Сьогодні знайома запитала, чи могла б я створити проєкт, який був би одночасно про відновлення, міг спонукати дорослих до рефлексій, залучати тіло і був би дуже легким у використанні втомленими людьми. І я згадала про «Абетку Відновлення. Від А до Я». Проєкт, який ми створювали з «Ти Як». Я працювала над ним понад пів року, збирала ідеї відновлення і водночас вчила українську мову. Кожне слово на літери нашої Абетки Відновлення – а їх понад 300 - є провідником у тілесну практику чи гру, а може бути пропозицією до роздумів. З кожного слова можна зробити свою власну практику, її можна використовувати в груповій роботі. Можна відкривати на будь-якій літері чи шукати якусь важливу для себе тему. Абетку відновлення можна читати, коли ви:• втомлені;• шукаєте відповідь на складне питання;• хочете відпочити;• виникла важлива нова ідея;• створюєте проєкти;• шукаєте ідеї для практик чи розмов;• просто нудно;• хочеться чогось, але не знаєте чого саме.Вона у вільному доступі. Можна завантажити тут:https://howareu.com/materials/ty-iak-abetka-vidnovlennia-vid-a-do-iaВідновлення нам всім!Доброї безпечної ночі ❤️ #роздуми@stijkist Світлана Ройз
Сьогодні дорогою в селі я побачила такий камінь у формі серця. А розмова сьогоднішнього дня була про те, що робити, коли серце стає «каменем». Здається, що чутливість, можливість відчувати, проявляти співчуття, любити, радіти - втрачена. Ми говорили про те, що одна з захисних стратегій нашої нервової системи - знеболення. Це рятівна стратегія, щоб ми взагалі могли витримати те, що занадто інтенсивне та болюче. Іноді, щоб продовжувати працювати, виконувати дії, нам потрібен такий «глушник» для відчуттів. Цей стан іноді описують як емоційне оніміння або «numbing», коли нервова система знижує інтенсивність переживань, щоб захистити нас від перевантаження.Часто такий стан виникає після тривалого стресу або травматичних подій, коли психіка обирає не відчувати, щоб зберегти цілісність.Але у цього є ризик - бо разом з болем ми втрачаємо доступ і до ніжності, радості. І якщо такий стан затягнеться, він може стати нашою «новою нормою». Якщо взяти метафору каменю: нам потрібно не розтоплювати його, не розколювати своїми інтенсивними діями, а дозволити йому дуже поступово «нагріватися».Наше завдання: повертатися до відчуттів так, щоб залишатися у межах «вікна толерантності» -стану, де ми ще можемо відчувати і не перевантажуємось.Через дуже повільні, обережні, мінімальні дії, коли ми звертаємо увагу на смак, запах, звуки. Через залучення тіла - дотики і розрізнення різних температур, руху - сенсорні відчуття безпечніші для нервової системи, ніж сильні емоції. І найголовніше - це було б ідеально - ми «оживлюємось» через надійну присутність іншої людини. Надійна присутність іншої людини - це те, що в психології називають співрегуляцією. Коли наша нервова система «позичає» і спирається на стабільність іншої.Я сьогодні думала про те, що серце може оживлюватись через серце.Доброї безпечної ночі ❤️ #роздуми@stijkist Світлана Ройз
Сьогодні в наших «2 хвилинах для себе» #практика для розвитку міжпівкульної взаємодії. Починаємо тиждень з нейровправ. Сьогодні у нас всі практики з мізинним пальцем.1. Мізинний та великий2. Мізинний та вказівний3. Мізинний – вказівний та середній. Цей блок найскладніший. Придивіться, ми ще й змінюємо напрямок руху. Це крута вправа для того, щоб прокинутись, перемкнутись з тему на тему, повернути концентрацію уваги, розважитись, повернутись до відчуття поточного моменту. Одна з практик, які я пропоную дорослим та дітям, наприклад, після повернення з укриття, чи коли потрібно налаштуватись на серйозну роботу (контрольну).Подібні вправи допомагають активувати мозолеве тіло, що інтегрує роботу півкуль. це сприяє більш легкій обробці травматичного досвіду. Травматичні спогади можуть перейти зі стану "фрагментованих" у стан цілісних. Людина стає здатною осмислювати травматичний досвід, зменшується емоційна напруженість, яка супроводжує спогади.А загалом, ми тренуємо мозок. Ви пам’ятаєте, що подібні вправи - енергетизатори, ми не робимо їх перед сном.Якщо від зміни погоди ви теж засинаєте, вправа додає мозку сил. ❤️ Розкажіть про ваші успіхи. @stijkist Світлана Ройз
Сьогодні, у День дитячого читання, я хочу розповісти про книгу, яку сама дуже люблю. Призначаю, як домашнє завдання підліткам, батькам та вчителям. «35 кіло надії». авторка Анна Гавальда. Я читала її старшому сину, коли він був маленьким. Нещодавно читала вголос молодшій доньці. онлайн, а потім замовила друковану. І це книга, якій вона щиро зраділа, навіть після прочитання. Сказала, що це одна з найкращих книг, що вона взагалі читала. Книжка починається зі слів: я ненавиджу школу. Головний герой почувається зовсім кепсько у шкільному навчанні. Єдине, де йому комфортно - у всьому, що можна майструвати і робити руками. Батьки хвилюються, але не відчувають, що саме може підтримати сина. Лише поруч із дідусем він почувається затишно та надійно, дідусь у нього вірить… Це дуже зворушлива та чутлива історія. Ми разом з донькою плакали. Але це не сльози розпачу. Вона добра і світла. Дійсно, з силою надії. Всю книгу можна прочитати десь за півтори години. А назва книжки - з листа головного героя. Він писав: «У мене нічого немає. В мені самому лише 35кг ваги. 35 кіло надії…»…Надії нам! І нехай завжди поруч будуть ті, хто в нас вірить. Доброї безпечної ночі! ❤️ #роздуми @stijkist Світлана Ройз
Я говорила сьогодні з журналістом про те, що в матеріалі краще замінити слова: "захищати" особисті кордони на "встановлювати" кордони. Мені здається, що в другому варіанті для нас самих більше сили і можливості впливу. Я встановлюю кордони. Визначаю чіткі правила і межі в спілкуванні зі мною. Якщо хтось зі мною порушує правила і мені дискомфортно, є питання: а чи знає людина взагалі про ці правила? Чи ми колись їх обговорювали? І можливо, конфлікт чи напруження зараз – через те, що ми не озвучили правила спілкування одне з одним. У мене відчуття, що коли ми встановлюємо кордони – це робиться з відчуття власної сили і поваги до себе. А коли готуємось їх захищати, чи заздалегідь налаштовані захищати – це більше про відчуття вразливості. Спочатку я встановлюю кордони, а потім, за потреби, я їх захищаю. І це дійсно іноді потрібно. Доньці я нещодавно казала, що іноді суперечки виникають саме тоді, коли настав час звірити правила та кордони. Особисті кордони - це все, що стосується того, де закінчуюсь я і починається інший. Що зі мною можна, а чого не можна. Кордони дають відчуття ясності. Наче ти малюєш карту території. Фізичні кордони - хто і коли може мене торкатись, дистанція в контакті. Що з моїх речей можна брати, а що ні. Емоційні кордони - мої емоції точно не варто оцінювати, знецінювати або виправляти Ментальні - я маю право на свою думку, я можу з чимось не погоджуватись, я - доросла - сама приймаю рішення про своє життяЧасові - я можу взяти час на роздуми, я не зобов’язана бути доступною постійно, я маю час на відпочинок Соціальні та рольові - я не маю бути зручною для всіх, я відповідально виконую свої зобов’язання в кожній з ролей, але я не зобов’язана відповідати чужим очікуваннямІнформаційні кордони - що я в своїх розповідях про себе залишаю приватнимЦіннісні кордони - мої принципи, що для мене ціннісно прийнятно, а що ні. Напевно, найважливіше: все починається з того, що я дозволяю собі і іншим мати кордони. І визнавати, що вони у нас «різної щільності». Те, що для мене є очевидним, для інших не завжди прояв нападу на мої кордони, а те, що у нас різний досвід і дозвіл на їх встановлення. Коли у нас ясні і встановлені кордони, нам легше за потреби їх захищати. Але це вже інша тема.Нехай наші кордони у всіх сенсах завжди будуть ясними та захищеними. Доброї безпечної ночі ❤️ #роздуми@stijkist Світлана Ройз
Іноді ми зустрічаємось із сусідом по вулиці. Він уважний до мого стану і того, як я виглядаю. Питає іноді, чому я сумую, чи не потрібно чимось допомогти.Якось він обрізав дерева на вулиці, почув, що я відкриваю ворота, і сказав своїй супутниці: «подивись, яка вона модна». Повернувся до мене і запитав: «Ви знову в чорному? Що сталося? Ви зараз часто в чорному».А я дійсно зараз стала уникати яскравих кольорів, хоч дуже їх люблю і у мене їх багато в одязі. Вдома я в яскравому, а коли виходжу на вулицю, частіше обираю саме чорний. Я знаю, чому обираю зараз чорний - він для мене є коліром тиші, моєї адаптації до простору, де поруч багато людей і стимулів. Він мовби створює контейнер і допомагає уникати сенсорного чи емоційного перевантаження. Бо на обробку кольорів, візерунків, деталей витрачається ресурс нервової системи. Наче саме зараз він дає мені більше ресурсу, щоб помічати «кольори» навколо. А ще багато людей відчувають себе в чорному більш зібраними, впевненими, стильними.Він налаштовує на мінімалізм і дотримання дистанції. Зберігає сили. А ще він категоричний. Для підлітків (і не тільки) це можливість без слів сказати – ні. Його часто обирають, коли переживають певний перехідний період в житті і коли відчувають втому. А у мене зараз з усім бінго. Раніше, коли я бачила, що людина обирає переважно чорний колір в одязі, і це не пов’язано зі скорботою, питала: «Як давно ви у чорному? Як відчуєте, що готові додати до нього деталей?»Сьогодні я додала до чорного улюблені сонячні бурштинові прикраси. У кожного з нас бувають періоди чорного кольору - це наче чорнозем, з якого проростуть паростки нових кольорів.На фото - сьогодні в кафе на мене застрибнув кіт, який працює в кафе котом. 🐈 Доброї безпечної ночі та вихідних. До понеділка. ❤️ #роздуми@stijkist Світлана Ройз
Сьогодні в наших «2 хвилинах для себе» #практика для розвитку міжпівкульної взаємодії. «Замок».1. Великий палець правої руки захоплюємо в кулак лівої. Великий палець лівої – захоплюємо кулаком правої руки2. Великий палець правої руки захоплюємо кулаком лівої. Водночас Вказівний палець лівої руки захоплюємо кулаком правої руки.Придивіться, я на відео повільно показую вправу. Нагадаю, як працюють подібні вправи для дітей та дорослих. Окрім того, що це – енергетизатори для мозку і вони допомагають повернути концентрацію, їх використовують травматерапевти, як практики стабілізації.Під час переживання травматичного досвіду змінюється активність мозолевого тіла - воно інтегрує роботу півкуль. Робота мозку стає буквально «асиметричною».Права півкуля зазвичай бере на себе більшу частину навантаження: вона фіксує відчуття страху, можливий тілесний спазм, зорові й аудіальні образи травми - усі сенсорні подразники.Ліва півкуля, пов’язана з логічним осмисленням, мовою, послідовністю дій, часто «вимикається». Це пояснює, чому людина після травми не може чітко описати, що сталося, або згадує подію фрагментарно.У результаті інформація про травму залишається неінтегрованою, наче «застрягає» у правій півкулі, і мозок не може повністю обробити досвід.Рухи, що перетинають серединну лінію тіла допомагають відновити цю синхронізацію.Це дає можливість інтеграції емоційного (права півкуля) та логічного (ліва півкуля) компонентів спогадів.водоночас ми стимулюємо утворення нових нейронних зв’язків, це допомагає мозку в роботі з «переписування» травматичних спогадів.І повертаємо відчуття контролю – обов’язковий етап роботи з травмою.Пам'ятаєте, що подібні вправи не варто робити перед сном. Удачі! ❤️ @stijkist Світлана Ройз
Сьогодні побачила в саду зовсім нову квітку.Мені давно подарували рослину, вона жодного разу не квітла. І ось сьогодні я побачила дивну ніжну квітку.Я вже прочитала, що не варто було торкатися її руками - вона отруйна, але такі доторки не шкодять. Це виявився чемерник - морозник. Квітка, яку ще називають Обіцянкою весни.З нею пов’язана легенда: у Різдвяну ніч пастухи несли дари немовляті. Один хлопчик плакав, що не має нічого, що міг би подарувати.Його сльози впали на сніг і перетворилися на ніжні квіти, які зацвітали навіть у мороз.В Україні назва походить від слова «чемер» (головний біль) - рослину використовували в народній медицині.А ще чемерник став символом захисту. Вірили, що він оберігає від злих духів.Я читала про цю квітку і думала, що приймаю все: і здатність лікувати головний біль, і захист, і те, що вона несе обіцянку весни. І те, що вона є символом віри, яка перемагає будь-який холод.Тепла нам. Ніжності. І захишеності. Доброї безпечної ночі ❤️ #роздуми@stijkist Світлана Ройз
Сьогодні в наших «2 хвилинах для себе» #практика для впливу на м’язи шиї. У шиї проходить багато важливих структур: судини, нерви, рецептори положення тіла. Ми вже багато говорили про блукаючий нерв, який ми стимулюємо доторками до шиї. Коли ми повільно рухаємо шиєю або торкаємось її, нервова система отримує сигнал про можливість переходу в стан відновлення.Через шию проходять судини, що живлять мозок. Коли м’язи перенапружені - кровотік може ускладнюватися. Важливий м’яз цієї зони - платизма. Він пов’язаний із мімікою, вираженням емоцій і реакціями напруження. Часто активується під час стресу, при стримуванні плачу або сильному контролі. Коли платизма в гіпертонусі, ми відчуваємо скутість у нижній частині обличчя. М’які розтягнення, погладжування -допомагають нам розслабитись і відновлюватись на всіх рівнях. Цікаво, що коли дорослий спокійно рухає шиєю або просто тримає теплу руку на ній дитина поруч теж може заспокоюватися. Так працює співрегуляціяВідновлення нам ❤️ @stijkist Світлана Ройз
Про слова "мені байдуже". Коли людина каже: «мені не байдуже, мені важливо», для мене це виглядає як енергія, спрямована назовні. Щось усвідомлене, що стає внутрішнім рушієм - зсередини назовні.Але сьогодні я пояснювала те, скільки насправді енергії може бути в тому, про що ми кажемо: «мені байдуже», «мені це / воно / вони стали байдужі».Не просто : я спокійно про це згадую, я спокійна з цим, а саме байдужість- коли я в цій темі завмерла, ніби зробила або роблю зусилля, щоб більше не реагувати.Це енергія, спрямована всередину. Наче знеболення, щоб не відчувати роздратування, сум, образу чи заздрість.Я сьогодні «пілотувала» кілька ідей для наступного семінару, і ми з колегами виписували те і тих, до кого нам зараз стало байдуже.Там була відчутна різницяІноді це:* я заощаджую сили на тому, щоб не дивитися туди* я усвідомлено зосереджуюся на іншому* я уникаю контакту з цим, бо ця людина нагадує мені про… і коли я в контакті, мені знову болить* там для мене більше немає сенсу, і я можу дивитися на це спокійно, це просто зараз не моє.Тобто іноді це різниця між живим емоційним включенням і захисним емоційним відключенням.Фактично за словами «мені байдуже» можуть стояти різні психологічні процеси:- Уникання через біль- Свідоме перенаправлення уваги- Емоційний захист - відключення або відсторонення- Справжнє завершення і відпусканняЦя енергія, що пішла всередину і витрачається на те, щоб було «байдуже», тим чи іншим чином може привертати нашу увагу, симптомами, подібними темами, емоційними реакціями...Ми сьогодні експериментували з тим, щоб дуже обережно виводити її на поверхню.Я просила спробувати фразу : «Мені зараз байдуже, але колись боліло, що це сталося».Це було фактично м’яке повернення контакту з досвідом, але не руйнуючи захист.Можна поставити собі запитання:«Чи можу я спокійно подивитися на "це" або на "цих людей", якщо захочу?»Якщо ні, і хочеться відвернутися, швидше за все це байдужість - як захист.Там може бути напруження або зціплення, хочеться швидше змінити тему, іноді з’являється цинізм чи знецінення. Енергія витрачається на те, щоб не реагувати.Якщо можу, але не хочу зараз - це скоріш за все - відсторонення. Є усвідомлення, що я відчуваю, я розумію, чому не хочу йти в цю тему. Рішення скоріше раціональне. Можливо, це турбота про себе, щоб зберегти силиЯкщо можу дивитись, згадувати і всередині спокійно, може бути сумно, але спокійно - це швидше спокій і завершення ситуації. Ми прямо дивимось, вже не захищаємось, можемо говорити про це чи про «цих» без напруги, є відчуття спокійного завершення і простору.Але я все ж більше люблю те, коли мені не байдуже 😊 )))Доброї безпечної ночі. З тим, що для нас важливо ❤️ #роздуми@stijkist Світлана Ройз
