порадила вам вже немало книжок, але чесно кажучи, останнім часом обставини такі, що єдине, що мене тішить - це сучасна українська література. на жаль, це відкриття сталося для мене лише наприкінці року: довгий час я з нею була на обережне «ви». але потім сталось диво, мені у руки потрапила книжка, а там кохання, досвід перших днів війни, гул генераторів і я вперше за довгий час відчула, що книжку намагаюсь зрозуміти не тільки я, а книжка розуміє мене. і це відчуття було таке, ніби мене обійняли. тож ділюсь своєю добіркою книжкових знахідок кінця 2025 - початку 2026 року та власним tbr:ірина виговська «врозтіч» - та сама книга, про яку я пишу вище. вона стала для мене еквівалентом десяти сеансів психотерапії. це роман про те, як вмирає кохання, і про спектр емоцій, які супроводжують цей процес - від люті до тихої капітуляції. текст майже анатомічно точно фіксує емоційне виснаження, пошук сенсу і момент, коли цей сенс раптом знаходиться. для мене це дуже особистісна історія і я щиро дуже вдячна ірині за цю чесність.аліна глазова «місто колишніх» - бувають дні, коли когнітивних функцій під кінець дня вистачає тільки на перегляд «холостяка» або емілі в парижі. ця книга ніби створена для таких днів. по-перше головна героїня - піарниця в київській агенції і все її життя в принципі технічно дуже схоже на моє. по-друге, це легкий, динамічний і дуже читабельний текст. ми полюбили його всією агенцією: дві наші копії зараз мандрують з рук у руки. коротше, якщо хочеться вимкнути мозок і прочитати щось приємне, або ви щасливчик і їдете у відпустку - це воно.євгенія кузнєцова «вівці цілі» - маю традицію вже кілька років читати на різдвяних канікулах саме книги євгенії. це - найтепліше, що можна уявити. у «вівці цілі» село, блекаути, іронія сьогодення, непрості родинні стосунки, до яких з часом вчишся ставитись з гумором та прийняттям. а ще трошки ворожіння.ольга сідоріна-вілкінс «gimme shelter» - проковтнула її за два дні. це ностальгія за києвом 2010-х: музикою, станом між юністю і дорослішанням, відчуттям, що майбутнє ще не має форми. водночас це книжка про зародження української самосвідомості. непростий текст про складні речі, у якому я раз у раз ловила себе на думці: «я це все прожила, вау».катерина носко та валерія лукʼянець «де кураторство» - нарешті я її отримала, з тг-каналу олі штейн дізналась про цю книгу і дуже-дуже чекала на її перевидання. це збірка есеїв та інтерв’ю, що охоплюють коло питань, пов’язаних із темою кураторства в україні та взаємодію митця та куратора.аня х