Радіо Юрченко

Друзі, моя робота в Лабораторії завершується— наступні 2 тижні я писатиму багатьом особисто, зв'язуватиму і розв'язуватиму. А далі кожен з нас — я і видавництво мого серця — піде своїм шляхом. Впевнена, чудовим: Лабораторія — як сильний бренд, а я, за власним, як-то кажуть, бажанням, вже його фанаткою (завжди!).Це були неймовірні 5 років. Я прийшла в маленьке крафтове видавництво з 5 книжками, але шаленими планами, і з невеличкою, але фантастичною командою справжніх мрійників. А нині це одне з найпрогресивніших видавництв, за яким стоїть стільки крутих профі, що зібрати всіх на одному фото мені так і не вдалось (та і яке б фото всіх вмістило?). Я починала з смм і була сама собі маркетингом, а тепер це ціла команда людей, які дали мені можливість (про яку я й мріяти не могла) бути на чолі цього драйву. Я прийшла на початок і росла разом з Лабораторією — кілька разів точно стрибнувши вище своєї голови (Лабораторія ж зробила це більше).Описувати всю роботу — видиму багатьом чи ту, що лишилась закуліссям — не вийде, на це книга ціла потрібна. Але я не можу не подякувати, вже вибачте, лонгрідом — цього я втримати не в силах.Дякую партнерам, книгарням і всім-всім нашим друзям — ми стільки зробили разом, ви стільки зробили для нас, ви стільки робите. Дякую медіа, журналістам і блогерам — без вас так багато не вдалось би і не вийшло. Дякую нашим читачам і читачкам, без підтримки яких Лабораторія не сталась би.Дякую нашим авторам і авторкам! Я писатиму кожному і кожній, мені так багато треба вам сказати! Працювати з вами, бути дотичною до шляху вашої творчості і роботи, бути з вами — це велике щастя і честь для мене. І далі — я завжди в першому ряду ваших шанувальників, голосно аплодую і захоплююсь!За книжками на полицях завжди стоять люди. Ні, не так — Люди. Дякую Антону за досвід і уроки, які мене ростили. Дякую Лізі, Андрію, Віталію і Марті — хочу бути як ви, коли виросту!Дякую бухгалтерії, без якої моє "я тут щось не розумію" так і лишалось би "я тут щось не розумію". Дякую складу, особливо за стоїцизм щоразу, як я "колеги, поможіть бабі найти книжку, не баче". Дякую редакції — ви для мене, усі, просто титани, без вас нічого б не було!!! Дякую за ваші терпіння і витримку поговорити зі мною про кожне "є питання". Дякую артдирекшену — вашу роботу я впізнаю серед тисяч, серце йокне від захвату, перевірено. Дякую українській редакції — акули, майстрині найкращих книг, невпинні — леді, ну побережіть трішки мій гаманець!!! Дякую продажам і закупівлям — ви як мама, яка розрулить все, що дитя напридумувало!Маркетинг. Мої прекрасні, мої найкращі, мої love of my life! Я на небі, відколи вас знайшла, дякую за то шо ви завжди зі мною! Ремарк би тут якось поетично б сказав, а я скажу — це був космічний вояж-вояж. Show must go on, кохані, не зупиняйтесь, всі троянди світу ваші!Оупен і Книготранжири — ви зрозумієте — мені так з вами пощастило. Мені ніколи не вистачить слів, щоби описати свою вдячність. Люблю вас!Дякую кожному і кожній хто був чи зустрічався зі мною на цьому шляху, ці чудові 5 років. Вони були прекрасними.Що далі? А я не знаю. Наступний місяць планую позайматися англійською, ЯДС і розібратися в усіх марвелах — я завинила одному чудовому Хлопчику, який весь цей час заряджав мене "мам, іди роби маркетинг!". А ще трішки згадати що то таке спорт — завинила я і спині, яка рада за маркетинг, але ну типу, пані, рухайтесь. І ще трішки — книжок почитати, он їх скільки вже видано!А далі побачимо. Далі точно буде — розкажу вам, як сама дізнаюсь😉

Обіцяла 4 січня увірватися на термінове включення. Будемо вважати, що трохи завідпочивалася, бо ось воно ) Ви питали і чекали, і всьо такі єсть: "Агент з ведмедиком" Едуарда Андрющенка поїхав в друк, вжеможна передзамовляти! 🎉Там 672 сторінки пригод письменника-агента Віктора Домонтовича, які мій чоловік відкопав в архівах та інших джерелах і про що я два роки поспіль задовбалася слухати на кухні: перехід лінії фронту, зникнення безвісти, "поховання живцем", зв'язок із загубленими агентами, Великий терор, Холодна війна, дружба, кохання і зрада. В книжці не тільки про Домонтовича, а й про інших діячів культури й науки - Юрія Шевельова, Івана Багряного, Омеляна Пріцака, Максима Рильського, ціла купа відомих імен. А ще про чекістів, які розробляли інтелігенцію. Про українську діаспору в Німеччині. Словом, про все, що крутилося й бурлило в ті часи довкола Домонтовича і поруч.У книзі немає спроб засудити або виправдати те, що робили її герої. І немає нудятини та сухого переказу архівних справ: читається, як пригодницький роман, але все - з життя. І найцікавіше, що все це багато років було суворо засекречено. Кілька поколінь дослідників понад 30 років безрезультатно і безнадійно питали в різних спецслужб про справу Домонтовича, тому коли в 2024 році мій чоловік зміг її отримати в архіві - це для нього було справжнім фурором. Книжка виходить у Vivat, але якщо хочете підтримати сімейний бюджет та отримати автограф Едуарда та закладинку каналу - передзамовляйте ось тут напряму у автора. Почне підписувати і відправляти, як тільки книжка приїде з друку. Ціна дуже божеська, як для такої величенької книжки: 483 грн за передзамовленням (потім буде 569). Має вийти приблизно за півтора місяця. А я поки пішла доскладати останні пазли та дослуховувати підручник з генетики "Колонію" ☺ Побачимося, як і обіцяла, вже в понеділок )

Ще щось я може дочитаю, а може і ні — то най будуть вже підсумки з найкращим прочитаним. Цьогоріч не ділю, отак суцільним списком, з тих, що Зі мною сталася Книга:▪️"Нерухомість", Анна Грувер▪️"Чобіток Зельмана", Олена Стяжкіна▪️"Людина на перехресті", Ігор Козловський▪️"Летиція Кур'ята та всі її вигадані коханці, яким вона збрехала про свого батька", Віра Курико▪️"Мене звати Дуся", Єлизавета Бурштин▪️"Сестри Річинські", Ірина Вільде▪️"Гора з плечей", Марія Фабрічева▪️"Вівці цілі", Євгенія Кузнєцова▪️"Твоє, моє і наше Різдво", автори і авторки Лабораторії▪️"Довга хода", Стівен Кінг▪️"Необхідні речі", Стівен Кінг▪️"Велике коло", Меггі Шипстед▪️"Якщо ви розкажете", Греґґ Олсен▪️"Пташиний короб", Джош Малерман▪️"Поховані в небі", Пітер Цукерман, Аманда Падоан▪️"Мідноголовий демон", Барбара Кінґсолвер▪️"Те, що видно звідси", Маріана Лекі▪️"За відсутності чоловіків", Філіпп Бессон▪️"Ви говорите про мого сина", Філіпп Бессон▪️"Шаґґі Бейн", Дуглас СтюартНа наступний рік нічого не планую, тільки побажаю собі начитатися😁 А у вас як читацький 2025 минув? Діліться улюбленим!

Люди страшніші за вигаданих монстрів, а найбільше зло робиться їхніми ж руками, або дочитала такого-Кінга-як-я-люблю.Маленьке містечко, нова крамничка всякого-вінтажного і такий приємний продавець — Ліленд Ґонт добре знає що і кому треба, ще й продає ті "необхідні речі" за дуже приємною ціною. А жителям Касл-Року (кінгомани повернуться в знайоме місце) звісно щось та й треба — те, чого не вистачало, що нагадує хороші часи, чого дуже хочеться — у Ґонта все є. Щоправда, заплатити треба двічі: раз грошима, а вдруге — невеличким розіграшем, всього лиш жарт, іншої людини. Дрібниця ж, а бажане стане власністю.А от до чого все це призведе — читайте у Короля.Я душна. Якщо сказати мені "Кінга не читаю, не люблю жахи", я кидаюсь з довгою лекцією про різножанровість автора (ну це факт). Та найголовніше — про соціальну складову його творів, яка завжди на першому місці. От і в "Необхідних речах" так.Зло не завжди очевидне, частіше за все воно приходить тихо і навіть з посмішкою. Воно може бути чемним, уважним і дуже терплячим — не змушуючи, а обережно переконуючи зробити якусь дрібничку, якій, звісно, є пояснення і виправдання. Зло бачить слабкі місця і вміло ними грається. Створює умови, які покажуть в людях найгірше, хоч воно і почнеться з наче-нічого-такого вчинку.Одноосібна маленька шкода може призвести до колективної масштабної катастрофи, а велике безумство складається з багатьох особистих рішень. І зло це добре знає. Зло продасть необхідне, а купить натомість відповідальність за вчинки, які призведуть до трагедії. Люди самі все зроблять своїми руками. Самі собі стануть монстрами. І багато з них того не усвідомлять.Люди самі, бо справжні жахи часто не про привидів-скрімери-щось ще. А Кінг це загорне в майстерну упаковку, що неможливо відірватися, перев'яже стрічкою, що часом дихати складніше, і додасть листівочку, як нагадування, що добре є. Просто іноді воно в людях, в нас може проявитися занадто пізно.

...то було востаннє, коли вона бачила її живою...— дякую, дуже дякую, я планувала хоч якусь перерву після "з'їденої" сотні сторінок зробити, але не судилось після такого речення.Дивуюсь, як "Необхідні речі" так довго лежали на полиці — тут Кінг саме такий і з усім тим, за що я його люблю. В одному з інтерв'ю Еммі Антонюк Ілларіон Павлюк розповідав, що надихався цією книжкою (якраз тека в "Я бачу, вас цікавить пітьма" мене цікавила найбільше). Але якщо у Павлюка ці угоди щось-в-обмін-на-послугу були лише однією з ліній, то тут же це основа сюжету. І до чортиків інтригуюча — чим же все це обернеться і закінчиться.От уявіть собі крамничку, де є щось таке, що вам дуже потрібно, щось, що пов'язано з чимось важливим у житті. І отримати це ніби нескладно — якась невелика сума і прохання від продавця, наче незначне — "розіграти" когось (ну принаймні поки що, далі — поки не знаю). Уявили? Погодились би? От, читайте Кінга.*тільки за умови, що щось вже у нього читали (я завжди раджу "Сяйво", "Мізері", "Долорес Клейборн" і "Зелену милю") — бо ця буде не найкращим варіантом для знайомства. Але якою ж хорошою, коли за Кінгом скучиш.

Сигарети, війна і маркетинг або рандомофакт, який почався з читання "Необхідних речей" Кінга, а продовжився в гуглі (тепер ще й вам розкажу😁):Фірмова упаковка Lucky Strike з самого початку була не біло-червоною (як зараз — не знаю), а темно-зеленою з червоним. Та в 1942 році її змінили на біло-червону, ніби через те, що мідь для зеленої фарби набагато потрібніша для військових потреб (хоча насправді American Tobacco використовували хром для зеленого барвника, а мідь — для позолоти, запаси ж обох були обмежені). Для комунікації такої зміни у компанії навіть слоган був — Lucky Strike green has gone to war (Зелень Lucky Strike пішла на війну).Пачка стала білою — маркетингові дослідження показали, що цей колір більше приваблює жінок-курців, ніж темно-зелений. Окрім цього, ця зміна зменшила витрати на друк.Розширення цільової аудиторії, оптимізація витрат чи маркетинг на війні — чи все в купі — вже не копалась. І та, не знаю, що вам робити з цією інформацією, але не поділитись не могла.І та, куріння шкодить здоров'ю, а такого плану маркетинг в не-військових цілях — етичності, як мінімум. Зараз виглядає дико🙈*пішла далі Кінга читати чи що.

Привіт від людини родом з 90х😁Не найкращим рішенням в досить турбулентний і аж надто насичений робочий період було взяти "Книгу Еміля" — відкладаю. Прекрасна абсолютно, але щось нині ні часу, ні сил для концентрації. Натомість беру Стайна.Роками я в рандомних розмовах згадувала його жахастики — колись страшенно популярні, що їх можна було купити чи не в кожному ларьку "преси" (мій варіант — брати у кого знайдеться). Пейпербеки, які розлітались після першого читання, і, ясно шо, кацапською. І ось я щоразу питалась — а українською колись будуть? У автора, на секунду, десь 11 серій (в них сумарно щось типу 186 книжок), 9 окремих романів, 8 збірок, 18 книжок під псевдонімом, новелізації, ще якийсь псевдонім, ще якісь серії — все, вибачте, я вже сама заплуталась і втомилась рахувати — автор ого-продуктивний (звіть Кокотюху!).Та фішка в тому, що жахастики ці підліткові — не знаю наскільки нині тінейджерам будуть цікаві історії, що писалися у 80-90х. Але ніхто не відміняв міленіалів, які фактично закрили гештальт, коли Абаба анонсували серію (до речі, найбільш популярну — Goosebumps, вони ж — Дрижаки)!Своїми рандомними згадками про юну Юрченко, яка зачитувалась Стайном, я видно встигла задовбати поділитись з усіма — мені здається, що я раніше за склад дізналась від нашої закупівельниці (і моєї особистої бест-сервіс-драґ-діллер, Лєра — ти богиня!) коли ж приїдуть Дрижаки.— А раптом там крінж? — питала у коліжанки щаслива-вже-з-книжками-я, мовляв, я для такого на років 20 точно старша, а те, що мені заходило підліткою — ну, зараз з цим складніше.— І шо? Пофіг! — відповіла коліжанка, така сама, як і я, років багато тому теж фанатка.Словом, пішла я лякатись, розбиратись крінж чи ні, і найголовніше — ловити флешбеки з дитинства. А потім "продаватиму" це діло Сашкові — нарешті і, найкраще, українською❤️

Лонгрід на шість кроків.Крок 1ще з періоду АТО, коли я вперше опинилася на прощанні із загиблим військовим і дивилась на двох його синів, що плакали біля могили я усвідомила, що у війни не буде строку придатності. це не на 2,5,10,15 років. це назавжди. бо діти, які втрачають найважливіше, рано чи пізно хотітимуть розплати. і вони на неї заслуговують.Крок 2але до повномасштабної війни я не уявляла масштабів іншої сторони медалі – там, за клятим порєбріком, ростуть монстри. малєнькіє ванькі, які поїдають пропаганду не лише із телевізора, а й зі шкільних уроків, де наче в кривому дзеркалі історія вивертається вигідним боком для властєй. покоління ростуть тупим і дуже гнучким для керуванння стадом. а додайте до цього ще папку, який вєрнулся у чорному пакєтікє або ще гірше – калєкой, що гупає кулаком по столу, заправляється водочькой і кричить про укронацистів, час від часу лупить жінку і дітей. ще один дуже вигідний в майже безкоштовний засіб для пропаганди. їх з молоком матері вчать ненавидіти нас. і кожен малий рускій ванька на підсвідомому рівні вже готовий йти на українську землю, красти унітази і запитувати, як батя вчив «а кто вам разрєшил красіва жить».Крок 3а потім я у роздумах пішла ще далі… окуповані території, де вже наших дітей годують пропагандою і замість Іванів, взрощують ваньок. де за танком їде делегація російських вчителів і фури російських підручників. де кожне слово – це частина системи. Дуже розумно вибудованої машини, яка і чекає як дістатися глибше і захопити більше. Захопити все.Крок 4і я жахалася цих думок. аж доки не сіла читати «Школу для варварів». Такого простого і водночас точного опису машини зла я не бачила в жодній іншій книжці. Я дозволяю додати поетики і називаю цю книжку архітектурою зла. Уявіть, вам сім років і ви щодня від 100 до 150 разів змушені вигукувать «Хайль,Гітлер».Вам щодня доводять, що ваша сімʼя – не найважливіше і ви будете справді хорошими громадянами, якщо будете говорити про проступки чи таємниці своїх рідних. А ваш друг із сусіднього будинку єврей і говорити з ним – це сором.Або єврей ваш тато і через це вас не беруть у змагання, ігри, не запрошують на дні народження (як же ви починаєте ненавидіти свого тата). Або ще гірше – ви і є єврей. І ви ненавидите всіх батьків, бо через них у нас немає ні школи, ні друзів, ні можливості навіть вільно гуляти вулицями.Крок за кроком. Слово за словом. І з люблячого сина чи доньки ви перетворюєтеся на малесенький гвинтик величезної машини нацизму. І от мені здається, що страшніше за армію злих і осліплених ідеологію дітей немає нічого.Це значно страшніше, ніж ядерна зброя. Крок 5Але є і хороша новина: зло не витримує і режими падають. І падають гірко, залишаючись в руїнах ідеологічних шкіл, задихаючись на згарищах пропагандистських буклетів, давлячись червоними нарукавними повʼязками, що для всього цивілізованого світу зараз виглядають як найбільший сором. Найгірше клеймо на цілій нації. Крок 6І бажання моє просте і, вибачте, не зовсім гуманне, щоб як папка після водочькі і бив ваньку, то так, щоб потім у ваньки не лишалося мізків нести свої юні ніжки на українську землю. І зло впаде, але це не означає, що стане легше. У нас буде надзвичайно багато роботи, яку ми не маємо право не зробити. Бо одна здавалося б цивілізована країна сотню років тому вже трошки забила болт на освіту і дітей, і маленький вусатий недохудожник ні хвилини не зволікав.А книжку щиро раджу. Після неї як після холодного душу: дуже дискомфортно і сумно, але і мотивуюче.Якщо свою дитину не навчу любити Україну я – її навчить любити рускую культуру мацак пропагандистської машини зла.

Мені б дуже хотілося, щоб "Ви говорите про мого сина" прочитали всі, і може світ став би трішки кращим місцем. Хоч мова піде про дітей, але насправді — зовсім не про дітей.*далі буде те, що можна було б назвати чутливим контентом, закрити очі на який може бути небезпечним*Батьки чотирнадцятирічного хлопця збираються на марш, де сотні незнайомців пройдуться у пам'ять про їхнього сина. Здавалося, цій втраті можна було запобігти — те, що не відпускає сім'ю у горі, що прокручується в пошуках відповідей, які вже нічого не змінять. Чи вчасно помітили страждання дитини? Чи ті поради давали, чи допомагали вони впоратися з кривдниками, чи правильно вчиняли? Чи могли зробити щось ще?Чи достатньо зробила школа, на очах якої відбувалося насилля? Чи могли втрутитися інші? Чи можна було зупинити цькування, які вели дитину до краю? І як.Здавалося (нам часто лише здається), трагедії можна було б запобігти. Та Бессон розкладає шлях своїх героїв так, що, читаючи, сам думаєш — а що ще можна було б зробити? Що ми всі маємо робити, аби вчасно (хотілося б — викорінювати) зупиняти ті "жарти", що поступово переростають в насилля? Вчасно помічати і вчасно допомагати (як)? І не менш важливе — не закривати очі, коли на них же відбувається насилля?Проблеми шкільної системи. Нетерпимість до інакшості, справжньої чи вигаданої. Байдужість довколишніх. Безсилля і наслідки для інших.Та мова не про дітей, не лише про них. Жарти, яким немає межі, які стають хронічними, які розростаються до булінгу — часом і дорослі не помічають, як те, що здавалося невинним, перетворюється на агресію. Небажання втручатися, коли подібне поряд. І безкарність тих, хто творить зло, навіть якщо на перший погляд здається, що то "просто жарт". Це все і про дорослих.Чи можна було б запобігти? І як? Ти читаєш і постійно ставиш собі це питання, бо знайшовши відповідь, можливо, зможеш зробити світ трішки кращим місцем. Та хоч мова не лише про дітей.Але спочатку — про них. Читайте. Це буде складне читання, але без складних питань — вирішити направду складну ситуацію складніше. Чи, краще, не допустити. Прошу🙏

Днями говорили з колегою про те, чим відчувається нам Укрзалізниця з початку повномасштабного вторгнення. Я говорила їй про відчуття Дому, навіть якщо кордон ще не перетнув, ти в потязі Укрзалізниці, а отже — вдома. Вона ж говорила про інше — про можливість відключитися і видихнути, це нині, здається, тільки в потязі і можливо.Я постійно спостерігаю за змінами УЗ, вихоплюючи те, що не просто про бренд чи про величезну структуру, а й про нас всіх, разом. Вихоплюючи дрібниці, які насправді не є дрібницями. Вихоплюючи історії і людей, які стають символами. А я ж тут просто цікавий спостерігач.Завтра питатиму все у Марічки Паплаускайте, яка бачила і фіксувала набагато більше, ніж нам (читачам чи пасажирам) видно, і Олександра Шевченка, який знає про УЗ більше за мене з Марічкою — він один із залізних, людей, завдяки яким нам (читачам і пасажирам) потяг прибуває за розкладом.Приходьте завтра на Фундамент! Обіцяю, буде душевно і щиро (особливо враховуючи те, що заготовлені питання я своїм чудовим спікерам не надсилала)😉