5 травня 1936-го року італійські війська входять в Аддис-Абебу. Рим оголошує про анексію Ефіопії. Італійський король Віктор Еммануїл III та всі його нащадки отримують титул “Імператор Ефіопії”. Італія починає створювати окупаційну адміністрацію. Хайле Селассіє покинув столицю за кілька днів до її падіння. 30 червня він виступає в Женеві на засіданні Ліги Націй. “Його Імператорська Величність, Імператор Ефіопії” – так його представляють присутнім. Це викликає глузування та свист італійських журналістів. Щоб заспокоїти порушників, в залі кілька разів вимикають світло, але тільки коли їх виведуть геть, Хайле Селассіє зможе почати свою промову.Він говоритиме про італійську агресію, неодноразове порушення італійцями міжнародних договорів та законів ведення війни. Проте більшу частину свого виступу він присвятить тому, як система міжнародної безпеки крок за кроком давала збій і йшла на поступки агресору. Промова досить довга, але настільки знакова, що я наведу тут декілька уривків:...Упродовж двадцяти років ... я не переставав докладати всіх зусиль, аби принести моїй країні блага цивілізації й, зокрема, встановити добросусідські відносини з прилеглими державами. Зокрема, мені вдалося укласти з Італією Договір про дружбу 1928 року, який ... забороняв вдаватися до зброї, замінюючи силу процедурою примирення та арбітражу, на яких цивілізовані нації будують міжнародний порядок....насправді, римський уряд ... ніколи не припиняв готувати завоювання Ефіопії. Договори про дружбу ... не були щирими: їхньою метою було лише приховати від мене його справжні наміри. Італійський уряд стверджує, що впродовж чотирнадцяти років готував своє нинішнє завоювання. Отже, сьогодні він фактично визнає, що ... зраджував довіру світу.Натомість ефіопський уряд бачив у всіх цих урочистих угодах лише нові гарантії безпеки, які давали йому змогу зробити нові кроки на мирному шляху реформ...Рада й Асамблея ... урочисто проголосили, що італійський уряд порушив Статут і перебуває в стані агресії.Я без вагань заявив, що не бажаю війни, що її мені нав’язано, і що я боротимуся лише за незалежність і цілісність мого народу; і що в цій боротьбі я є оборонцем справи всіх малих держав, виставлених на зазіхання могутнього сусіда.У жовтні 1935 року п’ятдесят дві держави, які сьогодні мене слухають, запевнили мене, що агресор не тріумфуватиме, що ресурси Статуту буде задіяно, аби забезпечити верховенство Права...Попри слабкість мого озброєння, цілковиту відсутність авіації, артилерії, боєприпасів і медичних служб, моя довіра до Ліги Націй була абсолютною. Я вважав неможливим, щоб п’ятдесят дві держави ... могли зазнати поразки від одного-єдиного агресора....У грудні 1935 року Рада чітко дала зрозуміти, що її позиція збігається з позицією сотень мільйонів людей, які по всій землі протестували проти пропозиції розчленувати Ефіопію.Постійно повторювалося, що існує не лише конфлікт італійського уряду з Ефіопією, а й конфлікт італійського уряду з Лігою Націй.Саме тому я відкинув усі вигідні особисто мені пропозиції італійського уряду зрадити свій народ і Статут Ліги Націй. Я відстоював справу всіх малих народів, яким загрожує агресія. Куди ж поділися обіцянки, які мені давали?...Ефіопський уряд ніколи не очікував, що інші країни проливатимуть кров своїх солдатів, обороняючи Статут ... . Ефіопські воїни просили лише засобів для самозахисту. Я не раз вимагав фінансової допомоги для закупівлі зброї. У цій допомозі мені постійно відмовляли. То що ж означають на практиці стаття XVI Статуту й колективна безпека?... тут немає навіть нейтралітету, адже стаття XVI покладає на кожну державу — члена Ліги — обов’язок не залишатися нейтральною і прийти на допомогу не агресорові, а жертві агресії. Чи було Статут дотримано? Чи дотримують його сьогодні?