Радіо Юрченко

Внаслідок російської атаки 28 серпня було знищено склад у Святопетрівському, звідки щодня тисячі книжок вирушали до читачів у різні регіони України.Висловлюємо підтримку книгарням Readeat та Book.ua, видавництвам Vivat, ARTBOOKS, «А-БА-БА-ГА-ЛА-МА-ГА», «Уроборос», Osnovy Publishing, «Стилет і стилос», VERBA PUBLISHING, IPIO, «Хто це?», «Видавництво», «Крапки», «Лабораторія», «Муркіт», punkt publishing та ще десяткам українських видавництв і книгарень, чиї втрати та збитки наразі уточнюються.Сьогодні як ніколи українська книжка потребує нашої підтримки:• купуйте нові книжки у фізичних книгарнях — для себе, своїх рідних і близьких;• долучайтеся до благодійних ініціатив і купуйте книжки, кошти від яких спрямовують на допомогу війську: «Книга на фронт», «Книжкові сили України», «Лелека» та інші;• передзамовляйте новинки на сайтах видавництв;• купуйте подарункові сертифікати книгарень і видавництв;• обирайте аудіо- та електронні формати книжок;• розповідайте про українські книжки та поширюйте інформацію про російські злочини у своїх соцмережах.Тримаймося. Підтримуймо одне одного і донатьмо на Сили оборони України.Фото: Facebook-сторінка Readeat

​До Дня поета пам'яті Максима «Далі» КривцоваЗапрошуємо вас «побути поруч» з Максимом, почути його голос і послухати його вірші. Але перед цим поділимося однією історією.Після загибелі Максима, завдяки його друзям і родині, нам вдалося зʼясувати, що Далі записав деякі свої вірші на студії звукозапису і дістати контакти звукорежисера Івана Шапкіна.Іван передав нам ці записи й розповів про роботу з Максимом:Мене Максиму порадили у фейсбуці спільні знайомі. У нього було дуже мало часу і потрібно було записати кілька віршів задля промоції книжки, яка мала невдовзі вийти. Запис відбувся на одній з моїх студій — Студії звукозапису Crosscountry. Я особисто записував читання Максима 12 вересня 2023 року. Це був звукозапис і редагування (монтаж дублів, редагування пауз і мовних артефактів, невеличка обробка) За рішенням родини та видавництва, і завдяки люб’язно наданим нам файлам Івана Шапкіна, ми виклали ці записи у відкритий доступ, аби кожен охочий міг долучитися до творчості Максима Кривцова й «побути поруч», почути його голос і послухати його вірші.До збірки увійшли такі нередаговані вірші:• «Ток-шоу. Війна на каналі забуття»• «Пролети. Пролети безпілотником»• «З неба падає щебінь дощу»• «Сірий, самотній, теплий Месіє»• «Звільнене місто пахне бурʼяном»• «Перевантажуємо тіло “В”»• «Так говорив Господь київських вулиць»• «Нікіта»Тож запрошуємо послухати аудіозбірку «Побудьте поруч» в застосунку «Наш Формат».Варто пам’ятати тих, кого ти знав живими. Осмислювати, відтворювати їхній досвід у своєму, писати про них вірші, робити про них проєкти писав Максим Кривцов...

Мені дуже сумно читати заголовки на кшталт "воюють з підручниками і казками"— коли я бачу свідоме знищення просторів — складів, видавництв і друкарень — що причетні до розвитку освіти і культури. До того, що для росіян наче та кістка в горлі — ні, не може у вас бути вашого — що вони мастєрскі (на жаль) вміють нищити вже сотні років. Вони свідомі того, що люди, які мають власну мову, пам'ять, історію і культуру — люди, власне, свідомі. А такі люди незручні диктаторським режимам, ними важко управляти, їм не впарити спаплюжену версію рідного у вигляді віночків-шароварів-журби і не насадити вєлікую рускую, що оспівує малєнького чєловєка, який ні на що не впливає і не може, куди зручніше для системи. Вони це добре знають. Тому і нищать, сотнями років.Лише за липень росіяни знищили мільйони книжок.250 тисяч примірників книжок видавництва Книголав, 800 тисяч — Букшеф, 250 тисяч підручників друкарні Конві і тут же — 350 тисяч примірників незавершених тиражів, серед яких книжки того ж Книголаву, Атени, Лабораторії, Артбукс, Ранка та багатьох інших.Сьогодні росіяни вдарили по складу Ранка і Книголенда. До цієї ж корпорації входять й інші видавництва, зокрема Ще одну сторінку, Фабула, Жорж, Readberry та інші. За словами голови наглядової ради корпорації Віктора Круглова — нині відомо про знищення 600 тисяч підручників, 28 тисяч назв книжок та 8 мільйонів примірників.Це не про "воювати з підручниками і казками", це про свідоме винищення того, що вчить наших дітей, зберігає пам'ять, фіксує історію і робить мову не маргінесом, як було, коли книжку українською ще треба було пошукати між тисячами томів російської азбукі-класікі. Це свідоме винищення того, що робить нас нами.Мені страшно думати, що буде з галуззю далі. Культура не є першою в черзі на фінансову підтримку, що абсолютно зрозуміло. Та видавничий бізнес — річ доволі не "бізнесова". Грубо і коротко кажучи: ви вкладаєте дуже багато грошей в процес, який відбувається не місяць і не два (часом це можуть бути роки: права, переклад, редагування, друк тощо тощо тощо), чекаєте тираж (а вони, в середньому, хоч і стали трішки більшими, але це ще не ті показники, щоб видавці, письменники і інші працівники, які дотичні до галузі, почувались хоча б трішки комфортно), він йде в продаж (якщо його не спалила рсн). Далі ж відбувається не мен довгий процес повернення вкладеного — тоді, коли ви вкладаєте в наступні книжки.І от дивлячись на список знищеного лише за липень — а чи буде що вкладати в наступні?Не кажучи вже про те, що обладнання друкарень — річ складна, дорога і часом не надто транспортабельна, аби до неї не дотягнулась російська ракета...Сходіть в книгарню, зайдіть на сайти книжкових інтернет-магазинів чи видавництв, купіть книжку. І розкажіть про це всюди, де лише можна — щоб і інші сходили в книгарню, зайшли на сайти і повторили ваш шлях. Паперову чи електронну — все це буде підтримкою книгарням, видавцям, письменникам, друкарням і всім дотичним до галузі, яка працює задля освіти і культури. Тих речей, яких так боїться росія.Вони не воюють з підручниками і казками. Вони воюють з тим, ким ми є і ким будуть наші діти. Історія циклічна, але шанс не дати їй повторитися — в наших руках.І книжках. Підтримайте їх. Будь ласка.

Я багато думала про те, що б такого тут написати (наприклад, які цитати з "Касти" взяти). Про потреби війська, без якого ми не могли б і не зможемо нічого? А може, про нас всіх, людей, які вже стільки років показують власним прикладом, що бути разом — зі своїми і для своїх — надзвичайна сила? Чи про відчуття причетності, яке, мені здається, закладене десь в днк українців?Словом, цих моїх слів тут може бути багато. Але причетність — це і дія. Вона може бути різною, маленькою і великою, але на спільну справу. І кожна така дія важлива.Разом з фондом Повернись живим ми у Фронтері відкриваємо великий збір — мільйон на засоби зв'язку для бригади "Любарт". Відкриваємо допоміжні банки і готуємо багато подарунків і цікавинок для донатерів разом з нашими друзями і партнерами — про них ще розповідатимемо. А нині просимо вас долучитися, прошу — допомогти мені зібрати мою ціль.Я ще думала, а може написати про мрії? Особливо нашу спільну, одну на всіх. Але вона неможлива без реалізації багатьох інших, менших, як-от моя. Моя мрія зараз — зібрати мільйон для війська. Допоможете?📌Лишаю свою допоміжну банку: https://send.monobank.ua/jar/2rxsY22LYj і безкінечно дякую вам за підтримку. Завжди❤️‍🩹

Історія залитої бетоном Стіни Пам’яті — багаторічної роботи неймовірних митців АРВМ — болить мені з моменту, як я вперше (і востаннє) побачила Володимира і почала відкривати для себе їхню з Адою історію. Митці, які так уважно ставились до теми втрати і працювали з осмисленням смерті, поваги до прощання і поховання — були свідками смерті витвору, яким жили багато років. Совєти цю втрату (і страту) організували — заливши тоннами бетону те, що так важко митці створювали, працюючи практично без вихідних, зранку і до ночі. Те, що мало би бути підтримкою у втраті — перетворилось у саркофаг. Я часто бачила Стіну. Мій шлях до дідуся з дитинства був дорогою й через неї. Та з часом мені довелось бачити її частіше.З того моменту зустрічі з Володимиром до здачі цього матеріалу в друк в моїй сім'ї сталося шість смертей, чотири — минулого року, дві були дуже довгими і страшними. Одну я й досі не можу прийняти. Між здачею в друк і виходом журналу сталася сьома...Мені завжди складно про це говорити, але я вірю, що це необхідно. Що нам треба вчитись говорити і чути. Щоб десь стати опорою, а десь — проживати, якимись способами, про які я не знаю. Від того не болітиме менше, але в певні миті — можливо, триматиме. Так і склався цей текст.Історія Стіни Пам'яті велика, як і сам задум митців (зокрема, ми скоротили мій текст на 25 тисяч знаків до журнальних 8), велична, як і погляди Рибачук і Мельніченка, і болюча, як і сама тема. І мені дуже хочеться, щоб про неї дізналось якомога більше людей. Як колись дізналась я. І вона мене більше не відпустила. Прошу, дізнайтесь і ви — в новому Reporters, у "Великій красі".Дякую Марічці Паплаускайте за віру в мене. Дякую Вірі Курико — зараз з сиротами шкірою — моїй редакторці в цій роботі. Дякую Анастасії Струк, яка ідеально візуалізувала цей текст. Дякую всій команді The Ukrainians і окремо музею-майстерні АРВМ.Дякую Насті Кулик і Юлі Прядко — першим читачкам і моїм вічним мотиваторкам. Дякую Марті Госовській, яка, почувши що матеріалу у мене більше, взрощує мені крила — хтозна, хтозна що буде.Цей текст — найважливіше нині для мене, бо окрім історії АРВМ тут чимало сокровенного. Про Неї, ту, яка б зараз пишалась так, як ніхто і ніколи не буде. Для Неї, шляхом до якої тепер завжди для мене буде похована Стіна.Я так тебе люблю, Ба. Мені так тебе не вистачає, Ба. Я страшенно скучила, Ба. Твоє оленятко.

Одним із завдань Кирилові від КГБ (тоді ще МГБ) у 1948 році було доповідати про реакцію націоналістів на процес Віктора Кравченка.1. Хто такий Кирило? А це ще одне "кодове" ім'я Петрова, хоча основним у справі лишається "Іванов"2. А Віктор Кравченко? Тут цікавоВіктор Кравченко — українець, працівник закупівельної комісії срср у США, який відмовився повертатися додому у 44-му і лишився на Заході. А у 46-му вийшла його книга "Я обрав свободу" (до речі, виходила у Смолоскипа), в якій він критикував сталінський режим, розповідав про масовий терор та Голодомор. Книжка стала бестселером у США і Європі, а совєти тим часом влаштували цілу кампанію проти неї і автора на Заході. Кравченко подав до суду на французьку комуністичну газету, яка звинувачувала його у брехні. От саме цей процес і згадується в "тз" Іванову, він же Кирило, він же Петров.А от українські націоналісти ставилися до Кравченка прохолодно — попри критику сталінізму, він ще був проти незалежності України.Суд, до речі, він виграв. Так і книга, і гучний процес стали потужними ударами по репутації совка в світі. Отак.

Ви не повірите: я прочитала фентезійну історію і не лише все зрозуміла (ю ноу, у мене з цим проблеми), а ще й лишилась в захваті🥹"Озерний вітер" Юрка Покальчука — це дуже красива повість з химерним світом дохристиянської української міфології. Тут і русалки, і куці з куциками (про цих я вперше дізналась), і лісовики, і перелесник — і ще так багато всіх. А найголовніше — Озерний княжич Волин, якого ще підлітком (і тоді ще звичайним хлопцем) фактично викрала Царівна О. Він живе в одному віці, не пам'ятаючи зовсім свого людського життя — серед всіх тих потойбічних істот. Доки не зустрічає на березі озера звичайну дівчину...Читала я її радше "по роботі" і неабияк цьому втішена, бо оця вся не-розумію-нереальне я могла цю історію пропустити. А так як театр Гармидер вирушає в тур з гастролями-прем'єрою "Озерного вітру" — вистави за твором Покальчука, а проєкт цей твориться у співпраці театру, Фронтери, Алгоритму дії і Дому Пако — то я точно нічого не пропущу.Не пропустіть і ви. Ось ми вже і продаж квитків по більшості міст сьогодні відкрили. Ловіть озерний вітер тут💨

— Вони? Приходити почали постійно. Не ховалися, а поводились так, ніби вони тут великі хазяїни. Мали би ту свою роботу приховувати, натомість ставили «волги» неподалік дому.Слухали нашу квартиру. Стіни були нашпиговані. Сиділи вони в сусідній квартирі й у верхній. Я не знаю, чи зверху нині хтось живе зі старих сусідів, чи там уже хтось інший. Та мені ніколи й не було цікаво дивитися, як вони там ті дроти провели. Хай хоч зараз слухають. Так утомилася я на це все звертати увагу. Кажу оце — і відчуваю, як стомлююся.Вони щодня знали, про що ми говоримо. Нам ніяк було побути удвох. Розумієте, немає самотності, навіть якісь інтимні речі за тобою занотовують. Чули, як він звертався до мене на ім’я. Як я просила його щось допомогти. Тоді це було неприємно, а сьогодні вже майже не пам’ятаю.У спальні над ліжком була дірочка, зовсім непримітна. Ось вам і життя. Мені чомусь смішно, коли я це згадую.«Просто я їх ніколи не боялася. Так і запишіть». Уривок із документальної книжки «Вулиця причетних» Віри Курико

Мене б не дивувала ця книжка, якби вона не була видана у 1928 році — охохо, пан автор був дуже сміливим для свого часу😏 Але шлях, який пройшов "Коханець леді Чаттерлей" до своєї повної версії, відверто вражає. Начиталась, то розкажу і вам.Вперше книжка англійського (це важливо) письменника була видана приватно (я так розумію, можна це назвати самвидавом) у 1928 в Італії, а за рік — у Франції. Книжка виходила й у Великій Британії, й у США в 30х, але у значно скороченому і цензурованому вигляді.Нецензурована версія "Коханця" вийшла у Британії (тобто на батьківщині автора) аж у 1960 році — після цілого судового процесу проти Penguin Books за Законом про непристойні публікації (одним із головних зауважень було занадто часте вживання у тексті слова "fuck" і похідних від нього). Опустимо процес, в кінці кінців було оголошено вирок — невинні. Буквально за тиждень після нього Penguin нарешті видали повну книжку і, якщо вірити Вікі, в перший день продажу увесь перший наклад (200 тисяч примірників, ого-ого) був розкуплений.А в другому виданні 1961 року в "Коханці" з'явилась присвята від видавця 12 присяжним — "трьом жінкам і дев'ятьом чоловікам, які винесли вердикт "невинні" і тим самим вперше зробили останній роман Лоуренса доступним для публіки у Великій Британії".Але книжка була заборонена в Австралії (тут ще й разом з книжкою про судовий процес — так, і така є, я би почитала), Канаді, Японії, Індії й США. Цікаво що заборона в першій була переглянута після таємно ввезеного британського примірника і надрукованого величезного накладу — резонансно, тож вплинуло на книжкову цензуру. У Канаді ж відбувся окремий судовий процес, як і в Японії — тут суд визнав винних і оштрафував перекладача і видавця. В Індії ж до відповідальності за статтею кримінального кодексу притягнули бомбейського книгаря, який продавав нецензурований примірник. А в США взагалі відбувалася окрема історія: окрім судових процесів навколо книги, розбирались ще й з забороною на показ її екранізації. Словом, ого.Сподіваюсь, я вам не набрехала своїми переказами усього, що перечитала про ці процеси😅 А як набрехала — розкажіть, будемо разом з цим розслідуванням! Але, енівей, справа гучна і точно важлива в світовій книжковій галузі.А наше ж видання від ВСЛ розкішне, з абсолютно прекрасним перекладом Соломії Павличко і так, усіма тими сценами і формулюваннями, що у 2026 році дуже дивують своєю наявністю у творі 1928 року. З того ж я і починала!Все, Іра хвате, всіх обіймаю, ночі з цікавими книгами чи сном (як забажаєте) бажаю, радіо вимикаю😘

Будь-яку розмову я зведу до книжок. Що на навчанні в бізнес-школах я не раз закривала якісь питання фразою "а от у нас якраз є книжка про це", в розмовах з друзями "о, схоже якраз було в такій-то книжці", часом і з сином... І ось, вчора.Майже третя ночі, подивились з чоловіком четверту серію четвертого сезону "Дивних див", і ця не навчена досвідом людина вирішила мене спитати про деякі дії КГБ (наче ж не спойлерю). Пффф.Спочатку був міні-екскурс в структуру, невеличка історична довідка, потім хтозна чого я згадала про "Чорнобильське досьє КГБ", справу Стуса і шістдесятників, "Таємниці письменницьких шухляд" між іншим, далі переключилась на одну з найкрутіших книг — "Архіви КГБ" Едуарда Андрющенка! О, точно, Андрющенко! Нова ж книжка! "Агент з ведмедиком", Домонтович! Переказала всі пости, які читала у автора, про створення цієї книжки, своє передзамовлення і очікування!Словом, людина пішла спати в пів четвертої ранку, з купою цікавої інформації. Щоправда, я не знаю, чи дала таки відповідь на питання, з якого все почалось — але то вже нюанси.А ви вже передзамовили? Бо як ні, то будьте обережніші в спілкуванні зі мною😅