Воєнний Харків - місто разючих контрастів.Тут глибокий біль щомиті переплітається з неймовірною життєствердною силою. Напередодні я ділився з вами історією Галини Нуріївни, чий дім постраждав від ворожого удару якраз перед її 77-річчям. Тож аби підтримати жінку в такий непростий час, сьогодні заїхав привітати її особисто.Повірте, дуже важко уявити, як це - зустрічати свій новий рік життя посеред побитого двору, де ще пахне згарищем. Але, попри все це, в очах іменинниці не було ані краплі розпачу. Лише непохитна віра в те, що все буде добре, і щира вдячність людям навколо.Стійкість цієї чудової жінки проявилася з перших же секунд ворожої атаки. Коли о 1:15 ночі страшенний вибух вирвав її зі сну, а полум'я миттю охопило літню кухню, пані Галина босоніж вибралася через розбите вікно. Жодного заціпеніння чи паніки - лише абсолютна ясність розуму. Від удару до її дзвінка рятувальникам минуло рівно чотири хвилини. І саме така блискавична реакція зберегла її та врятувала дім від ще більшої біди.А далі спрацювало те, на чому пʼятий рік поспіль тримається увесь наш Харків. Поки чекали пожежників, сусід навпроти швидко розгорнув шланги, увімкнув насос і кинувся гасити вогонь. Інші мешканці вулиці принесли жінці взуття, теплі шкарпетки, верхній одяг, напоїли гарячим чаєм, підтримали словом. Навіть ті, кого вона майже не знала.І поки ми спілкувалися, у дворі теж кипіла робота. Комунальники закривали контури вікон і лагодили дах, а пліч-о-пліч з ними працювали діти, свати, онук і, знову ж таки, сусіди. Попри пережите, Галина Нуріївна не зронила ні слова про руйнування. Вона говорила лише про підтримку, наших захисників і найбільшу цінність країни - український народ.Передав пані Галині подарунок від усіх нас - годинник. Бо наш час справді спільний, і цей складний шлях ми обовʼязково пройдемо разом! Побажав міцного здоров’я, сил, родинного тепла та здійснення найважливішої мрії - вистояти й досягти миру. А ми будемо поруч! Поруч з Галиною Нурієвною та з кожним харків’янином!
Сьогодні в українських школах лунає останній дзвоник.Цьогорічні випускники прийшли до школи тоді, коли війна вже торкнулася життя України. А дорослішали під час пандемії, дистанційного навчання, блекаутів, сирен і укриттів. Вони не обирали таких випробувань. Але навчилися триматися, допомагати один одному і не втрачати себе там, де і дорослим часом було дуже важко.Вся Україна вже бачила символ цього покоління - випускний вальс харківських дітей біля руїн 134-ї школи у 2022 році. А нині - не лише у Харкові, а по всій Україні - діти знову чують дзвоник, складають іспити та будують плани.Сьогодні багато говорять про те, якою буде Україна після війни. Але відповідь на це питання вже є. Наше майбутнє будуть творити ті, хто стоїть на шкільних лінійках - у Харкові, Херсоні, Запоріжжі, Миколаєві, Сумах, Дніпрі, Одесі, Києві. У містах і громадах, які жили під обстрілами, але зберегли головне - своїх дітей, їхні мрії, їхвіру у майбутнє.Я хочу, щоб кожен випускник знав: ми пишаємося вами не лише за результати. Ми пишаємося тим, як ви пройшли цей шлях. Тим, що не перестали вчитися. Тим, що зберегли в собі світло.І наше, доросле, завдання - зробити все, щоб ви могли не просто виживати, а жити. Вчитися. Працювати. Кохати. Будувати своє майбутнє - саме тут, в Україні.Бо після всього, що ви пережили, ви заслуговуєте не лише на атестат. Ви заслуговуєте на мир. На безпеку. На великі можливості. На країну, яка вміє берегти своїх дітей.Пишаюся кожним і кожною. Пишаюся нашими вчителями, батьками, Харковом і Україною.Вірю в нашу молодь. Вірю в Харків. Вірю в Україну.
Цемент, іграшки, ганчір’я і найстрашніше – вологі серветки: харків’яни все більше сприймають каналізацію в квартирі як «універсальний смітник», який здатен проковтнути все. Але комунальники, які щодня рятують забиті труби, оголошують підземну тривогу. Мотлохом із домішками жиру буквально давиться уся система, від підвалу будинку до магістрального колектора. Чистять його майже щодня - спочатку спецтехнікою, а потім вручну – лопатою у відро.Хоча на упаковках вологих серветок зазначають можливість їхньої утилізації в каналізації, після змиву вони не розчиняються у воді ,липнуть одна до одної і створюють масивні жмути, які перекривають магістралі , комунікації у підвалах , найгірше – намотуються на насосне обладнання. Як наслідок – насос, вартістю 400 000 гривень псується і не підлягає ремонту.Єдина можливість зберегти каналізаційні мереж і і уникнути зайвих втрат через руйнацію обладнання – впровадження філософії коректного користування комунікаціями. Починати цей процес потрібно з дитинства.
❗️Водопостачання у частини абонентів Київського та Шевченківського районів буде відсутнє з 8:30 до 20:00 28 травня у зв’язку з проведенням планових робіт з підготовки до осінньо-зимового періоду.Відключення торкнеться споживачів, які проживають у межах:- частини Шевченківського району, обмеженої: пров. Класичним, вул. Клочківською, територією зоопарку, узвозом Клочківським, вул. Клочківською, пр. Науки, вул. Дмитра Антоненка, вул. Саржинською, вул. Ірининською, вул. Дмитра Антоненка, територією Центрального парку, вул. Сумською до пров. Класичного;- частини Київського району, обмеженої: пров. Театральним, вул. Потебні, вул. Чорноглазівською, вул. Куликівською, територією НТУ «ХПІ», вул. Труфанова, узвозом Весніна, пров. Стельмаха, 2-м в`їздом Будівельним, в'їздом Євгена Гребінки, пров. Соледарським, пров. Вугледарським, вул. Британською, вул. Тахіатаською, в’їздом Шотландським, вул. Британською, вул. Бахмутською, вул. Григорія Сковороди, територією заводу «ФЕД», вул. Сумською до пров. Театрального.Харків’ян просять заздалегідь зробити запас води.
Прифронтові громади заслуговують на справедливі можливості.Можливості захищати людей. Утримувати економіку. Відновлювати житло. Будувати власну енергетику. Давати роботу, послуги, освіту, медицину і, головне, - перспективу життя там, де ворог щодня намагається залишити лише руїну.Ця спільна мета об’єднує нашу Асоціацію прифронтових міст та громад. І сьогодні я вітаю представників Київщини та Житомирщини, які до нас долучилися! Наш голос стає гучнішим - голос територій, що тримають на собі безпекову архітектуру всієї України.Перший пакет державної підтримки зафіксував базовий факт: прифронтові громади опинилися у безпрецедентній реальності, яка вимагає специфічних інструментів. Проте зараз настав момент рухатися далі - від точкових кроків до масштабної національної програми. З єдиною логікою. З відповідальним управлінням. З реальним фінансуванням. І з чітким усвідомленням, що наші міста - це не буферна зона очікування, а повноцінний простір для праці, розвитку та подальшої відбудови.Наш порядок денний максимально конкретний: безпека, підтримка бізнесу, збереження кадрів. Адже без економіки люди не залишаться. Без житла, в якому є світло, вода та опалення - не повернуться. Без енергетики - не працюватиме інфраструктура. Нам потрібна системна політика з боку уряду. Харків добре знає ціну стійкості. І ми так само чітко розуміємо: майбутнє не можна відкладати на «після війни». Його треба закладати в сьогоденні - навіть під обстрілами, навіть у найважчих умовах.І ми будемо й далі працювати так, щоб не було соромно, для кожного, завдяки кому наші громади живуть і борються.
На цьому фото я ще зовсім дитина.А поруч з мною та мамою - мій батько. Людина, яка пройшла війну.Коли я був малим, мені здавалося, що такі люди можуть усе. Що вони нічого не бояться. А вже потім я зрозумів: вони теж боялися. Просто мовчали про це. Бо після пережитого найбільше хотіли одного - щоб їхні діти ніколи не бачили війни.Вони мріяли про мирне життя. Про міста без сирен. Про те, щоб діти прокидалися не від вибухів.Але історія виявилася жорстокою.І сьогодні Україна знову проходить через те, що проходили покоління наших батьків і дідусів.Через страх за рідних. Через втрати. Через зруйновані будинки. Через ночі під обстрілами - і в прифронтових містах, і далеко від лінії фронту, куди теж долітає війна.І я часто думаю: що б сказав мій батько, побачивши все це? Мабуть, одне - вистояти. Не дати злу зламати нас. Берегти одне одного.Сьогодні ми особливо добре розуміємо людей, які пережили Другу світову. Бо тепер знаємо справжню ціну миру. Ціну тиші. Ціну звичайного життя без війни.Ми памʼятаємо всіх, хто боровся з нацизмом. І будемо гідними тих, хто захищає Україну сьогодні.Бо найстрашніше, що може пережити дитина, - це війна. І найважливіше, що можуть зробити дорослі, - не дозволити їй повторитися знову.Сьогодні, як і багато десятиліть назад, ми боремося за мир і майбутнє наших дітей. І ми обовʼязково вистоїмо. Миру нам всім.
З початку повномасштабної війни Харків спрямував близько 19 млрд грн на відновлення та підтримку критичної інфраструктури.Про це міський голова Ігор Терехов повідомив в ефірі національного телемарафону.Йдеться про кошти міського бюджету, а також КП «Харківські теплові мережі» та КП «Харківводоканал», які були використані на відновлювальні роботи, модернізацію та стабільне функціонування систем життєзабезпечення.За словами мера, ворог цілеспрямовано завдавав і завдає ударів по об’єктах критичної інфраструктури.«На жаль, маємо дуже серйозні пошкодження критичної інфраструктури. Ворог навмисно руйнує її, щоб позбавити харків’ян нормального життя. Ми постійно працюємо над відновленням і робимо все можливе, щоб якнайшвидше усувати наслідки ворожих атак», - наголосив Ігор Терехов.Також мер зазначив, що важливу роль у відновленні відіграє підтримка міжнародних партнерів та залучення інвестицій, завдяки чому місто має можливість продовжувати роботи та забезпечувати життєдіяльність критичної інфраструктури.
Російський терор проти харківʼян триває вже другу добу поспіль. Жахіття, яке почалося минулої ночі, не припиняється ні на мить. Загалом нинішня серія ударів стала чи не наймасованішою за весь час великої війни і точно найважчою від початку року. Ворог б'є жорстоко та комбіновано: по місту гатять балістикою та різноманітними безпілотниками. Лише уявіть масштаб того, що летить на наші голови: зафіксовано 37!влучань по 18 локаціях.Також агресор вперше застосував по місту бойові реактивні безпілотники. Фахівці пояснюють, що завдяки реактивному двигуну такі БпЛА летять значно швидше. Відповідно, часу на роботу ППО та на спуск в укриття залишається критично мало. Враховуйте це, харків'яни! Наслідки атак катастрофічні. Маємо пошкодження 25 житлових багатоповерхівок та трьох нежитлових споруд. Помилково може здатися, що зачепило не так і сильно, але в реальності масштаби біди куди гірші.Найважчий удар прийняв на себе Київський район. Там маємо пряме влучання просто у квартиру багатоповерхівки між другим та третім поверхами. Тільки в одній будівлі вибито близько 300 вікон. Понівечено низку інших будинків та об’єкт інфраструктури.В Основ’янському районі спалахнула офісна споруда - дах згорів дотла, а потужною вибуховою хвилею винесло шибки у храмі поряд.У Новобаварському прилетіло в город. Приватний сектор поруч теж зачепило, проте там наші бригади вже оперативно все прибрали та закрили контури.По всьому місту зараз вибито понад 500 вікон. Обстеження триває, тож цифра зросте. Обсяг аварійно-відновлювальних робіт просто шалений.Найцинічніше ж те, що окупанти регулярно цілять по одних і тих же місцях. Вчора вранці хлопці ледь встигли забити отвори на одному з об'єктів, а ввечері туди знову прилетіло, тож довелося починати все з нуля.Та за всіма цими руйнуваннями криється ще й тотальне виснаження. Сирени майже не змовкають уже тривалий час. Жити під таким психологічним пресом і в постійній небезпеці усім морально надзвичайно важко. Але Харків тримається завдяки своїм людям. Навіть не уявляю, що б ми робили без наших рятувальників, медиків, комунальників та ремонтних бригад! Вони зараз працюють на межі можливостей. Фактично в чотири зміни. Моя щира подяка кожному, хто сьогодні усуває наслідки обстрілів, рятує життя і просто робить свою справу, попри втому!
Завтра ми офіційно завершуємо опалювальний сезон. Без перебільшення, він був найважчим для нашого міста за всю історію незалежної України. Але ми вистояли. І вже почали підготовку до наступної зими.Тепловики, енергетики та фахівці водоканалу працюють цілодобово. Адже виклики залишаються колосальними, і за надзвичайно стислий час нам треба встигнути повністю замінити втрачені потужності енергогенерації. Ми спрямовуємо на цю роботу місцеві та державні ресурси, посилюємо захист об’єктів, але в таких масштабах нам критично необхідне міцне плече міжнародних партнерів.Саме тому сьогодні разом із керуючим директором ЄБРР в Україні та Молдові Арвідом Тюркнером ми закріпили стратегічні рішення та підписали попередню угоду щодо надання фінансування Харкову у вигляді до 30 мільйонів євро кредитних коштів та до 15 мільйонів безповоротної грантової допомоги. Виділені фінанси повністю підуть на розбудову нашого «енергетичного острова» та децентралізацію системи теплопостачання.Я наголосив пану Тюркнеру, що для нас абсолютний пріоритет - безпека та люди. Підтримка з боку банку - не питання чиїхось забаганок чи амбіцій. Залучені ресурси допоможуть зберегти життя.Ще один напрямок, щодо якого маємо спільне бачення, - розширення харківського метро з урахуванням воєнних реалій. Я стояв біля витоків цього проєкту, і, попри всі об'єктивні складнощі сьогодення, ми не відмовляємося від цього задуму. Його основа незмінна: оновлення рухомого складу та будівництво нових станцій, зведення безпечного підземного електродепо. І під час зустрічі ми чітко домовилися, що разом, системно і послідовно продовжуватимемо цей масштабний, стратегічно важливий для всієї країни проєкт. Я щиро вдячний Арвіду Тюркнеру та всій команді ЄБРР за віру в нас! Ваша підтримка - це про сміливість бути поруч у найтемніші часи та реальні дії, які допомагають Харкову жити, боротися і будувати успішне майбутнє. І тільки разом, об’єднавши зусилля, ми зможемо пройти ці надважкі випробування.
Сила всієї України сьогодні вимірюється там, де найважче.Два дні інтенсивної роботи у Львові на Nordic-Ukrainian Partnership Forum дали мені ще більше впевненості у цьому. Прифронтові громади зараз несуть на своїх плечах набагато більше, ніж власні щоденні виклики. Сьогодні ми - це фундамент. Від нашої витримки залежить віра мільйонів громадян у те, що держава працює, а Україна має чітке майбутнє.Саме цю позицію я послідовно доносив до міжнародних партнерів як очільник Асоціації прифронтових міст та громад. У нас, на лінії вогню, просто немає права на помилку. Від нашої міцності залежить базове виживання мільйонів українців: чи курсуватиме транспорт після обстрілів, чи прийматимуть пацієнтів лікарні, чи буде в оселях тепло і вода, чи зможуть діти навчатися.Тому діалог із мерами та муніципалітетами Швеції і Норвегії був максимально прагматичним - ми відходимо від абстрактних розмов.Під час зустрічей з уповноваженою шведської ініціативи SALAR International Сусанною Делланс та керівницею програм Норвезької асоціації місцевих влад Елітою Цакуле ми обговорювали дуже конкретний механізм. Наша мета - щоб шведські та норвезькі міста знаходили собі побратимів саме серед українських прифронтових громад. Нам потрібна пряма, горизонтальна співпраця. Без посередників і зайвої бюрократії. Це той рівень взаємодії, коли європейський муніципалітет чітко розуміє потреби свого українського міста-партнера і допомагає точково та швидко.І ми вже маємо результати - хочу відзначити розмову з мером норвезького муніципалітету Лієр К'єтілом Ківле. Прямо на полях форуму Лієр уклав офіційну угоду про партнерство з нашим українським Павлоградом на Дніпропетровщині. Це - ідеальний приклад того, як європейські міста стають пліч-о-пліч із нашими прифронтовими територіями не на словах, а на ділі.Чого ми загалом очікуємо від союзників? У нас є чіткий запит: доступ до сучасних технологій, інновації в енергетиці, захист критичної інфраструктури. Це ті рішення, які дозволять нам не зупинятися навіть під постійними ударами.Ми вибудовуємо ці довгі партнерства для головного: щоб відновлювати житло, запускати економіку і створювати умови для повернення людей додому.Бо в центрі всіх цих рішень, угод і політик - конкретна людина. Наше завдання - дати українцям не лише слова підтримки, а реальну перспективу. Допомогти вистояти сьогодні і дати план, як ми країною відбудуємось завтра.
