☠️ Нотатки креадира

Щось забагато стало навколо інформації у формі витягів, резюме та скорочень. Твіти замість лонгрідів. Статті замість книг. Гей, чат ГПТ, напиши десять головних думок з цього дослідження. З оного боку - зрозуміло. Швидкість життя прискорюється, хочеться впихнути максимум користі в одиницю часу (гарантований шлях до виснаження). Коли мова йде про розважальний контент - нема питань. Але коли ми намагаємося на коротких формах зростати професійно та апелювати до них в процесі прийняття рішень, це починає вкурвлювати. Скорочення - це ілюзія знання. Ми дізнаємося відповідь, але не можемо пояснити, як до неї дійшли. Ніби ми знову опинилися в шостому класі на уроці математики, списуючи рішення у сусіда. Так, ми отримали правильну відповідь, але не знаємо, чому саме вона є правильною. Нам бракує розуміння, а інформація без розуміння — це інформаційне лайно.Здається, що скорочення заощаджують нам час і покращують прийняття рішень (ми ж впихнули в себе замість одного лонгріда - сто твітів, замість книги - цілих 10 статей!). Але в багатьох випадках стається навпаки. Бо скорочення вбиває купу деталей — тих, які стали важливими цеглинами у формуванні думки. Тих, які були несуттєвими для людини, що створювала скорочення, але могли бути важливими для нас. У результаті ми начебто заощаджуємо час, але втрачаємо розуміння. Яке все одно призведе до втрати часу, але вдовгу. P.S. А ще вкурвлюють коментарі читачів типу «цю книгу можна було б скоротити до одного посту» під книгами на Goodreads. Бляха, та що завгодно можна скоротити до розміру одного посту! Навіть цей допис - це скорочення великого двотомного роману про пошук здорового глузду.🏴‍☠️ Нотатки креадира

Скільки часу потрібно на розробку стратегії? Тиждень? Місяць? Рік?30 секунд. Цього часу достатньо льотчикам-винищувачам, щоб сформувати стратегію своєї поведінки й почати діяти. 30 секунд, щоб зібрати інформацію, провести аналіз, прийняти рішення та зробити перший крок. Така логіка була закладена полковником Військово-повітряних сил США Джоном Бойдом в його алгоритм OODA (Observe-Orient-Decide-Act) — допоміжний інструмент, яким користуються льотчики по всьому світу у високоризикованих і напружених умовах бойових дій. За 30 секунд пілот робить один цикл:Спостерігає (observe)Льотчик миттєво збирає максимум даних: позиції ворога, стан неба, погоду, показники приладів літака. Якщо є можливість, координується з наземними силами та іншими пілотами.Орієнтується (orient)Льотчик аналізує дані, щоб зрозуміти, як діяти: оцінює власну позицію, ресурси (пальне, боєприпаси), траєкторію ворога та його слабкі місця. Враховує власний досвід, інтуїцію та поточну ситуацію.Приймає рішення (decide)На основі аналізу обирається тактика: маневр ухилення, зайняття вигідної позиції чи атака.Діє (act)Льотчик переходить до втілення рішення.Після виконання циклу льотчик знову переходить до фази Observe, бо ситуація вже змінилась й потребує нової оцінки. Кожна ітерація петлі OODA дозволяє реагувати швидше, ніж ворог, змушуючи його залишатися в обороні.Скільки часу потрібно на розробку стратегії? Стільки, скільки є в наявності. Навіть якщо ця наявність складається з 30 секунд. Бо якщо людина за допомогою простих ментальних конструкцій може мислити стратегічно в закритому просторі в небі на швидкості 2000+ км/год під час обстрілу свого літака, ми точно можемо це робити в значно більш комфортних умовах.P.S. Добре, коли на формування стратегії в нас є тижні, а не секунди. Бо чим більше в нас часу, тим меншою стає невизначеність, в якій ми працюємо. Проте коли часу на розробку стратегії в нас забагато, ми можемо легко впасти в аналітичний параліч, в якому від переізбитку інформації будемо неспроможні прийняти рішення або зробити перший крок.🏴‍☠️ Нотатки креадира