Естетика. Якби треба було одним словом охарактеризувати фільм «Всі відтінки спокуси», я б обрала саме його — естетика. Та, що складається з контрастів: коли вишуканість уживається з безладом, врода ходить поруч із потворністю, а гідність легко межує з підступністю. Я в захваті від ідеї та зйомки. Вроди акторів. Сюжету, який не відпускає з перших секунд — тримає в напрузі, тягне за собою, і час від часу стискає. Я жодного разу не дивилася в телефон. Навіть не пам’ятаю за собою такого останнім часом. Коли дивишся фільм, як театральну виставу. Коли не ковтаєш поспіхом чи не ставиш на фон, а смакуєш. Красиво. Пристрасно. Витончено. Якщо бути чесною, у мене в голові є кілька ремарок про недодуманість сюжету в конкретному місці. Але загальне враження їх просто перекрило. Ця естетика не всюди про вроду. Іноді вона про мерзенність. Про підступність. Про холоднечу. Фільм сприймається на різних рівнях, бо має глибоку суспільну ідею. І водночас показує цілком звичайну історію стосунків — тих, які могли бути колись і без проблем можуть існувати зараз. Раджу.