Колись, у мирний час, працю комунальників багато хто сприймав як належне. Але війна все змінила. Сьогодні ваша робота стала значно важчою, відповідальнішою і просто незрівнянно складнішою. Бо до того, що ви робили завжди, додалися щоденні прильоти, руйнування, потрощені труби, розірвані мережі та постійний ризики. І навіть у таких пекельних умовах ви знаходите сили щодня робити свою справу так, що Харковом захоплюється вся країна! Ваша стійкість зараз важлива як ніколи. Бо перед усіма нами стоїть одне велике завдання: ми маємо пройти цей важкий період, вистояти, зберегти наше місто і зробити все, щоб воно жило, відновлювалося і знову розквітало. Нам треба, щоб ті харків’яни, які були змушені виїхати, хотіли і мали куди повернутися. А ті, хто залишилися, відчували, що тут триває життя, тут про них дбають, тут є стабільність, комфорт і майбутнє.Дякую усім за витримку та мужність! За те, що не опускаєте рук і за будь-яких обставин насамперед думаєте про наших людей! Ви у нас - найкращі!З вашим днем, комунальники!
24 лютого 2022 року – день, який став переломним для всієї України. Відтоді вже 1462 дні Харків живе в умовах війни – між викликами сьогодення та планами на майбутнє. Місто втратило багато: людей, будинки, школи, виробництва. Але воно продовжує жити, працювати й зберігати віру в мир.Свого часу австрійський психотерапевт Віктор Франкл, людина, яка пережила концтабір, писав: «Першими зламалися ті, хто вірив, що скоро все закінчиться. Після них – ті, хто не вірив, що це колись закінчиться. Вижили ті, хто зосередився на своїх діях, без очікувань того, що може статися».Сьогодні Харків живе саме так – через щоденну працю, відповідальність і конкретні рішення. Попри обстріли та ризики, у місті будують підземні школи, створюють нові громадські простори, відкривають ковзанки й парки, реалізують масштабний проєкт «Енергетичний острів». Іноді цей загальноміський оптимізм більше скидається на глузування над зусиллями ворога. Але по-суті, це все є проявом суто-харківського колективного характеру, який має здатність «підкурити від бікфордового шнура». Так виглядає скептицизм, зваженість, незламність і непереборна віра в те, що Харків – вічне місто відкритих людей і безмежних можливостей. Тож розсаду для квітників у теплицях посадили вчасно. Влітку знову розпочнуть велику ремонтну кампанію на всіх міських комунікаціях. Розбите і старе замінять на сучасне і нове. А війна, навіть така довга, все одно колись скінчиться, як і сили у ворогів. Натомість, місто, в якому розщепили атом, ніколи не втомиться, не зупиниться і обов'язково переможе!
Долучившись до роботи над майбутньою архітектурою державної житлової політики, побачив очевидне: стратегічного бачення в країни досі немає. Немає відповіді, яке житло будувати, де будувати, що відновлювати, а що демонтувати як рудимент минулого. Який ресурс для цього потрібний? І мова не лише про фінансування, що є безумовно ключовим виміром цього завдання, але й також про енергетику, яка має забезпечити це будівництво, про саму будівельну галузь, що повинна бути спроможною звести такі масштаби житла, та про інші не менш амбітні питання.Тим часом збитки житловому фонду вже вимірюються десятками мільярдів доларів, а мільйони людей залишилися без дому — і більшість із них сьогодні тримають на собі прифронтові громади.Проблема не лише в масштабі руйнувань. Проблема в мисленні. Поки рішення залишаються точковими й ситуативними, країна втрачає час. Потрібна не латка на стару систему, а нова модель — із довгим горизонтом планування, стабільними фінансовими інструментами та зрозумілими правилами для інвестора і громади.Мова не про відбудову «як було». Мова про переосмислення існуючих міст — із новими функціями, новою економікою, новою якістю середовища. Старі міста мають отримати нову роль і нові можливості, щоб стати конкурентними просторами життя, які за рівнем комфорту, технологічності та організації можуть перевершувати навіть європейські столиці.Саме для цього потрібна системна державна політика і сучасний житлово-комунальний кодекс, здатний відкрити шлях інвестиціям і запустити масштабне перезавантаження міського середовища. Інакше відновлення ризикує перетворитися на дорогу імітацію розвитку.
Україна живе під щоденним тиском війни. Цієї ночі — чергова повітряна атака. Як учора. Як позавчора. Як щодня протягом останніх місяців. Прифронтові громади працюють і виживають під обстрілами. Сотні тисяч військових безперервно тримають оборону. Енергетики, комунальні служби, рятувальники, медики — цілодобово на чергуванні. Українські родини, підприємці, педагоги працюють по 16–18 годин у складних умовах, часто без світла, тепла і зв’язку. Так виглядає реальність країни, яка воює і бореться.І водночас — інша реальність.Сьогодні парламент не зміг навіть розпочати роботу. У сесійній залі не вистачило народних депутатів для старту засідання. Вищий законодавчий орган держави фактично поставлений на паузу до 24 лютого. У час, коли країна працює на межі можливостей, така ситуація виглядає не просто дивною — вона виглядає неприйнятною.Факти:— фронт не бере пауз;— міста не беруть пауз;— енергосистема не бере пауз;— лікарні не беруть пауз;— громади не беруть пауз.Держава під час війни не має права на інституційну перерву.Як представник місцевого самоврядування і керівник великого міста, який щодня відповідає за життєзабезпечення людей, звертаюся до народних депутатів:поверніться до роботи. Виконуйте свої повноваження. Приймайте рішення.Порядок денний очевидний і невідкладний:- відновлення енергетичної інфраструктури;- посилення обороноздатності;- підтримка громад і міст;- соціальний захист родин;- допомога бізнесу в умовах кризи.Це не політичні питання. Це питання стійкості країни.
Ситуація, в якій опинилися сьогодні майже всі міста України, без перебільшення складна. Війна б’є по енергетиці, по критичній інфраструктурі, по базових умовах життя людей.Відключення електроенергії стали суворою реальністю для всієї країни.Але є міста, для яких ця реальність значно жорсткіша.Харків — прифронтове місто. Місто, яке вже четверту зиму живе під постійними атаками. Місто, де енергетична інфраструктура зазнала безпрецедентних руйнувань. Де тисячі будинків пережили аварійні відключення тепла, де системи працюють за межею можливого.І саме тому я змушений публічно звернутися до керівництва «Укренерго» та до Першого віце-премʼєр-міністра України Дениса Шмигаля.Після обстрілу 3 лютого близько 900 харківських будинків залишилися без тепла. Тоді ж пролунала чітка обіцянка: у будинках без теплопостачання відключення електроенергії триватимуть не більше 4 годин.Ця обіцянка має бути виконана.Відключення електроенергії по 15–19 годин на добу — неприйнятні для Харкова. Утім, як і для будь-якого українського міста. Бо в кожному місті за цими цифрами стоять не графіки — стоять люди.Для Харкова ж це питання не лише комфорту.Коли місто одночасно стикається з наслідками ударів по теплопостачанню, тривале знеструмлення означає:- холод у квартирах;- зупинку насосів;- ризики для систем водо- й теплопостачання;- неможливість елементарно обігріти житло.Це означає темряву там, де країна й так живе в умовах війни.Українці демонструють витримку по всій державі. Харків’яни — не виняток. Але витримка людей не може ставати універсальним ресурсом для безкінечних експериментів із графіками або їхньою відсутністю.Прифронтові міста потребують особливого, пріоритетного підходу до енергозабезпечення.Я вимагаю:▪️ перегляду тривалості та принципів застосування графіків відключень для Харкова;▪️ максимально можливого скорочення часу знеструмлення;▪️ публічного й чесного пояснення людям логіки ухвалених рішень.Це запит не лише Харкова.Це запит справедливості для міст, які живуть під постійною загрозою ударів.Міська влада, комунальні служби, тепловики, водоканал працюють цілодобово, утримуючи критичну інфраструктуру.Ми робимо все, щоб у місті було тепло й вода. Допомагаємо енергетикам усім, чим можемо, щоб Харків залишався зі світлом.І маємо право розраховувати на таку ж відповідальність у відповідь.Я — на боці харків’ян.І на боці людей у кожному українському місті, які сьогодні платять за війну власним комфортом, спокоєм і безпекою.
Є три речі, які для кожного з нас, для кожного українця, дорівнюють слову «життя».Енергетика - це життя. Від неї напряму залежить функціонування критичної інфраструктури, стійкість мегаполісів і можливість для людей залишатися вдома, а не виїжджати з країни.Економіка - це життя. Адже це робочі місця, зарплати й податки, що йдуть, зокрема, і на підтримку наших Збройних Сил.Безпека - це життя. У буквальному сенсі.Саме захист цих трьох основ був у центрі роботи форуму Асоціації прифронтових міст та громад, який відбувся сьогодні в Харкові.І хоча наше місто знову прокинулося під звуки вибухів - удари ворога вкотре були спрямовані по енергетиці - форум відбувся так, як і було заплановано: за участі колег з Миколаєва, Кривого Рогу, інших міст і міжнародних партнерів, які працювали разом з нами. Ми вже чітко сформулювали спільну позицію. На місцях робиться максимум: децентралізуємо системи опалення, встановлюємо когенераційні установки, відновлюємо мережі, ремонтуємо та відбудовуємо житло, підтримуємо ветеранів і внутрішньо переміщених осіб, дбаємо про безпечне навчання дітей. Але правда проста: все це вимагає колосальних ресурсів. І жоден муніципалітет не тільки в Україні, а й у світі не здатен витримати такий тиск самотужки.Тому нам потрібні рішення на державному рівні. Не загальні, а сфокусовані саме на територіях, що межують з лінією фронту. Влада має взяти на себе фінансування й захист об’єктів реконструкції, підтримку децентралізації генерації струму, гарантування справедливих умов для мешканців, які живуть під постійною загрозою. Окремим блоком має стати державна програма будівництва та реновації житла. Українцям потрібен дім. Тому ми наполягаємо на підвищенні доступності іпотеки та запровадженні дієвих механізмів соціальної оренди.Те саме стосується економіки. Ми наголошуємо: жодного тиску на бізнес у зонах бойових дій! Ані нових податків, ані зборів. Підприємці, які залишилися працювати тут, під сиренами й обстрілами, - це не «резерв бюджету». Це фундамент стійкості регіонів. Якщо їх зламати, вони просто закриються.Саме наша прифронтова лінія вже майже чотири роки несе на собі найважче випробування війни. Ми - щит країни. І щоб ця броня була міцною, потрібні не лише витримка й характер, а й матеріальна база та реальна допомога.Вдячний нашим іноземним друзям за сміливість бути поруч!Дякую колегам за єдність!Разом ми усвідомлюємо, за що боремося, і добре розуміємо, що саме зараз необхідно робити.
Продовжу тему наслідків ворожих ударів і тієї сумної статистики, за якою стоять долі тисяч харків’ян.Початок нового року знову приніс нам суттєві руйнування в житловому секторі. Лише за січень до вже зафіксованих 9300 пошкоджених будинків додалося ще 283. Це дуже багато. Плюс майже 3,5 тис. вибитих вікон лише за один місяць.Усі контури були закриті максимально швидко - в перші дні після кожної ворожої атаки. Наші комунальні служби працюють на знос. Паралельно з усуненням наслідків обстрілів щодня виконуються і планові роботи з утримання житлового фонду.Характер пошкоджень у кожному конкретному випадку різний - від цього залежить і подальше рішення щодо будівлі. В одних будинках йдеться про відносно незначну шкоду: вибиті шибки, посічені покрівлі, пошкоджені фасади. В інших - маємо серйозні ураження тримальних конструкцій, зруйновані перекриття або цілі поверхи, що потребує тривалої відбудови. Є й випадки, коли вибухи призводять до повного знищення будівель.Усі аварійні об’єкти за результатами технічних експертиз визнаються такими, що не підлягають подальшій експлуатації, і єдиним безпечним виходом залишається демонтаж. За час повномасштабної війни ми вже отримали експертні висновки щодо понад 40 таких житлових будинків. І цей перелік, на жаль, не є остаточним - сотні обстежень і досі тривають.Ми налагодили активну співпрацю з партнерськими організаціями, які долучаються до приведення в належний стан приватних домоволодінь. Я щиро вдячний усім, хто бере на себе цю відповідальність!У багатоквартирному житловому фонді роботи ведуться також безперервно - як за рахунок міського бюджету, так і з використанням загальнонаціональних інструментів та за підтримки міжнародних фондів. Паралельно діє чіткий і зрозумілий механізм через мобільні ЦНАПи. Навіть якщо удар стається о другій годині ночі, вже зранку на місцях обстрілів працюють не лише комунальні служби, будівельні бригади та волонтери, а й адміністратори послуг. Вони приймають заявки, фіксують пошкодження, допомагають відновити втрачені документи та пройти всі необхідні процедури для отримання компенсації за програмою «єВідновлення».Тобто робимо все можливе, щоб харківʼяни якомога швидше отримували необхідні рішення, а бюрократичні процеси не ставали додатковим випробуванням для тих, хто втратив домівку.Саме тому питання житла виходить далеко за межі оперативного реагування. Воно має залишатися одним із ключових пріоритетів державної політики. Адже українці повертаються тоді, коли розуміють: їм є куди повертатися. А поряд із приведенням до ладу пошкодженого житла має системно розвиватися й будівництво соціального.
Січень для Харкова був важким. Холодним. Нервовим. І дуже концентрованим за кількістю випробувань.За місяць ми зафіксували 75 обстрілів. Проти міста використовувався широкий спектр засобів ураження - від важкої балістики типу «Іскандер-М» та реактивних систем залпового вогню «Торнадо-С» до керованих авіабомб і масованих атак «Шахедами».Окремо хочу звернути увагу на загрозу, яку багато хто недооцінює, - різноманіття малих безпілотників. Їхня підступність у тому, що вони важко прогнозуються, часто застосовуються точково і не завжди одразу ідентифікуються як серйозна небезпека. У багатьох випадках такі дрони падали без детонації або без наслідків. Але при влучанні вони здатні наробити чимало біди. За місяць постраждали 95 осіб, серед них - п’ятеро дітей. Дев’ять осіб, зокрема одна дитина, загинули внаслідок ворожих ударів.Під обстрілами були всі без винятку райони міста. Маємо суттєві руйнації в історичному центрі - внаслідок потужних вибухів на початку січня. Дуже серйозних пошкоджень зазнали критичні об’єкти - теплові та енергетичні підприємства, які ворог цілеспрямовано намагається вивести з ладу саме посеред зими.Постраждали школи й дитсадки, промислові підприємства, залізниця, спортивна інфраструктура, гаражні кооперативи, десятки цивільних автівок. Є пошкодження і в житловому секторі, про що я детально прозвітую згодом окремим блоком.Щоб зрозуміти рівень напруги, в якій живе місто, достатньо подивитися на тривалість повітряних тривог. У січні сирена в Харкові лунала 187 разів. Загалом це майже 248 годин, тобто фактично десять повних діб постійної тривоги та психологічного тиску. Проте ми тримаємось. І значною мірою - завдяки людям, які працювали, попри втому і страх. Я щиро дякую нашим рятувальникам і медикам, які першими прибували на місця трагедій і рятували життя. Окремі слова вдячності - комунальним службам та волонтерам.Січень додав до викликів війни ще й погодні: сильні морози, снігопади, крижаний дощ, ожеледицю. В цих умовах, а часто ще під загрозою повторних ударів, наші служби виконували дуже складну роботу. Я дякую тепловикам, які повертали тепло в оселі після обстрілів, енергетикам, інженерам і працівникам водоканалу, водіям спецтехніки, будівельникам, дорожникам і двірникам - за щоденну, важку і відповідальну працю!
Уся Європа вкрита шрамами концтаборів - від Аушвіца до Треблінки. Вся Україна пронизана цим болем: Бабин Яр у Києві, Богданівка на Миколаївщині, Янівський табір у Львові. І наш незагоєний шрам тут, у Харкові, - Дробицький Яр.Голокост став межею, за якою людство побачило справжню ціну ненависті й байдужості. Він показав, як знецінення права на життя, підкріплене ідеологією та страхом, здатне перетворитися на системне знищення. Бо там, де зникає повага до людини, зникають і будь-які моральні обмеження.Тож памʼять про цю страшну трагедію зобов’язує всіх нас діяти в імʼя людської гідності. Вона вимагає особистої відповідальності кожного - у словах, у рішеннях, у здатності протистояти несправедливості. Бо тільки така відповідальність формує внутрішню силу суспільства, яке не сприймає зло як норму і не дозволяє темряві брати гору.І саме тому темрява ніколи не є всесильною. Вона відступає там, де люди самі є джерелом світла, підтримують одне одного і свідомо обирають бік правди та цінностей. Світла пам’ять жертвам катів минулого століття! Честь і слава тим, хто просто зараз захищає наше право бути українцями і жити у вільній країні! Під мирним небом. На своїй землі.
Сьогодні ми відзначаємо День Соборності України - одну з найважливіших дат нашої національної єдності.Це не лише шана історичному Акту Злуки. І не просто мрія, яку плекали покоління українців.Соборність - це наше сьогодення. Реальність, яка має характер, силу й відповідальність. Це те, що допомагає нам триматися, боротися й будувати майбутнє. Разом захищати. Разом працювати. Разом відповідати за країну.Соборність - це харківʼяни, які сьогодні живуть на заході України. Це одесити, які боронять її на сході. Це вінничани, які допомагають відбудовувати зруйновані будинки. Це кияни, які збирають і привозять на прифронтові території та нашим військовим тисячі тонн допомоги. Це наші харківські діти, яких гостинно прийняли школи Львова та Дніпра. Це єдність, підтримка та спільна мета, які ми не втратили у найтемніші часи - і щодня доводимо справами.Соборність - це кожен із нас. Адже, якими б різними ми не були - ми однаково сильно любимо і віримо в Україну.Сьогодні я хочу щиро подякувати всім містам і регіонам, українцям та українкам, які підтримують Харків та інші прифронтові громади. Ваша допомога і небайдужість доводять: у нашої держави немає «передової» і «тилу». Є одна країна, один народ та спільна відповідальність за сильну, справедливу і вільну Україну.Саме в цьому - наша сила та запорука нашої незламності.Я впевнений - які б виклики не чекали нас попереду, ми здолаємо все.Разом вистоїмо. Відбудуємо. Розквітнемо.З Днем Соборності України! 🇺🇦
TGLIST.COM.UA
