Економічний Вісник

Обмеження імпортуНБУ у звіті зазначає, що вважає за необхідне запровадження обмежень імпорту. Розглядається скасування пільг на міжнародні посилки до 150 євро та на електромобілі.Сама ідея обмеження імпорту є раціональною.По-перше, скасування пільг принесе кошти до бюджету. За деякими оцінками, пільги на електромобілі коштують бюджету від 16 до 40 млрд грн щорічно.По-друге, поліпшиться торговельний баланс і зменшиться тиск на гривню. Окреме питання — наскільки відчутним буде ефект.Важливо зрозуміти, як перерозподіляться кошти населення, що вивільняться через зниження попиту на міжнародні посилки.З огляду на те, що близько 60–70 % витрат українців припадає на продукти харчування, левова частка цих коштів, імовірно, потрапить саме на продовольчий ринок.Однак це незначні суми, тож стимуляції внутрішнього виробництва не відбудеться.Тим паче, що великі українські компанії орієнтуються переважно на зовнішні ринки, де прибутки вищі.Для розвитку внутрішнього виробництва обмеження імпорту слід поєднувати з програмами внутрішнього стимулювання.«Нацкешбек» не рахуємо — навіть НБУ визнає, що ефект програми мінімальний і обережно зазначає це у своїх звітах.Ті 16–40 млрд грн, які держава недоотримує через пільги на електромобілі, а також близько 18 млрд грн через неоподаткування китайських маркетплейсів, могли б бути спрямовані на внутрішні програми підтримки виробництва.Але уряд ніколи не проводив цілеспрямованої політики, коли імпорт обмежується, а внутрішнє виробництво стимулюється за рахунок тих самих податків на імпорт.Економічна політика уряду традиційно зорієнтована на короткострокові пріоритети, і в умовах воєнного часу очікувати іншого не варто.До того ж, видатки на оборону до кінця 2025 року будуть на 325 млрд грн більші, ніж планувалося спочатку.Безперечно, запровадження імпортних обмежень покращить платіжний баланс, однак це не змінить ситуацію радикально й не розв’яже структурної проблеми дисбалансу.Крім того, купівельна спроможність українців знизиться.Це можна розглядати як прихований військовий податок.Втім, потенційне скасування імпортних пільг є слушним рішенням для отримання додаткових доходів, необхідних для фінансування оборонних потреб.🌟 EconomichnijVisnik

🗽Втрачене десятиліття економіки СШАЗа останніми даними, реальний прибуток американських компаній перебуває на рівні 2014 року.Ринок при цьому знаходиться на своєму історичному піку й подвоївся відносно 2022 року.Такий нелогічний ріст ринку базується на падінні рентабельності в реальному секторі економіки та перетоку капіталу у фінанси — на біржу.На тлі деглобалізації, що прискорилася саме у 2022 році, у світі прискорилася інфляція та знизилася рентабельність.ФРС підвищила ставки за кредитами й облігаціями для боротьби з інфляцією.Перше гальмує кредитування й викид грошової маси в економіку, друге вилучає гроші з обігу, урівноважуючи товарну та грошову масу.Підвищення ставок стримує інфляцію та приваблює кошти в облігації, тобто — до бюджету США.А видатки бюджету підігрівають фінансовий ринок.На тлі низької рентабельності в реальному секторі та постійного вливання коштів у фінансовий ринок, біржа стає зоною низького тиску, куди, з області високого тиску, спрямовується капітал.Виникає циркуляція «хмарних», цифрових грошей за схемою: світ — облігації США — умовна роздача грошей (QE, фіскальні стимули) — інвестування їх у фондовий ринок.Потім цей цикл повторюється знову. Його забезпечує постійно зростаючий через борги дефіцит бюджету США.У підсумку маємо зростання фондового ринку (+30 трлн за 3 роки).Зростання виробництва, за винятком нафти й газу та кількох нестабільних галузей, не спостерігається.Індекс промислового виробництва не змінився порівняно з 2007 роком.Зростання ринку забезпечує технологічний сектор.Без його урахування, за три роки прибуток усіх компаній знизився на 5%.Наразі сектор технологій — локомотив ринку США.Памп ринку на тлі штучного інтелекту та капіталізація S&P 500 у 70 трлн доларів формують ілюзію процвітання: рекордні фінансові показники при деградації виробничої бази.🌟 EconomichnijVisnik

Три стратегічні цілі Путіна в Європі: бачення The Economist.Маніпуляційні штампи та агітаційна біполярщинаЦе бачення суперечливе, тому наодинці з ним читачів я не залишу.Російські кібератаки, диверсії проти підводної інфраструктури в Балтійському морі (інтернет-кабелі) — що це?Журнал відповідає, що це кампанія проти НАТО, яка сама по собі не є приводом до війни.Нібито це стратегічна мета — дестабілізувати альянс.Але виникає закономірне питання — яка тоді кінцева мета всіх цих операцій, якщо не підготовка до воєнних дій?Якщо проводити аналогії, то The Economist стверджує, що РФ заряджає рушницю, але стріляти не буде.У книзі ж «2034» Джеймса Ставридіса, колишнього Головнокомандувача об’єднаними силами НАТО в Європі, велика війна на Старому континенті починається саме з кібератак і диверсій проти кабелів на дні європейських морів.Іншими словами, зараз виглядає так, що метафорична рушниця — це рушниця Чехова, яка обов’язково вистрілить.Це поточний тренд. Звісно, за кілька років усе може кардинально змінитися.Журнал же в будь-якому разі заперечує можливість нападу Росії — через її слабкість, яку він не раз підкреслює.Виходить, що Росія, з одного боку, безпечний паперовий тигр, а з іншого — загроза європейській демократії, відбити яку можна лише у співпраці зі Штатами.Що ж це за паперовий тигр, якому можуть протистояти тількі США та Європа разом?Далі слідкуймо за думкою: The Economist пише, мовляв, «усе це (диверсії, втручання у вибори) — дешеві спроби Путіна розбити єдність альянсу».Під єдністю розуміється єдність Європи та США.Тут починаються жахливі логічні суперечності.The Economist пише, що Кремль намагається підірвати статтю 5 альянсу та роз’єднати Штати з ЄС.І тут необхідно зазначити, що США підтримують і підтримуватимуть ЄС у разі відкриття фронту з Росією, але пріоритет Вашингтона — Тихоокеанський регіон.Пріоритет Європи — сама Європа. Тому про стратегічну єдність із США вже не може бути й мови.А що до дешевих спроб — журнал визнає, що якщо припустити нестабільність американської підтримки, то стаття 5 статуту НАТО втрачає сенс.Найпримітніше, що різниця стратегічних пріоритетів — це і є фактична деактивація статті 5.Тобто сенсу в колективній обороні вже немає — щоб дійти до такого висновку, залишається лише визнати факт різних пріоритетів у США та Євросоюзу.Іншими словами, дешевим операціям Путіна Європа нічого не може протиставити. Це виходить з логіки оригінального тексту.Хоча журнал охоче підкреслює слабкість Росії та економічну перевагу Європи.Наступний логічний висновок у такій парадигмі був би таким: «Європа ще слабша», але його не послідувало.В реальності ж, лише результат прямого протистояння покаже, яка сторона має кількісні та якісні переваги.Навіть якщо зараз сторони не готові, під тиском обʼєктивної реальності їх економіка та державний апарат буде трансформуватися під військові задачі.Реальний баланс сил, який до того ж буде визначатися загальним балансом між китайським та американським блоком, ще невідомий.Журнал ж поспішає й оцінює ситуацію в статиці. Хоча до 2031, року потенційної російсько-європейської війни, ще 6 років - це достатній для кардинальних змін час.Стаття ж намагається розглядати реальні проблеми, але лише для того, щоб пропагувати усталені штампи — російської агресії та російської слабкості.Виходить шизофренічний дуалізм, де паперовий тигр несе загрозу всьому західному світу.Так виходить тому, що стаття не аналітична, а чисто агітаційна.Агітація не потребує логіки — лише гасел.Закликаю читати такі тексти тільки з олівцем у руках або не читати взагалі.🌟 EconomichnijVisnik

Українська промисловість у 2025 vs 2016Завдяки даним НБУ з цієї таблиці, можна зрозуміти приблизний рівень промислового виробництва в Україні й реальну динаміку на тлі найнижчої точки останнього десятиліття.На відміну від номінальних обсягів реалізації продукції, дані індексу випуску є більш обʼєктивними.Так, після розриву виробничих звʼязків внаслідок анексії Донбасу та припинення торгівлі з РФ ВВП поступово впав з 190 у 2013 до 91 млрд дол у 2016.Обсяг промислового виробництва з 2016-го по початок 2022-го фактично не змінювався, що означало шестирічну стагнацію.Повномасштабна війна у 2022 році призвела до різкого падіння виробництва, однак наприкінці 2024-го показники повернулися до рівня 2016 року.Загальний обсяг промвиробництва зменшився — до 96.1% у червні 2025 до відповідного періоду 2016.Показники по окремим галузям:Добувна промисловість і розроблення карʼєрів (найбільше падіння) — 87.4% в червні цього року проти червня 2016. Основна причина — втрата контролю над родовищами на сході та їх фізичне знищення.Переробна промисловість — 99.4%.Виробництво харчових продуктів, напоїв та тютюнових виробів — 92.1%.Виробництво хімічних речовин і хімічної продукції — 100.7%.Виробництво фармацевтичних продуктів — 121.3%, зростання забезпечене державними замовленнями на потреби війни.Металургійне виробництво, виробництво готових металевих виробів, крім машин і устаткування — 108.7%, також за рахунок держзамовлення.Машинобудування — 100.9%.Промисловий сектор України у 2025 році загалом перебуває на рівні нижчому, ніж у кризові роки після 2014-го. Галузі, пов’язані з військовим виробництвом (фармацевтика, металургія), демонструють зростання, тоді як видобувна промисловість і харчова — скорочуються через падіння попиту та втрату виробничих потужностей.Відновлювальне зростання промисловості завершилось на рівні «стелі» у вигляді довоєнних показників.Враховуючи вичерпання ресурсів для зростання та шестирічної стагнації до війни, перспектив зламати тренд «застою» на фоні бойових дій та поточної економічної політики немає.Що може змінити тренд?Для виходу з промислової стагнації необхідний синергетичний ефект кількох факторів. Перш за все — масове оновлення технологій, інвестиції в автоматизацію.Використання держзамовлення та пільгового фінансування, наприклад, для програм ОПК. Укладення контракту з США по постачанню дронів на $90 млрд як раз той проект, де необхідно включити ці два важеля.Ключовим є стабільне енергозабезпечення. Його можназабезпечити, побудувавши 4 додаткові енергоблоки на Хмельницькій АЕС.Паралельно потрібно мінімізувати олігархічний контроль.Якщо такі кроки поєднати, промислове зростання може отримати новий імпульс — навіть в умовах війни.🌟EconomichnijVisnik

🔘Фронт на Близькому Сході затихає — відкриваючи вікно Овертона в ЄвропіТрамп оголосив про мир між Ізраїлем і ХАМАС.Пролунала фраза: «Ізраїль завжди готовий простягнути руку дружби Ірану».Можна сказати, що мир у Газі — це й є частково «рука миру» Тегерану, адже ХАМАС — інструмент проксі-війни аятол проти Тель-Авіва.Слідуючи відомому прислів’ю, «якщо десь убуло, значить, десь прибуло», шукаймо, де готується новий фронт.Поки на Близькому Сході США гальмують воєнні кампанії союзників і усуваються від участі в локальних війнах, залишається лише два фронти американо-китайського протистояння.Європа і Тихоокеанський регіон.З Китаєм Трамп торгується, намагаючись вирішити питання тарифів.Хоча питання тарифів не вирішується дипломатією.Для Пекіна збереження статус-кво вигідніше: воно дозволяє продовжувати експансію без витрат відкритої конфронтації.Іти на поступки Китай не буде.У разі розриву торговельних відносин Китай також втратить менше, ніж США: криза — завжди шанс для більш «свіжих гравців».Угода — найневигідніший сценарій для Китаю. А Трамп робить ставку саме на угоду.Але поки переговори тривають, США призупиняють постачання зброї на Тайвань.Натомість починають відправляти в Україну «томагавки». Чому?Вести проксі-конфлікти у трьох точках глобусу США не можуть, ресурсів вистачає лише на дві.Зміна тональності щодо Ірану і хиткий мир у Газі означають, за законом сполучених судин, що ресурси буде спрямовано до Європи.Тому фокус знову зміщується до України.Обмін ввічливістю між Трампом і Путіним говорить про все ще відкриті двері мирного врегулювання.Ця опція може бути активована протягом року. Але лише в тому разі, якщо ваги явно схиляться на чийсь бік.Наприклад, якщо Росія оточить угруповання ЗСУ на Донбасі. Тоді США можуть піти на поступки РФ, щоб запобігти новим котлам.Але російське керівництво навіть у такому разі може обрати продовження війни.Рішення залежатиме від балансу сил на фронті, співвідношення вигоди від продовження війни та угоди з Америкою.Тобто конфлікт вирішуватиметься на полі бою, але фіксуватимуть результати на папері.Однак є сценарій, коли жодна зі сторін не захоче зупинитися на проміжній перемозі.Про це свідчать слова голови МЗС РФРябкова після провалу переговорівПутіна і Трампа на Алясці — «імпульс українському врегулюванню вичерпано».Цей сценарій довгої війни зараз більш реальний, з урахуванням замороження війни на Близькому Сході та спокою на Тайвані.Він несе ризики розширення війни. Оскільки сили сторін приблизно рівні, є висока ймовірність ескалації.Адже дипломатія стала милицею, а у війні до кінця ніхто не проявить слабкість.Тому, поки Трамп знову трубить про черговий укладений ним мир, глава німецької розвідки повідомляє про ризик початку гарячої конфронтації з РФ «у будь-який момент».І тому трамповський мир у Газі виглядає лицемірно.Адже це не просто удача, а зміна фокусу з одного фронту на інший.🌟 EconomichnijVisnik

Мадуро та сучасність. Роль Китаю У результаті в 1990-х венесуельський уряд знову залучає великі іноземні компанії.Але посилення контролю, програми оптимізації для витіснення американських конкурентів дали зворотний ефект: загострилася соціально-економічна ситуація та опір проти США.До кінця 90-х пружина протиріч розпрямилася.У 1999 році до влади прийшов Уго Чавес, представник місцевої еліти.Місцевий бізнес як політичну технологію використав націоналізм, змішаний із лівими програмами.Це мало матеріальну базу: націоналізм налаштував населення проти США.Ідея «боліваріанського соціалізму» ж - фундамент для націоналізації ключових галузей економіки на користь вузького кола національної еліти.Частка держави у видобутку нафти була підвищена до 51% до при Чавесі.Він підвищив роялті для іноземних корпорацій і податок на видобуток нафти.У 2007 почалася друга хвиля націоналізації.Цього разу - великих телекомунікаційні та нафтовидобувні компанії.З того часу почалися судові тяжби за право контролю підприємств:Було введено нове правило: іноземні ТНК не можуть мати більше 40% контролю над нафтовими підприємствами.У відповідь ConocoPhillips і ExxonMobil пішли з ринку та подали позови проти Венесуели на 30 млрд і 15 млрд доларів.Після смерті Чавеса до влади прийшов його політичний спадкоємець — Ніколас Мадуро.Він продовжив курс на конкуренцію зі США за нафтові родовища.Паралельно він намагається врегулювати економічну кризу.У ній Венесуела перебуває вже понад 10 років.У 2014–2016 роках обвалилися ціни на нафту, у результаті чого впали державні доходи.Уряд увімкнув друкарський верстат, продовжуючи політику високих витрат.Санкції збоку США обмежили експорт нафти, що погіршили внутрішню кризу.З пікових показників у 2.6–2.9 млн барелів на добу у 2008–2009 роках експорт скотився до 0.8–1.09 млн у 2024–2025 роках.Тобто через фактичну торгову війну між США та Венесуелою світовий ринок втратив близько 1.5–1.8 млн барелів нафти на добу.Ця історія пишеться досі, ескалація збоку Трампа - її частина.Вона обумовлена двома факторами.По-перше, Китай займає залишені США ринки й перетягує експорт нафти.До 2026 року планується завершити проєкт із відновлення видобутку на родовищах Lago Cinco і Lagunillas Lago.Вартість проєкту — 1 млрд доларів, запланований видобуток — близько 60 тис. барелів на добу.По-друге, США втратили доступ до значних запасів нафти та виробництв у Венесуелі.По-третє, конкуренція за джерела енергії та ресурси посилюється.По-четверте, внутрішня криза Венесуели — можливість для Америки скинути Мадуро.Або змусити його піти на поступки. Коротше, в найближчому часі можемо стати свідками «операції по збільшенню договороспроможності».🌟 EconomichnijVisnik

Війна поїдає соціалкуЗ початку воєнних дій структура російського бюджету змінилася.Відбувся перекіс на 10% (відносно структури довоєнного бюджету) на користь силових відомств.Частка оборонних витрат у 2025 році досягла 32,5%.Хоча у 2026 році за планом вона знизиться до 29,3%, це все ще значно вище середнього показника у 16,9% у 2017–2019 роках.Якщо додати сюди витрати на нацбезпеку, тобто розвідку, нацгвардію тощо, то у 2026 році витрати на силові відомства становитимуть 38,2% бюджету.У 2017–2019 роках цей показник становив 28,5%.Підвищення витрат на армію і силовиків забезпечується за рахунок соціальних видатків.Вони зменшилися з 36,7% у 2017–2019 роках до 25,2% у 2026 році (згідно з проєктом бюджету).Тобто зменшення витрат на соціальну політику приблизно пропорційне зростанню витрат на армію.Хоча зменшення частки соціальних видатків здебільшого відносне, а не абсолютне.Номінальні витрати на соціалку в РФ не знижувалися.Просто вони зростають значно повільніше за оборонні видатки.Крім того, інфляція зменшує реальні доходи громадян з бюджету.Таким чином, ефект «воєнної централізації бюджету» проявляється не стільки в прямому урізанні соціальної сфери, скільки в її поступовому витісненні зростаючими воєнними статтями.За умови збереження високого рівня інфляції це веде до зниження реальних доходів населення.🌟EconomichnijVisnik

🇺🇸🇻🇪США зацікавилися венесуельською нафтоюПрезидент США Дональд Трамп дав зрозуміти, що американські війська можуть перейти від морських до наземних операцій у Венесуелі, розширюючи, як він висловився, «війну з терористами-наркокартелями».Насправді боротьба з наркотиками — це лише привід для ескалації проти Каракаса.Інтерес Вашингтона — п’ята частина запасів нафти, якими володіє латиноамериканська країна.«Вони більше не йдуть морем, тепер ми будемо стежити за сушею», — пригрозив глава Білого дому.У реальності ж боротьба з наркотиками — це передусім припинення нелегального ввезення.Не секрет, що наркотики потрапляють до США через кордон.Кордон США — один із найохоронюваніших у світі.Попри це, ввезення наркотиків до Америки налагоджене, і справа не у венесуельських чи мексиканських кораблях або вантажівках.Справа в тому, що «вантаж» пропускають прикордонники. Вони мають тісні «матеріальні стосунки» з картелями.Тому справжня боротьба проти наркоторгівлі — це кадрові перестановки, люстрації та розслідування.Замість цього США тиснуть на Венесуелу і намагаються розхитати внутрішню обстановку.Bloomberg повідомив, що «в Каракасі запобігли змові проти посольства США.За словами переговорника Хорхе Родрігеса, група правих екстремістів планувала закласти вибухівку в будівлі».Якби провакація завершилася успішно, в руках «Міністерства війни» був би привід розпочати наземну операцію проти анти-американського режиму Мадуро, про яку говорив Трамп.Якщо в Каракасі знову пролунають вибухи, це буде не боротьба з наркоторговцями — це буде боротьба за нафту під прикриттям антинаркотичної риторики.🌟 EconomichnijVisnik

🗣Деякі валдайські тези ПутінаВиступ президента РФ тривав 4 години. Розбирати там можна багато чого, але навряд чи потрібно.Зупинюся на кількох риторичних прийомах, піддавши їх діалектичному й логічному розбору.Перший тезис — «Росії ніколи не було властиве расистське ставлення до інших країн». 1. Слово «ніколи» — хибне узагальнення, до того ж без доказів. 2. Використовує слово «властиве», що передбачає, ніби деяким країнам расизм притаманний більшою мірою, ніж іншим — за замовчуванням. 3. Расизм же з’являється на ґрунті економічних протиріч. На Заході криза мігрантів на тлі загальної економічної кризи призвела до протиріч між корінними жителями й приїжджими.Європейські держави залучали мігрантів як дешеву робочу силу, використовуючи соціальні програми та допомоги.Це вирішувало кадрове питання, але відтягувало фінансові ресурси від корінного населення.З початком енергокризи 2022 року потреба в дешевій робочій силі посилилася.Європа, залучаючи українців через соціальні виплати, поповнила ринок дешевої робочої сили.Дешева робоча сила компенсувала подорожчання енергоресурсів.Але водночас населення несло подвійні витрати й виступало задійною коровою:покриття інфляції відбувається за рахунок кінцевого споживача (корінних європейців), а фінансування міграційних програм також забезпечувалося податками пересічних громадян.У результаті — вибух ксенофобських настроїв, зростання популярності правих партій по всій Європі.У Росії ситуація з ненавистю до приїжджих має іншу форму, але ту саму природу.Відмінність Росії в тому, що вона ніколи не залучала багато мігрантів, для яких Європа — не рідне середовище існування.Через це соціально-економічний ґрунт для расизму в Росії просто не визрів.Зате визріла ксенофобія, обгорнута не в расизм, а в націоналізм.Важливо не плутати ксенофобію й расизм.Перше — дискримінація за національною ознакою. Ксенофобії можуть зазнати як українці в Польщі, так і німці у Франції.Ті, хто дискримінує, і ті, кого дискримінують, при цьому належать до однієї раси, тобто фізіологічно ідентичні.Расизм же — це дискримінація за расовою ознакою. Умова дискримінації — фізіологічна відмінність.На цьому з термінологією покінчено.Потік мігрантів із Середньої Азії на тлі уповільнення зростання економіки призвів до загострення конкуренції на ринку праці.Компанії віддають перевагу дешевим мігрантам, а не росіянам, оскільки вартість робочої сили приїжджих нижча.Дефіцит кадрів призвів до того, що мігранти витісняють росіян з ринку праці.Але тим, хто програв конкуренцію на ринку праці, уже ніде працювати, адже нові підприємства не відкриваються (економіка РФ перебуває у стагнації з початку 2025 року, зростання ~1%).Це породжує сплеск міжнаціональної ненависті й націоналістичних настроїв.Про це не було згадано — з очевидних причин. Клуб дискусійний, а не бойовий.Хоча формально з президентом РФ можна погодитися, різниця між расизмом і ксенофобією має не сутнісний, а термінологічний характер: форми різні, але природа єдина — соціально-економічні протиріччя, що обертаються ненавистю.Ненависть до людей, які приїхали з близького зарубіжжя заробити на хліб через невідповідність гербів і прапорів у паспорті, і ненависть до людей, які приїхали з тим самим наміром, але з невідповідністю кольору шкіри, — однакова міщанська нелюдяність.🌟 EconomichnijVisnik

Вартість держборгу США зростаєЗ кожним роком утримання млявого зростання економіки обходиться все дорожче.Приватні компанії та держава все інтенсивніше нарощують борг.За п’ятирічку 1995–2000 середньорічний темп зростання боргу становив 2,5% ВВП США, а середньорічний темп зростання економіки — 4%.Після кризи 2001 року пропорції змінилися. Ринок увійшов у стадію перенакопичення капіталу після освоєння ринків колишнього комуністичного блоку.У період 2003–2007 борг зростав уже швидше за економіку: 3,9% на рік проти 3% зростання ВВП у середньому за рік.Після кризи доткомів настав відновлювальний ріст, який підкріплювався зростанням боргових зобов’язань.Після виходу на докризовий рівень зростання сповільнилося. Через це пришвидшилося зростання боргу.Було знайдено нову точку прикладання капіталу — іпотечні облігації.У результаті сформувалася бульбашка, яка луснула у 2008 році.Після чого економіка відновилася, але перестала зростати.Промисловість США з 2007 року стоїть на місці, зростання лише 0,1%.Потенціал зростання в реальному секторі було вичерпано, тому процес перенакопичення перейшов у фінансовий сектор.Це саме перенакопичення у фінансовому секторі відбувається за рахунок боргу, який уже не підкріплюється реальним зростанням економіки.Кожна нова криза лише розганяє прирощення боргу.Так, з 2013 по 2019 темпи зростання зобов’язань зросли до 5,9% на рік, а зростання ВВП сповільнилося до 2,6% на рік.Тобто, щоб ВВП зріс на 1%, США потрібно позичити 2,2% ВВП.Коронокриза і війна в Україні прискорили процес деглобалізації та розпад світового ринку, що загострило кризу перенакопичення й боргу.Через ковід довелося ввімкнути друкарський верстат, а війна в Україні викликала інфляційний шок і підняла вартість боргу.З 2022 по 2025 накопичення боргів прискорилося до 7,3%, а зростання ВВП сповільнилося до 2,1–2,2%.Тепер США потрібно позичити 3,3 долара, щоб ВВП зріс на 1 долар.Нарощування боргу забезпечувало домінування США в світовій економіці, поки борг був відносно безкоштовним, а світова економіка зростала.Зараз же ставки максимально високі за 25 років, а світова економіка на порозі рецесії.Усю тяжкість цього боргу бере на свої плечі держава, на яку припадає понад 88% приросту боргу.Реалізується класичний принцип націоналізації збитків і приватизації прибутків.Хоча при цьому США поки не зрізають витрати на соціалку. Вони все ще потрібні, щоб підтримувати попит в економіці.Але проблема в тому, що торговельні війни зменшують потік грошей в американські облігації.Тому фінансувати борг і програми стимулювання за рахунок світових потоків валюти в трежеріс незабаром буде неможливо.Вихід, як завжди, це зрізати соціальні витрати.Тому курс Трампа буде спрямований на скорочення соціальних витрат.Про це він оголосив на початку року під час виступу перед Конгресом.Головне завдання — вийти з кризи боргу й дефіциту бюджету, запустити зростання економіки без позик.У завдання є два рішення: зростання населення та технологічний прорив.Нарощування боргу не було б проблемою навіть зараз, якби населення США зростало зі швидкістю 7–8% на рік, адже зростання населення на 1% дає 1% зростання економіки.Але такий швидкий ріст неможливий у сучасних реаліях США, деа) жінки глибоко інтегровані у виробництво;б) забезпечено достатній рівень доходу, який дозволяє жити без сім’ї й робить її економічно невигідною.Тому центральна частина плану економічної політики Трампа — це ШІ.Штучний інтелект може замінити зростання населення, надавши економіці якісно інший імпульс.Новий технологічний уклад завжди приносив вибухове зростання продуктивності.Припустімо, супер-ШІ через 10 років збільшить продуктивність у середньому на 30%.Цього буде достатньо, щоб вийти з тренду геометричного нарощування боргу та зі стагнації, яка триває з 2008 року.🌟 EconomichnijVisnik