Я Катя, і я колекціоную цікаві історії – друковані та екранізовані. Анонси та відгуки на фільми, серіали та книжки: фантастика, містика, гарна драма, чорний гумор, трохи трилерів. А часом – смішні рекламні відео, бо я ще й маркетологиня.
Роман дорослішання про самотню й недолюблену 12-річку, яка вирішує допомогти дорослим вистежити серійного маніяка, щоб не довелося переїжджати і розлучатися з єдиною подругою.Розслідування спонукає її уважніше придивитися до чоловіків навкруги – а вони (сюрприз!) виявляються хто домашнім абʼюзером, хто педофілом, хто «просто» алкоголіком, хто – ксенофобом і підпалювачем. Не питай, звідки в бібліотекарки синці, не залишайся після театрального гуртка на самоті, не дружи з темношкірими хлопчиками – не підставляйся, коротше. Бо так легко вчинити «неправильно» і стати однією з «таких жінок», потенційних жертв.Другий шар цієї драми – «відсутність» мами, яка не розмовляє після спроби самогубства, і тата, який щовечора іде з дому. Батьки не справляються з роллю опори навіть для самих себе – аж до трагічних наслідків для кількох родин.Дуже сподіваюся, що книгу ще перевидадуть, допрацювавши переклад. Бо в цьому накладі біда і з дієприкметниковими зворотами, і з синтаксисом, і з банальними одруківками.
От не збрехав пан Кінг, і не підвів дизайн обкладинки 😍«Кечпенні» чудово поєднує психологічну драму з динамічним фентезі про магічне мислення (і магічний соціалізм 😅).Чар✨– саме та езотерика, в яку я вірю: побутові ритуали, памʼятні речі, концерти, секти, спільноти DnD і онлайн-гравців, стихійна творчість. Звісно ж, і тут є свої лихварі, і найманці, що ходять між дзеркалами, і людці – такі покірні дзеркальні големи; а ще інвестиції, банки і безліч правил – або ж правил немає.Чарлі Гʼюстон узяв за рефрен трюїзм «усе повʼязано» і довів його до максимуму. А це вже те, що мій рдужний мозок цінує в літературі – римування подій, імен, предметів, з якого складається другий шар тексту, пісочниця для прискіпливого читача.ГГ приємно нагадував Гаррі Дрездена, поки не зʼясувалися ретельно замочувані обставини його минулого. І тоді перейшов у категорію «навіть засранець може послужити добрій справі».Це не YA, але маніфест юнацького максималізму, бо який же ще може бути рушій у революції – хай навіть магічної.
Після цієї збірки Свонвік остаточно закріпився в моєму особистому пантеоні поруч із Мʼєвіллем 🦄Очікування/реальність розійшлися тільки по sci-fi складовій, технології тут хіба що пунктиром, здебільшого –зламані або втрачені. Це, радше, такий стімпанковий, постапокаліптичний Гейман. Похмурі казки для дорослих про радіоактивні артефакти, генномодифікованих пригодників, привидів-детективів і часові петлі. Здебільшого, не такі жорсткі, як «Донька залізного дракона», а радше мрійливо-філософські. Ну, тобто я в захваті 😍Найбільше мені зрезонувало «Літо з трицератопсами», бо воно про цінність моменту, навіть якщо заздалегідь відомо, що цей відрізок часу буде стерто. А заключний «Урдумгайм» – переспів міфу про всесвітній потоп та Вавилонську вежу, дуже цілісна притча про звільняючу й руйнуючу силу слова і концепцій, які воно називає. Ця ж ідея, але в більш науково-фантастичному ключі обіграна в «Повільному житті», де приречена астронавтка дивним чином взаємодіє з колективним організмом на Титані.
Хотіла б усім радити цей серіал, але поки не можу, бо перший сезон обірвали надто різко 😔Дивакуватий чоловʼяга разом із колежанкою вирощує в сараї шістьох гомункулів з пророчим даром, щоб дізнатися правду про зникнення коханої жінки.Дещиця магії, по краплі гумору й абсурду, одна нерозгадана таємниця – і дуже буденне тло: захаращений дім, суперечка за спадщину, навʼязливі сусіди, провінційний магазин із душним менеджером, постійні пригоди в будинку для літніх людей, де мешкає батько Майкла…Осердя цієї повільної історії – в деталях: ритуал вирощування, що включає збирання дощової води, купу гною й махрові халати замість мантій; мрія Кейсі зіграти в завершеному австралійському серіалі; кімната, відтворена з фото; відповідь на питання, коли востаннє плакав Майкл – під час «Горбатої гори». Воно усе таке щире, усе про внутрішнє світло і стійкість. Чимось нагадало мою римську імперію улюблену книгу року – «Просвітлення» Сари Перрі. Або «Те, що видно звідси» Маріани Лекі. Мені б дуже хотілося продовження.
Поки я готуюся почути ввечері заповітне «Que sera, sera» після 1,5-річної перерви (іф ю ноу, ю ноу), розкажу про інше клаустрофобне містечко, яке жертвоприношення не довели до добра.Отже, нью-йоркська рестораторка Біллі, чий бізнес постраждав через пандемію, отримує лист від мерії міста Джуліана з пропозицією переїхати на дуже привабливих умовах: житло майже задарма, грант на власну справу, дружня спільнота. По прибуттю ГГ отримує підвищену увагу від спадкоємця родини засновників, а її чоловік-психолог – безсоння і напади безпричинної агресії.Уже з перших розділів нас знайомлять із флешбеками з історії міста, тож ставку на інтригу авторка явно не робила.За готичну складову сюжету відповідають нічні кошмари, легкі симптоми отруєння у жителів міста та сектантські замашки.Коли чоловік Біллі раптово їде й починає спілкуватися з нею про розлучення виключно смс-ками, жінці все ж доводиться зняти рожеві окуляри (хоча вдається їй це не одразу). І використати податкове законодавство на свою користь 🙃
«Видіння, від яких Кассандра прифігіла» – збірка зухвалих феміністських оповідань різного ступеню похмурості. Під кислотною обкладинкою десятки жінок дорослішають, досліджують свою сексуальність, намагаються завагітніти, старіють; дружать, змагаються, подорожують; шукають скарби у купі мотлоху і позбуваються речей та стосунків; перекладають плитку, шиють дитячі костюми, декорують вітрини; мріють, виходять з тіні, передбачають майбутнє, беруть на себе відповідальність, зцілюють, карають кривдників. Усіх обʼєднує сумнозвісна ЖГС. Мій топ-3:🍽️Прибережне кафе «Халупа Джеррі»: одна зірка Одне з двох оповідань, написаних від імені чоловіка, який примудряється викласти у відгуку на заклад всю недолугу історію свого шлюбу.📞 Хочеш розважитись? ДзвониПро жінку, якій набридають хибні дзвінки на її номер до якоїсь Грейс, і вона прикидається цією незнайомкою на один вечір.🧪 Кілька звичайних речей, які відбуваються постійноУсі жінки у місті раптом отримали суперздібності, і більше не бояться ходити на самоті.
«Сон у морі зірок» – епічний, деталізований sci-fi з великою кількістю екшна, за рахунок чого читається більш-менш жваво. Психологізму в ньому обмаль, як і складних концепцій.Автор приділив найбільше уваги теорії міжзоряних подорожей та «мізкам кораблів»: вирощеним до гігантських розмірів і поєднаним з компʼютерами мізкам людей, які погодилися на цю роль. Решта – безпосередньо сюжет: молода ксенобіологиня натрапляє на невідомий організм (чи біотехнологію) і ненавмисно поєднується з ним. Це привертає увагу одразу двох розумних рас загарбників. У заселеній людьми галактиці точаться битви. Героїня вчиться співіснувати з новим «квартирантом» і використовувати його можливості на благо людства. Її супутниками стають члени екіпажу напівлегального торгового судна. Кожен робить свій внесок в її особистість, і у вирішальний момент уся ця витримка, відповідальність та милосердя зіграють ключову роль.Історія, яка спочатку нібито посилалася на «Чужого» та «Венома», під кінець замахнулася на четвертий том «Дюни».
«Видих» – друга перекладена українською збірка Теда Ченґа. Вона складається з дуже різнопланових сюжетів – від подорожі в часі, стилізованої під арабську казку, до нотаток представника згасаючої цивілізації мислячих роботів. Мій топ👇«Життєвий цикл програмних обʼєктів». Група ентузіастів продовжує навчання й технічну підтримку застарілих віртуальних улюбленців з ШІ. Брак фінансування призводить до угоди з виробником секс-компаньйонів. Герої стикаються як із класичними проблемами батьківства, так і зі специфічними моральними викликами.«Тривога – це запаморочення від свободи» описує світ, наповнений квантовими пристроями для звʼязку з множинними альтернативними реальностями. На ґрунті «А що, якби?» процвітають ворожки, психотерапевти й аферисти.В «Омфалосі» земні археологи знайшли незаперечні докази божественного творіння, а всесвіт виявився молодим, а не старим. Але що, як астрономія доведе, що людство – лише побічний ефект чи тренувальна спроба? «Перевернутий» погляд на конфлікт між наукою та релігією.
🥁🥁🥁 Мої враження про «Буремний перевал». Картинка надзвичайно естетична. Подруга, яка врешті схилила мене дивитися його в кінотеатрі, порівнювала в цьому плані з «Великим Гетсбі» – і тут є доля правди. Усе не так масштабно в силу сетингу і жанру, але які ж розкішні осучаснені костюми й інтерʼєри, які можна їсти ложкою, як торт 🎂 А ще й вражаючі екстерʼєри – деякі краєвиди просто забивають подих.Акцент на тілесності (який мене насторожував) дійсно є, але «Бідолашні створіння» з Еммою Стоун балансували десь на тій же грані, і навіть частіше її переступали. Щодо сценарію. Я знала, що це не дослівна екранізація, і не очікувала на неї. Але проблема в тому, що ті частини оригінального сюжету, які опущені в стрічці Фінелли, були наріжними каменями. Хто так розбалував Кеті, якщо батько був абʼюзером і безпросвітним алкоголіком? Хіба такій людині притаманне спонтанне усиновлення дитини з вулиці? І невже непомірна жорстокість дорослого Гіткліфа мотивована лише однією подією, однією хибно почутою фразою?
Перша частина серії «Небовись» розпочиналася як невибагливе бойове фентезі. Друга міксувала бої з політичними інтригами. Ну а «Цитонікиня» наслідує класичні квести – героїні треба зібрати шматочки загадки, досліджуючи химерні локації альтернативного виміру. Банально? Та любов Спенси до легенд та історій червоною ниткою проходить крізь усю серію, і такий вибір сюжетної будови зовсім не випадковий 🧩Спенса вже раніше стала на шлях до прийняття і розуміння інших рас і особистостей. А тепер вона йде назустріч собі: занурюється в історію цитоніків, краще опановує здібності, а найголовніше – визнає в собі зовсім не войовничі бажання, яким не було місця на рідній загроженій планеті.М-Бот нарешті отримує повну автономність та розблоковує емоції – і відкриває всю суперечливість і нелогічність людської природи, якої він так прагнув. Екскурсія в минуле багато чого розкриває і для нього.А Слимачка «просто» стає одним із найважливіших артефактів на складному шляху, ціна за проходження якого – самозабуття.
