Соболичка вєщає

Естетика. Якби треба було одним словом охарактеризувати фільм «Всі відтінки спокуси», я б обрала саме його — естетика. Та, що складається з контрастів: коли вишуканість уживається з безладом, врода ходить поруч із потворністю, а гідність легко межує з підступністю.Я в захваті від ідеї та зйомки. Вроди акторів. Сюжету, який не відпускає з перших секунд — тримає в напрузі, тягне за собою, і час від часу стискає.Я жодного разу не дивилася в телефон. Навіть не пам’ятаю за собою такого останнім часом. Коли дивишся фільм, як театральну виставу. Коли не ковтаєш поспіхом чи не ставиш на фон, а смакуєш.Красиво. Пристрасно. Витончено.Якщо бути чесною, у мене в голові є кілька ремарок про недодуманість сюжету в конкретному місці. Але загальне враження їх просто перекрило.Ця естетика не всюди про вроду. Іноді вона про мерзенність. Про підступність. Про холоднечу.Фільм сприймається на різних рівнях, бо має глибоку суспільну ідею. І водночас показує цілком звичайну історію стосунків — тих, які могли бути колись і без проблем можуть існувати зараз.Раджу.

Маленький зал, але майже повний. У залі мало молоді, більшість – пенсіонерів. Так, вони ходять в кіно, думаю я, якщо йде такий фільм. У кінотеатрі – «Вічник», за романом-бестселером Мирослава Дочинця. Фільм довгий і наче сповільнений, бо саме так лунає позакадровий голос. Наче, вдовбує тобі кожне слово в голову. Щоб залишити слід. Від думок.Тут мало діалогів. Більше думок. Багато сказано музикою. Головний саундтрек кінофільму – «Мелодія» Мирослава Скорика. Багато показано кадром. Річка, ліс, гори, небо. І багато різних тем. Любов між парою. Зв'язок між твариною та людиною. Довіра між людьми. І стосунки з природою.Я записала собі кілька цитат.• Ми ще не вміли жити, а вже вчилися вмирати• Ліс навчив мене протоптувати стежки, а не чекати чуда• Поки ти йдеш, ти в дорозі, навіть якщо ти не знаєш, куди йдеш• Зернина не журиться, коли і що з неї виросте, вона просто тягнеться до неба• Не просіть Бога щось зробити для вас, просіть навчити і ви отримаєте знак• Ніхто не може занапастити чоловіка, окрім нього самого• Якщо будеш довго зазирати в безодню, то безодня зазирне у тебе• Чи ми завжди розуміємо себе? Чи можемо подолати свою слабкість та гріховність?• Не старайся бути прикладом для інших, будь прикладом для себе• За життя я прочитав багато книг, вони вчать, як гідно вмирати, але не вчать жити• Ти там, де тобі призначено бути: чи серед людей, чи вовків, чи дерев• Життя щодня дарує, даруй і ти, адже Небо любить тих, хто підтримує вогонь життя• Життя триває допоки ти рухаєшся, стаєш кращим, ніж учора• Найголовніше – бути в дорозі• Найкраще, що є в тебе – це любов. До всього, що тебе оточує. Якщо ти її не зрадив, то в тебе щаслива доля• Поки любов перемагає ненависть, то ми на правильному шляху.

З жалем хочу констатувати, що Мокрик не стягнув інтерв’ю з Гончаренком. Це була тяжка розмова на складні теми, і мені шкода, що в кінці, ніби не вистачило терпіння сказати два риторичні абзаци.Але ні, я все розумію. Усі ми мудрі не в моменті, а постфактум. А коли ти маєш розмову з таким професійним маніпулятором, то наче втрачаєш пам’ять. Я зараз не критикую Мокрика — бо, напевно, кращого інтерв’ю я б теж не зробила. Але мені цікавий аналіз: як можна було б інакше, якби ти мав достатньо часу на підготовку і достатній рівень уміння тримати емоції в кулаці.Мобілізація, ТЦК, строки служби для військових — це тема дуже болюча. Гончаренко популістично нею грає і, як наслідок, має мільйони підписників та фанатів. А ще — амбіції йти в президенти. (Не приведи Боже.)Гончаренко пропонує проголосувати за строки служби і вважає, що щойно буде це рішення, то одразу в центрах рекрутингу вистроїться черга з людей, які підуть воювати. Я — реалістка, і я в це не вірю. Це все брехня, ілюзія, самообман. Час зняти пелену з очей.Так, є багато людей, які таке говорять. Я знаю таких. Три роки тому вони казали, що не йдуть воювати, бо немає грошей на каску та бронік, а держава не закуповує. Нині вони кажуть, що не воюють, бо немає строків служби. Будуть строки служби — скажуть, що командири погані, президент нікудишній, Україна того не варта тощо.Хочу, щоб ви мене зрозуміли правильно: я зараз без засудження цих людей (бо це не моя задача). Я опоную його твердженню, що якщо будуть строки служби, то ми знайдемо мільйон (чи навіть мільйони) бажаючих воювати. Не знайдемо, час це визнати.Не дотягнув він дискусію і в іншому плані. Якщо в ТЦК беруть хабарі і Гончаренко пропонує розпустити ТЦК, то чому ж ніхто не пропонує розпустити Верховну Раду? Там же теж беруть хабарі. Це шикарне речення — його треба запам’ятати.Але далі Гончаренко розповідає, що він за створення рекрутингових центрів. Алло. Та це ж уже було. Ви там удвох що — взагалі не в контексті? Це вже було. І провалилося з тріском. І якраз це й свідчить, що воно не працює.Я видихаю. То який вихід?Не вірити в прості рішення складних проблем. Колись Зеленський думав, що «надо просто перестать стрелять», зараз Гончаренко думає, що строки служби і ліквідація ТЦК вирішать проблему.А я просто знову ставлю те найстрашніше питання, яке Мокрик йому так і не поставив: а якщо зробити так, як ти кажеш — розпустити ТЦК, відпустити військових додому і чекати, що інші прийдуть їм на заміну, — а вони не прийдуть? От не прийдуть — і все. Ти готовий взяти на себе політичну та історичну відповідальність за те, що завдяки тобі Росія захопить не кілька областей, а всі 24? То, може, в цьому і є твій довгостроковий план?Не ведіться, будь ласка, на популізм.Замість висновків скажу так: я розумію, чому Гончаренко такий популярний. Бо нам хочеться вірити, що в нас є якась надія. І вона справді є — але не в простих гончаренкових рішеннях, а в ЗСУ, які втомлено продовжують стояти.https://www.youtube.com/live/nUhnlRXnD6A?si=Np2zOGCReMl0S8qn

«людина сама нічого не можелюдині завжди потрібен іншийна кого можна себе помножитидля кого варто писати вірші».Іздрика я вважаю найбільш невизнаним письменником наших років. Так, є багато талановитих, багато недооцінених, нерозкручених. Але, для мене, Іздрик — великий і водночас применшений, ніби трохи стоїть збоку.Думаю, наші внуки значно частіше, ніж ми, цитуватимуть його й питатимуть: «А ти зустрічала його в місті? А він підписував тобі книжку?» (І якщо що, то ні — я не підписала жодної книжки в нього, хоч деяким із них уже понад 20 років.)Шматок його вірша цитують у новій українській комедії «Випробувальний термін», яку можна буде побачити в кіно з 8 січня.Це смішне, романтичне, добре, сімейне, зіркове кіно. З тих, які мають зайти. Кіно, куди йдуть подивитися на знайомі обличчя й трохи відпочити. Воно про віру в диво. І про любов. Про те, що «людині потрібен інший» — «для кого варто писати вірші».Наприкінці спецпоказу роздають збірники віршів Іздрика. Ще раз проговорюють, хто це такий. І так хочеться, щоб хоча б одна людина після цього загуглила його ім’я. Так хочеться, щоб хтось, кому не дісталася збірка, пішов і купив її собі в книгарні — не з обов’язку, а з цікавості.…Те, що у фільмі триває війна, — важливо. Але те, що дитині героя, який загинув на війні, не вистачає грошей на дитячий садок… Це що?Я розумію, що в кіно має бути драматизм. Розумію, що війну потрібно було якось вплести в сюжет і масштабувати трагедію. Але чому саме так? Мені здається, тут можна було знайти інше рішення — більш чеснішу історію чи що.Поясню одразу, що мені не так. Я досі, у 2026 році, через чотири роки після повномасштабного вторгнення, зустрічаю людей, які не знають про компенсації від держави, не вірять у них або поширюють конспірологію. Такі сцени у фільмі лише підживлюють ці страхи.Чи мають вони бути? Чи варто таке показувати в час, коли в країні й так проблеми з комунікацією? І я схильна думати, що проблеми серйозні, бо інакше чому ніхто з команди чи фокус-групи не побачив, що це слабке й недоречне місце?Якщо що, я знаю, що бувають ситуації, коли компенсації не виплачують. Але тоді або пояснюйте це в кіно, або не чіпайте тему взагалі. Бо це радше винятки, а не правило.У людей у голові й так повно теорій змов, тіктоки про «комусь одному не заплатили» розлітаються на сотні тисяч переглядів (чи мільйони?), а про те, як воно працює насправді, говорять мало. Бо тема складна і не дуже вдячна.Не хочу закінчувати на поганій ноті. Фільм був смішний і романтичний. Добрий і підтримуючий. Дивитися його, без сумніву, варто — як і все наше, українське. А складні моменти, напевно, нам усім ще доведеться вчитися подавати. І, по можливості, виправляти — вже в наступних стрічках.

Я би просто звільнила Лубінця за це інтерв’ю. Боже, ви там у Києві при своєму розумі — таке нести?ТЦК усе порушує. Потрібно більше грошей платити військовим, бо в них немає мотивації. Потрібна ротація. І все.Уряд простих рішень?Команда Зеленського вже обіцяла 4000 доларів учителям. Роки минули, а бажання все спростити — ні. Ніби складні проблеми можна полагодити, як зламаний кран: просто сильніше закрутити.По суті. Коли він говорить, що все можна вирішити грошима, він підігріває в суспільстві відчуття, що влада може вирішити проблему, але не хоче. І це найгірше з можливих повідомлень.Та визнай уже, що є купа помилок у комунікації з суспільством.Що в свій час провтикали, а зараз уже складно. Що багато фейків, які лякають людей, і як результат — маємо важку ситуацію.Що в ТЦК роками не було фахових людей, які б займалися комунікацією. А тепер багато людей уже й не повірять у правду. Він каже, що суспільство розділене, але жодного разу не визнає, що влада сама відмежувалася, пустила все на самоплив і зробила вигляд, що вона ні до чого. Хоч суспільство давно чекає дорослої розмови. І, що важливо: готове її підтримати.Скажи чесно: працівники ТЦК справді порушують. Але й мобілізовані теж порушують. Наведи хоча б п’ять прикладів.Розкажи про хлопців, які роками ховалися від війська, боялися вийти з дому, а потім потрапили в бус ТЦК — і служать. (Я знаю таких багато.) Вони захищають нас. І саме завдяки цим хлопцям Україна досі стоїть. Розкажи, що якби не сотні тисяч чоловіків, які тихо сіли в бус, без камер і гучних заяв, ми б не встояли. Скажи, що держава вдячна тим, хто не побіг до юристів і журналістів, а пішов служити, бо розумів: без них ми не зможемо.Розкажи і про працівників ТЦК, які перевищили повноваження й пішли під суд. Це теж важливо. Бо правда — вона не вибіркова.Просто вдуматися. Він — уповноважений ВРУ з прав людини — розповідає, що Верховна Рада просто не передбачила грошей.Він не каже, що їх може не вистачати. Не каже, що в країні складна ситуація з грошима, бо військових сотні тисяч. Він каже це так, ніби хтось забув купити хліб.Чому я тоді дивуюся ботам, які пишуть відверту маячню, якщо люди на таких посадах дозволяють собі подібне?Не знаєте — то готуйтеся. Радьтеся. Запитайте у фінансистів, чому не передбачили більше грошей для військових.Бо інакше складається враження, що суспільство «розділене» саме тому, що навіть ті, хто мав би говорити мудро, говорять абищо.І як завжди в таких інтерв’ю — найрозумнішою виглядає журналістка.P.S. Якщо будете шукати претендента на його місце — я готова.Мені здається, я краще впораюся з цією роботою, ніж він.https://www.youtube.com/watch?v=TNcpMLK_nFY