Estadísticas de telegram channel - @ukrpravda_news

Рекрутинг, реформа ЗСУ, нові правила війни. Фінальна програма "Війна 2026. Люди проти машин".У п'ятницю 27 лютого 2026 року, до річниці повномасштабного вторгнення Росії на територію України, "Українська правда" проведе щорічну конференцію, присвячену актуальним питанням у секторі оборони та реінтеграції. У події "Війна 2026. Люди проти машин" візьмуть участь представники посольств країн-союзників, оборонних компаній, експерти.Мета конференції — зафіксувати зміни, які відбулися в секторі безпеки та оборони. За чотири роки повномасштабного вторгнення РФ українці змінили правила ведення бойових дій. Досвід, який Сили оборони здобувають від 2014 року, зробив українську армію однією з найефективніших у застосуванні дронів, РЕБ і мережевих рішень.В програмі заходу: 412 бригада Nemesis, яка обійшла на навчаннях війська НАТО. Пітчинг змін у ЗСУ, які готують на основі досвіду 13-ої бригади НГУ "Хартія" та Третього армійського корпусу ЗСУ. В межах дискусій обговорять питання експорту української зброї, заміни компонентів з китайських на українські. "Азов" поділиться кейсами успішного рекрутингу, а Борис Мартиненко з 14-го полку розповість, як діпстрайки змінили хід війни.Дізнатися більше про подію та спікерів і придбати квиток можна за посиланням.Генеральні партнери "Війна 2026. Люди проти машин": NAUDI, технологічно оборонна компанія Skyfall, промислова компанія Інтерпайп, Генерал Черешня, Група Метінвест та VYRIY. Також захід підтримали УкрАвіаКосТех, TAF Industries, Airlogix та Carlsberg Ukraine

Посол України у Британії Залужний в інтерв'ю Associated Press розповів про напругу між ним та Зеленським, яка виникла у вересні 2022 року, коли до тимчасового пункту військового командування в Києві з обшуками вломились співробітники СБУ.За словами Залужного, цей рейд був погрозою. У присутності агентів він зателефонував Єрмаку і попередив: "Я відбиватиму цю атаку, бо знаю, як воювати".Потім Залужний зателефонував очільнику СБУ Малюку. За словами Залужного, Малюк сказав, що нічого не знає про рейд.Пізніше він дізнався, що за два дні до цього СБУ звернулася до окружного суду Києва з проханням видати ордер на обшук за тією ж адресою. Згідно з судовим документом, служба хотіла провести обшук у стрип-клубі, який, як стверджувалося, управлявся злочинною організацією.Однак, як повідомили AP двоє співробітників, які працюють у новому офісі, стрип-клуб, зазначений у документі, був закритий ще до початку повномасштабного вторгнення Росії.🗣У СБУ у коментарі УП підтвердили, що у 2022 році завітали до законспірованого командного пункту Залужного, однак стверджують, що обшуків по факту не було, а Малюк і головком розставили всі крапки над "і" та порозумілися📰 підписатися

​​💔 Старший солдат Віталій Заруцький на псевдо Філін поліг 1 квітня 2022 року під час оборони Маріуполя. Воїнові назавжди 26 років.Віталій народився 4 грудня 1995 року в місті Карлівка Полтавської області. Закінчив місцеву школу №1. У Берестинському коледжі механізації сільського господарства У 2015-му, закінчивши другий курс, долучився до полку "Азов". Рідні дізналися про його рішення лише через 2 місяці. "За характером – добра, справедлива й щира людина. Комунікабельний, дружній, веселий, завжди був поруч у будь-якій ситуації. Любив проводити час із родиною та друзями, захоплювався мисливством. Він просто любив життя і вмів ним насолоджуватися", – розповіла дружина Анастасія.Віталій брав участь в АТО, воював на посаді старшого кулеметника. Неодноразово був на передовій, зазнав контузій. За службу його нагородили нагрудним знаком "Ветеран війни – учасник бойових дій" та медаллю "Захиснику Маріуполя"."Ми познайомилися в Урзуфі, де Віталій служив у "Азові". З ним було легко й цікаво, ми не помічали, як минав час. Він був уважним, турботливим, завжди підтримував і вмів кохати. Взаємна симпатія переросла в кохання і шлюб. Ми одружилися 23 вересня 2017 року", – пригадала Анастасія.У 2018-му Віталій звільнився зі служби. Цивільне життя давалося важко, тому в липні 2021 року він приєднався до 56-ї окремої мотопіхотної бригади. Із сім'єю мешкав у Маріуполі. "3 лютого 2022 року чоловік приїхав у відпустку. Згодом у нього виявили коронавірус. Ще не повністю одужавши, Віталій повернувся на службу. Дістатися до своєї роти не зміг, тому брав участь у вуличних боях разом із розвідниками", – розповіла дружина.У березні позиції підрозділу знищив ворожий удар, однак Віталію та побратимам пощастило – за годину до цього вони виїхали на завдання. Згодом підрозділ передислокувався на металургійний завод імені Ілліча. Попри небезпеку, Віталій знаходив можливість навідувати родину, допомагав продуктами, ліками та водою. Востаннє вони побачилися 17 березня 2022 року. Про загибель Віталія рідні дізналися в листопаді 2022-го. Ідентифікацію провели за ДНК-експертизою. Оборонця поховали 9 грудня 2022 року на кладовищі в Карлівці. На школі, де він навчався, встановили меморіальну дошку, а світлина Віталія розмістили на Алеї слави в рідному місті.У захисника залишилися дружина, бабуся, брат, племінник і племінниця. Мати військового померла у вересні 2023 року, не витримавши болю втрати сина.Рідний брат Віталія назвав свого сина на його честь. Українська правда спільно з платформою Меморіал вшановують пам’ять полеглих військових

Зеленський заявив, що за кожен кілометр окупованої української території на Донеччині Росія наразі віддає 156 своїх військових вбитими та важкопораненими.За словами президента, щомісяця Росія мобілізує близько 40 тисяч людей, не всі з них досягають лінії фронту, тому загалом розмір російського контингенту в Україні цього року не зростає.Президент розповів, що Україна отримала протиракети незадовго до масованої комбінованої атаки РФ 12 лютого, і це дозволило збити балістику.Він зазначив, що в ніч на 12 лютого Росія запустила 24 балістичні ракети та 219 ударних дронів проти українських міст.Зеленський та генсек НАТО Марк Рютте скептично оцінили нинішні наміри РФ вести реальні переговори, і застерегли Захід від помилки у їхній оцінці."Путін сподівається повторити Мюнхен 1938 року. Було б ілюзією вірити, що цю війну можна надійно закінчити, розділивши Україну, так само як було ілюзією вірити, що пожертвувавши Чехословаччиною, Європа врятує себе від великої війни", – сказав він 📰 підписатися

✍️ Рейтинг "УП 100. Бізнес" до 20-тиріччя "Економічної правди" – триває прийом заявок"Українська правда" приймає заявки кандидатів рейтингу "УП 100: Бізнес" до 5 березня 2026 року. Переможцями стануть підприємці, які власним прикладом доводять, що в Україні не лише можливо вести бізнес, не порушуючи закон, але і досягати успіху, роблячи вагомий внесок у розвиток держави.Рейтинг буде сформовано до двадцятиріччя "Економічної правди", а нагородження переможців відбудеться 25 червня 2026 року."Економічна правда" як проєкт "Української правди" з'явилася в той час, коли економіка нашої країни відійшла від комуністичних принципів і почала грати за правилами капіталістичного світу. За 20 років змінилось все. Незмінним залишилося право українців на отримання правдивої інформації, якою б вона не була. "Економічна правда" дає можливість реалізувати це право.Для нас знаковість ювілею символічна, і з цієї нагоди ми б хотіли подякувати тим, хто формує економіку нашої країни. Саме тому виникла ідея нагородити 100 представників бізнесу, які роблять внесок у розвиток ринкових відносин, заснованих на принципах доброчесності та вільної конкуренції. Тих, на кого варто рівнятись і ким варто пишатись", – каже в.о. головного редактора "Економічної правди" Микола Максимчук. Критерії відбору лауреатів: рентабельність, створення та підтримка робочих місць, доброчесність, відповідність ESG-стандартам (довкілля, соціальна сфера та управління). Лауреатів визначить професійне журі та редакція "Економічної правди" в галузях:• ІТ• Мілтек• Агро• Промисловість• Енергетика• Будівництво• Торгівля• Фінанси• ПослугиОкремо відзначать представників малого бізнесу, які поділяють принципи ринкової економіки, створюють і підтримують робочі місця, допомагають Силам оборони та ветеранам.Для номінування бізнесів заповніть форму за посиланням

​​💔 Захисник Володимир Осінній поліг 1 березня 2022-го під час оборони Херсона в Бузковому парку. Йому навіки 41 рік. Володимир народився 18 липня 1981 році в селі Білозерка Херсонської області. З дитинства мав хист до малювання, мріяв про власну справу. Після школи навчався у Херсонському судномеханічному технікумі. Працював електрозварником на Зуївському енергомеханічному заводі у місті Зугрес на Донеччині. Деякий час разом із батьком їздив на заробітки за кордон. У 2015-му чоловік остаточно повернувся на Батьківщину. Збирався мобілізуватися до лав ЗСУ, але його не взяли за станом здоров’я.У 2019-му відкрив власну справу – займався виробництвом металовиробів. За рік влаштувався бригадиром цеху зварювальників на завод у Києві. "Коли почалася велика війна, він був у столиці. 24 лютого 2022-го серед ночі подзвонив: "Почалася війна". Разом із кумом вони позичили машину на заводі, й о 21-й Володимир уже був удома. Сказав, що вранці йде у військкомат. "Думала, ти приїхав до нас". А він: "Ні. Я приїхав, щоб вас захищати, а не ховатися. Як я потім буду дітям в очі дивитися, якщо сидітиму з ними у підвалі". 25 лютого чоловік вирушив у пункт збору тероборонівців. Людей розпустили, бо надійшло повідомлення про обстріл. А вранці 26-го знову оголосили збір. "Тату, ти вернешся?" – запитав менший син. Чоловік мовчки поцілував його і пішов", – розповіла дружина Ольга. Володимир став до лав ЗСУ. Воював у 2-й роті 194-го батальйону 124-ї окремої бригади територіальної оборони. "Земля просто летіла з-під ніг, – розповів кум про останній бій Володимира. – Палили з кулеметів, БТРів. Падали люди. Коли опинився у більш безпечному місці, Вови біля мене не було". Посмертно Володимира Осіннього нагородили медаллю "Хрест Свободи" й орденом "За мужність" III ступеня. Також йому надали звання "Почесний громадянин Херсонської міської територіальної громади". Поховали воїна в Білозерці на Херсонщині. Щоб провезти труну через російські блокпости, рідні сказали, що везуть померлого від коронавірусу. У захисника залишилися дружина, батьки та двоє дітей. Українська правда спільно з платформою Меморіал вшановують пам’ять полеглих військових

Чи могла система управління державою, яка більше ніж 5 років вибудовувалась на дружбі та лояльності, зникнути одразу після відставки Андрія Єрмака з посади голови Офісу президента? Тим паче, що така відставка могла бути для президента Володимира Зеленського відверто вимушеним кроком, а не виваженим рішенням? І тим більше, що цю систему багато років Єрмак вибудовував саме для президента. Яким є вплив Єрмака станом на зараз? Цим непересічним питанням вже більше двох місяців переймаються як у політичних, так і в бізнесових колах. З одного боку – люди Єрмака нікуди не поділись і продовжують перебувати на своїх високих посадах. Цей факт багато хто сприймає як сигнал, що “віце-президент” міг лише публічно відійти від першої особи держави, але не від справ. З іншого – обшуки НАБУ і САП, як і перспектива підозри, навряд стали і для самого президента аргументом втратити не лише керівника свого офісу, але й близького друга. Авжеж, «Українська правда» не могла проігнорувати і цей суспільний запит. Саме тому журналісти УП не лише шукали і (як завжди) знайшли Андрія Єрмака, а й дослідили, наскільки це було можливо, контакти донедавна другої особи держави. Подробиці у нашому новому матеріалі:👉 https://youtu.be/NVf0HXlVKbY📰 підписатися

​​💔 Старший матрос Роман Лозицький загинув 24 січня 2024 року на території Корочанського району Бєлгородської області РФ. Він був на борту літака Іл-76, яким українські військовополонені поверталися додому. Захисникові назавжди 25 років. Роман народився 15 березня 1998 року в селі Новопетрівка Одеської області. Навчався в місцевій школі. Займався бальними танцями, грав у КВК. Закінчив факультет маркетингу Одеської державної академії будівництва та архітектури. Їздив на заробітки в Чехію. У 2020 році Роман підписав контракт зі Збройними силами України. Обіймав посаду оператора радіоперехоплення. 10 лютого 2022 року його прикомандирували до 140-го окремого розвідувального батальйону та відправили у Скадовськ. Там Роман і зустрів повномасштабне вторгнення. 24 лютого 2022 року він зателефонував матері та сказав, що їде в бік Миколаєва. Колону розбомбили, але захисникам вдалося врятуватися. Вони дві доби провели в одному із сіл, потім ще два тижні жили на місцевій фермі. Згодом їх розселили у Скадовську. За півтора місяця Романа та ще 13 бійців, які були з ним, росіяни взяли в полон. "Два місяці їх тримали в дитячому таборі в Херсоні. Там з ними працювали колаборанти. Били дубинками, використовували електрошокери. Вимагали, щоб перейшли на бік ворога. Потім була Нова Каховка, далі – Севастополь. А через два тижні хлопці зникли", – розповіла мати Оксана Олександрівна. Протягом восьми місяців рідні нічого не знали про Романа. Пізніше військові, яких звільнили з полону, розповіли, що його тримали в місті Борисоглібську Воронезької області РФ, а потім перевели в селище Пакіно Володимирської області. Побратими казали: "Роман тримається, він молодець". "За пів року після падіння літака мені подзвонили з Офісу Омбудсмана. Сказали, що мають лист від мого сина. Рома писав: "Мамо, дуже прошу, бережи своє серце. Тобі ще треба буде няньчити моїх дітей. Зі мною такі класні люди, в нас такі плани! Тому буде потрібна твоя допомога. Я у вас сильний тип, я все витримаю. Головне, щоб з вами нічого не сталося. Племінниці про мене розказуй, щоб вона про мене не забула. Я так за нею скучив!". Потім хлопці розповіли, що ще в листопаді 2023-го вони всі писали листи рідним", – поділилася Оксана Олександрівна. Романа Лозицького нагородили нагрудним знаком "Комбатантський хрест". Поховали захисника в селищі Велика Михайлівка на Одещині. У нього залишилися батьки, брат і племінниця. Українська правда спільно з платформою Меморіал вшановують пам’ять полеглих військових

💔 Солдат Сергій Бондаревський поліг 19 червня 2025 року в селі Андріївка Бахмутського району Донецької області. Воїнові назавжди 33 роки. Сергій народився 21 червня 1991 року в селі Капулівка Нікопольського району Дніпропетровської області. Закінчив місцеву школу, потім навчався в сільськогосподарському коледжі. Отримавши диплом, влаштувався в компанію "Інтерпайп Ніко Тьюб". Обіймав посаду слюсаря-ремонтника. Колеги згадують про нього як про щиру, доброзичливу й пунктуальну людину, завжди готову прийти на допомогу. Під час повномасштабної війни, у 2023 році, Сергій отримав повістку й одразу ж пішов до військкомату. Воював у лавах 93-ї окремої механізованої бригади. Бився з ворогом на Донецькому напрямку."Сергій був добрим хлопцем. Вмів усе робити. Завжди допомагав батькам. У вільний час займався виготовленням ножів. Це заняття йому дуже подобалося, і гарно в нього виходило", – розповіла родичка Ксенія Михайлівна. Сергій Бондаревського нагородили нагрудним знаком "За відвагу". Поховали захисника в рідному селі. У нього залишилися батьки та брат. Українська правда спільно з платформою Меморіал вшановують пам’ять загиблих українців

​​💔 39-річний Михайло Євтушенко загинув 24 грудня 2025-го в прикордонній Семенівській громаді на Чернігівщині. Він їхав у село Залізний міст на фермерське господарство, дорогою в авто влучив ворожий дрон.Михайло народився у селі Галаганівка, що на кордоні з Росією. Після школи навчався в Сосницькому професійному аграрному ліцеї. Здобув фах автослюсаря та отримав водійське посвідчення. Служив строкову службу, опісля працював у Семенівці на лісозаготівельному підприємстві. Згодом поїхав на заробітки, був будівельником, робив ремонти. У 2013-му повернувся у рідне село і працював на місцевому сільгосппідприємстві (його через обстріли евакуювали в село Залізний Міст). Також Михайло доглядав маму, яка має слабке здоров’я.У вільний час чоловік захоплювався риболовлею, привчив до неї племінника. Обожнював футбол.24 грудня 2025 року Михайло мав їхати на господарство, де працював. Авто довго не заводилось, а коли двигун запрацював – він повіз двох жінок доїти корів у Залізний Міст. Сестра Наталія каже, що на узбіччі шляху був дрон, Михайло об’їхав його, додав швидкості. Але безпілотник наздогнав авто і влучив у нього."Після вибуху Михайло зблід. Одна з жінок спитала, що з ним. Він не розумів. Не міг зупинитися, бо не відчував ніг. Проїхав із кілометр, заїхав у село. А потім, мабуть, нога з педалі зісковзнула, то зупинився. Випав з авто, намагався перев’язати ноги мотузками, які сплів для роботи. Просив допомоги. Двічі до них підлітав дрон, жінки ховалися", – розповіла Наталія.На прикордонні мобільний зв’язок поганий. Спіймавши мережу, жінки зателефонували у "швидку", а також – директору господарства. Він і вивіз їх із села до Семенівки. Дорогою Михайло ще розмовляв, але до лікарні не доїхав...Поховали Михайла 26 грудня 2025 року в Семенівці, на кладовищі, що на вулиці Замістя."Мій брат був дуже активний. Коли обстрілювали села громади, то тільки-но минала небезпека, сідав на мопед і їхав туди допомагати. Завжди був у перших рядах. Влітку потрапляв під мінометний обстріл, тоді осколок влучив йому в руку та у дзеркало мопеда, була контузія. Він запевняв нас, що буде обережним і нічого не трапиться. А тепер ми залишилися самі", – додала Наталія.У Михайла залишилися мама, дві сестри та племінники.Українська правда спільно з платформою Меморіал вшановують пам’ять загиблих українців