За вироком місцевого суду водія автомобіля ГАЗ визнано винуватим і засуджено за ч. 1 ст. 286 КК України, а саме за те, що він припаркував та залишив свій автомобіль на правій смузі, на проїзній частині вулиці. У результаті чого, при настанні темряви в умовах недостатньої видимості, водій автомобіля BMW X5 вчинив наїзд на автомобіль ГАЗ. Апеляційний суд скасував цей вирок і закрив кримінальне провадження у зв’язку з відсутністю в діях обвинуваченого складу кримінального правопорушення. Верховний Суд погодився з таким рішенням суду апеляційної інстанції та вказав, що автомобіль ГАЗ був залишений водієм у межах населеного пункту максимально паралельно тротуару за напрямком руху біля правого краю проїзної частини – якомога правіше, щоб не перешкоджати іншим учасникам дорожнього руху та не створювати останнім небезпеку. У цій дорожній ситуації дорожніх знаків чи інших обставин, які б забороняли стоянку автомобіля ГАЗ, не було. Разом з тим положення пунктів ПДР, у порушенні яких обвинувачувався водій автомобіля ГАЗ, містять вимоги до водія виключно у випадку здійснення ним зупинки, а не стоянки. Враховуючи, що поняття «вимушена зупинка», «зупинка», «стоянка», викладені в п. 1.10 ПДР, не тотожні, а є абсолютно відмінними та альтернативними видами припинення руху транспортного засобу, місцевий суд безпідставно визнав порушення водієм автомобіля ГАЗ правил зупинки. Детальніше – https://is.gd/qmM9zF.
Огляд судової практики Верховного Суду щодо судових витрат у господарському та цивільному судочинстві Пропонуємо до вашої уваги огляд судової практики Верховного Суду щодо судових витрат у господарському та цивільному судочинстві (рішення, внесені до ЄДРСР, за 2018 рік – серпень 2024 року) – https://court.gov.ua/storage/portal/supreme/ogliady/Oglyad_KGS_KCS_sud_vutrat_2018_08_2024.pdf Питання, що відображені в огляді, можуть бути корисними як для фахівців у галузі права, так і для сторін судового процесу. Огляд містить аналіз судових рішень та правових позицій Верховного Суду, які формують сучасний підхід до застосування норм щодо судових витрат, їх розподілу між сторонами та відшкодування, а також основні тенденції, які простежуються у вирішенні спорів щодо судових витрат, зокрема про: ✅ визначення судового збору за подання позовної заяви майнового характеру; ✅ судовий збір за подання апеляційних та касаційних скарг; ✅ застосування положень статей 3, 5 Закону України «Про судовий збір» щодо звільнення від сплати судового збору за подання заяв (скарг); ✅ застосування положень ст. 8 Закону України «Про судовий збір» щодо відстрочення та розстрочення сплати судового збору, зменшення розміру або звільнення від його сплати; ✅ порядок повернення судового збору; ✅ розподіл судових витрат у разі залишення позову без розгляду, закриття провадження у справі; ✅ розподіл судових витрат за результатами розгляду справ за участю прокурора; ✅ особливості розподілу витрат на професійну правничу допомогу. Тож читайте, застосовуйте, поширюйте!
Верховний Суд залишив у силі обвинувальний вирок щодо експрацівника розформованого батальйону міліції особливого призначення «Беркут» Колегія суддів Касаційного кримінального суду у складі Верховного Суду 14 листопада 2024 року проголосила резолютивну частину рішення у справі щодо експрацівника спецпідрозділу «Беркут», якого 21 грудня 2023 року Київський апеляційний суд визнав винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 127 КК України, та призначив йому покарання у виді 6 років позбавлення волі. За обставинами провадження 19 січня 2014 року в районі стадіону «Динамо» імені В. Лобановського в м. Києві засуджений разом з іншими правоохоронцями затримав та катував двох учасників акції протесту. За результатами розгляду касаційних скарг Верховний Суд у частині призначення покарання колишньому правоохоронцю залишив вирок апеляційного суду без змін, змінивши його в частині процесуальних витрат. В частині вирішення цивільних позовів потерпілих – вирок апеляційного суду скасував та призначив новий судовий розгляд у суді першої інстанції в порядку цивільного судочинства. Повний текст постанови ККС ВС буде оголошено 19 листопада 2024 року о 16:30.
У цьому провадженні прокурор стверджував про необґрунтоване виправдання директора Дочірнього підприємства Державної акціонерної компанії «Хліб України», який обвинувачувався в розтраті й привласненні майна підприємства на понад 4,6 млн грн та в підбурюванні посадової особи ФГ «Радалан-Ойл» до підроблення документа. На переконання прокурора, досудове слідство за фактом вчинення інкримінованих обвинуваченому злочинів проводилося в межах кримінальної справи в порядку КПК України в редакції 1960 року, тобто до створення ЄРДР. ВС вказав, що рішення місцевого суду не узгоджується з правилами п. 8 розд. ХІ «Перехідні положення» КПК України, згідно з якими допустимість доказів, отриманих до набрання чинності цим Кодексом, визначається в порядку, що діяв до набрання ним чинності. Колегія суддів ККС ВС вважає, що суд першої інстанції всупереч вимогам статей 94, 370, 374 КПК України і ст. 67 КПК України 1960 року повною мірою не проаналізував обставин кримінального провадження, не надав оцінки всім доказам сторони обвинувачення з погляду належності, допустимості, достовірності, при цьому вибірково оцінив докази та дійшов передчасного висновку про недоведеність вчинення обвинуваченим кримінальних правопорушень. Детальніше – https://is.gd/ht3xaD
Власник земельної ділянки, на якій самовільно збудована тимчасова споруда, що не є нерухомим майном, може звернутися з позовом про демонтаж такої споруди на підставі ст. 391 ЦК України – ВП ВС Якщо нежитлові приміщення є тимчасовими спорудами, які не відносяться до нерухомого майна, збудовані на земельній ділянці комунальної власності, що використовується власником цих приміщень без установлених законом підстав, ефективним способом захисту порушеного права власника земельної ділянки є негаторний позов (ст. 391 ЦК України), зокрема шляхом скасування державної реєстрації права приватної власності на такі приміщення та зобов’язання звільнити самовільно зайняті земельні ділянки у спосіб демонтажу нежитлових приміщень. Рішення суду щодо демонтажу зазначених нежитлових приміщень має бути виконуваним не лише в добровільному порядку, але й шляхом вжиття виконавцем заходів примусового виконання (без участі відповідача, але його коштом) у разі його невиконання відповідачем у добровільному порядку та/або вчинення перешкод у його виконанні. Такий правовий висновок зробила Велика Палата Верховного Суду. Детальніше – https://is.gd/69NR48.
Друзі! Верховний Суд підготував огляд практики Європейського суду з прав людини за рішеннями, ухваленими у серпні 2024 року – https://is.gd/fQ9Y8r.В цьому огляді, зокрема, відображено низку рішень ЄСПЛ щодо дотримання Державами-учасницями вимог, гарантованих Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод. Ідеться про рішення: ✅ W.R. v. the Netherlands щодо справедливості кримінального провадження стосовно заявника, обвинуваченого у вбивстві своєї дружини, з огляду на відсутність адвоката під час початкових допитів, де ЄСПЛ не констатував порушення вимог ст. 6 Конвенції, адже відсутність вразливості заявника, можливість оскаржити правдивість доказів, їхня якість, оцінка вини професійними суддями, вагомість суспільного інтересу разом з іншими національними процесуальними гарантіями свідчили на користь висновку про те, що кримінальне провадження стосовно заявника було справедливим; ✅BIELAU v. Austria щодо скарг заявника – лікаря загальної практики, на порушення його права на свободу вираження поглядів, захищеного ст. 10 Конвенції, з огляду на застосування до нього дисциплінарного стягнення за публікації на власному вебсайті, які містили категоричні твердження про неефективність вакцинації. ЄСПЛ констатував відсутність стверджуваного порушення, зауваживши, серед іншого, що метою оскаржуваного заходу був захист громадського здоров’я, та взявши до уваги експертні висновки, згідно з якими інформація, опублікована заявником, не відповідала сучасному стану медичної науки, а деякі твердження навіть не відповідали здоровому глузду.✅GANUSHCHAK v. Ukraine щодо незаконності та непропорційності покарання у вигляді конфіскації і штрафу, накладеного на заявника за порушення митних правил, а саме ввезення автомобіля в Україну через закритий пункт пропуску в Автономній Республіці Крим у 2015 році, що охоплювалося диспозицією ст. 482 Митного кодексу України – переміщення або дії, спрямовані на переміщення товарів, транспортних засобів комерційного призначення через митний кордон України поза митним контролем. Як вказав ЄСПЛ, суди першої та другої інстанцій дійшли протилежних висновків стосовно питання, чи охоплювало поняття товарів у ст. 482 МК України транспортні засоби особистого користування і, таким чином, чи застосовувалася ця стаття до дій заявника, а наведені ним приклади постанов національних судів свідчили про розбіжності в судовій практиці при вирішенні справ цієї категорії, внаслідок чого заявник не міг передбачити оскаржуване втручання в його права за ст. 1 Першого протоколу до Конвенції. Ураховуючи наведене, ЄСПЛ констатував порушення цього положення. Нагадуємо, що з усіма оглядами практики ЄСПЛ, які підготував Верховний Суд, можна ознайомитися за посиланням: https://supreme.court.gov.ua/supreme/pokazniki-diyalnosti/analiz/.
Слідчий, дізнавач, прокурор мають право до постановлення ухвали слідчого судді увійти до житла чи іншого володіння особи в невідкладних випадках. Про невідкладність такого випадку свідчать дані про реальну загрозу знищення, втрати майна. У клопотанні про надання дозволу на обшук у порядку ч. 3 ст. 233 КПК України, наданих на його обґрунтування матеріалах, в ухвалі слідчого судді, постановленій ех post factum, має бути вказано, які саме обставини на момент проникнення свідчили, що зволікання може спричинити знищення речових доказів, що відомості про загрозу їх знищення, втрати давали підстави сприймати її як реальну. Недотримання цих приписів, невиконання вимоги про невідкладне звернення до слідчого судді з клопотанням про проведення обшуку, за відсутності об’єктивних перешкод звернутися з відповідним клопотанням якнайшвидше після закінчення проведення слідчої розшукової дії, є підставою для відмови слідчим суддею в легалізації обшуку ех post factum.Такого висновку дійшла ОП ККС ВС.Детальніше – https://is.gd/XeALnD
Пропонуємо до вашої уваги дайджест судової практики Великої Палати Верховного Суду у справах про перегляд судових рішень у зв’язку із встановленням Європейським судом з прав людини порушення Україною міжнародних зобов’язань при вирішенні справ судом – https://is.gd/EDO61P.У дайджесті узагальнено основні правові висновки, зроблені Великою Палатою Верховного Суду під час розгляду справ про перегляд судових рішень у зв’язку із встановленням ЄСПЛ порушення Україною міжнародних зобов’язань при їх вирішенні судами, зокрема:у справах, розглянутих у порядку адміністративного судочинства;✅ у справах, розглянутих у порядку господарського судочинства;✅ у справах, розглянутих у порядку цивільного судочинства;✅ у справах, розглянутих у порядку кримінального судочинства; ✅ у справах, розглянутих у порядку Кодексу України про адміністративні правопорушення;✅ щодо процесуальних питань, пов’язаних з відкриттям провадження з перегляду судових рішень з підстави встановлення ЄСПЛ порушення Україною міжнародних зобов'язань при вирішенні справ судом.Для зручності користування у змісті дайджесту є активні посилання на судові рішення, у яких Велика Палата Верховного Суду сформулювала ці правові висновки, а також на відповідні рішення ЄСПЛ.
ВП ВС визначила, чи застосовується порядок предʼявлення кредитором спадкодавця вимог до спадкоємців боржника відповідно до ст. 1281 ЦК України, якщо боржник помер під час розгляду справиЯкщо смерть позичальника настала під час розгляду судової справи за позовом кредитора до позичальника про стягнення заборгованості, до таких правовідносин застосовуються правила про загальний порядок пред’явлення кредитором спадкодавця вимог до спадкоємців, визначені у ст. 1281 ЦК України, а спадкоємці, які прийняли спадщину, підлягають залученню до участі у справі як правонаступники відповідного учасника справи на підставі ст. 55 ЦПК України.У разі пропуску кредитором строків пред’явлення вимог до спадкоємців боржника, які прийняли спадщину, передбачених ч. 2 ст. 1281 ЦК України, кредитор позбавляється прав вимоги як за основним зобов’язанням, так і за додатковим зобов’язанням — порукою, що не може існувати окремо від основного зобов’язання.Такого висновку дійшла Велика Палата Верховного Суду у справі про стягнення кредитної заборгованості.Детальніше — https://is.gd/XpyjOu.
Якщо суб’єкт господарювання не подавав певний документ для отримання ліцензії, то інформація уповноваженого органу про невидачу / непогодження такого документа не може бути підставою для анулювання ліцензії – КАС ВС Інформація уповноваженого органу про невидачу / непогодження документів, що є підставою для анулювання ліцензії суб’єкту господарювання відповідно до абз. 8 ч. 52 ст. 15 Закону України «Про державне регулювання виробництва і обігу спирту етилового, спиртових дистилятів, алкогольних напоїв, тютюнових виробів, рідин, що використовуються в електронних сигаретах, та пального», може стосуватися лише конкретно визначених документів, які подавалися особою для отримання ліцензії.Якщо суб’єкт господарювання взагалі не подавав певного документа для отримання ліцензії, то інформація уповноваженого органу про невидачу / непогодження такого документа не може бути підставою для анулювання ліцензії відповідно до абз. 8 ч. 52 ст. 15 Закону.Про це вказав у постанові Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду у справі про оскарження анулювання контролюючим органом ліцензії на право роздрібної торгівлі пальним.Детальніше – https://is.gd/lZBEd5.
