STALKERUA

Тварини на війні.Є тиша, яку ніколи не забудеш. Час від часу згадую ту, що була у зоні бойових дій на початку вторгнення. Тишу природи - ні птаха, ні звіра, нічогісінько - одне ревіння техніки, гуркіт артилерії, стрілянина і нічого більше. Особливо, як нині бачу всіляку живність, яка спокійно (наскільки це можливо) живе і перебуває на передку, чи в околицях. Нещодавно мене злякала пташка, чи радше ми злякалися одне одного - при тому, що декілька хвилин тому був приліт, але їй це не завадило залишатися на місці. Все адаптується, або перестає існувати - от і вони адаптувалися, адаптувалися до пекла.Серед пекла. Дикі тварини можуть про себе подбати, але ніяк не домашні. Шкода кожного котика, собачку чи домашню худобу.. мені довелося бачити коров'ячу ферму, на декілька сотень голів, що перетворилася на один великий могильник. Літо, неймовірна жара, задуха від фекалій великої рогатої худоби, смердота від десятків й сотень трупів (зовсім недалеко ще було місце боїв, наші та московити у перемішку) - посеред цього всього були ще живі корівки, з малими телятами, що поміж груд фекалій намагалися знайти поживок...Що робимо ми? Завжди з побратимами намагаємося допомогти будь-якій живності. Деякі тварини, в особливості собаки, через погане ставлення від інших людей бояться йти на контакт, не даються на евакуацію - таким залишаємо корм, багато корму. Якимось вдається самостійно надати медичну допомогу у межах наших знань та навичок, когось доводиться вивозити та передавати спеціалізованим волонтерським організаціям. Нерідко беремо їх собі, як домашніх улюбленців. Мої тваринки. "На місці" у мене зараз нікого немає, мої улюбленці проживають у бабусі, бо вони вже вдосталь відбули своє - кіт Шльоцик (1 світлина) та собака Песа. Зараз у змозі пригадати наступних тварин, яким встигли дати імена: кіт Киц (2), кішка Тюся (3), кішка Кітті (4), кіт Боцман (5), пес Річ. Кітті та Річ й досі живуть разом з побратимами, у них все чудово.У війни багато жертв, і не всі вони можуть говорити - дехто просто дивиться тобі в очі та мовчки дякує. Людяність в людині найбільш виразна у відношенні до тварин.

Здається я ніколи не був прибічником внутрішніх срачів та ідеї калового дренажу всередині адронного колайдеру. Зокрема у час великої війни.Проте важко стриматись від елементарного обурення, коли передивляєшся відео із "замахом" на екс-правосєка, людину, яка змінює світоглядний фундамент і партії, немов стара хвойда перуки, а саме — друга "Берію". Саме такий позивний свого часу мав Сергій Стерненко — іскрометний блогер, зразковий волонтер, стаханівський передовик, активіст, коли перебував у лавах одеського Правого Сектору.Нагадаю, що історія із замахами на нього — це багатосерійний серіал, який мав не менш мутні і притягнуті за вуха епізоди попередніх років. Так (!), друг "Берія" збирає на дрони; щедро частує нас українофільсько-хлопоманським просвітництвом у своїх етерах, почасти робить і конструктивні речі.., втім сьогодні цим нікого не здивуєш і у волонтерсько-комбатантському середовищі є чимало аристократів духу, які не пиzdять про свої заслуги перед нацією на кожному перехресті. Яку б месіанську функцію не тягнув на своїх аполонівських плечах друг "Берія" та його ментальні сестри/брати, які корінням уходять у партію "Волос", це не дає їм право зловживати словом "замах" та годувати суспільство [з досить високою імовірністю] непереконливою кінематографією. А вони таки її люблять. Бо з їхньої грядки весь час вигулькують кіношні сюжети про те, як "комбат", замість того, аби здійснювати управління боєм підпрацьовує воділою на кейсеваку; або згорьована дівчина-вдова продає останнє авто [та, імовірно, пересідає на маршрутку], аби лише, за будь-яку ціну, незаконно встановити на Аскольдовій могилі садову скульптуру Герою України в дусі лубочно-мавританської естетики. Жага вип'ячувати назовні свої досягнення і плодити куплені репортажі виявляє в "Берії" та його ментальних близнюках комсомольську суть загорнуту у євро-соціалістично-синьожовті фасади. Добрі справи слід робити тихцем, а не напоказ і через твітер. У цьому криється інтелігентність і аристократизм, який виразно дисонує з естрадно-демонстративним стилем Волосні. І на останок. Якби подібні акти замаху, котрі нам сьогодні продемонстрували з камер спостереженя здійснювали на Коновальця і Бандеру, то сьогоденної борні за волю України не було б. Адже УССД та національний рух не були обезголовленими, а незалежна Україна відбулася б у 1945 році та була б чільним співтворцем блоку НАТО.У епопеї зі згаданими атентами виникає питання, шо робить у цій грядіці пан Малюк? Він шо з еврокомсою не лише на кумедних світлинах, а й по життю?? Хтозна...P.S. і як тут не згадати рядок з вічної поезії бога української готики — Андрія Середи:Чим нижче, Тим, просто Волосся більш кучеряве...

“Кучерявий велетень” Дивовижна історія про бійця, який встиг:Обороняти Москву восени 1941Воювати проти червоних партизан у БілорусіСлужити у дивізії СС на західному фронті. Приймати участь у французькому руху опоруВоювати на Рейні у складі американської армії. Його біографія настільки строката, що навіть можна сказати неймовірна. Бо де тільки його світи не носили і в яких лавах армій він лише не був.І так. Це Олександр Христофорович Глотов.Народився в 1913 р. в Сибіру, брав участь у Радянсько-Фінській війні. З початком Німецько-Радянської війни бере участь в боях з наступаючими частинами Вермахту. В 1941 р. числився в списках зниклих безвісти під Москвою, як виявилося пізніше перейшов на сторону Рейху. В полоні зголосився добровольцем в 102-й Український шуцманшафт батальйон. В складі батальйону приймає участь у боях з червоною партизанкою на Поліссі та в Білорусі. В 1944 р. батальйон був переведений до Франції на Західний фронт, та частково включений в 30-у дивізію СС Зіґлінга.В результаті операції французького опору за участю розвідки США “Марсель Пруст”, рештки колишнього батальйону цілком перейшов на бік французького Опору. На вимогу CCCР батальйон був роззброєний. Глотов вступив до групи Опору Ланглуа, якою командував Андре Камю. Саме там він мав псевдо “Байкал” і “Кучерявий велетень”. Після звільнення Франції на вимогу СРСР Глотов був виданий радянській владі репатріаційною коміссією. Перебував у пересильному таборі в Ліоні. Проте потім, по дорозі до СРСР втік з поїзда. Повернувся до свого командира Камю, який допоміг йому вступити добровольцем в американську армію. Встиг повоювати армії США в Німеччині і закінчив війну в американському секторі Берліна.Після війни, завдяки все тому ж командиру прилаштувався теслею в селі Моноте.Завдяки перебудові кінця 80-х рр. в СРСР, отримав можливість перестати ховатися на нелегальному становищі і став учасником фольклорного хору. У 2008 був визнаний ветераном і отримав Хрест комбатанта і Медаль Народного визнання за участь у війні 1939-45 рр.. Медаль вручив син Андре Камю, підполковник авіації Жан Камю, пілот полку Нормандія-Неман.Помер 7 серпня 2010 року

Вчора, у Велику суботу, у центрі Києва, біля кінотеатру «Жовтень», відбулася контрдемонстрація Гетьманського Гарнізону та консервативних організацій. Метою заходу було висловлення позиції проти содомського шабашу, організованого «SUNNY BUNNY» 🎥 за підтримки «КиївПрайду» 🏳️‍🌈 та під опікою лівих європейських та українських структур.За класикою ліберальної диктатури, лише їхня правда є "правдою", лише їхня "свобода" — свободою. Тому консервативне молодіжне юнацтво скрутили, заламали руки, до когось (неодноразово, й це чітко зафіксовано не на одному відео) застосовували фізичну силу та погрози, за пояснення самих правоохороннів, їх "муштрувало" старше керівництво ще з 8 ранку, що чітко каже за зацікавленість в розгоні демонстрації окремих посадовців На даний момент майже всі затримані вже звільнені. Було сплачено штрафи. Сьогодні ми зустрічали Великдень у родинах, у храмах, на нічних літургіях — із чистим сумлінням, бо були там, де нас вимагав обов’язок.Ми дякуємо всім, хто підтримував, брав участь та молився, звертався до нас з бажанням допомоги. Окремо вдячні також багатьом членам ветеранського та націоналістичного руху, що висловили свою підтримку, а також Юлії Яцик, яка подала депутатське звернення до міністра внутрішніх справ із метою пояснення, чому саме затримали консервативну молодь.☨ Гарнізон ☦️ | Долучитись | Чат | Підтримати

«Відкрите суспільство» – шлях до знищення УкраїниІдеологія «відкритого суспільства», створена Карлом Поппером і реалізована Джорджем Соросом, є прямою загрозою українській нації. Під маскою демократії та свободи вона підриває нашу ідентичність, єдність і державність, роблячи Україну беззахисною перед зовнішніми загрозами. Це не прогрес, а план розпаду.Поппер уявляв суспільство без «абсолютної істини», де нація, культура і традиції – лише пережитки минулого. Сорос, використовуючи цю філософію, через свої Фундації Відкритого Суспільства фінансує ініціативи, які руйнують Україну зсередини, нав’язуючи глобалізацію і космополітизм.Як це працює проти України:• Під виглядом боротьби з корупцією «соросята» усувають місцевих економічних гравців, розчищаючи шлях для міжнародного олігархату. Це не антикорупція, а економічна колонізація, де Україна втрачає контроль над власними ресурсами.• Просування «універсальних цінностей» знищує українську культуру, мову і традиції, замінюючи їх безликою глобальною ідеологією, що стирає нашу унікальність.• Ідеї радикального індивідуалізму розколюють суспільство, підриваючи солідарність, яка була основою нашого опору на Майдані та у війні.Чому це смертельно для України:• Атомізація: акцент на особистих інтересах руйнує колективну єдність, без якої ми не вистоїмо проти російської агресії.• Втрата ідентичності: без культури, мови і віри українська нація втрачає сенс існування, стаючи легкою здобиччю для ворогів.• Послаблення суверенітету: зовнішній вплив через фінансування ініціатив Сороса дозволяє диктувати нашу політику, перетворюючи Україну на маріонетку.• Вразливість перед Росією: доки ми розчиняємося в «відкритому суспільстві», Росія зміцнює свій режим, щоб знищити нас.Сорос не допомагає Україні – він реалізовує план, який веде до нашого зникнення. Його ініціативи – це не свобода, а інструмент розколу і підпорядкування. Відкрите суспільство для України означає відкриту дорогу до катастрофи.Що робити?• Відкинути ідеологію, яка знищує нашу ідентичність.• Зміцнювати національну єдність, захищаючи культуру і традиції.• Будувати державу на основі українських цінностей, а не чужих схем.Україна – не експеримент Сороса. Ми – нація з багатовіковою історією, яка виживе, лише залишаючись собою.

Що таке Нація? Нація — це спільнота людей, об’єднана спільним етнічним походженням, що ґрунтується на генетичній спадковості, унікальною культурою, кодом якої є мова, історичною пам’яттю, традиціями, звичаями й менталітетом, політичною організацією, яка охоплює єдиний життєвий простір, державу, правовий устрій і громадянську ідентичність, а також колективними архетипами, духовними цінностями, міфами та відчуттям вищої місії, що формують її трансцендентну єдність.У четвертому вимірі, де минуле, теперішнє й майбутнє нероздільні, нація постає як вічна, багатогранна сутність, що об’єднує біологічну, культурну, політичну та архетипно-духовну складові в єдиному часовому континуумі. За Юнгом, архетипи колективного несвідомого формують «душу» нації, забезпечуючи її поза часову єдність.1. Біологічний аспект: Спільне етнічне походження, що ґрунтується на генетичній спадковості, створює нерозривний зв’язок між поколіннями. У четвертому вимірі предки, сучасники й нащадки співіснують у генетичній пам’яті, що, за Юнгом, несе архетипічні структури, формуючи основу національної ідентичності.2. Культурний аспект: Унікальна культура, кодом якої є мова, об’єднує історичну пам’ять, традиції, звичаї та менталітет у позачасовий наратив. Мова, як носій архетипів, з’єднує минуле (міфи, обряди) з теперішнім (сучасні практики) і майбутнім (нові сенси), забезпечуючи безперервність культурної ідентичності.3. Політичний аспект: Єдиний життєвий простір і державний устрій утворюють центр національної єдності, що символізує вічний порядок. У четвертому вимірі цей простір, подібно до юнгівської «Мандали», відображає гармонію між минулим (земля предків), теперішнім (держава) і майбутнім (прагнення до процвітання).4. Архетипно-духовний аспект: Колективні архетипи, за Юнгом, і духовні цінності формують унікальну місію нації. Міфи, символи та ідеали, такі як свобода чи єдність, об’єднують часові виміри, спрямовуючи націю до самореалізації в позачасовому бутті.Нація у четвертому вимірі — це вічна єдність, де генетична спадщина, культурний код мови, життєвий простір і духовні архетипи зливаються в динамічну цілісність, що існує поза лінійним часом.Нація, — втілює природний порядок, об’єднуючи кров, мову, землю й дух у нерозривну єдність! Вона стоїть вище за ліберальні вигадки про рівність і безглузду «воук»-маячню, які заперечують природній порядок речей. Нація — це священний простір, де кожен її син і дочка знаходять силу, сенс і шлях до звершення власної долі, відкидаючи слабодухий гедонізм та штучні ідеї, що ганьблять саму людську природу!Із моєї світоглядної праці IDENTAT.PS: взято з моїх чорновиків, та оброблено у притомний вигляд для публікації, не судіть суворо.

Загинув Хорват. Були знайомі з Майдану. Разом бились з беркутом. Потім постійно випадково пересікались. У Іловайську, Пісках, на акціях і маршах. Чесний, справжній, ідейний, правий. Пам'ятаєш, як ми сиділи у кнайпі і мріяли про велику Україну?Тоді ми лише мріяли та боролися, у нескінченних сутичках з ліваками , й мєнтами ми вели боротьбу?Пам'ятаєш, як ми всі наче один пішли на Майдан де у вогяному вирі горів беркут, там де наша кров тікла рікою, там де ми посміхалися смерті у обличчя?Пам'ятаєш як ми, ще юні, поїхали на війну. На схід йшли ми на боротьбу з московською ордою. Мали з собою лише мрію і автомат. У вирі боротьби гартувалася сталь і тоді ми з тобою із посмішкою на наших зкривавлених обличчях зустрічали смерть.І коли нас ми зникнемо і лиш вітер буде шуміти над курганами у яких поховані ми з тобою. Ми будемо посміхатися з могил, бо знатимемо, поки буде палати вогонь боротьби на милій Україні, — ми житимемо вічно, знаючи, що Україна жива. Сьогодні ти друже отримав вічне життя у боротьбі за Велику Україну, долучився до числа найкращих і я впевнений, що колись ми ще неодмінно зустрінемось, хай не у цьому світі.

На наступних виборах я буду голосувати за ту партію, яка візьме у прохідний список Валерія Маркуса, та інтегрує його спільноту у свою партійну структуру. Його боротьба з хейтспічем, гомофобією, трансфобією, ромофобією, расизмом, сексизмом та ейджизмом не викликає сумніву. Саме такі люди, як Валерій Маркус побудують в Україні толерантне суспільство. Суспільство у якому не буде місця дискримінаці(окрім позитивної), суспільство у якому політичне буде ґрунтуватись лише на особистому. Суспільство у якому не буде поневолюючої білої більшості, де расисти будуть сидіти у таборах, а ейджисти не будуть мати публічної думки. А сексуальний вік згоди буде зменшений до мінімуму, що стане актуально й толерантно до культури майбутніх мігрантів з країн Азії-Африки до України. Суспільство яке буде раде вітати усіх мігрантів й біженців, адже ми маємо толерантно ставитись до усіх народів і українцем є той, хто має громадянство яке ми дамо усім, а не той хто є носієм культури, мови чи за печерною етнічною ознакою. Огидні печерні неонацисти обзивають його нацифобом. Якщо це дійсно так, то Валерій Маркус — мій вибір!У цієї достойної людини навіть псевдо звучить круто. Маркус, це майже Маркс!

Вивчаю біографію Франка й Українки. Хочу дати свій аналіз, щодо участі цих постатей у формуванні української ідентичності.Розгорнута аналітика буде згодом, можливо, колись) А зараз, якщо коротко, то прийшов до висновку, що не дивлячись на антихристиянські й соціалістичні погляди, роль Франка така яка має бути. І вшанування його памʼяті на достойному історичній постаті рівню. Водночас з цим, не можу погодитись з гіперболізованою роллю Українки. Її роль у формуванні націдентичності значною мірою перебільшена й штучно роздута. Часто її зображають як рівну Франку, чи навіть Кобзарю, але це не так. Її діяльність(як на той час) була незначною, а основні погляди дегенеративними, навіть для того товариства Винниченків-Грушевських у якому вона перебувала. І це лиш моя субʼєктивна оцінка постаті, як суспільному діячу, а не як письменниці. Із цікавого про Франка знайшов таке: «У боротьбі за Франка опоненти вдавалися не лише до словесних баталій, але й доходило до фізичних сутичок. Один із таких конфліктів трапився в 1933 р. під час відкриття надгробного пам'ятника Іванові Франку. Тоді молодь з ОУН намагалася не дозволити молоді зі спортивно-пожежного товариства «Луг» покласти вінок до пам'ятника Франку, і закидала луговиків камінням. Жертвами інциденту випадково стали сторонні люди.Інша сутичка відбулася 31 травня 1936 р. в рідному селі Франка Нагуєвичах під час урочистої академії з нагоди 20-ї річниці його смерті. На святкуванні сталася бійка між людьми лівих та правих поглядів. Ця сутичка спровокувала деякі подальші заворушення: «Після кривавої академії в честь І. Франка в Нагуєвичах дійшло до заворушень у Скольому Робітники вибили вікна в українській захоронці, а селянська молодь зачала бити шиби ж**ам. Ув'язнено 14 осіб»

Якщо так подумати, то Німеччина завжди була союзником вільної України.У 1918-му саме завдяки Кайзерівському Райху Україна відродила свою державність, яку втратила одразу після його поразки й перемоги Антанти. Саме дегенеративні ліберальні уряди країн Антанти категорично виступали проти вільної України, та усіляко фінансово підтримували білих, ворогів нашої державності.Поразка Німеччини у першій світовій є тим геополітичним фактором який у майбутньому запустив ланцюжок подій, що привели до смертей багатьох мільйонів українців та продовження нашого рабства. З цим програшем програла й Україна.Вже у роки другої світової відношення до українців з боку Німеччини було гіршим, воно й не дивно, адже багато мільйонів українців були отруєні більшовицькими ідеями й не дивлячись на голодомор, репресії воювали за свого окупанта, за збереження мерзенного більшовицького режиму.Проте навіть у таких умовах, Українці які воювали з більшовизмом бились під українською символікою. Так хоч і її політика щодо України у роки ДСВ була невиправдано жорстокою, все ж концепція Розенберга передбачала для нас більший суверенітет ніж радянська окупація. Хоч він і не був реалізований через діяльність симпатика радянського режиму, - Коха.І ось, сьогодні Німеччина нарешті прокидається після багаторічного сну. Вона знову готується очолити єдину Європу у боротьбі з одвічним східним ворогом.І вона як і 100 років тому, підтримує Україну.