VIBE

навколо нового chanel відбувається тотальна істерія – або chanelmania, як це назвала ванесса фрідман. уже впевнено можна сказати, що у матьє блазі все вийшло. в магазини ось-ось поступила для продажу його дебютна колекція для модного дому (показ з планетами, памʼятаєте?), а зараз під час paris fashion week була показана друга колекція. і сталося те, чого давно не було в моді: журналісти, стилісти, інфлуенсери та клієнти – всі як один пішли голосувати за роботу блазі не сторіз, а гаманцем. я давно не бачив в стрічці стільки фотографій з одних і тих самих магазинів в парижі, всі, за ким я слідкую, бігали між флагманським простором на rue cambon, до магазинів на avenue montagne, та влаштували полювання за взуттям. квадратний мис, туфлі-човники, товстий підбор, красиві, свіжі кольори – це ідеальна пара для fashion people. останнім цвяхом в шаленому успіху chanel стало друге шоу блазі для дому – ще краще, ніж його дебют. так приємно спостерігати за тим, як матьє не просто знайшов собі місце під сонцем, а починає повністю формувати уявлення про сучасну, модну жінку. ну і авжеж, чекайте взуття з квадратним носам на поличках всіх брендів різного калібру. mark my words!

господи, друзі, я сам не можу повірити, наскільки безрезультатно пройшли останні 3 години мого життя. історія наступна: влітку 2024 balenciaga випустили ідеальну червону футболку з ізабель юппер. я впевнений, що писав про неї на каналі. я тоді не встигнув її взяти, а зараз вона на рісейлі коштує 1200$… з того моменту я шукаю ту саму ідеальну червону graphic tee — трошки зістарену, правильного крою та довжини, з класним принтом. зараз я прийняв вольове рішення сісти і цілеспрямовано витратити час на те, щоб щось знайти як альтернативу цій сраній футболці. я витратив 3 години часу і нічого не знайшов, що б ідеально закрило цю мою потребу, але результатами пошуку поділюся:1. why me “please do not touch”2. авжеж, jul «чорні очі, карі брови»3. cuprum depot “mentally unstable but talented”4. syndicate “golden gate” 5. m0d 44 (ця хоча б червона)бачите, вони всі класні, але в мене вже є ідеальна чорна, я хочу червону!!! з принтом!!! ніколи б не подумав, що напишу це, але мені не вистачає футболок з принтом на ринку!!!!!! можливо в коментарях ви мені скажете «ну ось же ідеальна така яку ти хочеш, от лінк» — я вас розцілую. тільки давайте не за 1200$.

"ми можемо поговорити про одяг, будь ласка?" – такий сьогодні отримав на пошту матеріал від стефф йотки, яка зараз працює в журналі i-d. хоч сам текст починається з того, що під час london fashion week всі жаліються на загальний так-собі рівень, бо звикли до розваг на показах, в цілому стефф пише про те, що ніхто більше не хоче дивитися на, власне, одяг.навіть мене це протверезило: я в моді, бо в першу чергу люблю одяг. а більшість контенту навколо моди зараз говорить про стрітстайл, front row, які селеби прийшли на показ, який вайб бренд має та з чим він асоціюється. тут ми певно упираємося в парадокс: контент – це основне джерело генерування уваги, а сам по собі одяг, здається, все ще цікавить дуже обмежене коло людей. тож інституції, які опікуються модою – тобто видання – мають акумулювати цю увагу, бо вона приносить їм гроші. нещодавно для skvot писав матеріал про те, чому мода стала модною. цей пост – продовження цієї рефлексії. здається, що поступив call from inside the house. за традицією, популярність моди мала різко спасти після піку, який ми очевидно спостерігаємо останні декілька років. раз вже industry insiders починають про це думати, то мабуть скоро так і станеться. залишуться тільки задроти і фрікі, як було раніше!!

дякую всесвіту, що є документаліст лоік пріжан та його відео про окремі колекції. днями вийшло відео про кутюр dior від джонатана андерсона, яке відкриває очі на титанічну роботу аж двох ательє бренду. джонатан андерсон поділився, що частина колекції натхнена роботами керамістки магдалени одундо — я вам сильно раджу пошукати в інтернеті її роботи, це неймовірно. відповідно від натхнення керамікою у колекції зʼявилися шедеври конструкторського мистецтва — структурні обʼємні сукні. ось це я називаю роботою з референсом, а не коли ми робимо футболки та в сотий раз кажемо, що надихалися бранкузі. щиро кажучи, я думаю, що нам з вами, тобто інтернет-любителям моди, формувати думку про кутюрну колекцію варто тільки після такого детального відео-пояснення, як зробив лоік. бо haute couture — це в першу чергу лабораторія з винаходу тканин, технологій та феноменальної роботи конструкторів. це треба дивитися наживо, або хоча б у дуже детальному відео. бо коли споживаєш це 2-д зображенням, колекція авжеж видається несерйозною.

хочу почати цей день з поста про труси. спідня білизна впливає на ваш мозок. і ця проста істина остаточно сформувалася в моїй голові тільки сьогодні.не тому, що на 14 лютого починаєш думати, чи планує хтось сьогодні бачити твої труси, а тому, що зранку мені трапився substack ліани сатенштейн на цю тему. там вона ділиться щиро своїм досвідом, який, я впевнений, резонуватиме багатьом. якщо коротко: потрібно позбутися ієрархічного розділення спідньої білизни (я, до речі, вважаю, що і у звичайному гардеробі його не має існувати, але про це пізніше). навіть в день, коли ви не те що не плануєте світити спіднім, а й взагалі виходити з дому — носіть щось гарне та зручне. чому ми хочемо вразити когось гарною білизною, але не використовуємо можливість щодня вражати себе?це про повагу та любов до себе, до свого комфорту, це придає впевненості та навіть свободу в якійсь мірі. спідня білизна — це основа вашого гардеробу, а не біла футболка та джинси. от би ще хтось порадив в коментарях, де можна купити гарну чоловічу спідню білизну (тільки не skims)…

ладно, ви не думайте, що я різко перестав бути фешн-задротом, і тепер тут буде тільки музика і книжки від ані.багато задоволення мені приносить, коли якийсь великий бренд, від якого ти нічого не очікуєш, робить дуже дорогу та вражаючу маркетинг-активність. тут ми підходимо до супербоула – про bad bunny і zara почитаєте у колег по цеху, а я вам розповім про squarespace. що, здається ви вже чули про цю платформу зі створення вебсайтів з відео ваших улюблених іноземних ютуберів? мені, на жаль, не заплатили. але всі гроші пішли на рекламу компанії під час супербоулу, яку зняв – увага – йоргос лантімос. а головну роль зіграла емма стоун. і показали її під час події, що збирає певно один з найбільших потоків трафіку в америці. хтось може вже візуалізувати бюджет?на акторці, що втрачає глузд, бо не може отримати домен emmastone.com, одяг від дизайнера steve o smith. на премії lvmh він отримав спеціальну нагороду karl lagerfeld. дизайнер використовує тканинні аплікації, щоб перенести (дуже гарні) скетчі на носибельний одяг. я в повному екстазі від його робіт. ідея проста, але реалізація затамовує подих. сьогодні аж до глибокої ночі буду думати про костюм з другого фото. і про бюджет на те, щоб лантімос зняв тобі рекламу з еммою стоун.

певно в тому щоб роздивлятися помитих, зігрітих та дорого одягнених голлівудських зірок є доля українського мазохізму. втім, я вже декілька днів шукаю свою щелепу вулицями столиці після того як побачив прикрасу на марго робі під час престуру «буремного перевалу». це — кулон у формі серця, оправлений нефритом та підвішений на золотий ланцюг з рубінами та діамантами. перською мовою на величезному діаманті всередині написано «любов безсмертна» та імʼя нур джахан. нур джахан — дружина могольського імператора шаха джахангира. як ви можете зрозуміти з кількості східних слів в попередніх двох реченнях — події ці відбувалися більше 400 років тому. цей величезний діамант потім перейшов до сина нур джахан — шах джахана. він подарував його своїй коханій дружині мумтаз махал, на честь якої потім звів мавзолей — тадж махал. ще недостатньо культурної цінності в одній прикрасі? тоді читаємо далі:у 20-му столітті діамант було придбано домом cartier, які і помістили його в кулон та розробили ланцюжок. в 1972 році річард бертон купив прикрасу за ~ £380 000 (зараз — приблизно $1 000 000) та подарував її елізабет тейлор на її 40 річницю. після смерті елізабер в 2011 році прикрасу було продано за $8,8 мільйонів. і ось через 15 років ми побачили кулон знову. урахуйте цю інформацію, коли складатимете вішліст своїй другій половинці на 14 лютого. здається оригінальний власник діаманту шах джахангир був правий — любов невмируща.

порадила вам вже немало книжок, але чесно кажучи, останнім часом обставини такі, що єдине, що мене тішить - це сучасна українська література. на жаль, це відкриття сталося для мене лише наприкінці року: довгий час я з нею була на обережне «ви». але потім сталось диво, мені у руки потрапила книжка, а там кохання, досвід перших днів війни, гул генераторів і я вперше за довгий час відчула, що книжку намагаюсь зрозуміти не тільки я, а книжка розуміє мене. і це відчуття було таке, ніби мене обійняли. тож ділюсь своєю добіркою книжкових знахідок кінця 2025 - початку 2026 року та власним tbr:ірина виговська «врозтіч» - та сама книга, про яку я пишу вище. вона стала для мене еквівалентом десяти сеансів психотерапії. це роман про те, як вмирає кохання, і про спектр емоцій, які супроводжують цей процес - від люті до тихої капітуляції. текст майже анатомічно точно фіксує емоційне виснаження, пошук сенсу і момент, коли цей сенс раптом знаходиться. для мене це дуже особистісна історія і я щиро дуже вдячна ірині за цю чесність.аліна глазова «місто колишніх» - бувають дні, коли когнітивних функцій під кінець дня вистачає тільки на перегляд «холостяка» або емілі в парижі. ця книга ніби створена для таких днів. по-перше головна героїня - піарниця в київській агенції і все її життя в принципі технічно дуже схоже на моє. по-друге, це легкий, динамічний і дуже читабельний текст. ми полюбили його всією агенцією: дві наші копії зараз мандрують з рук у руки. коротше, якщо хочеться вимкнути мозок і прочитати щось приємне, або ви щасливчик і їдете у відпустку - це воно.євгенія кузнєцова «вівці цілі» - маю традицію вже кілька років читати на різдвяних канікулах саме книги євгенії. це - найтепліше, що можна уявити. у «вівці цілі» село, блекаути, іронія сьогодення, непрості родинні стосунки, до яких з часом вчишся ставитись з гумором та прийняттям. а ще трошки ворожіння.ольга сідоріна-вілкінс «gimme shelter» - проковтнула її за два дні. це ностальгія за києвом 2010-х: музикою, станом між юністю і дорослішанням, відчуттям, що майбутнє ще не має форми. водночас це книжка про зародження української самосвідомості. непростий текст про складні речі, у якому я раз у раз ловила себе на думці: «я це все прожила, вау».катерина носко та валерія лукʼянець «де кураторство» - нарешті я її отримала, з тг-каналу олі штейн дізналась про цю книгу і дуже-дуже чекала на її перевидання. це збірка есеїв та інтерв’ю, що охоплюють коло питань, пов’язаних із темою кураторства в україні та взаємодію митця та куратора.аня х

підводити книжкові підсумки 2025 року наприкінці січня - сильний задум, але ж ми всі бізі, а на відміну від майонезних салатів, дійсно гарні книги строку годності не мають. в минулому році я прочитала 24 книги (планувала 50, але в мене є робота), деякі з них вже точно знаю залишаться зі мною назавжди в числі улюблених:- kaveh akbar “martyr!” - ця книга для мене як похід в музей сучасного мистецтва на дуже класну виставку, про яку потім через роки розповідаю друзям і наводжу як референс. в ній молодий ірансько-американський поет, сформований втратою, залежністю та політичною спадщиною насильства, блукає між вірою й іронією і прагненням до значущості й страхом її не заслужити. для мене вона про те, що справжня радикальність сьогодні полягає не в жертовності, а у вразливості. - paul murray “the bee sting” - це класична сімейна сага, але гостросюжетна майже як трилер. вона сповнена гумору, який межує з тривожкою сучасного світу. в центрі сюжету родина з провінційної Ірландії, яка колись була заможною, але на тлі економічної кризи ситуація змінюється. книга розповідає історію очима всіх членів родини. відірватись неможливо, тому краще не починати ввечері, щоб потім не сидіти з темними колами під очима на робочих зумах як я.- r. f. kuang “babel” - якби я тільки раніше знала, що фентезі буває таким! книга, яка знов занурила мене в мою dark academia era. тут імперіалізм, опіумні війни та расизм, що відрізняє тих, хто має право називати речі своїми іменами, та вирішує, кому дозволено жити без акценту. babel читається як любовний лист до гуманітарних наук і водночас як їхній вирок: елегійний, гнівний і ультра-актуальний у світі, де постійно навіть не самі слова, а їх трактування мають вирішальне значення. - david szalay “flesh” - переможець букерівської премії 2025. тут майже з хірургічною точністю про секс, гроші та владу, без будь-якого психологічного сентименту. flesh про життя угорського хлопця Іствана, який з часом переїжджає до лондона та доволі випадково стрімко опиняється на верхній соціальній сходинці. книга читається як серія тихих цинічних транзакцій, у яких бажання ніколи не бувають взаємними.аня х

якось намагаюся уникнути відчуття апокаліпсису, але останні тижні позбавляють будь-якої можливості це робити. забагато подій зараз можна описати як «сон з температурою 40». не буду питати у вас на чому ви тримаєтеся, але пораджу сходити на «марті супрім», який з 15 січня виходить в кіно. якщо сеанси не будуть перебивати тривоги і відключення… але в цілому кінотеатр зараз виглядає як непоганий варіант провести час, бо я рятуюся тільки роботою. говорячи про «генія комбінацій», то це мабуть наступний фільм після «барбі» 2023 року, який заполонив весь світ. у нас теж звідусіль про нього чутно, а кожен локальний та світовий інфопривід фільму змушує мене казати «вау». бачив трохи гейту в сторону шаламе та його поведінки, але коли подивитеся фільм, то зрозумієте, що він просто поводився як головний герой ака марті супрім. окрім цього, кіно це варто глянути як найдорожчий проєкт студії а24, акторський дебют tyler the creator, заявку шаламе на оскар, повернення гвінет пелтроу та повноцінне народження нової зірки одесси азіон (про неї вже писав).фільм захопливий, пригодницький, амбітний, неочевидний і, повертаючись до початку посту, з вайбом «сон з температурою 40» в найкращому значенні цієї фрази.