«людина сама нічого не можелюдині завжди потрібен іншийна кого можна себе помножитидля кого варто писати вірші».Іздрика я вважаю найбільш невизнаним письменником наших років. Так, є багато талановитих, багато недооцінених, нерозкручених. Але, для мене, Іздрик — великий і водночас применшений, ніби трохи стоїть збоку.Думаю, наші внуки значно частіше, ніж ми, цитуватимуть його й питатимуть: «А ти зустрічала його в місті? А він підписував тобі книжку?» (І якщо що, то ні — я не підписала жодної книжки в нього, хоч деяким із них уже понад 20 років.)Шматок його вірша цитують у новій українській комедії «Випробувальний термін», яку можна буде побачити в кіно з 8 січня.Це смішне, романтичне, добре, сімейне, зіркове кіно. З тих, які мають зайти. Кіно, куди йдуть подивитися на знайомі обличчя й трохи відпочити. Воно про віру в диво. І про любов. Про те, що «людині потрібен інший» — «для кого варто писати вірші».Наприкінці спецпоказу роздають збірники віршів Іздрика. Ще раз проговорюють, хто це такий. І так хочеться, щоб хоча б одна людина після цього загуглила його ім’я. Так хочеться, щоб хтось, кому не дісталася збірка, пішов і купив її собі в книгарні — не з обов’язку, а з цікавості.…Те, що у фільмі триває війна, — важливо. Але те, що дитині героя, який загинув на війні, не вистачає грошей на дитячий садок… Це що?Я розумію, що в кіно має бути драматизм. Розумію, що війну потрібно було якось вплести в сюжет і масштабувати трагедію. Але чому саме так? Мені здається, тут можна було знайти інше рішення — більш чеснішу історію чи що.Поясню одразу, що мені не так. Я досі, у 2026 році, через чотири роки після повномасштабного вторгнення, зустрічаю людей, які не знають про компенсації від держави, не вірять у них або поширюють конспірологію. Такі сцени у фільмі лише підживлюють ці страхи.Чи мають вони бути? Чи варто таке показувати в час, коли в країні й так проблеми з комунікацією? І я схильна думати, що проблеми серйозні, бо інакше чому ніхто з команди чи фокус-групи не побачив, що це слабке й недоречне місце?Якщо що, я знаю, що бувають ситуації, коли компенсації не виплачують. Але тоді або пояснюйте це в кіно, або не чіпайте тему взагалі. Бо це радше винятки, а не правило.У людей у голові й так повно теорій змов, тіктоки про «комусь одному не заплатили» розлітаються на сотні тисяч переглядів (чи мільйони?), а про те, як воно працює насправді, говорять мало. Бо тема складна і не дуже вдячна.Не хочу закінчувати на поганій ноті. Фільм був смішний і романтичний. Добрий і підтримуючий. Дивитися його, без сумніву, варто — як і все наше, українське. А складні моменти, напевно, нам усім ще доведеться вчитися подавати. І, по можливості, виправляти — вже в наступних стрічках.