Сила Слова | Доброго раночку. Знову я чіпляюсь за одну тему — і відвожу її туди, ку...

Доброго раночку. Знову я чіпляюсь за одну тему — і відвожу її туди, куди треба мені.Отже, частіше ПТСР (посттравматичний стресовий розлад) виникає в людей не від того, що вони бачили, а від того, що вимушені були робити самі. В умовах війни, наприклад.Але я відхожу від розладів, війни, а поговорю, чому нас так тригерять наші помилки в принципі. І спиняють від дій дуже часто.Є така штука як загроза ідентичності — це коли щось ставить під сумнів відповідь на питання «хто я є».Типу ми вважаємо себе хорошими людьми. А потім робимо комусь боляче без відчуття сорому — і вже сумніваємося в цьому (як у мене з френдзоною було. Нуль розкаяння).Мозок обробляє загрози ідентичності через ті самі нейронні мережі, що й фізичну небезпеку (передня поясна кора, мигдалеподібне тіло). Тобто відчуття «я зробив щось жахливе» буквально фіксується як небезпека для виживання.Якщо є сором, це ще гірше.Сором пов'язаний із глибинним еволюційним страхом соціального відторгнення. І спроби його уникнути лише посилюють це відчуття. Тим більше, мозок безконтрольно генерує альтернативні сценарії як можна було вчинити інакше.І шо робить?1) Розділити подію і себе. Не ми гімно, а вчинок наш гімняний. І наступного разу можна вчинити інакше2) Визнати, що всі ми не янголи, але водночас ми автори свого життя. Ми можемо помилятися, можемо обрати вчиняти інакше. Ми багато чого можемо. І якщо заснули п'яні під лавкою, то це не значить, що ми не заробим дітям на класний ВУЗ.3) Зробити мікроаналіз. Що мотивувало нас так зробити, як можна робити інакше (а хтось не захоче робити інакше, і це теж нормально). І головне — чому ситуація нас навчила, яку силу дала. Все) Гарного дня!