Estadísticas de telegram channel - @universeinthepocket

🛰 Космічний апарат New Horizons вийшов з режиму глибокого сну, аби дослідити здалеку об'єкти поясу Койпера.Запущений 19 січня 2006 року, New Horizons спершу направився до 9-ї планети Сонячної системи - Плутона. Так, тоді це космічне тіло ще вважалося планетою. Але вже в серпні того ж року Міжнародний астрономічний союз понизив Плутон в статусі. Тож коли New Horizons у 2015-му досяг своєї першої мети, він вивчав вже карликову планету та її супутники. На другому зображенні найбільший з них - Харон. Після цього апарат був переведений в режим гібернації, аж до зустрічі з астероїдом Аррокот у 2019. Цікаво що Аррокот (третє фото) був відкритий у 2014 р, тобто не входив у початковий план місії, і був доданий у якості цільового об'єкту вже пізніше.Тепер, з 7 квітня, New Horizons розпочинає шість місяців активних операцій, які включатимуть дистанційні спостереження за об’єктами поясу Койпера та збір даних про пил та радіаційне середовище в цій віддаленій частині геліосфери нашого Сонця. Всесвіт у кишені | Ми на Facebook

Вражаюча панорама марсіанського кратера Єзеро від ровера Perseverance показує розмаїття гірських порід, яке може дещо розповісти про минуле Червоної планети. З січня марсохід зібрав три зразки, у тому числі камінь, якому, ймовірно, 3,9 мільярда років, зі слідами стародавньої води, та один - із особливостями, яких команда ніколи раніше не бачила. Західний край кратеру Єзеро, де опинився марсохід, містить безліч фрагментованих, колись розплавлених порід, вибитих з більш глибоких шарів мільярди років тому одним або кількома зіткненнями. Одне оголення скельної породи привернуло особливу увагу вчених, оскільки воно містить мінерали, кристалізовані з магми глибоко в корі Марса. Але після того, як дві спроби буріння зазнали невдачі (порода виявилася занадто крихкою), Perseverance був змушений рушити далі. Скеля неподалік - Tablelands. Вона майже повністю складається з порід, що утворюються в результаті реагування великої кількості води із мінералами магматичного походження, що містять залізо та магній. Марсохід спробував взяти пробу Tablelands, але запечатати зразок відразу йому не вдалося. Знадобилося 33 маніпуляції очищення верхньої частини трубки та 8 спроб, але врешті-решт зразок надійно загерметизовано.Всесвіт у кишені | Ми на Facebook

Оце справді несподівано... Всередині культової планетарної туманності "Кільце" знайшли хмару пилу і, ймовірно, ще одну зорю."Кільце" (вона ж - M57 або NGC 6720) знаходиться в сузір'ї Ліри на відстані 2570 світлових років. Вона добре відома астро-аматорам, відносно яскрава, і її доволі легко знайти на небі - для цього достатньо вельми скромного інструменту. В центрі туманності знаходиться гарячий білий карлик (135000 K), маса якого - лише 60% сонячної.Група вчених дослідила детальні інфрачервоні знімки туманності M57 (NGC 6720), отримані в різних діапазонах космічним телескопом ім. Джеймса Вебба. Виявляється, центральний білий карлик оточений хмарою розміром 2600 астрономічних одиниць, що складається з крихітних силікатних зерен - до 0,01 мікрометри (1 мкм = 0,001 мм). Причому загальна маса пилу оцінюється лише в 0,00000186 маси Землі!Крім того, науковці виявили невеличку змінність блиску білого карлика. Її вони пов'язують з можливою наявністю зорі-компаньйона. Скоріш за все, це червоний карлик у 10 разів легший за Сонце. Доречі, центральну зорю вже підозрювали у потрійній природі, тобто не виключено що білий карлик має навіть не одного, а двох супутників.Всесвіт у кишені | Ми на Facebook

☄️ Комета SWAN25F за 3 тижні потенційно може стати доступною для спостережень неозброєним оком! Як завжди, варто зазначити, що комети є доволі непередбачуваними, тож гарантій дати поки що неможливо.Сьогодні комета SWAN25F нарешті отримала офіційне позначення - C/2025 F2 (SWAN). До того ж виявилося, що першим у Центральне Бюро Астрономічних Телеграм про її відкриття повідомив український астроном-аматор Володимир Безуглий (Дніпро). Володимир ідентифікував рухомий об'єкт на знімках SWAN від 22-28 березня. Щиро вітаємо! ❤️‍🔥 Доречі, це не перше подібне відкриття для Володимира: на його рахунку вже щонайменше 5 комет помічених на знімках SWAN, для яких він є або єдиним першовідкривачем або співавтором: C/2011 Q4 (SWAN), C/2012 E2 (SWAN), C/2015 F3 (SWAN), C/2023 A2 (SWAN) та 2025 F2 (SWAN).Зараз блиск комети 2025 F2 (SWAN) становить приблизно 8m (доступна для середніх телескопів), а її хвостик простягнувся на 2°. Але під час проходження перигелію 1 травня, за оптимістичними оцінками, комета може досягнути 4,1-3,6m та стати видимою неозброєним оком!Схоже що поки ніхто з території України її не спостерігав (якщо це не так - напишіть, будь ласка, в коментарях), і тим цікавіше буде спробувати вполювати її перед світанком на сході. Наприкінці квітня та початку травня, коли комета має досягнути найбільшої яскравості, її можна буде спостерігати відносно низько над горизонтом після заходу Сонця. Комету вже внесено у бази даних деяких планетаріїв, а додаткову інформацію можна знайти на astro.vanbuitenen.nl.📷 Josh Dury (Великобританія)Всесвіт у кишені | Ми на Facebook

З болем повідомляємо, що сьогодні не стало Світлани Іванівни Герасименко - однієї з першовідкривачів відомої комети 67P/Чурюмова-Герасименко. Напевно про цю комету знає кожен, хто цікавиться астрономією і космічними місіями.Світлана Іванівна народилася 23 лютого 1945 року у Баришівці (Київська обл). Зацікавилася космосом ще в дитинстві, і згодом вивчилася на астронома у Київському національному університеті ім. Т. Г. Шевченка. У 1969 р., вивчаючи на 50-см телескопі в Алма-Аті комету 32P/Комас Сола, вона (ще не знаючи цього) сфотографувала невідому до того часу комету. А вже пізніше, під час аналізу привезених до Києва знімків, нову хвостату виявив Клім Іванович Чурюмов. Відтак комета отримала назву на честь двох вчених: 67P/Чурюмова-Герасименко.З 1973 року Герасименко переїхала до Таджикістану, де надалі жила і працювала. Незважаючи на це, вона все життя усвідомлювала себе українкою, і частинка її серця завжди була в Україні, зокрема в 2016 р. Світлана Іванівна виступала на конференції TEDxKyiv.Справжня світова відомість прийшла до вченої тоді, коли комету 67P/Churyumov–Gerasimenko обрали для місії Rosetta. Апарат, запущений у 2004 р., досяг комети в 2014-му, детально вивчав її впродовж 2 років та висадив на її поверхню спусковий модуль Philae. Герасименко була нагороджена медаллю “За відкриття нових астрономічних об'єктів”, а її ім’ям названо астероїд (3945) Gerasimenko.Всесвіт у кишені | Ми на Facebook

🪨 Як астрономи дізнаються про форму астероїдів? Ці об'єкти настільки малі, що навіть найпотужніші наземні оптичні та інфрачервоні телескопи бачать їх просто як цяточку. Якщо ж астероїд підходить до Землі достатньо близько, то його форму можна детально відстежити за допомогою радіотелескопа, і навіть іноді знайти супутник. Ми з вами це бачили на прикладах 2024 JV33 та 2011 UL21.Найпростіший спосіб грубо оцінити форму космічного камінчика - простежити зміну його яскравості. Усі астероїди обертаються, за рахунок чого можна побачити то більшу освітлену Сонцем площу, то меншу, оскільки відповідним чином змінюється блиск. Приблизно так була оцінена у минулому місяці форма потенційно небезпечного астероїда 2024 YR4 (на 1 зображенні).Більш точний, але значно складніший метод - спостерігати покриття зорі астероїдом. Він підходить навіть до найбільш віддалених об'єктів. Подібно до сонячного затемнення, таке явище можна побачити не на всій Землі, а тільки у певній вузькій смузі. Спостерігаючи покриття з різних точок, вчені можуть відновити форму астероїда а іноді - ще й відкрити у нього супутник.Здавалося б, ситуация коли астероїд точнісінько закриє зорю, є виключно рідкісною. Але статистика грає на нашу користь: існує надзвичайно багато астероїдів та безліч зір, завдяки чому такі покриття є вельми частими подіями. Як раз нещодавно з'явилися результати таких спостережень для двох транснептунових астероїдів (тих, що далі ніж Нептун).Як раз пару тижнів тому були опубліковані результати подібних спостережень карликової планети Хаумеа та її супутника Намака. На 2-й ілюстрації ви бачите як двічі зменшився блиск далекої зорі: спочатку її закрила сама Хаумеа, а потім і її супутник. Це зокрема дозволило оцінити розмір Намака - не менше 83 км.Ще одне зовсім свіженьке дослідження присвячене астероїду (119951) 2002 KX14 - далекому об'єкту пояса Койпера. І в ньому, між іншим, брали участь і одеські астрономи. В даному випадку вчені відстежили аж 5 епізодів покриттів зір астероїдом, на 3-й ілюстрації наведена мапа смуги одного з покриттів. Тут же ви можете побачити як науковці відновили форму цього тіла. До того ж вперше вдалося (величезна рідкість для транснептунових об'єктів!) визначити його розмір: 482 х 314 км.Всесвіт у кишені | Ми на Facebook

🌌 Аномалія поблизу центру нашої Галактики: рентгенівський телескоп XRISM виявив надмірно іонізоване залізо у залишку наднової.Рентгенівський телескоп XRISM японського космічного агентства JAXA дослідив залишок наднової, відомої як Sagittarius A East, тобто розташованої на схід від надмасивної чорної діри у центрі Галактики - Sagittarius A*. Ця структура не тільки візуально, але й фізично знаходиться на малій відстані від центру - їх розділяє буквально кілька світлових років. Вибух наднової на фінальному етапі еволюції масивної зорі генерує ударні хвилі, що іонізують міжзоряний газ. У результаті екстремальної взаємодії, електрони відриваються від атомів, залишаючи іони. Разом вільні електрони та іони є складовими плазми у залишку наднової. Спектральне дослідження XRISM показало, що залізо у складі плазми Sagittarius A East є надмірно іонізованим, тобто від атомів відірвано більше електронів, ніж очікувалося. І ось парадокс: ступінь іонізації заліза відповідає температурі 50 млн градусів (🤯), а енергія вільних електронів - "лише" 19 млн градусів. Хоча зазвичай у подібних випадках температура електронів має бути вищою.Науковці припускають, що причина такої розбіжності криється в потужному рентгенівському спалаху від центральної надмасивної чорної діри Стрілець А*, який міг відбутися тисячі років тому. Це призвело до масового швидкого відривання електронів від іонів заліза. Якщо вчені в цьому праві, то стан Sagittarius A East є важливим свідоцтвом активності чорної діри в центрі нашої Галактики.Всесвіт у кишені | Ми на Facebook

✨ Астрономи прислухалися до ритмів "мерехтливих" зір і виявили одну несподівану особливість.В астрофізиці існує напрямок, що називається астросейсмологією. У зорях, особливо в старих, спостерігаються (іноді дуже незначні) коливання яскравості, викликані неперервними "зоретрясіннями", першопричиною яких є конвекція. Шлях, що проходять акустичні хвилі крізь зорю, залежить від локальної температури та хімічного складу. Відтак, вивчаючи характер "зоретрясінь", вчені можуть отримати інформацію про структуру зір, подібно до того, як за землетрусами відновлюють будову Землі.Автори опублікованої кілька днів тому статті дослідили 27 зір розсіяного скупчення M67. Вважається, що вони утворилися приблизно одночасно, мають однаковий хімічний склад, але через різні маси знаходяться на різних етапах еволюції. Група вчених використала дані з чутливого космічного телескопу Kepler, що фіксував найменші коливання яскравості зір. У більших за розміром зір спостерігаються глибокі повільні коливання, тоді як менші зорі вібрують на більш високих частотах. Серед ключових частотних сигнатур є так званий малий інтервал - група резонансних частот, розташованих доволі близько одна до одної. І для відносно молодих зір така сигнатура може дати підказки про кількість водню, яка залишилася в надрах. У червоних гігантів синтез гелію з водню продовжується в оболонці, якою оточене ядро. Аналіз малих інтервалів зір скупчення М67 дуже здивував вчених - вони побачили, що так можна виявити зміни у внутрішніх областях синтезу зір. Але головне - що на певному еволюційному етапі малі інтервали перестають змінюватися, зупиняються. Немовби мелодія завмерла на одному акорді. Це явище дозволяє ідентифікувати певну стадію життя зорі з більшою точністю, ніж це було можливо раніше.Фактично це новий спосіб оцінювання віку зір. І він може допомогти визначити де і коли в Галактиці формувалися зорі та краще зрозуміти її еволюцію.Всесвіт у кишені | Ми на Facebook

🤔 Ранні галактики можуть "вмирати" раніше ніж очікувалося.Міжнародна група вчених, за допомогою "Джеймса Вебба", виявила "мертву" галактику вже через 700 млн років після Великого Вибуху. Так називають галактики, де з якоїсь причини припинилися процеси утворення нових зір. Типова галактика раннього Всесвіту у такому віці має активно стягувати газ із міжгалактичного середовища; із зібраного газу поступово формуються зорі. Але цей процес не може тривати нескінченно довго, хоча зазвичай займає багато часу. У відносно близьких околицях Чумацького Шляху до половини галактик є "червоними і мертвими" - молодих блакитних зір в них вже нема, залишилися лише старі і доволі холодні. Хоча що саме припиняє зореутворення - поки невідомо.У новій роботі науковці вивчають крихітну далеку цяточку - галактику RUBIES-UDS-QG-z7 (на ілюстрації виділена червоним). Судячи з її спектрів, у цієї зоряної структури було вельми бурхливе минуле: впродовж перших 600 млн років вона сформувала зоряну масу, що у 10 млрд разів перевищує масу Сонця. Але вже через 700 млн років після Великого вибуху вона виглядала старою. Для минулого рекордсмену це значення сягало 1,2 млрд років. Поки що вчені обережно припускають, що у перший мільярд років Всесвіту подібних "спокійних" галактик принаймні у 100 разів більше, ніж передбачає будь-яка існуюча модель. Відтак моделі потребують серйозного переосмислення.Всесвіт у кишені | Ми на Facebook

Весна на Урані очима "Хаббла": 20-річні спостереження розкривають динаміку атмосфери.Уран - єдина планета Сонячної системи, що обертається "лежачи на боці". Вісь обертання розташована майже в площині орбіти. Завдяки цьому, Уран повертається до нас то північним то південним полюсом. Але тривалість повного оберту становить 84 роки, тобто фактично навіть цілого життя не вистачить, аби відстежити повний цикл.Атмосфера Урану здебільшого складається з водню та гелію, з невеликими домішками метану та слідами води й аміаку. Але саме метан, поглинаючи червону частину спектру сонячного випромінювання, надає планеті блідого блакитно-зеленого кольору. На відміну від Юпітера і Сатурна, метан в атмосфері Урану розподілений дуже нерівномірно - на полюсах його значно менше. Група науковців проаналізувала знімки, отримані "Хабблом" у 2002, 2012, 2015 та 2022 рр. Впродовж цього періоду в північній півкулі Урану була весна, і вона триватиме до 2030 р. У міру наближення північного літа, структура аерозолів помітно змінюється, зокрема приполярні регіони стають яскравішими. Дані розподілу метану вказують на низхідний потік у полярних регіонах та висхідний потік в усіх інших. Червоне світіння у другому рядку (кольори тут штучні) відповідає повній відсутності метану у стратосфері, а у синіх регіонах його більше всього.Астрономи планують продовжити спостереження та охопити зимовий сезон у північній півкулі.Всесвіт у кишені | Ми на Facebook