Веселий піп

Від загальної кількості Підписантів і членів Братства такий відсоток є досить малим. Очікувати, що під тиском закону духовенство УПЦ побіжить до ПЦУ не приходиться. Тому є різні причини – і “московитський дух” священників УПЦ тут далеко не основна причина. Потрібно визнати, що в середовищі ПЦУ багато хто переживає, що з створенням Екзархату може призупинитися процес розвитку Помісної української Церкви і взагалі нівелюється ідея незалежності українського православ’я. Люди бояться, що той рух до Автокефалії, котрому присвятило своє життя багато українців, сповільниться. Зважаючи на вплив і тиск зі сторони РПЦ та складність ситуації в самій Україні це справді може стати реальністю. Тому побоювання щодо створення Екзархату теж мають рацію. А якою може бути позиція влади щодо можливості створення Екзархату? У різних кабінетах влади є різні бачення розвитку подій, і їх можна звести до двох основних позицій. Одну з них впроваджує в життя очільник ДЕСС Віктор Єленський. Він є активним представником тих, хто мріє, щоб від УПЦ нічого не залишилось. Їх лозунг: “В Україні має бути єдина Помісна церква – і крапка”. Тобто, для представників УПЦ, нібито, лишається єдиний вихід – приєднатися до ПЦУ. В той же час, все більше людей починають розуміти, що УПЦ нікуди не подінеться. Держава не зможе за короткий час та з обмеженими ресурсами виконати всі прописані дії закону “про заборону”. Окрім того, немає розуміння, що робити з єпископами, священниками та вірянами УПЦ, які мають зрозумілу проукраїнську позицію. Робити їх ворогами і заганяти у “катакомби” означає налаштувати проти себе велику кількість свідомих громадян України. Минулої осені Офіс Президента організував відвідування України делегацією від Вселенського патріарха, було проведено низку зустрічей. Зі зрозумілих причин до цієї справи не був долучений В. Єленський та ДЕСС. Певні люди в Офісі пробують вирішити питання з УПЦ через залучення до вирішення проблем в українському православ’ї Вселенського патріарха. Саме тоді питання про створення Екзархату було вперше яскраво озвучено як в грецьких, так і в частині українських релігійних ЗМІ. Одні вбачали в цьому надію, а інші підозрювали змову.Чи розглядає нині влада можливість створення Екзархату? Про це можна лише здогадуватись. Але точно можна стверджувати, що без запиту влади на Екзархат Вселенський патріарх не піде на створення нової православній структури в Україні. Що для себе оберуть єпископи, священники та віряни УПЦ: катакомби чи вирішення питання канонічного статусу через Вселенського патріарха? Що для себе обере держава: витіснити з суспільного простору всю УПЦ чи спробувати “врятувати” її проукраїнську частину через створення Екзархату? Питання залишаються відкритими. І знайти відповіді на них можна лише через діалог.»

Заява Володимирської єпархії РПЦ з питання популяризації творчості та постаті Венедикта Васильовича Єрофєєва (помер у 1990 р.), письменника-постмодерніста, щодо його поеми «Москва — Петушки» (опублікована в самвидаві 1969 року):«Володимирська єпархія вважає за необхідне висловити свою принципову позицію у зв’язку з відзначеною останнім часом тенденцією до возвеличення і героїзації постаті письменника Венедикта Єрофєєва та його головних творів.У той час як світська критика може розглядати формальні літературні особливості його текстів, Церква як хранителька духовно-моральних основ зобов’язана дати іншу, змістовну оцінку. Ми закликаємо засоби масової інформації, діячів культури та педагогів утриматися від романтизації та героїзації даного автора й його головних творів, оскільки його творчість, на наше глибоке переконання, несе в собі деструктивний заряд, згубний для особистості та суспільства.Наша позиція ґрунтується на таких ключових моментах: 1. Спотворення національної ідентичності. Твори навмисно спотворюють світлий образ російської людини, зводячи його до примітивного, убогого стану, головною характеристикою якого є постійне алкогольне сп’яніння. Це наклеп на наш народ, що має найдавнішу історію, культуру і традиції, засновані на вірі, доброчесності та жертовній праці. 2. Деструктивний та есхатологічний характер тексту. За духом своїм твори є глибоко песимістичними, деструктивними та близькими до есхатологічних, спрямованими не на творення, а на руйнування. Вони культивують зневіру, відчай та глузування над інститутами суспільства і держави, що сприяє розколу, а не консолідації громадян. 3. Пропаганда вади. У текстах відверто пропагується одна з найважчих і руйнівних пристрастей – пристрасть до винопиття, що подається як єдина форма існування й спілкування. Твір насичений лайкою, що грубо топче загальноприйняті норми моралі та культури мовлення. 4. Кощунське уявлення про Бога. У текстах присутні глибоко кощунські пасажі, де буття Бога піддається глузливому сумніву через принизливі та богохульні образи (на прикладі ікоти). Це не є формою творчого пошуку чи богоборства, а є проявом наруги над святинею, що є неприпустимим у культурному полі. 5. Відсутність морального ідеалу. Усі твори пройняті ідеєю безцільності, марності та екзистенційного тупика. У них повністю відсутній будь-який позитивний чи моральний ідеал, надія на спасіння та преображення, що суперечить основам християнського світогляду, який лежить в основі нашої культури.Володимирська єпархія закликає зосередити зусилля на популяризації справжніх духовних і культурних цінностей, що сприяють утвердженню моральності, сім’ї та суспільства. Ми переконані, що саме класична російська література, спрямована на пошук істини, добра і краси, має становити основу освітнього і культурного простору.»Єрофєєв помер 35 років тому, але РПЦ не дає спокою навіть мертвим.

Юрій Гайдай про інцидент в УКУ УГКЦ:«Як батько, який сьогодні вперше відвів молодшого сина у перший клас католицької школи, і в якого старший син відучився у католицькій школі 3 роки, дозволю собі зауважити, що дискусії у фб здебільшого гублять пару фундаментальних речей і реплікують погані стереотипи. Кожен з наступних двох пунктів можна довго розписувати і обґрунтовувати, але я їх просто постулюю, як аксіоми:1) Сучасний католицизм не засуджує ЛГБТ. Катехизм католицької церкви хоч і називає гомосексуальність протиприродньою та життєвим випробуванням, але закликає християн до поваги, співпереживання, чуйності і утримання від будь якої дискримінації гомосексуальних людей. NB! Якщо ви зневажаєте чи дискримінуєте сексуальну інакшість - ви поганий християнин чи християнка згідно офіційної позиції католицької церкви. Врахуйте це, коментуючи тут.)2) Будь яка дискримінація у виконанні освітньої інституції, що видає дипломи державного зразка, чи отримує гроші платників податків, чи будь які податкові пільги у порівнянні зі звичайним бізнесом - неприпустима. Ті ж британці зафіксували це в Equality Act у 2010 році. Так, у католицьких школах Британії є уроки релігії, є щоденні молитви (необов'язкові) і щотижневі відвідини церкви. В деякі з цих шкіл неможливо попасти, якщо за батьків учня не впишеться священник, підтвердивши, що вони є добрими християнами, які принаймні відвідують богослужіння. Але якби католицька школа спробувала хоч якось дискримінувати учня за демонстрацію солідарності з ЛГБТ, чи тим паче - за рандомну іконку в інсті - то мала би проблеми.Ті ж католицькі школи в Британії зараз і не потребують примусу з боку держави. Вони приваблюють учнів якістю навчання та адміністрування, і далі намагаються показати їм свою (відносну) прогресивність та водночас м'яко привити католицькі цінності та світогляд. Вдалося - чудово, нє - не біда, ніякого примусу.***Disclaimer: Так, свіжа комунікація УКУ мені сподобалася значно більше. І у приватних навчальних закладів можуть бути свої правила. І так, закладам, що працюють за кошти донорів, природньо синхронізуватися з цілями та цінностями донорів. І так, Колегіум - то не звичайний гуртожиток, і мені в цілому зрозуміла селективність УКУ (хоча початково й обурила крива форма і комунікація цієї селективності, тут Yaryna Klyuchkovska добре написала).Як забезпечити одночасно селективність і відсутність дискримінації? Можливо - чіткіше розмежовувати саме релігійну та секулярну освіти».

​​Для її покоління, для дітей моїх друзів і колег, підтримка лгбт спільноти є дуже природньою і входить до переліку європейських цінностей, за які воює Україна, з чим в них асоціюється Незалежність. Це також протест проти гомофобної росії. Вони мислять ширше нажаханих "відбірників" з їх вузькими змістами. Тому ці діти не підчищатимуть соцмережі і не брехатимуть на співбесідах, як і моя Параска. І я пишаюся нею, ними, знаю які в них цінності. Вони справжні патріоти і наше майбутнє. А які цінності в УКУ? Чи підуть ці діти до вас навчатися після цієї інформації? Згадала історію, за яку я себе пожиттєво караю. Коли Парасочці було рочків сім я віддала її на балет (дура). В сусідньому будинку, дуже зручно, для фізичного розвитку. Чотири роки вона туди ходила і чотири роки була дискримінована за українську мову, всі там абсолютно говорили і наполягали на російській. І одного разу, коли директорка цього гуртка, радянська карга, публічно її сварила після святкового підсумкового виступу за якесь не таке виконання вправ, і вона стояла серед залу і плакала… Я нічого не сказала. Я не захистила її. Бо я почувалася нею в той момент. Я так само плакала в центрі залу, мала і беззахисна і боялася цю тьотю з свого дитинства. Ми пішли звідти, але мовчки. А я й досі проговорюю про себе все, що я тоді не сказала вголос.Я відчуваю зараз схожі емоції. З тією різницею, що зараз я кричу. Мені хочеться захистити всіх наших дітей війни, які попри все хочуть жити і навчатися в Україні від радянських карг, від шовіністів, сексистів, гомофобів, аб’юзерів, мовних і релігійних фанатиків, ханж, тощо. Я не можу захистити від усіх, не можу захистити від російської агресії і пролітаючих над дахом шахедів, але я хоча б не замовчу це питання. А моя донька теж не стоятиме і не плакатиме серед залу. В неї викарбувавася сильний характер. Звісно, ми розірвали контракт з УКУ. Ні, ми не отримали жодних вибачень за моральну шкоду, зруйновану мрію і змінений вектор життя. Параску з радістю взяли в КМА. Ми вдячні. Але поки що не відчуваємо ніякої радості. 2 вересня – заняття відмінено через шахедну атаку на Київ. В наших дітей дуже мало можливостей навчатися повноцінно, не відбирайте в них хоча б гідність. Я хочу, щоб меценати, наглядова рада, викладачі і керівники цього закладу, серед яких, безумовно багато людей з широким мисленням і великим серцем, замислилася про систему УКУ, своє місце в ній, куди вони рухаються, чому перемагають такі середньовічні механізми, і, можливо, щось би змінили і переосмислили поки не пізно.Вибачте за довгий текст, але це один відсоток від мого внутрішнього монологу…P. S. Не даватиму ніяких інших коментарів, ніяким змі, не дзвоніть, не пишіть, не задовбуйте, забороняю висмикувати з контексту, все що могла сказати – сказала тут. Підозрюю, що відкриваю скриню Пандори і налетять захисники і свідки УКУ. Але я їх щиро і швидко буду банити. Пост розрахований на підтримку і підняття питання.»

Ярослава Міщенко:«Що я вам скажу, дорогі мої?Ми у півкроці від судової заборони Моспатріархату. Це дуже важкий шлях, і я дуже радію, що влада протягом десяти років тримає курс на таке очищення духовного простору. І я щиро обнімаю "міністра релігій" Віктора Єленського, чия програма демонтажу МП таки була прийнята й була оптимальна. Ми мріяли про заборону цієї структури багато років, від самої анексії Криму. Але маючи найсміливіші мрії, завжди просили вірян, духовенство та й єпископів МП. Ну давайте з нами. Ну приєднуйтеся, ну ми ж рідні. На всіх рівнях, приватних, офіційних, напівофіцйних.Як і у випадку з Лаврою, мені важливо було знати, що ми (влада, Церква на всіх рівнях, віряни) зробили все, щоб діалог, єднання відбулося. І я знаю, що ми зробили все. Вони ж не зробили жодного із запропонованим "міністерством релігій" кроків. Найпростіших. Найочевидніших. Ну просто, щоб вийти і оголосити всім помісним церквам та попросити вивести їх з керівних органів РПЦ. Нуль зусиль. Натомість бачу безбожних єпископів, які маніпулюють вірянами, обмежених священників, довірливих літніх вірян, які йдуть маршем на прощу і бачать ворога не у Путіні, а у очільниках Української Церкви та й держави. На сьогодні: ми і далі відкриті для всіх. Про далі ... Далі швидше за все - суд... Де-юре МП не стане (Вікторе Євгеновичу? Ви пам'ятаєте вашу фразу на нашому круглому столі у квітні 2022? Моспатріархату немає місця на нашій землі). Де-юре не буде. Де-факто ця спільнота існуватиме до останнього вірянина, і навряд чи відтворюватиметься. Коли це буде зроблено остаточно, я скажу собі і всім: ми зробили майже неможливе. По-іншому не вийшло. Слава Богу. Наш світ без них точно буде кращим. І безпечнішим.»

Архієпископ Сільвестр Стойчев, ректор КДАіС УПЦ, написав пост про поминання патріарха. Але мудрий та цілеспрямований о. Василь Максимишинець не дав блаженному архієрею розслабитися і насував йому гарячого вугілля у коменти. Отже, текст ректора нижче, а коменти о. Василя- на скрінах:«Нещодавно один телеграм-канал відреагував на, зокрема і моє інтерв'ю, де містилася відповідь щодо 15 правила Двократного Собору. Залишу за рамками сам факт того, що реакцію телеграм-каналу було подано у відверто хамській манері. Скажу тільки, що сьогодні дуже часто анонімні автори намагаються підмінити фахове обговорення важливих питань церковного життя банальними образами та наліплюванням ярликів. Отже, коротко про зміст цього правила. Буквально у 15-му правилі сказано, що у випадку, «якщо якийсь пресвітер, чи єпископ, чи митрополит, насмілиться відступити від спілкування зі своїм патріархом, і не буде підносити його ім’я за визначеним і встановленим чином під час літургії», то такий має бути позбавлений священства. Однак, той, хто відокремлюється від патріарха, який публічно проповідує вже засуджену Церквою єресь, не підпадає під це покарання, а, навпаки, є «достойним честі, яка належить православним».На перший погляд, тут ніби йдеться про обов’язкове поминання патріарха для всіх пресвітерів, єпископів та митрополитів відповідної Помісної Церкви. Але насправді у візантійський період як в Константинопольській Церкві, так і в інших Древніх патріархатах ніколи не існувало практики поминання патріарха в кожній парафії. Загалом в східній церковній традиції завжди існувало правило підносити за літургією ім’я лише одного ієрарха, а саме – того, якому безпосередньо підкоряється той, хто очолює літургію. Така практика існувала і в Київській митрополії до XVII ст.І до сьогодні у Східних Патріархатах, а також в Сербській та Румунській Церкві не є обов’язковим поминання патріарха у кожному парафіяльному храмі. Отже, відсутність поминання патріарха в парафіяльних храмах ніколи не вважалася відхиленням від канонічної норми і як така ніколи не була ознакою розколу. Якщо звернутися до тлумачень 15-го правила в східній канонічній традиції, то ми побачимо, що ніхто його не розумів як припис обов’язкового поминання патріарха в усіх парафіях. Таким чином, 15-е правило встановлює обов’язковість поминати патріарха лише для митрополитів, єпископів та священників патріаршої церковної області (діоцезу). Що ж до практики обов’язкового поминання патріарха в усіх парафіяльних храмах, то вона є суто московською традицією, яка з’явилася лише у XVI ст. Отже, обов’язкове поминання патріарха разом з місцевим архієреєм в усіх парафіяльних храмах не є древньою традицією і тим паче канонічною (в сенсі нормативною) практикою.. Це лише особливість Московської Церкви XVI ст., яка зберігається в російській богослужбовій практиці і до сьогодні. СПРОБИ ВИПРАВДАТИ ЦЮ ПРАКТИКУ ПОСИЛАННЯМИ НА 15-ТЕ ПРАВИЛО ДВОКРАТНОГО СОБОРУ Є НЕКОРЕКТНИМИ ТА ВІДВЕРТО МАНІПУЛЯТИВНИМИ.»

У Нижегородській єпархії РПЦ дали коментар щодо скандалу зі зйомками чоловічого порно у храмі Ленінського району. Прес-секретар єпархії повідомив, що учасників гучної історії буде встановлено і покарано.У єпархії очікують на швидке порушення кримінальної справи. Точно буде проведено внутрішнє розслідування, де встановлять, як учасники порноролика змогли отримати доступ до церковних приміщень.«Гомосексуалізм є гріхом і з давніх-давен засуджується Церквою, учасники цього відео, організатори зйомок, а також ті, хто отримав з цього вигоду — виявили своє глибоке моральне падіння», — заявив прес-секретар.Судячи з внутрішнього оздоблення храму, яке потрапило на відео, йдеться про церкву Апостола Тимофія та мучениці Татіани. На шокуючому записі зображено акт одностатевого кохання між кількома молодими чоловіками. Примітно, що поєднання відбувається в приміщенні, куди рядові парафіяни не можуть потрапити вільно, а на самому ролику красується утермарка одного із західних порноресурсів. За інформацією із соцмереж, ролик зняли близько року тому - він призначався безпосередньо для продажу на зарубіжних сайтах.Настоятель побічно підтвердив, що такий інцидент справді був, проте Глотов заявив, що «відео старе і було знято давно». Зараз нібито доступу до верхнього кліросу (попередньо, троє чоловіків знімали порноролик саме там) ні в кого немає і там встановлені камери.Співробітники поліції вже відвідали храм, щоб розібратися в обставинах. Учасниками порноролика були семінаристи РПЦ.Скрєпно.Традиційно.Сімейно.

Заява щодо зради християнського свідчення у зустрічі з диктатором - Архієпископ Памфільський Даниїл, УПЦ США (Вселенський патріархат)Улюблені у Христі,З глибоким сумом і праведним обуренням я реагую на нещодавні слова ієрарха Православної Церкви Америки, який публічно привітав і висловив компліменти Президенту Російської Федерації під час його візиту на цей континент.Такі жести не просто прикрі – вони є зрадою Євангелія Христового та скандалом для вірних. У той момент, коли російський режим відповідальний за смерть сотень тисяч, за зникнення незліченних невинних, за розрив сімей та за навмисне знищення України, висловлювати слова вітання та захоплення її лідеру – це не що інше, як прийняття брехні.Церква покликана бути совістю суспільства, а не співучасником у моральній сліпоті. Обмінюватися люб'язностями з тираном, який веде війну та чинить злочини, означає зневажати могили полеглих, плювати на сльози вдів і матерів і стояти глухим перед криками дітей, які стали сиротами, переміщеними та вбитими.Так, Церква проповідує любов і прощення, але таку любов ніколи не можна відокремити від істини, і таке прощення ніколи не може виправдати чи відбілити зло. Коли Христос протистояв лицемірству, Він засудив його святим вогнем. Коли Його апостоли стояли перед правителями, вони мужньо проголосили: «Бога треба слухатися більше, ніж людей» (Дн. 5:29). Сьогодні Церква повинна виявляти таку ж сміливість, а не боягузтво умиротворення.Історія з соромом згадує тих, хто колись посміхався тиранам, хто м’яко говорив з масовими вбивцями, хто лестив гнобителям в ім’я дипломатії чи фальшивого миру. Повторювати такі невдачі сьогодні – означає заплямувати свідчення Церкви, зрадити тих самих мучеників, які пролили свою кров за правду, і шокувати вірних, які очікують, що їхні пастирі промовлятимуть світло в темряву.Ми без вагань заявляємо: російський президент не миротворець, а творець смерті та руйнування. Називати його інакше – означає брехати перед Богом і перед людством.Церква Христова повинна стояти не з диктаторами, а з пригнобленими. Не з убивцями, а з невинно вбитими. Не з сильними, які руйнують, а з безсилими, які волають про допомогу. Все інше – це зрада християнського свідчення.Нехай Господь зміцнить Свій народ, щоб протистояти брехні тиранів та спокусам фальшивого миру. Нехай Він дасть нам мужність твердо стояти за правду та справедливість до того дня, коли Його праведність переможе, а Його милосердя зцілить розбитих серцем.Зі смутком за цю зраду та з непохитною надією на Христа,+Даниїл

«Вийшло відео, де митрополит Антоній Паканіч вітаючи з сьогоднішнім святом знову за своєю традицією накидує гівно на вентилятор не цураючись маніпуляцій.Перєказувати мі не будемо, а ліше по-пєрше замітимо. Митрополите Антоній! Ви призиваєте триматися нас за Москву, яка замість Божих Заповідей поставила на вівтар ідола руzzкого міра, як в дні Маккавеїв у храмі поставлений був ідол. Ми, підписанти, представники УПЦ у Софійському братстві, та інші не байдужі віряни, священники та архієреї УПЦ хочемо відійти від церкви лукавої якою стала РПЦ, а Ви не даєте, бо хочете в ситості, комфорті і далі кланятися тим ідолам роблячи з Українських вірян баранців яких радо відправляєте на забій називаючи це гарним словом мучєнічєство і іспавєднічєство. І по барабану, що кров Українців рікою ллється в жертву цьому ідолу як на фронті так і в тилу. Це Вас зовсім не гребе і для Вас як і більшості інших єпископів війни нема, або вона десь далеко, хоча дуже насправді близько.Так от знайте, що своєю тупою баранячою позицією вірності русміру будь-якою ціною Ви як той цар Антіох б'єте всіх, хто хоче скараскатися московських ідолів і вийти з-під впливу їхньої вікової брехні до Божої Правди.Подумайте, якщо ще у Вас залишились залишки совісті і здорового глузду, в чому правда ми дуже і дуже сумніваємось.»#надіслали

о. Олександр Клименко з УПЦ:«Як батько п'яти дітей, (хоч порівняно з багатьма знайомими священиками це не так і багато ;) ) маю сказати, що питання народжуваності в Україні владу особливо не хвилює. А мало би.У 2023 році коефіцієнт народжуваності в Україні становив 0,7 на одну жінку, що значно нижче за показник, необхідний для простого відтворення населення (2,15).У 2024 році смертність в Україні майже втричі перевищила народжуваність. У першому півріччі 2024 року померло 249 002 особи, а народилося 86 795. До кінця століття такими темпами народжуваності нас буде 10 млн., чи й того менше. "Якби не повномасштабне вторгнення з боку РФ", - скаже хтось, "все було би нормально". Прикро говорити, але не все так райдужно. Країна і до 2022-го мала такий низький рівень народжуваності, що прогнози були хіба трохи менш песимістичні. А зараз то і поготів.Тема критично важлива, а конкретної уваги до неї нуль, рішучих дій щодо зміни ситуації також.Підтримка багатодітності зараз на такому рівні, що соромно і казати.Виплати таким родинам щось на кшталт: "економте підгузки і буде вам щастя!"Чув, що планують підвищити таку підтримку. Як скажете.Просто наша родина точно ніколи не потрапляла на допомогу, яка би покривала хоч щось значиме.Може, комусь пощастить.У 2018-19 роках проводив концертні тури Україною з гаслом: "Збережемо родину - збережемо країну."Розумів дуже давно, що це надважливо для існування України. Чи наші воїни мають боронити пусту країну? В місті може бути всього декілька таких родин, де є п'ять і більше дітей, але з боку місцевої влади до них ніколи не буває жодної уваги. Пропаганди багатодітності, в хорошому сенсі цього слова, ніхто не проводить.Тож пустіють не лише маленькі села, а й середні міста.З моїх спостережень виходить, що в більшості випадків на народження більше двох дітей наважуються, як правило, родини віруючі.Але таких родин теж стає все менше з різних причин, в тому числі і від держави залежних, тож останній сегмент збільшення народжуваності також під серйозним ударом.Наші діти народжені винятково з любові і не за виплати чи в очікуванні, що хтось візьме над ними опіку.Я не оббиваю пороги держустанов з протягнутою рукою. Розгрібаємо свої проблеми самотужки.Але для чого тоді взагалі існує держава? Для відгодівлі можновладців і навчання їхніх дітей в елітних закладах освіти? А для простих людей пару гривень на серветки?»