Перехресні стежки

🔥 Vivat Grand Sale уже стартує!Час для великого книжкового полювання, бо з 14 до 20 квітня у Vivat діятимуть знижки до 80% на вибраний асортимент книг 📚На вас чекають спеціальні акційні полиці у книгарнях та окрема добірка на сайті — з книгами для дітей і дорослих за дуже приємними цінами ✨📍 Акція діє у всіх книгарнях Vivat💻 та в інтернет-магазині VivatА ось декілька рекомендацій ⬇️🔹 Історія мистецтва. Від найдавніших часів до сьогодення(замість 2000 грн лише 669 грн зараз!) — фундаментальна та докладна праця від художника, викладача малюнка у Лондонському університеті мистецтв, члена Королівської академії мистецтв у Лондоні — Стівен Фартінг та Річарда Корка — відомого критика, редактора, ведучого і куратора.🔹 Коефіцієнт поцілунку — романтична проза з гумором про парадокси кохання (18+).🔹 Готель "Маґніфік" — підліткове фентезі про магічний готель, що підкорить серце поціновувачів історій «Каравал» і «Нічний цирк».🔹 Герої грецької міфології— про світ чарівних міфів для дітей. 🔹 Бешкетні тролі з будинку «Вау! — про фантастичних бешкетників, чиї витівки точно зацікавлять маленьких непосид… 🔹 Собаки чудові, але...— для юних читачів, які хочуть песика. Тут усе про догляд за цими тваринами та про моменти, які люди часто не враховують, доки не заведуть чотирилапого. 🔹 Чудове подружжя— юридично-психологічний детектив і напружений трилер із роздумами про те, чим є вдалий шлюб і чи варто за нього боротися, якщо він починає розсипатися.Поспішайте, адже список акційний товарів обмежений! 💚

4️⃣📖 Четверта книжка з фіналістів Премії блогерів Книжкової країни.Найпевнішою ознакою того, що це підлітковий/молодіжний роман є те, що моєю улюбленою персонажкою стала мати головної героїні. Але думаю, що роман міг би бути кращим. 🙏 Книжці Аліни Дихман я дуже симпатизую через ідею створення — це рефлексія авторки на новину про спалений у боях Ізюмський ліс. Крім того, це історія про подолання втрати і волонтерство — теми, які дуже цікавлять мене у нашій літературі. 🫣 Але, до роману, як художнього твору, я залишився байдужим, дуже шкода. Всі мої емоції і враження обмежилися ідеями, а не реалізацією. І причина не у тому, що в результаті це виявилось романтичною історією з потойбічниками, а ось у чому:🏹 Брак художніх засобів. Задум Аліни дуже поетичний і я чекав більшої метафоричності, менше репортажної констатації, особливо у важливі, тонкі моменти — наприклад, коли героїня проливає кров на горі. 🏹Та сама репортажність у первинних діалогах героїні з жителями Ізюму. Не повірив, що ці люди спілкуються тезами з новин. 🏹Декілька моментів з лобовою агітпрограмою. Це грубо, в художньому сенсі. Наприклад, сцена, коли героїня виховує пані, яка назвала Михайла «нациком», або ще декілька згадок легендарних новинних подій, інструмент роману у цих місцях мені фальшивить.🏹 Якась відстороненість цього фентезі-Ізюму від подій 2023 року: бекграунд війни тут ніби у минулому, а всі події відбуваються якось у вакуумному просторі. ✍️ Словом, я все ще у захопленні від задуму, але вважаю, що частину роману можна було б вирізати (хоча, це на колір і смак), а решту переписати у стилі справжнього художнього твору, було би фист файно. Дуже щиро бажаю Аліні Дихман успішної кар’єри, так чи інакше, це — крутий задум і велика справа. Добре, що Аліна це зробила.🫶#раджу_почитати якщо боїтеся братися за твори про війну. Аліна дуже лагідна до читача, у хорошому сенсі.

⚔📖 Так а ви знаєте, шо таке «бугурти»? Це турнірна битва затупленою зброєю, загін на загін. Коротше, тема така: я не люблю, знуджуюся від фентезі-історій про людей-істот, які живуть у лісі, їздять на конях, тусують з відьмами, всякими прикованими до скель чуваками, або ходять вічною мерзлотою, або всякі незрозумілі танці-ритуали і весілля, які означають щось інше. Оце все — не моє!!! Але навіть тут я бив в барабани, не зважаючи на рани — було нудно, але цікаво (розумійте, як хочете). Тут таких декілька. Решта оповідань — це просто відкриття (як назва видавництва). Вражений винахідливістю, способом мовлення і глибиною занурення. Вражений, клянуся! 🔥Мій топ: 🧚‍♀«Фея-наречена» — соцільний горор про нас. Половінко з Лягушонковою заздрять такому повороту (але це не точно). Дімка Ужасний схвалює (я так думаю). 🧚‍♀«Бурлацька пісня» — прошу внести на голосування у якості національної ідеї. Дякую! 🧚‍♀ «Веселковий міст» — метафора на метафорі, але так файно, що чорта лисого я визнаю, що це фентезі. Читати можна по колу і занурюватися все глибше. 🧚‍♀ «День перший» — жахастик з соціально-історичним ґрунтом, розрив! 🧚‍♀ «Протифаза» — як на мене, дуже оригінально, метафора стосунків на межі осяжного. Не впевнений, що сягнув межі, думатиму ще. 🧚‍♀ «Бугурти і маневри» — просто перфектне оповідання для будь-яких обставин і збірки. Ідеал. 🧚‍♀ «Колгосп людей» — горор, у якому, можливо, горору і немає, суцільний підручник історії. Хіба це не топ-клас? 📚 Взагалі, я думаю, що це дуже щедра збірка, тут стільки всього, що вистачило б на три. І я не знаю інших таких. #раджу_почитати якщо цікавитесь свіжою українською літературою, особливо фантастично-горорного характеру. Це сильно, читайте! 💪P. S. Мова Ірини Пасько — це насолода. Тут багато класного, але моє улюблене — це словосполучення «пам’ятник недоречності»:Женя відійшла до стільців і сіла, щоб не стовбичити пам'ятником недоречності, знічев'я глянула вгору — і отетеріла.

📚😍 Моя улюблена справа на Книжковій країні — копирсатися у вживаних книжках на стенді «Лелеки»! Ми співпрацюємо щороку — я відправляю туди книжки зі своєї бібліотеки, а потім приходжу на стенд. Там книжки обмінюватимуть на донати для підтримки бойових медиків. Минулого разу фонд зібрав 500 000 грн, і разом ми можемо перевершити цей результат 💙💛Ви теж можете допомогти книжками!👉 Як ви можете підтримати цю історію?По-перше, надішліть вживані книги з вашої особистої бібліотеки: які ви вже прочитали й готові подарувати. Таким чином ми наповнимо наш книжковий фонд.По-друге, приходьте до намету «Лелеки» вже під час фестивалю: обирайте цікаву для себе літературу та несіть її додому за донат.👉 Які книжки потрібні?— Тільки в гарному стані й тільки видані після 2015 року— Українською чи іншою мовою (крім мови толстоєвського)— Художня та науково-популярна література— Для дорослих і для дітей— Мистецькі альбоми, атласи, фотоальбоми тощо👉 Як передати?— Оберіть на своїх полицях відповідне критеріям вище— Відправте фонду пакунок із книгами (дуже просимо робити це тільки за власний кошт!)— Адреса для відправки: Київ, Нова пошта 447, Тимко Сергій, телефон: +380 67 259 3001❗️Надсилати книги можна до 17 квітня❗️Дуже чекаємо на ваші книги — вони допоможуть рятувати!💛💙

3️⃣📖 Третя книжка з фіналістів Премії блогерів Книжкової країни. Не знаю, як оцінити. Наталія Довгопол — вправна авторка і, напевно, свідомо написала саме такий роман. Яка тут цільова, я судити не беруся, але це натуральний мікс серіалу на СТБ з жанром Дена Брауна, дуже легка і наївна книжка — авантюрна історія зі згадками міфології, цілком побудована на збігах та завжди ідеальних для героїні обставинах. ⛱ Вона пасує до лежання біля басейну, і навіть схожа на це лежання — коли одночасно і файно, і нуднувато, і ота дівчина, що носиться туди-сюди, трохи підбішує, і взагалі, як вийшло, що всі ми опинилися тут? Авторка крутить персонажами і подіями як їй заманеться, може статися будь-що, навіть «прямий масаж серця» у побутових умовах (стор. 220). 🫣 На мій хлопський розум, ключова мотивація також сумнівна: героїня зривається без грошей і чіткого плану в Афіни, бо вона опублікувала свій недописаний (!) роман в інтернеті, і раптом у грецього автора виходить те саме. Ну та нехай. 🇬🇷 У Афінах у неї чудово і випадково все виходить, їй можна все, вона тусується, ніби все життя там живе, за жодні вчинки не наступає розплата, їй допомагає кожен зустрічний, вона щоразу випадково зустрічає на вулицях великого міста саме того, кого треба, у найзручніший час отримує всю необхідну інформацію, захотіла — полетіла. Вона може обманювати, ігнорувати друзів, нишпорити у квартирі і телефонах своїх благодійників, може дізнатися будь-яку адресу і увірватися туди. Зі своїм крашем вони зустрічаються випадково впродовж сюжету чотири рази, у двох країнах, у різному віці. Дивовижно, що вона не потрапила під колеса його Тесли, була б серіальна класика (але тут він ледь не збив її на скутері).🧐 Антагоніст — окрема історія. Бліда тінь, від якої можна просто втекти і нічого, далі можна просто на відстані їй протистояти і потім зійтися у фінальній битві. 👀 Кому я #раджу_почитати? Сам не знаю. Для виходу з нечитуна, напевно, непогано, або на море взяти, щоб не паритись. Емоційної складової і тригерів не помічено. 📕 Це одна з найкрасивіших книжок, які я бачив, якщо чесно. Але за вайбом, це радше книжка, яку не шкода забути на пляжі.

«Зрілість розумного виду визначається вмінням входити в чужі форми, не втрачаючи самобутньої сутності». Володимир Єшкілєв «Фаренго. Тінь попередника», 2010 (видання 2026)Володимир Єшкілєв написав свою космооперу у 2010 році, коли українськомовна фантастика вважалася неіснуючим жанром, і тут вже рулять безпілотники, на самій планеті Фаренго заборонений ШІ, імперія протистоїть демократії, страшні бомби знаходяться в руках маніяків, мізки яких запалені ідеєю всевладдя, знання і мудрість тримають у своїх руках жительки жіночої планети, клони агресивно конкурують з людьми, а головна космічна шпигунка пише вірші. 🛰 Але це все — всередині, елементи глобальної картини всесвіту. Якщо ж відійти на пару кроків назад, то взаємодія з «Фаренго» нагадує мені взаємодію з роботою Рафаеля «Афінська школа», яку я пару разів бачив у музеях Ватикану. Це величезна фреска, на якій одночасно розгортається декілька сюжетів, але всі вони підкоряються загальній думці творця, глобальний задум збирає їх у одну воронку. Так само тут представлені філософія, правосуддя, поезія і не тільки — все, з чим так уміло працює Володимир Єшкілев у своєму космосі. 🚀 Саме читання легке і комфортне, дякуючи майстерності автора і прекрасній новій редактурі, але особисто для мене — дуже повільне. Тут не можна пропустити ані слова, по тексту не посьорфиш, наповнення слів динамікою і сенсами максимальне. Поріг входження, як на мене, зовсім не високий — я не ЦА наукової фантастики, але впорався завиграшки, і це також заслуга автора.🤔 Думка, яка не дає спокою: у різні часи людство придумало стільки всякої зброї, у майбутньому буде ще більше. Але нічого потужнішого за інформацію, ймовірно, не існує. Інформація здатна як запустити катастрофи, так і зупинити їх, але інструкції до цього виду зброї масового ураження не надаються. 💪 Коротше, дуже крута річ. #раджу_почитати не лише адептам жанру, це унікальна для сучукрліт трилогія. Також, сподобалося логічне розділення на частини — у наступній відправляємося у гнізго ґиргів, передзамовлення вже оголошене, пристібніть ремені! 🚀

«Ховаю свої почуття у шафу, двері якої вже ледь зачиняються». Катерина Єгорушкіна «І тоді наш будинок став кораблем», 2025У таких книжок, можливо, взагалі немає цільової аудиторії. Кожен вже має свій емоційний спадок війни, ну куди нам ще? Але Катерина Єгорушкіна зробила з історій своїх героїв дуже світлу книгу, це чарівне перетворення травматичного досвіду на терапевничний наратив. ✍️ Отже, художні репортажі. Це означає, що історії героїв Катерина доносить до нас, зберігши їхній голос, але додавши їм гучності художніми засобами літератури. Метафора будинку, який став кораблем, і тепер через усі штилі, шторми і хитавицю шукає свого порту — ключова, вона народжується зі слів однієї з героїнь і дивовижно пасує до решти (та й багатьом з нас). 🪽Незалежно від пережитого досвіду, всі герої — справжні ангели світла, це не книжка аби поплакати, це книжка, аби зарядити емоційні батареї, побачити ширше, відчути глибше через спільне говоріння і спостереження за силою духу людей, які пройшли крізь шторм. Самі історії супроводжуються рефлексіями Катерини, які розширюють контекст, підказують акценти і делікатно супроводжують нас у цих розмовах. 📖 Не буду переказувати самі історії, тут є різні — від життєвих до неймовірних. #раджу_почитати, головне про цю книжку — як мені здається, вона зовсім не сумна, тексти світяться добром і надією. Неймовірна робота, дякую Катерині та Лабораторії!

Який це, справді, цікавий край! І рослини, й звірі, й птахи — все тут не таке, як у нас, а потім — дивись — надибаєш щось, цілком наше, «старокраєве». Живеш тут у невеличкому домочку, навколо якого цвітуть яблуні, груші, сливи, абрикоси,— чисто, мов дома, навіть акації посхилялись до вікон; чуєш часом цілком свої слова від пані Вопалкової та Ружички, які ще не встигли забути рідної мови; лежать на столі українські книжки; зі стін дивляться глибокі очі Батька Тараса, а далі — Грінченка, Франка, Садовського; на столі усміхається ласкаво й ніжно любе личко Гільдхен,— і все це за якісь двадцять п’ять тисяч кілометрів від Рідного Краю, від того справжнього свого, що тільки так мізерно скопійовано тута!.. І в цій копії домішано чужого,— нема чого казати — гарного, може навіть дуже гарного: й веселять душу гліцинії, що заповзають у самісіньке вікно; страшенно пахнуть білі, воскові квітки померанців, незграбна агава також пнеться заглянути в хату, на стіні ж висять майже не ношені солом’яні сандалі та пам’ятний Кохігамський величезний бриль — і все це наче говорить тобі лагідно, але уперто, при кожному погляді: «Ти тут чужий, чужий, чужий!..»✍️📚 Василь Королів-Старий «Чмелик», 1918Роман «Чмелик» має підзаголовок «Навколо світу» — це розповідь про хлопця з Полтавщини, який змушений блукати світом і досягає аж Австралії. Це рядки, як раз, з Сіднею, де він тужить за батьківщиною, повсякчас порівнюючи все, що бачить, з тим, що любить. 👩‍🎨🎨 Олекса Грищенко «Натюрморт з агавою», 1915-1918Яскравий приклад роботи Грищенка у винайденому ним самим стилі «динамоколір» — поєднання кубізму й формальної мови іконопису.

📖👀 Прочитав другу книжку з п’ятірки фіналістів Книжкової країни. Марина Ніцель — талановита авторка жанрової прози. Дуже бажаю їй класної літредактури і наснаги для наполегливої праці. Плюси цього роману: ✨ дуже легко і драйвово читається, саме завдяки хисту авторки. Драйв перших 150 сторінок працює до самого кінця, де вже не все добре з сюжетом;✨ класна ідея і файний сюжет, хоча і зіпсований появою deus ex machina;✨ українська демонологія епізодично (це єдине українське, що тут є). Мінуси: ⚡️ всі розмовляють однаково — хоч студенти, хоч відьма, хоч батьки, хоч почвари, хоч бог, всі; ⚡️ діалоги взагалі нудні і часто ні про що, більшість можна не читати і нічого не втратити, вони не рухають сюжет, вони просто є;⚡️ сюжет, як я вже казав, в порядку, але все розрулює раптова поява бога;⚡️ брак психологізму героїв — ніхто з них не є важливим для цієї історії, можна прибрати будь-кого, буде те саме. 📺 Це такий Netflix — можна читати і одночасно робити щось ще, концентрації не потребує взагалі. Але щоразу хочеться відмічати хист авторки, як жанрової письменниці — це захопливо, мало хто так може. Марині треба продовжувати. Легкі недоліки для мене, які можуть бути плюсами для інших: 👌 постійні натяки на секс і сам докладно описаний секс. Без нього це була б чудова легка юнацька книжка, а так — не знаю; 👌 ескапічна історія, нуль зв’язку з реальністю. Для мене це мінус;👌 чи це дарк академія? Питання дискусійне, але може це й не так важливо. ☝️ Коротше, мені сподобалася авторка, але я думаю, що цей матеріал міг би заграти значно краще. #раджу_почитати фанатам жанру або тим, хто потребує історій для легкого читання.

Вона була гарна. Але не пишне волосся, не очі, не брови вражали красою, ні. В постаті її, легкій, високій, стрункій, в виразі обличчя, сумному і гордому, в тісно стулених вустах, що, здавалось, казали мені, «москалеві»: «Є сила і в мужності одчаю», була якась особлива ваба.На ній, як і на старій графині, була чорна сукня жалоби, тільки на довгому срібному ланцюжкові висів срібний медальйон, а на лівій руці, що ховалася в важких складках сукні, блищав чудовий діамантовий перстень.✍️📚 Людмила Старицька-Черняхівська «Діамантовий перстень», 1929 Оце я начитався Кужавської і захотілося зробити допис з цитатою з повісті матері Рони Черняхівської, дуже її люблю і раджу вам. Відгук був тут, а у застосунку Underbooks є шикарна аудіоверсія, рекомендую. 👩‍🎨🎨 Олександр Мурашко «Портрет співачки Л. О. Андреєвої», 1908–1909І на використання картини Мурашка також надихнули «Боги мого краю», він також там згадується. Любов Андрєєва-Дельмас (у дівоцтві Тищинська) разом з чоловіком співала в Київській опері у 1908-1911 роках, ось і мала портрет від Мурашка.