Estadísticas de telegram channel - @sashas_reads

Вчора учасники горор туру питали про горори з осінньою атмосферою, тож вирішила зібрати невеличку добірку:📖 «Воно» Кінга — вічна класика, і хоча книга не виключно про осінь, до осінньої атмосфера пасує ідеально. Ну і ще у жовтні ми обговорюватимемо цю і наступну книгу з добірки у Товаристві опівнічників😌📖 «Життя хлопця» Маккемона — тут є всі чотири пори року, але загальний настрій книги осінньо-ностальгічний, а темп чудово пасує для ранніх прохолодних вечорів📖 «Ритуал» Невілла — отут прям пізня осінь, тож саме зараз ідеальний час для неї📖 «Ніч у самотньому жовтні» Желязни — тут навіть додаткових пояснень не треба, назва говорить сама за себе. Мастрід на кожну осінь😌📖 «Вересневий дім» Орландо — варто встигнути до кінця вересня, щоб проникнутись атмосферою книги📖 «Убивця лісу» Мохамед: похмурий сетинг, темний страшний ліс, безвихідна ситуація — що може бути більш осіннім?📖 «Нашіптувач» і решта цього циклу Каррізі — не зовсім горор, але трилер, що сильно тяжіє до горору і має потужні осінні вайби📖 «Дім на Збіччі» Мітчелла — невеличка, але дуже атмосферна й моторошна осіння історія. В одному з епізодів події розгортаються під вечірки на Геловін📖 «Тринадцята казка» Сеттерфілд — знов не зовісм горор, але має яскраві горорні елементи і відчувається дуже осінньою📖 «Зайчик» Мони Авад — теж стартує восени разом із навчальним семестром📖 «Уявний друг» Чбоскі — більша частина подій охоплює саме осінь📖 «Книгоїди» Дін — фентезі, але дуже темне, горорне і осіннєА якщо нема сил на повноформатну прозу, осінь ідеально підійде для збірок кортоких оповідань — наприклад, «Нічного сеансу» Бабая, «Чорного телефону» Гілла, або ж Блеквуда чи Ширлі Джексон.

🦇 «Салимове лігво» — одна з тих книг Кінга, яку я досі не читала, але планую найближчим часом — відразу після того, як перечитаю «Воно»😅Цього року книзі виповнюється 50 😱 років, на честь чого цього жовтня вийде ювілейне видання з передмовою Джо Гілла, яку вже опублікували у New York Times.Ось вам кілька цікавих цитат звідти:🤩Я засидівся допізна і подивився «Салимове лігво», після чого більше не спав плюс-мінус до літа 1980-го» (Фільм вийшов у 1979)🤩«Салимове лігво» — одна з чотирьох найбільш впливових історій про вампірів, що коли-небудь розповідались: тільки «Дракула», «Інтерв’ю з вампіром» Енн Райс і (пробачите, гейтери) «Сутінки» Стефані Меєр так само глибоко встромили свої зуби в масову уяву. 🤩Готель Оверлук і Країна Оз під поверхнею можуть мати більше спільного, ніж ви здатні запідозрити. 🤩Зло впливає на життя кожного; яке б це було полегшення, якби воно набуло (не) людської форми і його б можна було б витягнути з труни на сонячне світло, щоб воно померло з криками у полумʼї. 🤩Щойно ти даєш злу обличчя і ікла, щойно надаєш йому агентності, стає можливим уявити силу, яка здатна йому протистояти, світло, яке здатне розвіяти тіні. Повний текст тут.

Ну що, у мене нарешті випадково зʼявилось трохи вільного часу, тому склала топ прочитаного за літо:📖 «Інститут» — класна, дуже «кінгівська» історія, і доволі класний серіал. Жорстка, нещадна, десь дарк-академічна і дуже емоційна📖 «Хочу покласти всьому край» — сюрреалістичний і параноїдальний саспенс з густою і запаморочливою атмосферою, який поглинає і потім довго не відпускає📖 «Всі ми лиходії» — похмуре фентезі з вайбом приреченості, яке я дуже довго хотіла побачити українською, і нарешті дочекалась📖 «Парфуми» — мій незмінний фаворит. Безмежно красивий, з надзвичайним стилем, еталон трилеру📖 «Тінь мертвого бога» — брутальне темне фентезі від українського автора, на вихід якого я дуже чекала, і тепер щиро сподіваюся, що він невдовзі видасть щось іще📖 «Життя хлопця» — шикарний і ностальгічний горор про рік з життя хлопця-підлітка📖 «Група підтримки останніх дівчат» — дуже класне переосмислення слешера📖 «Із пекла» — неперевершений графічний роман від неперевершеного Аланан Мура📖 «Скотомогильник» — збірка дуже крутих, незвичайних, яскравих і брутальних горорних оповідань Дімки Ужасного📖 «Дім на Збіччі» — моє поки перше знайомство із Мітчеллом, але це кохання з першої спроби, бо це дуже красивий, захопливий і магнетичний текст

Тільє подобається мені до тих пір, поки я не надто уважно придивляюсь до загадок і пазлів, прихованих у тексті. Хоча це, фактично, його головний коник, та це не той рівень, на якому мені до душі досліджувати книжки.Але ця трилогія, з якої я поки прочитала тільки перші дві частини, доволі хороша і без ретельної уваги до секретів, прихованих між строк, і спроб розгледіти всі анаграми і шифри.Історія багаторівнева і комплексна, дуже чорна і приголомшливо жорстока, але є в ній і певна моторошна краса й образність.Перша частина — «Незавершений рукопис» — розширений прийом «книга в книзі». Це буквально незавершений рукопис персонажа, що зʼявиться у другому томі, дописаний його сином, який також там фігуруватиме, і вона певним чином відзеркалює те, що чекає на читачів у «Це було двічі».А ключовою ідеєю другого тому я б назвала загравання із вічною тезою про те, що творці темного й моторошного мистецтва — не дуже здорові психічно люди, мʼяко кажучи. І загравання це на такій тонкій межі, яка може навіяти думку, що автор має на увазі і самого себе та змушує читачів відчувати провину та почуватись не дуже хорошими людьми через те, що цей текст їх захоплює.У другому томі дуже багато мистецтва у різних формах, але частіше йдеться про мистецтво трансгресивне — тобто, провокативне, таке, що свідомо виходить за межі норм, табу й моральних заборон.Тільє і сам порушує дуже багато табу і зазирає у найглибші нетрі темряви.З цікавих тез — взаємозв’язок мистецтва і вбивства і те, що одне працює на службі у іншого.Часом автор вдається до деяких досить банальних і заїжджених прийомів, вибудовуючи сюжет, але робить це так, що це майже перестає бути дурним тоном.В якісь моменти текст заворожує.Це дуже якісні і достойні трилери, які навіть можна згодом перечитати, щоб роздивитись більше нюансів. І дуже цікавий вибір для обговорення, тож можна брати на книжкові клуби.Історія навіть у цих двох томах відчувається цілком завершеною, але я певна, що далі автор таки змусить поглянути на неї під новим кутом, тому на продовження чекаю.📖 «Незавершений рукопис»📖 «Це було двічі»✍️ Франк ТільєВидавництво Фабула

Цю книгу варто читати без останнього розділу, і тоді вона буде прекрасна. Це глибокий, вдумливий, дуже проникливий психологічний трилер з цікавою проблематикою і добряче закрученим сюжетом.Схожий на кілька трукрайм-історій, але лише деякими деталями, і на реальному злочині таки не заснований.🌸 В історії не одна, а дві зниклі жінки, що щезають одна за одною у невеличкому тихому й безпечному передмісті.Більш того, одна з них зникає разом із шестирічною донькою, і до самого фіналу не буде остаточно зрозуміло, чи це співпадіння, чи між справами таки є звʼязок і який саме — хоча версій буде купа.💃 Фокальних персонажів кілька, і авторка дуже влучно балансує між їхніми ракурсами.⏳ Часових ліній теж кілька.🥀 Хороший стиль, темп, динаміка — в міру повільна, але без затягування.🫠 Тут розглядається дуже багато травм: травма раптової втрати близької людини, травма жертви надзвичайно жорстокого злочину, і що найцікавіше — почуття членів родини, до яких повертається та, кого вони вже не очікували побачити живою.Розглядаються дуже повільно, чуттєво і ретельно, без уникання некрасивого і неконвенційного боку питання.Ну і не тільки ці травми, але решту я не перераховуватиму, бо буде занадто спойлерно.👉 В тексті дуже багато гачків: деякі вказують правильний напрям, деякі збивають з нього, через що напруга постійно зростає, а версій виникає все більше й більше.Для мене пазл склався лише майже під самий кінець, але отут і почались проблеми 🌞Точніше, до моменту, коли авторка почала пояснювати всі нюанси, все ще було доволі добре — навіть коли в загальних рисах вже було зрозуміло, хто що накоїв і приблизно чому.Але самі пояснення… ну, я, чесно кажучи, не знаю, як так взагалі вийшло, бо це прям дуже топорно, скомкано і нереалістично. Тобто, проблема навіть не в загальній логіці, а у конкретних діях, які просто нікуди не налазять.Таке враження, що авторка не вкладалась у терміни здачі рукопису або в кількість символів, тому останній розділ дописала однією лівою із закритими очима. Ну бо іншого пояснення в мене нема 🤷‍♀️💌 Але книга справді хороша, якщо оцей останній розділ уникнути. Дуже цікаві ракурси, дуже заплутана і напружена справа, дуже тривожна атмосфера. Справжній page-turner.Тому рекомендую, незважаючи на невдалий фінал — бо то менше 1% від тексту.📖 «Зникла жінка»✍️ Мері КубікаВидавництво ARTBOOKS

Зустріла у Тільє цей цікавий термін, який раніше не чула, хоча саме поняття мені знайоме. І, звісно ж, мій внутрішній душніла підштовхнув мене покопатись глибше😄Виявляється, в області вивчення плагіату ведуться серйозні дослідження, щоб визначити, де конкретно пролягають його межі.⛔️ В колах дослідників плагіату, кріптомнезія — тема табуйована: хоча все і свідчить про те, що це явище цілком реальне і стикалась із ним ледь не кожна людина, довести її доказовими методами практично неможливо.🪶 Найвідомішим випадком є кейс Гелен Келлер — сліпоглухонімої письменниці, яка втратила слух і зір у ранньому дитинстві, але це не завадило їй стати першою сліпоглухонімою людиною у світі, що здобула ступінь бакалавра (вчилась вона у Редкліфф-коледжі Гарварду), вивчити кілька іноземних мов і досягти світової відомості як авторці, лекторці і активістці.Коли Гелен було 11, вона написала оповідання «The Frost King», яке опублікували у шкільній газеті, і воно виявилось настільки успішним, що його передрукував великий журнал для незрячих.😱 Та за рік виявилось, що історія мало дуже багато спільних рис, іноді цілі рядки і абзаци, що повторювали оповідання «The Frost Fairies» іншої письменниці, Марґарет Кенбі.Гелен була у розпачі і стверджувала, що ніколи не чула про цей текст, але через деякий час одна з її викладачок згадала, що багато років тому читала його дівчинці.У школі провели «трибунал», щоб визначити, чи можна вважати цей випадок плагіатом, а чи Гелен дійсно не пам’ятала нічого про оповідання Кенбі і «вкрала» його несвідомо.І хоч дівчинку зрештою виправдали — на її бік став і директор школи, і кілька відомих культурних діячів, серед яких Марк Твен і Александр Белл, — ці події так глибоко травмували її, що вона кинула писати художні тексти і ледь не відмовилась від письменництва взагалі.До речі, деякі моменти у «Незавершеному рукописі» наштовхують мене на думку, що історія Гелен якось іще повʼязана із книгою, не тільки згадкою цього явища.Подібні історії ставались і з іншими письменниками: 🪶 Роберт Луїс Стівенсон після написання «Острову скарбів» ніби як зненацька помітив, що у творі багато елементів, підозріло подібних до текстів Вашингтона Ірвінга; 🪶 у текстах Семюела Колріджа виявили багато запозичень, у тому числі майже дослівних, з творів інших поетів і письменників;🪶 Умберто Еко сам відмічав, що деякі уривки з його «Імʼя Рози» нагадали йому якусь книгу з його домашньої бібліотеки, і він запідозрив, що несвідомо запозичив елементи з неї.Я думаю, сюди ж можна віднести і деякі епізоди плагіату, які закидали Кінгу.Є схожі історії і серед музикантів, і у кіноіндустрії, і насправді важко провести чітку межу і зрозуміти, свідоме запозичення або несвідоме. Але термін зберігайте, у хазяйстві може знадобитись😁#запеклі_слова

Цей графічний роман я вже дуже тривалий час лишаю «на десерт», бо шалено люблю творчість Мура і маю дивну ірраціональну звичку відкладати книжки, від яких маю високі очікування, до ідеального моменту.Тут, правда, частково зіграло й те, що я спочатку планувала читати його в оригіналі, а наважитись читати Мура в оригіналі мені зазвичай важко, бо він і в перекладі не те щоб простий😄Але цей текст був стовідстоково вартий очікування, хоча це й не дивно.🔪 Тож, це історіїя Різника в інтерпретації Алана Мура — дуже ґрунтовна, заснована на одній з реальних конспірологічних теорій, не надто популярній, у всякому разі на сьогодні, але дуже цікавій як тло для такогого тексту, особливо враховуючи специфіку автора з його світоглядом.🔍Мур провів глибочезне дослідження, працюючи над цим текстом. Розбір усіх фактів, домислів і посилань є наприкінці тому і займає кілька сторінок, і це не менш захопливо, ніж сам роман.👁 Сюжет нелінійний, фрагментарний і психоделічний, з рясним символізмом.💀 Історія дуже брудна, брутальна, збочена і хвороблива.Але текст просто неперевершений, з ідеально відточеним стилем, де кожне слово на своєму місці, кожен кадр має значення, кожна деталь вартує уваги.Графіка теж неймовірна, письменник і художник тут досягли повної синергії, як на мене.Твір досконалий і заслужено отримав низку нагород, включаючи кілька Айзнерів.🌹 Основні акценти в історії на владі, безумі, гендерному простистоянні та глибокому зануренні в історію, не тільки тогочасну, а й більш прадавню. Багато філософствувань, містицизму, адвокатури божевілля, мізогінії, фалократії, теологічних і масонських теорій — одним словом, всього того, що притаманне стилю Мура.Розділ, у якому головний герой проводить екскурсію Лондоном, я б використала як методичку для горор-турів — це дуже атмосферно, проникливо, глибоко й захопливо😄🪶 Дуже насичений стиль, одночасно цілісний і різноманітний: кожен розділ особливий, не схожий на інший ані структурою, ані підходом, ані манерою оповіді, і все ж відчутна єдність та неподільність історії.Наразі прочитала тільки перший том, але однозначно продовжу цю подорож, бо це абсолютни шедевр.📖 «Із пекла», книга 1✍️ Алан Мур🎨 Едді КемпбеллВидавництво Vovkulaka

На відміну від самого Дімки Ужасного, який в цьому подкасті розповідав, що любить малу прозу, я її люблю не надто і лише від окремих авторів — але Дімка як раз з тих, кому вона вдається офігенно.У «Скотомогильнику» 8 текстів, 7 з яких для мене були або новими, або достатньо старими, щоб не памʼятати деталей і читати як уперше.Це збірка горорних оповідань для тих, хто добре розуміється на якісному горорі і якісному тексті, бо ці історії вражають не тільки тим, про що вони, але й тим, як саме написані.Автор майстерно використовує форму, пише дуже концентровано, влучно, відсікаючи все зайве — і точними вивіреними штрихами створює дуже яскраву і дуже брутальну картинку:🌹 У «Юність прекрасна» вплетений трукрайм, але вплетений тонко і ледь помітно без прямих вказівок, та найбільше текст вражає деталями і нюансами, які вгризаються у памʼять надовго.🌹 «Коли замовкають птахи» дуже неочікуваний, із напругою, що дзвенить, і описами, які не просто створюють атмосферу, а буквально переносять у місце дії.🌹 «Гречаний, липовий, кривавий» шалено мерзотний, і мене щиро дивує, що подібну тему наші автори зачіпають рідко, бо це найблагодатніше тло для горору.🌹 «Сестра» — жорстка містика з досить класичним сюжетом, але шикарним аутентичним сетингом.🌹 В одному з епізодів «Зустрічі випускників» автор зненацька пробиває четверту стіну, змушуючи читача відчути себе у ролі кривдника. Історія трохи нагадала мені один з найбільш скажених квеструмів, в якому мені доводилось бувати 🥰🌹 «Темний бік» — експерименти з мораллю, як я люблю. Трохи з вайбами одного з оповідань Кінга, але не спойлеритиму, якого, бо хоч спільних рис і мало, це може послабити ефект неочікуванності.🌹 «У сухому залишку» теж тяжіє до класики в сюжеті, але рідко хто ризикує так зануритись в огидну деталізацію.🌹 І, нарешті, власне «Скотомогильник» — мені знадобився час, щоб його розсмакувати, бо текст дуже незвичний, сумбурний і заплутаний на перших етапах, але із ідеальною горорною розвʼязкою.Збірка топ, але мало😄 І маю окремо відмітити неймовірні ілюстрації Ірини Гуріної, які дуже влучно доповнюють тексти, задають тон і створюють правильну атмосферу.📖 «Скотомогильник»✍️ Дімка УжаснийВидавництво Жупанського

Я не завжди люблю сюрпризи із книжками — у тому сенсі, коли книга не відповідає очікуванням. Але цей сюрприз виявився хорошим, бо я була певна, що берусь за черговий прохідний трилер, але отримала дещо більше: глибоку драму з соціальним і історичним контекстом та дуже міцним і оригінальним детективним елементом, де від кількості неочікуваних твістів зносить дах.🪶Якщо в загальних рисах, це історія двох жінок, одна з яких померла насильницькою смертю, а друга жила своє найкраще життя аж до дня, коли у віці 37 років раптом не вирішила розірвати цілком успішний шлюб та почати все із чистого листа, після чого її життя складеться дуже неочікуваним чином.Якщо ще простіше, то це історія жертви і трукраймерки-початківиці, хоча й не у зовсім звичному уявленні. До речі, пара реальних злочинів тут дійсно фігурує.🎩 Детективна лінія дуже заплутана і з купою сюрпризів, особливо ближче до розвʼязки, але вона все ж другорядна. Хоча таємнича атмосфера і напруга тут повʼязані не тільки з нею безпосередньо, їх вистачає і у тій частині історії, що не стосується розслідування злочинів.Тут дуже цікава і нестандартна структура: оповідь ведеться здебільшого від імені двох головних персонажок, але насправді авторка показує світ очима кожної дійової особи, що зʼявляється на сторінках. Тобто, фокальні персонажі змінюються весь час, але лише двоє з них — циклічні, і лише до цих двох ми весь час повертаємось.Таке відчуття, ніби постійно перестрибуєш з однієї голови в іншу, щоб наздогнати головну героїню і не втрачати фокус, що сконцентрований на ній — і це дуже незвичний ракурс, завдяки якому світ розкривається дуже широко і набуває неймовірного обʼєму. Такого, ніби дійсно переносишся на сторінки книги.🌹Оповідь така стримана і врівноважена, що навіть коли зʼявляються якісь разючі деталі чи твісти, це відбувається природньо і плавно, ніби між іншим — і це створює дуже цікаву, незвичну атмосферу, схожу на ту, яку бачиш у старих фільмах, коли і світ, і темп життя, і все було іншим. Не таким стрімким, не таким критичним, не таким інформаційно насиченим.Персонажі дуже специфічні, і в мене викликали більше негативних, ніж позитивних емоцій — але саме цим вони і чіпляють та захоплюють, хоча й незмінно дратують😄Тут є міцна соціальна складова, зосереджена на темі прав темношкірих і жінок у той історичний період, коли всі вони вже ніби й мають такі самі права, як і решта населення, але тільки формально, бо суспільство ще по-справжньому не переналаштувалось.📖Але зрештою, це історія про те, що всі права належать білим чоловікам: право на карʼєру, право вільно відвідувати заклади, які вони хочуть, право досягати успіху і здійснювати свої підліткові мрії. Право на нетерпимість, на зраду і навіть на вбивство.Раджу. Дуже сильний і захпливий роман.📖 «Леді в озері»✍️ Лаура ЛіппманВидавництво КСД

Мої книжкові рекомендації знов у літньому книжковому гіді від Forbes Ukraine ☺️ Повний текст можна прочитати за підпискою від 49 грн, на скріні — пара з моїх рекомендацій.А оці три до добірки не влізли, але я все одно раджу почитати:📖 «Інститут» Стівен Кінг — горорна історія про підлітків з надприродніми здібностями, яку варто прочитати цього літа хоча б тому, що вже у липні вийде довгоочікувана екранізація. Емоційна, сувора і дійсно страшна. Така, що підіймає купу моральних питань. Неймовірно захоплива, дуже важко відірватись. І доступна в тому числі в аудіо форматі.📖 «Зайчик» Мона Авад — найбільш визначна новинка цього року з претензією на те, щоб стати сучасною класикою. Психоделічна, горорна історія з вайбами дарк-академії про студенток, що навчаються літературного мистецтва. З вражаючим стилем, пʼянкою оповіддю, дивним, складним і неочевидним сюжетом, чкий ще варто спробувати розгледіти і тим більше інтерпретувати, і багатошаровими сенсами.📖 «Походження видів» Чон Юджон — трилер від корейської авторки, який став квінтесенцією її творчості, бо книга заснована на реальних подіях, які вразили її настільки, що ледь не всі свої книги вона присвятила їм, переосмислюючи історію під різними кутами і ракурсами — і саме цей твір вважає найбільш вдалим і повним. Це історія, в якій головний герой вбиває власну матір, і це спонукає його зануритись у спогади про себе і власне дитинство та переосмислити все, що він знав до цього. Шокуюча, холоднокровна і страшна, з дуже глибоким поглядом всередину і неймовірним рівнем психологізму.