VIBE

буду сваритись на gucci resort 2026. з 42 образів тільки 20 унікальних, все інше — повтори в інших кольорах/текстурах. складається враження, що всі попередні креативні директори переспали один з одним і у них вийшла ця колекція. робила її команда ательє бренду і наповнена вона очевидними згадками про том форда, фріду джанніні, алессандро мікєлє, сабато де сарно та начебто мала нам на щось натякнути про демну. навіть саундтрек показу — 5 композицій, які постійно перемикаються одна з одної, як кожен образ стрибає від креативного напрямку одного дизайнера до іншого. навіть ураховуючи те, що це резортна колекція; те, що це робилось без креативного директора; і те, що піарники запаковували це як колекцію про архіви — речі тупо не хочеться. хочеться колготки зі стразами хіба що, але це ностальгія за ерою мікєлє. для кого цей одяг? для інфлуенсерів, у яких нема смаку? їм таке зайде, але вони ж не складають більшу частину клієнтів бренду. p.s. всі пишуть про жосткий вайб ентоні ваккарелло в колекції — я розумію, про що ви, але це скоріше том форд в ysl, який працював там паралельно з gucci. такий собі загул в сусідній дім. фото додаю в коментарях

Київська галерея The Naked Room влаштовує тиждень пам’яті художниці й військовослужбовиці Маргарити Половінко, яка загинула на фронті 5 квітня. А 30 квітня о 18:00 в просторі відбудеться вечір памʼяті мисткині. Команда галереї запрошує поговорити, помовчати та поділитися спогадами про неї.Також протягом тижня в The Naked Room проходитимуть воркшопи, присвячені волонтерській діяльності Половінко. Деталі публікуватимуть в інстаграмі галереї. Подію організували подруги і родина художниці, які заснували на її честь Marharyta Polovinko Foundation.Відвідати The Naked Room можна до 10 травня.▫️Половінко служила вДругому механізованому батальйоні 3 ОШБ. До служби в ЗСУ мисткиня їздила на Миколаївщину і Херсонщину, щоб допомагати відбудовувати зруйновані будинки. До повномасштабного вторгнення головними героями художниці були «щезники» (ті, що зникають, персонажі слов’янської міфології) — для Половінко вони ставали втіленням людей на периферії та поза межами культурного та соціального контекстів. Після 24 лютого 2022 року мисткиня зосередилася на веденні щоденника. «Усе, що відбувалося навколо, було надзвичайно складним, тому мої матеріали стали примітивними: щоденник, олівець, ластик. Я занурилася в процес постійного малювання та стирання.За ці роки я сприймала війну як щось нелогічне, неприродне, ненормальне, що не вписується в жодні існуючі контексти. З часом це розуміння ускладнилося. І саме в цей час у матеріалах, з якими я працюю, з’явилася кров. Олівцем я просто проілюструвала первинний страх. Коли ж прийшло переосмислення, розуміння реальності стало глибшим, а "монстри" зникли з’явилася кров», — описувала свою художню практику Половінко.📖 Читайте, слухайте та дивіться DTF Magazine у Телеграмі | Інстаграмі | WhatsApp | SoundСloud

памʼятаю як років 4-5 назад читав статті про те, що the row продають дивані в офісі та звільняють працівників, щоб зберегти власний бізнес. у вересні 2024 року компанію оцінили в 1 міліард доларів, у порівнянні з 100 мільйонами доларів у 2020. оцінювання це сталося не просто так — бренд отримав інвестиції від алена вертхаймера (мажоритарний акціонер бренду chanel), француази бетанкур-маєрс (одна з найзаможніших жінок планети, власниця 33% l’oreal), наталі массенет (засновниця net-a-porter) та лорен санто домінго (співзасновниця moda operandi). бренд перетворився на американську альтернативу loro piana і порівнювати його треба саме з гравцями такого рівня. проте, є та сама phoebe philo, яка намагається грати в цій же категорії. на жаль, судячи з дій, які бренд робить, у неї не все так добре, як вона напланувала. нещодавно прочитав дуже цікаву думку — фібі файло зі своїм мінімалізмом все ще намагається щось сказати, а сестри олсен в the row прикладають всі зусилля, щоб нічого взагалі не сказати. і це правда. the row вже зараз створюють нову гру, а phoebe philo грає в ту саму, в яку грала і в 2010х.

мабуть цього вже ніхто не памʼятає, але моя інфлуенсерська діяльність почалася з жартівливого огляду колекції balenciaga, а в моду мене закохав демна гвасалія, коли він ще працював і над vetements також. якщо ви підписані на мій інстаграм, то можете дуже легко прослідити – я дійсно одягаюсь так, як мене вчили цьому покази бренду.про це не часто говорять, але найкращий показник впливовості демни на пості креативного директора balenciaga – це те, що люди намагалися відворити його естетику, навіть не будучи клієнтами бренду. демна дійсно змінив те, як одягається світ; його дизайни визначили ціле десятиліття в моді.і сьогодні цій епосі настав кінець, а зараз ми вже в середині 20-тих XXI ст., (що звучить божевільно) і вже зовсім інші люди зайняли позицію визначних для цієї декади. але я знаю, що через 10 років ми будемо повертатися до його дизайнів, як він повертався до маржели.хоч для мене тепле ставлення до його діяльності закінчилося на лицемірстві після початку повномасштабного – приємні спогади про дитинство та мрії працювати в моді все одно повʼязані з ним.

те, що іноді зупиняє мене від написання огляду на показ — страх не передати все, що я відчув під час перегляду. гайдер акерманн не дарма улюбленець індустрії. мартан особисто пропонував йому стати дизайнером в maison margiela, коли він йшов звідти. гайдер відмовився. тепер, на чолі tom ford, акерманн вчергове доводить, що неочевидність – один з найбільш вирішальних феноменів в креативній індустрії.дизайни гайдера завжди про уніформеність, спорт, графічність та чуттєвість (яким би пустим це слово не видавалось через занадто часте використання). колекція чиста, але не вилизана; послідовна, але не однакова; поважає чорний, але не цурається кольору; не переповнена референсами, але все одно дуже логічна. вона відрізняється від багатьох речей, але так вабить своєю теплотою і туманною ностальгією.гайдер завжди в пошуку чогось, чого не існує, а ми з вами щасливі глядачі результатів цієї подорожі.tom ford fw25 – запаморочливий дебют гайдера акерманна на посаді креативного директора бренду. це те шоу, під час якого я розплакався. бо по кожному вигину тканини видно, як гайдер любить моду, і як нагадує, за що люблю її я.

офіційно заявляю, що я втомився. я втомився від однакового і безособистісного погляду на красу. хочеться дивитися на аутфіти людей і не мати можливості за 1 секунду зрозуміти за якою логікою він був зібраний. хочеться дивитися на інфлуенсерів, які виражають свою думку і мають на це достатньо експертності (для цього треба, щоб людина першочергово мала професію і потім вже була інфлуенсером). хочеться дивитися на колекції і бачити там класний неочевидний стайлинг. хочеться глибшого занурення у світ брендів, але це так рідко відбувається, бо у більшості брендів нема куди занурюватися. просто вже нудить нудить нудить! від однакового конвенційно красивого і модного. а найбільше мене це злить тому, що я, постійно дивлячись на це, вже і сам починаю втрачати смак. коли постійно їси прісну їжу, всі рецептори просто відмирають. з десятків тисяч фешн інфлуенсерів, варті вашої уваги десь 7 людей. і у мене дежавю сильне, начебто я стабільно пишу такий пост раз на пів року.на фото алекса чанг — одна з тих 7-ми людей в моді, на яких ще цікаво дивитись.

коли працюєш в моді, то важливо, авжеж, дивитися покази брендів. але чомусь часто упускається можливість реальної взаємодії з одягом – відвідування бутиків та мультибрендових магазинів, в яких ця "мода" відповідно і продається. навіть якщо ви не є клієнтом, навіть якщо вам не подобається бренд – хіба не цікаво з бізнесової точки зору дивитися, що виробляє компанія, яка якість, який прайспоінт, які керіовери, що продається добре, як все сидить, що погано продається... можливо це в мені говорить мій досвід роботи в рітейлі, а можливо більшість інтернет комьюніті дійсно упускає цю пряму взаємодію з брендом. поки нема можливості поїхати за кордон, то дивлюся на асортименти очима баєр сервісу yugen store. повністю довіряю смакам yugen, бо там можна не скролити кілометри товарів в пошуках чогось цікавого, а одразу дивитися класну селекцію – від важкого люксу а-ля bottega та saint laurent до японських дизайнерів а-ля noir kei ninomiya та sacai. і ще ви ризикуєте потрапити на класну знижку і придбати собі щось крейзі красиве.

Нарешті ми починаємо трохи налагоджувати наші старі рубрики, і сьогодні хочемо презентувати вам інтерв'ю у форматі #БогемнийРедактор.Сьогоднішнім гостем став Ельдар Шеріфов, автор телеграм-каналу VIBE. Ми запитали його про те, що нас цікавило, і готові поділитися з вами цим цікавим текстом: Розкажи трішки про свій досвід в журналістиці та PR. Коли ти почав свою діяльність в цій сфері ?Досвіду в журналістиці не маю, в піарі працюю вже рік. але я з 18 років в модній індустрії, встиг попрацювати майже в усіх її сферах, від стиліста до піарника. Смішно, що тексти мені ніколи не подобалося писати і це завжди здавалося мені моєю слабкою стороною, а зараз отримую від цього найбільше задоволення. Коли створив канал, та що саме тебе спонукало?Коли починаєш працювати в моді, то треба поглинати дуже багато інформації. щоб ця інформація не губилась, я вирішив зберігати собі її та ділитися з тими, кому цікаво. так залишається і до сих пір. Чи будеш щось змінювати в каналі ? Можливо тематику якусь Не планую! нещодавно зробив ребрендинг, щоб канал більше відображав мене зараз. мені подобається моя нішевість і комьюніті, яке сформувалося навколо. у мене не дуже велика авдиторія, але я дуже ціную кожного і не прагну підкорити серця всіх людей. мені приємніше рухатися в глибину моди, так і продовжуватиму. Назва твого каналу. Розкажи як прийшла ідея назвати канал саме VIBE.Це слово, яке було дуже популярним в момент створення каналу. пʼєш каву? vibe. гуляєш сам з собою? vibe. читаєш книжку? vibe. мені стало смішно з цієї романтизації буквального всього, що ти можеш робити, і така назва стала моєю рефлексією на це. певне висміювання. Зараз це слово вже не так популярне і мені подобається, що воно залишилось зі мною. раніше канал називався vibe magazine, щоб підкреслити контраст між дурацьким словом та серйозною інституцією — журналом. За який час ти набрав свою авдиторію? Та якими методами. Vibe вже близько 5-ти років, тому набирав авдиторію дуже довго. сильним поштовхом стала велика війна, яка змусила мене не тільки дивитись на закордонну індустрію, а й звернути увагу на українську моду та культуру. думаю, більшість читачів — це люди з мого тіктоку та ютубу. бо я ніде не дублюю контент, адже мені подобається створювати мультидисциплінарний блог. ТОП 5 книг/фільмів/виконавців/серіалів ( обери на свій смак)ТОП 5 не зможу зробити, але дам по одному в кожну категорію:1. книга — «процес» франца кафки. душно, популярно, але ідеально для young adults. 2. фільм — «піаністка» з ізабель юппер. так само душно і складно, але я не дуже люблю веселе медіа. тому мені подобаються меланхолійні фільми, особливо якщо вони будуються навколо психологічних страждань. 3. виконавець — lana del rey, альбом “ultraviolence”. з тих самих причин, що і попередні мої вибори. я вже 10 років слухаю його і він не перестає бути актуальним. я виріс на цих піснях. 4. серіал — «американська історія жахів», 2-ий сезон, про псих лікарню. для мене це апогей режисерської роботи раяна мерфі.

мерзнучи в квартирі без опалення я зрозумів, що всім серцем ненавиджу осінь, зиму і холод. проте ми маємо це якось пережити, тому ось вам мій план на наступні 6 місяців:1. в дитинстві ми називали це «шапка-гандонка». я вже у віці ностальгії, тому хочу собі таку. у carhartt непоганий варіант. 2. мерзнуть руки, нічого не поробиш. хочу собі довгі шкіряні рукавички, з ними ще можна буде носити вовняні футболки та топи. ідеальні знайшов тільки в toteme 3. сумка не сильно допомагає грітися, але на капусту з одягу треба щоб щось налазило. тому тільки великі сумки, куди влізе і ноут, і креми для всього, що сохне, і теплий суп за потреби. варіант моєї мрії — balenciaga city bag 4&6. я ненавиджу пуховики. за все життя бачив тільки один який мені сподобався. буду носити вовняне пальто до посиніння. класичний варіант у dries van noten, модніший у the attico. з українського, авжеж, bazhane5. щоб носити пальта було стерпно, закуповуємось термобілизною в uniqlo. так, це колготки. так, я буду їх носити7&9. взуття це та ще халепа. у ikos в новому дропі знайшов дві класні пари — одна класична, друга весела. авжеж на підборі, інше взуття я майже не ношу 8. щоб в пальтах та рукавичках мене не переплутали з моєю мамою, треба нагадати людям, що я ще в так званій молодості. тому шукаю собі ідеальні спортивні брюки. краще ніж у vetements ще на ринку не бачив

подивіться на скріншот з vogue runway – за 2 роки (з липня 2022) maison margiela показав всього 4 колекції. нагадую, що деякі бренди показують 4-5 колекцій в рік.вчора під час премʼєри документального фільму про колекцію artisanal 2024 (постпродакшн якої робив український продакшн seek.studio!) у мене нарешті сформувалась теза, яка вже довго була в голові. вони створюють momentum з кожною колекцією, вони змушують нас думати про показ довше ніж 15 хв. кутюрна колекція, яка в січні цього року викликала настільки великий фурор, що про неї чули навіть люди не з індустрії, продовжує жити. адже пройшло вже 9 місяців, а бренд замість показу ss25 в рамках pfw показують документалку про попередню колекцію. вони створюють такий ажіотаж навколо своїх колекцій, тому що знають, що через 20 років про ці покази будуть згадувати як зараз згадують про thierry mugler чи alexander mcqueen. maison margiela не посилаються безкінечно на минуле, вони створюють "майбутній вінтаж" та історію. і це крутіше, ніж будь-які стратегії на ринку зараз. bravo.