Сила Слова

Розкажу такий цікавий інсайт вам. Найважливіше в житті словами описати НЕМОЖЛИВОЕксперимент Альфреда Коржибського.Уявіть, що ви ведете серйозну дискусію і раптом починаєте запитувати співрозмовника про значення кожного слова, яке він використовує. Ви записуєте визначення, а потім просите пояснити слова вже з цих визначень. За 10–15 хвилин такої гри в «чомучку» слова закінчуються, і людина потрапляє в логічне коло: наприклад, пояснює «простір» через «довжину», а «довжину» через «простір». Найцікавіше стається, якщо м’яко наполягати на продовженні пояснень. Оскільки слів для опису більше немає, у людини починається справжній стрес. Обличчя червоніє, вона починає пітніти й нервувати. Це виникає через внутрішній афективний тиск: мозок намагається висловити те, що не має словесної форми, і буквально «перегрівається» від безсилля мови.Що ми не можемо пояснити іншій людині ніколи? Ось лише кілька прикладів:- «червоний колір» людині, яка його ніколи не бачила;- так само з болем, смаком солі чи запахом дощу. Слово «сіль» не солоне, а слово «вогонь» не пече;- «сум», «радість» чи «гнів». Це лише грубі назви для безкінечного спектра станів. Кожен «сум» унікальний;- тілесна інтуїція. Наприклад, як ви тримаєте рівновагу на велосипеді? (Ви «знаєте» як, але не можете пояснити це формулами). Тому я вірю в спілкування душ наприклад. От мені з вами добре. І вам зі мною.А чому?Словами не пояснити 😄

Історія про всесторонньо недорозвинених особистостейГусак та КіньГусак, щипаючи траву на вигоні, визнав за образу для себе сусідство з Конем, що пасся неподалік. Злісно сичачи, він звернувся до нього:— Я, безумовно, більш шляхетна та досконала істота, ніж ти, бо всі твої вміння та хист зводяться до одного-єдиного. Я ж можу ходити по землі, як і ти, проте маю ще й крила, на яких піднімаюся в небо. А як забажаю, то можу й плавати у ставках та озерах, освіжаючись у прохолодній воді. Я наділений властивостями птаха, риби та чотириногого.Кінь, презирливо пирхнувши, відповів:— Воно й правда, що ти опанував три стихії, проте в жодній із них не виглядаєш гідно. Ти літаєш — це так, але твій політ такий важкий і невпевнений, що не дає тобі права рівнятися з жайворонком чи ластівкою. Ти можеш плавати плесом, але не здатний жити у воді, подібно до риб: ти не можеш ані годуватися в цій стихії, ані ковзати в глибинах.А коли ти ходиш — а краще сказати, дибаєш — по землі на своїх кривих коротких лапах, витягнувши довгу шию та сичачи на кожного зустрічного, то викликаєш лише сміх у всіх навколо. Визнаю, я справді створений лише для пересування суходолом, але наскільки витончена моя статура! Які пропорційні всі статі! Яке гармонійне все моє тіло! Яка велика моя сила і яка вражаюча швидкість!Тож краще належати до однієї стихії й бути в ній неперевершеним, аніж бути посереднім гусаком усюдиРозвивайте свої таланти, щоб не мати цілу купу розвинених слабких сторін 😄Гарного дня❤️

А знаєте, чому в моменти пікового щастя чи глибокого потрясіння ми втрачаємо дар мови?Наш мозок має свій «запобіжник» — зону Брока. Це мовний центр, який відповідає за те, щоб пакувати наші абстрактні думки та почуття у зрозумілі речення.При інсульті ця зона вимикається фізично через брак кровотоку. Але дослідження показують: сильна емоція робить те саме, тільки на рівні нейрохімії.Коли нас «накриває», мозок переходить у режим виживання. Амигдала (центр тривоги та емоцій) дає такий потужний сигнал, що енергія перерозподіляється миттєво. Ліва півкуля, відповідальна за логіку та мову, просто відходить на другий план як непотрібна.Умовно, щоб втеки від звіра, балакати не обов'язково.Цікаво, що це працює в обидві сторони:1) При травмі: Людина впадає в безмовний ступор. Слова зникають, бо мозок намагається просто перетравити шок.2) При ейфорії: Те саме. Коли ви бачите народження дитини або відчуваєте неймовірний тріумф, зона Брока теж «зависає». Емоція настільки велика, що будь-яке слово здається надто малим для ньогоШекспір у «Макбеті» влучно описав цей стан:«О жах! О жах! Ні серце, ні язик не здатні осягнуть і назвати це!» (переклад Бориса Тенна) Тож, бажаю вам втрачати мову лише від щастя))

Хтось чув про Альфреда Адлера?Це психолог, який працював із Фрейдом і вірив, що нами керує не минуле, а ціль. Він доводив, що з комплексу неповноцінності можна зробити ідеальне паливо для росту. А слабкість — "чудовий" інструмент маніпуляції.Так от. У нього були авторські питання, які робили людей сильнішими. Ділюсь. 1. Кому вигідно, що ви вважаєте себе слабкими?Коли ми маленькі, нас не чіпають, нічого не чекають, не вішають відповідальність. Слабкість — це не риса характеру,а роль. Виясняємо, хто її навішав нам — хтось, чи ми самі.2. Де ви прикидаєтесь безпорадними, щоб не ризикувати?Ми часто плутаємо вроджену слабкість із набутою обережністю.«Я не вмію» = «Я боюся провалу». «Я не впевнений» = «Я боюся чужої оцінки». «У мене не вийде» — «Я боюся що вийде раз і я не зможу це повторити». Варіантів — тьма.3. Що ви боїтеся втратити, якщо станете сильними?На жаль, коли ми досягнемо успіху, то менше зможемо себе шкодувати. Щоб утримати новий рівень життя. Більше відповідальності. Часто за когось іще.4. Яку ціну ви платите за свою бездіяльність?Часом, радістю, стосунками. Бездіяльність згубила більше людей, ніж помилки.5. Як би ви жили, якби довіряли собі хоча б на 10% більше?Адлер був переконаний: нас не треба себе «ремонтувати», бо ми не зламані. Просто втратили контакт із собою і треба його повернути. Як вам? Я от обожнюю, коли просто і по ділу) Гарного дня, сильні мої!

Чому ми дивимось очима, а читаємо — тілом?Ось парадокс: відео здається реалістичнішим ніж книжка, правда? Картинка, звук, рух. VR-окуляри, в кінці кінців. Але!Але саме текст запускає в мозку те, що вчені називають уявним моделюванням — повне занурення.Коли ми промовляємо щось подумки, тіло реагує так, ніби все відбувається насправді.- Уявляєте миготливі вогні — активується зорова кора. - Уявляєте дотик — прокидається сенсорна зона. - Читаєте про бігуна — ваші рухові нейрони злегка «підсмикуються». І ще дивніше: тіло реагує навіть на суперечливі сигнали. П'єте воду, але уявляєте лимонний сік — слини виділяється більше.П'єте лимонний сік, але уявляєте воду — слини менше. Уява перемагає реальність.Чому з кіно такого нема? Бо ми там глядачі, а не учасники. Відео пасивне за своєю природою.Якщо ж ми читаємо фразу «він пробіг вулицею», то мозок сам будує вулицю, сам вибирає темп, сам відчуває асфальт під ногами. Саме тому досвід із книжки залишається з вами надовго. Як і мої дописи)))Гарного дня!

Ранку доброго! Добігло 25 реакцій і я хочу поділитися тим, що дізналася вчора.Це так красиво! І ви маєте це знати. В списку фактів було багато — даю ті що перевірила.✨Наприклад, пінгвіни роблять пропозицію з камінцем. Знаходять найкрасивіший на узбережжі. Якщо самка приймає камінчик, пара використовує його в будуванні гнізда.✨А у корів є кращі подруги. 2-3. Вони пасуться поряд, злизують одна одній шию, заспокоюють при стресі. Якщо їх розлучити, у обох підвищується рівень кортизолу (гормону стресу), частота серцебиття зростає. Ферми, де корів тримають разом з подругами, мають вищі надої. ✨Кожна видра зберігає улюблений камінь у шкірній кишеньці під пахвою (у них є кишеньки). Цим каменем вона б'є по мушлях, щоб розколоти. Деякі особини використовують той самий все своє життя, а іноді передають в спадок.✨А у дельфінів-афілінів є імена. Вони мають унікальні свисти, які кожен дельфін виробляє для себе сам ще в дитинстві. Якщо дельфін хоче покликати друга — він повторює його свист, а не свій. Дослідники зафіксували, що вони пам'ятають "імена" побратимів навіть після 20 років розлуки. Поки все)Доброти вам усім❤️

А ви знали, що колись лінь, апатію і оце "шотагрусненька" вважали нервовим розладом?))Це цікаво. Джордж Міллер Бірдом у 1869 році вирішив, що індустріальне життя "виснажує нервову силу" і придумав діагноз неврастенія. Це коли людина втомлена, сумна, роздратована, млява або просто нічого не хоче.По факту, діагноз швидко перетворився на зручний "кошик" для всього, що лікарі не могли пояснити — тривожність, безсоння, апатія, лінь, розлади травлення, навіть сексуальна дисфункція. А ще це звучало респектабельно. Мати неврастенію було круто. 👩‍🦰 Жінкам прописували "лікування спокоєм" — лежати, нічого не робити, навіть їсти самостійно не дозволяли. 👨‍🦰 Чоловікам навпаки — полювання, фізична праця, природа. Жінкам від такого "лікування" гіршало, чоловікам кращало. Ще практикували електролікування — пропускали струм через тіло — поки Фройд у 1895 році не замінив все це розмовами на кушетці.Але прикиньте... Зараз оця мода пішла на "бути незручним". Хоч особисто моя думка — надмірна сучість і егоїзм теж нездорова штука. Ідеальний формат — баланс компромісів.А по факту люди пишалися тим, що незручні, ще в 1869-му.Яка мораль? Легка недосконалість завжди в моді. І не варто бути дуже пасивними — від того гіршає))) До завтра!

Доброго раночку. Знову я чіпляюсь за одну тему — і відвожу її туди, куди треба мені.Отже, частіше ПТСР (посттравматичний стресовий розлад) виникає в людей не від того, що вони бачили, а від того, що вимушені були робити самі. В умовах війни, наприклад.Але я відхожу від розладів, війни, а поговорю, чому нас так тригерять наші помилки в принципі. І спиняють від дій дуже часто.Є така штука як загроза ідентичності — це коли щось ставить під сумнів відповідь на питання «хто я є».Типу ми вважаємо себе хорошими людьми. А потім робимо комусь боляче без відчуття сорому — і вже сумніваємося в цьому (як у мене з френдзоною було. Нуль розкаяння).Мозок обробляє загрози ідентичності через ті самі нейронні мережі, що й фізичну небезпеку (передня поясна кора, мигдалеподібне тіло). Тобто відчуття «я зробив щось жахливе» буквально фіксується як небезпека для виживання.Якщо є сором, це ще гірше.Сором пов'язаний із глибинним еволюційним страхом соціального відторгнення. І спроби його уникнути лише посилюють це відчуття. Тим більше, мозок безконтрольно генерує альтернативні сценарії як можна було вчинити інакше.І шо робить?1) Розділити подію і себе. Не ми гімно, а вчинок наш гімняний. І наступного разу можна вчинити інакше2) Визнати, що всі ми не янголи, але водночас ми автори свого життя. Ми можемо помилятися, можемо обрати вчиняти інакше. Ми багато чого можемо. І якщо заснули п'яні під лавкою, то це не значить, що ми не заробим дітям на класний ВУЗ.3) Зробити мікроаналіз. Що мотивувало нас так зробити, як можна робити інакше (а хтось не захоче робити інакше, і це теж нормально). І головне — чому ситуація нас навчила, яку силу дала. Все) Гарного дня!

Красиве прочитала: маяк не бігає за кораблем.Він просто стоїть там де має стояти, і світить. Ті кому він треба — самі його знайдуть. Хто не захоче — розіб'ються.І є цікавий парадокс. Є люди-маяки: які відсторонені, але інші до них тягнуться. Чому?Більшість людей транслюють потребу — у схваленні, увазі, підтвердженні. Це зчитується миттєво, через мікровирази. І це тисне на інших людей.В еволюційній біології є сигнальна теорія: сигнали, що ми транслюємо, є дорогі й дешеві.Дешеві легко підробити: демонстрація потреби у схваленні, гучна розмова, бажання зайняти більше простору, дорогий одяг і тд.Дорогі — підробити важко. Це коли людина лишається стабільною і "однаковою" у різних ситуаціях. Вона має власну думку, її не розриває від критики, їй норм наодинці з собою, вона може керувати своїм станом.Мозок автоматично присвоює такій людині вищий статус.Навіть щеня тягнеться до того що стабільно, що вже говорити про людей.Тому не будьте човником — перекинетесь з тими кого рятуєте. Будьте маяком

Чому багаті теж плачуть?Добрий ранок)) Я починаю читати книжку про травми, яку порадив Богдан. Паралельно читаю ще декілька серйозних. Але сьогодні хочу говорити про щастя і гроші 😄В чому прикол оцього стану, коли люди досягають успіху, а потім їх накриває криза особистості?Все дуже просто.У 1990-х роках дослідники навчили мавп виконувати певну дію в обмін на винагороду — спочатку це був шпинат. Через кілька днів шпинат замінили фруктовим соком. Сік виявився ціннішою нагородою, в мозку підвищився рівень дофаміну (гормону щастя, що відповідає за винагороду і очікування винагороди)Але далі сталося неочікуване: мавп і надалі винагороджували соком, але уже за кілька днів рівень дофаміну майже знизився до нуля. Мозок перестав реагувати на солодку винагороду. Чому?Бо дофамін еволюційно сформувався як нейромедіатор, який спонукає ссавців шукати новизну. По факту, це магічний пендель із зони комфорту.Коли кажуть "шило в жопі" — то це він 😄Коли ціль досягається, ми швидко перегораєм. Машина мрії стає просто машиною, нові гроші - новими витратами і тд.Багато хто в гонитві за емоціями підвищує градус — і там уже експерименти, збочення всякі.Але що насправді варто робиь робить коли ви станете багатими і перегорите?Не завжди треба підвищувати планку. Є кращі методи:А) Брати аскези і на час відмовлятися від чогось, що приносить радістьБ) Будувати щось з нуля в ніші, де ви взагалі нічого не шарите Люди шукають відповіді, стратегії. Але природа, бляха, вже все придумала до нас. І придумала просто. Ускладнювати люблять тільки люди.Гарного дня!