Trips and Quips

5 травня 1936-го року італійські війська входять в Аддис-Абебу. Рим оголошує про анексію Ефіопії. Італійський король Віктор Еммануїл III та всі його нащадки отримують титул “Імператор Ефіопії”. Італія починає створювати окупаційну адміністрацію. Хайле Селассіє покинув столицю за кілька днів до її падіння. 30 червня він виступає в Женеві на засіданні Ліги Націй. “Його Імператорська Величність, Імператор Ефіопії” – так його представляють присутнім. Це викликає глузування та свист італійських журналістів. Щоб заспокоїти порушників, в залі кілька разів вимикають світло, але тільки коли їх виведуть геть, Хайле Селассіє зможе почати свою промову.Він говоритиме про італійську агресію, неодноразове порушення італійцями міжнародних договорів та законів ведення війни. Проте більшу частину свого виступу він присвятить тому, як система міжнародної безпеки крок за кроком давала збій і йшла на поступки агресору. Промова досить довга, але настільки знакова, що я наведу тут декілька уривків:...Упродовж двадцяти років ... я не переставав докладати всіх зусиль, аби принести моїй країні блага цивілізації й, зокрема, встановити добросусідські відносини з прилеглими державами. Зокрема, мені вдалося укласти з Італією Договір про дружбу 1928 року, який ... забороняв вдаватися до зброї, замінюючи силу процедурою примирення та арбітражу, на яких цивілізовані нації будують міжнародний порядок....насправді, римський уряд ... ніколи не припиняв готувати завоювання Ефіопії. Договори про дружбу ... не були щирими: їхньою метою було лише приховати від мене його справжні наміри. Італійський уряд стверджує, що впродовж чотирнадцяти років готував своє нинішнє завоювання. Отже, сьогодні він фактично визнає, що ... зраджував довіру світу.Натомість ефіопський уряд бачив у всіх цих урочистих угодах лише нові гарантії безпеки, які давали йому змогу зробити нові кроки на мирному шляху реформ...Рада й Асамблея ... урочисто проголосили, що італійський уряд порушив Статут і перебуває в стані агресії.Я без вагань заявив, що не бажаю війни, що її мені нав’язано, і що я боротимуся лише за незалежність і цілісність мого народу; і що в цій боротьбі я є оборонцем справи всіх малих держав, виставлених на зазіхання могутнього сусіда.У жовтні 1935 року п’ятдесят дві держави, які сьогодні мене слухають, запевнили мене, що агресор не тріумфуватиме, що ресурси Статуту буде задіяно, аби забезпечити верховенство Права...Попри слабкість мого озброєння, цілковиту відсутність авіації, артилерії, боєприпасів і медичних служб, моя довіра до Ліги Націй була абсолютною. Я вважав неможливим, щоб п’ятдесят дві держави ... могли зазнати поразки від одного-єдиного агресора....У грудні 1935 року Рада чітко дала зрозуміти, що її позиція збігається з позицією сотень мільйонів людей, які по всій землі протестували проти пропозиції розчленувати Ефіопію.Постійно повторювалося, що існує не лише конфлікт італійського уряду з Ефіопією, а й конфлікт італійського уряду з Лігою Націй.Саме тому я відкинув усі вигідні особисто мені пропозиції італійського уряду зрадити свій народ і Статут Ліги Націй. Я відстоював справу всіх малих народів, яким загрожує агресія. Куди ж поділися обіцянки, які мені давали?...Ефіопський уряд ніколи не очікував, що інші країни проливатимуть кров своїх солдатів, обороняючи Статут ... . Ефіопські воїни просили лише засобів для самозахисту. Я не раз вимагав фінансової допомоги для закупівлі зброї. У цій допомозі мені постійно відмовляли. То що ж означають на практиці стаття XVI Статуту й колективна безпека?... тут немає навіть нейтралітету, адже стаття XVI покладає на кожну державу — члена Ліги — обов’язок не залишатися нейтральною і прийти на допомогу не агресорові, а жертві агресії. Чи було Статут дотримано? Чи дотримують його сьогодні?

Згідно зі Статутом Ліги Націй, куди входили й Італія, й Ефіопія, всі суперечки між її членами мали вирішуватися в суді або в Раді Ліги. Якщо ж хтось із держав вдасться до війни, то інші держави-члени мають негайно розірвати з агресором усі торгові чи фінансові відносини. Був ще досить неконкретний підпункт про можливе військове втручання задля "захисту зобов'язань Ліги".Втім, вся протидія Італії обмежилася не дуже дієвими санкціями. Хоча та ж Британія мала надпотужний важіль впливу у вигляді Суецького каналу. Британський флот, що стояв у Александрії, теоретично міг би ускладнити проходження італійських суден — але цією можливістю не скористалися.Іронічно, що саме Італія в 1923-му році наполягала на тому, щоб Абіссинія вступила в Лігу Націй і, відповідно, отримала гарантії безпеки — як виявиться, лише юридичні. Британія своєю чергою була проти, бо, як згадував пізніше Черчилль, "тиранія, рабство та племінні війни" були несумісні з членством у Лізі.Карикатура з британської The Evening Standard, 13 грудня 1935 р.Санта Клаус — французький прем’єр і міністр закордонних справ П’єр Лаваль — дарує Хайле Селассіє італійському диктатору.Олені — британські міністр закордонних справ Семюел Гор і міністр у справах Ліги Націй Ентоні Іден — привозять Муссоліні нафту та знерухомлену Лігу НаційНапис на бюсті: "Кривдники успадкують землю"Напис на стіні: "Насилля на землі, і кожен сам за себе"Заголовки газет: "Війна йде погано для Італії", "Песимізм у Італії", "Італія стурбована санкціями"

Поки читав про Бабічєвих, трохи занурився в лор італо-ефіопської війни. Тому наступні кілька днів ми з вами будемо насолоджуватись — виключно естетично — непересічними зразками фашистської пропаганди.Почнемо з творчості ілюстратора Ауреліо Бертілья. В його доробку більше десяти тисяч листівок, і ви, напевне, бачили деякі з них. Фірмовий стиль Бертільї — це головаті малюки, які займаються зовсім не дитячими справами.Під час Першої світової війни Ауреліо робив антигерманські малюнки. В 1930-х славив вторгнення Італії в Ефіопію і робив компліментарні листівки про країни Осі. Але після того, як Італія скинула фашистський режим і перейшла на бік союзників, якось відсторонився від геополітики і повернувся до побутових замальовок.Деякі діти на малюнках вдягнені у "дорослу" військову форму, інші — в уніформу Opera Nazionale Balilla, фашистської молодіжної організації в тогочасній Італії.Мал. 1. Італійські діти разом маленьким ефіопом замальовують карту окупованої Ефіопії, приєднуючи її до сусідніх італійських колоній: Еритреї та Сомалі. Після перемоги Італія об'єднає всі ці територіє у єдину адміністративну одиницю — Італійську Східну Африку.Мал. 2. Італійські хлопчики з ефіопською дівчинкою співають "Faccetta Nera" (Чорне личко), фашистський марш 1935-го року. В пісні йдеться про те, як героїчні фашисти прийдуть в Ефіопію, звільнять нещасну ефіопську дівчину з рабства і заберуть її до Риму, де вона зможе вільно носити чорну сорочку та славити Дуче й італійського монарха.Мал. 3. Італійці проганяють співробітників Червоного Хреста, які прикриваючись гуманітарною місією постачають боєприпаси з Британії. Дум-дум — це експансивні куль, які розкриваються в тілі та завдають страшніших поранень. Вони були заборонені декларацією, яку на початок війни ратифікували й Ефіопія, й Італія. Ефіопи в теорії могли ситуативно використовувати ці кулі, проте зовсім не факт, що це було систематично та цілеспрямовано. В той час як Італія неодноразово систематично та успішно застосовувала заборонений іприт.Мал. 8. Італійці звільняють рабів у регіонах Тиграй і Текезе на півночі сучасної Ефіопії — про це оголошує плакат на стіні. Рабство в тогочасній Ефіопії було однією з улюблених тем італійської пропаганди, яка дозволяла зображати окупантів як визволителів. До початку війни було принято кілька законів, що обмежували рабовласництво. Але остаточно де-юре його скасували лише 1942 року після звільнення від окупації.

🇪🇹🇺🇦 Минулого тижня Ефіопія відзначала 90-річчя своїх військово-повітряних сил. У цій визначній даті нас цікавить те, що батько одного з піонерів ефіопської авіації був уродженцем Полтавщини.Іван Бабічєв народився в Полтавській губернії 1872 року. Освіту здобував у Ромнах та Єлисаветграді (нині Кропивницький), а у 18 років вступив на військову службу.Не до кінця зрозуміло яким чином, але, ймовірно з власної ініціативи, 1896 року він опиняється в Джибуті. Там знайомиться з Ніколаєм Лєонтьєвим, одним із ключових дослідників Ефіопії того часу та засновників ефіопсько-російських дипломатичних контактів. Згодом Лєонтьєв привезе до свого маєтку в Україні кілька дітей із півдня Ефіопії. Їхні нащадки і нині можуть жити на Кіровоградщині — я писав про це раніше.Бабічєв відвідує султана Рагейти (це на кордоні сучасних Еритреї й Джибуті), що перебуває у зоні перетину інтересів Франції та Італії, і натякає тому, що непогано було б його володіння передати під протекторат Росії. В Аддис-Абебі Бабічєв установлює контакти з імператором Менеліком II.Така ініціативність Івана не до вподоби російській владі. Можливо, в Петербурзі остерігалися конфліктів із європейськими державами — як це сталося в Таджурській затоці з поселенцями Ніколая Ашинова. А може Бабічєв просто перейшов дорогу комусь із урядовців. Так чи інакше, після повернення додому йому забороняють виїзд за межі Російської імперії.Іван переїжджає до Одеси і починає працювати на Лєонтьєва, який постачає з Росії до Ефіопії зброю та боєприпаси. Бабічєв засновує агентство, що займатиметься торгівлею між двома державами. За кілька місяців йому повертають закордонний паспорт, однак беруть письмове зобов’язання не в’їжджати до Абіссинії.Не надто переймаючись цим, він вже в 1899 році знов опиняється в Аддис-Абебі. Та на вимогу російського посольства майже відразу залишає Абіссинію й оселяється в Джибуті. За кілька місяців Бабічєв повертається і навіть вступає на службу до імператора. Менелік II дарує йому маєток і призначає відповідальним за будівництво доріг та інших технічних споруд.За Бабічєва клопочуть Лєонтьєв, голова російського посольства Лішин (представник чернігівського дворянства) і навіть сам Менелік II. Зрештою, 1904 року Ніколай II знімає заборону. Наступного року Бабічєв прибуває на батьківщину вже не як порушник, а як представник імператора Менеліка II. У Росії він намагається організувати продаж гвинтівок до Ефіопії, аби та могла чинити опір майбутній італійській агресії, однак ці зусилля виявляються марними.Бабічєв повертається до Абіссинії, одружується зі знатною жінкою й оселяється на південний схід від Аддис-Абеби — там, де нині розташоване місто Бішофту. У подружжя народжується п’ятеро дітей: Єлєна, Соня, Маруся, Віктор та Михаіл. Останній — якого називатимуть Мішкою — згодом стане одним із перших ефіопських авіаторів. Сам Іван Бабічєв до Совєтської Росії не повернеться: він помре 1952 року і буде похований в Ефіопії.

Про неочевидні сенси африканських трендів в сучасному інтернеті Пару років тому в різноманітних тіктоках люди витанцьовували під пісню "Makeba" французької співачки Jain. Виявилось, що присвячена вона була південноафриканській співачці і активістці Міріам Макебі. За свою творчість Макеба отримала премію "Ґреммі", а за політичну діяльність — бан на в'їзд в ПАР. Вона прожила у вигнанні тридцять один рік і змогла повернутись на Батьківщину лише у 1990-му, коли режим апартеїду почав падати.Втім, попри долю Макеби, пісня вийшла із заводною мелодією і абсолютно невигадливим текстом: "Макеба, від тебе моє тіло танцює. Ти справжня окраса прав людини" — нормальний фон для танків у тіктоці. Інша справа із афро-реміксом пісні "Papaoutai", що завірусилась пару тижнів тому.Оригінальний трек випустив бельгійський співак Stromae ще в 2013 році, і це дуже сумна історія. У нього взагалі достатньо серйозні тексти, з якими зазвичай контрастують абсолютно не сентиментальна музика. Ви стовідсотково чули його "Alors on danse", але, скоріш за все, не знаєте про що там."Papaoutai" — це рефлексії співака щодо свого руандійського тата, який постійно літав між Бельгією та Руандою, майже не приділяв часу дітям і зраджував своїй дружині. Коли майбутньому співаку було дев'ять, його батько загинув під час геноциду в Руанді. І зараз люди в тіктоці блазнюють буквально під рядки "Де ти, тато?"