Чоловічий суб’єкт і табуБажання чоловіка це бажання кастроване, неповне. Воно потребує, у полі його фібр, мати чуття об’єкта а. Об’єкта недосяжного такого, який за жодних обставин не опиниться в руках і не завдасть господарю символічної, рваної рани.Сексуація чоловічого суб’єкта гніздиться в етичному просторі Іншого. Етика Іншого це етика на межі, етика загравання з табу, місце, де батьківський хват послаблюється. Фройдівський випадок Маленького Ганса ілюструє нестачу символічного Батька де психічне життя der Knabe у відповідь на відкритість інцестуозного утворює фобію. Фобію, яка є загороджувальним бар’єром від тієї слабкості, того батьківського кивка «дозволу».Інтенсифіковане бажання що не терпить меж, це бажання, яке зтрирає кордони між символічним, уявним і реальним. Бажання, що сточує суб’єкта, наче зуб, який оголює нерв.У випадку Маленького Ганса щось, що було заборонене, консервативне, стало на кілька миттєвостей відкритим. При вужчій дірі в Іншому суб’єкт може обзавестися «меншим» симптомом. Так чи інакше, ці кілька миттєвостей, «сон Харона», стикають чоловічого суб’єкта з нестерпним.Спокутуючи це нестерпне, суб’єкт мандрує натягнутим полотном з важким предметом на ньому, попутно створюючи симптоми, які стишують бажання, заколисують ту мить безсвідомого, що одного разу проявила себе в Реальному. А згодом незліченну кількість разів у Символічному.
Помітив, що коли симптом замовкає і суб’єкт перестає спекулювати на доданій насолоді, той простір у мові, який займав запис симптому, звільняється для чогось, що може бути сказане про бажання.Давайте людською мовою перекладу.Коли завідувач кафедри історії філософії Олександр Васильович перестає фліртувати зі студентками, може виявитися діра в його звичному способі існування. Тобто сенс, який О.В. знаходить у роботі в університеті, може зникнути. Тоді постає питання: чого насправді хоче О.В.?Коли О.В. стикається з порожнім місцем, яке утворилося, йому потрібно щось на нього "прикласти". Може з’ясуватися, що пан викладач не викладач зовсім, і ніколи не хотів ним бути.Симптом підтримує опору суб’єкта на витіснене. Чому щось витісняється це феноменологічний вибір запису суб’єкта. Якщо перекласти на побутовий приклад: чому О.В. витіснив спогад про те, як його батько фліртував з дітьми, які приходили колядувати? Витіснення відбувається там, де є ухилення від символічного порядку. І те, як витіснене згодом розгортається в симптомі, демонструє структуру суб’єкта.Кожен суб’єкт феноменологічно використовує діри в "Іменах Батька" для досягнення додаткової насолоди. Закон завжди має діру питання лише в тому, яку позицію суб’єкт займає щодо цієї діри. О.В. може фліртувати зі студенткою, користуючись позицією "господаря", а може, навпаки, тримати дистанцію.Суб’єкт перезаписує себе в процесі аналізу, даючи енерції бажання можливість трансформуватися в оновлений симптом як новий спосіб обходження з несимволізованим залишком. Гнучкість аналітика є важливою складовою цього процесу,саме на початку аналізу він має змогу репрезентувати символічне обмеження в аналітичному просторі.
Контраверсійна феноменологія стосунківВідколи психотерапевтичну теорію захопив концепт об’єктних зв’язків,основним акцентом на взаємодії суб’єкта А і суб’єкта Б є обслуговування першим тривоги другого. Це має дуже ясний культурний контур,смол токи на роботі,зустрічі на пиво,кооперативний геймінг. Все це впирається в те що людина побачила блакитну кульку в небі по дорозі на роботу і не може не поділитися цим з іншими.Бо є щось що в блактиній кульці її тривожить,щось що її переповнює і інший потрібен для того аби цю тривогу взяти на себе. Коли я був офісним черв’яком і працював психологом у грантоїдській структурі,я був свідком того як у тісному просторі люди дуріють від рвотних мас одне одного. Я допускаю що Вам знайомі ці всі історії про блакитні кульки і їх повторення в різних словах. Як тільки хороший об’єкт перестає бути містилищем історій про blue balloon,відмовляє по якійсь причині в обслуговуванні тривоги,він перестає існувати для іншої людини. Або знецінюється,або зникає годі. Не представляє цікавості без своїх контейнуючих функцій. Мене дивує фраза “людина соціальне створіння” Людина створіння поліморфне,але аж ніяк не соціальне. Більше того,стосунки як зв’язок чогось одного що є відмінним від другого,це те що людині не властиво,протипоказано якоюсь мірою. Як що на побутовому прикладі:То як тільки для чоловіка партнерка перестає бути повією в ліжку,їх взаємодія на цьому і закінчується. Під поліморфністю я маю на увазі домінацію образу,певного очікування. Як що по простому то хто готовий слухати про блу балон той і хороший. Чи можна називати такий поліморфізм стосунками? Стосунки це щось,що виникає всупереч. Всупереч очікуванням і всупереч самому символічному регістру,в місці де дві сторони нічого не знають одне про одного. Тривога яка виникає від іншності іншого,сорі за тафтологію не заперечується,не намагається задрочитись очікуванням і потім розчаруванням від нездійсненності погляду.Звичайно не можна повністю виключати вимір погляду з психічної оптики,погляд суб’єкту потрібен,потрібен щоб бути умовно невротичним. Проте стосунки як раз то і містять сліпі плями цього погляду,дають передишку від усіх очікувань та розчарувань.
Пан Скамер і всі всі всіРозмірковуючи над виміром обману в мовленні,я задаю собі питання що обманом вважати і як етиці класифікувати скамерський мув.Давайте спробуємо бути відверті, суб’єкт скам дуже любить,скам шукає, до скаму тягнеться. Скільки разів купуючи новий айфон 16 ПРО+ Ви подивилися огляд на ютубі де сказано що ЦЕ ТОЧНО ТОП і різниця між 15 і 16 просто колосальна. В мене айфону немає,але я подивився разів 10 напевно. Або ось вам інша побутова замальовка: Скуф який косить під зумера клеїть альтушку і каже “Малишка,я психоаналітик,зараз тобі таке про Лакана розповім,всьо буде красіво,тільки в мене лего на поличках вдома,срач і я не можу попрані речі нормально розвісити” Словом,те що суб’єктом заявлено рідко співпадає з дійсністю. Під дійсністю я зараз маю на увазі певний набір ефектів з якими заявлене має зустрітися. Буття,яке тим що про нього говориться не є викривленим. Там поправити,чуть чуть підстригти,акне замаскувати ну і готово,хороше таке буття,об’єкт бажання до рота суб’єкту я би сказав. Хорошим питанням буде,чого прагне суб’єкт насправді? Юрко Прохасько тут дає вичерпну відповідь,оболонка(що по суті і є словом або називайте це Его/Я як вам забажається) манить обіцянкою про цілістність,цілістність як щось таке де Вам нічого не бракує. От все є,ну просто як на картинці з фейсбуку де соняшники і капсом написано ЩАСТЯ. Боюсь про це писати,але допускаю що суб’єкт знає що його скамлять,знає але мовчить. Мовчить прямо як в кабінеті аналітика,от що-що а сказати скамеру про те що він єйний,ну це вже за межею добра і зла. Але і сам психоаналітик,також підпадає під скамерські чари,так і сказав би аналізанту про його едип, зараз як напишу коментар на сторінці НПА в ФБ,оце вони всю правду про себе взнають. Що я хочу вам сказатиСкам справа благородна,старійша професія на землі, чув такий анекдот що повія це медіатор для чоловіків які хочуть одне одного,а сказати стидаються. Хочется допустити що скамерство це область передачі бажання двох агентів висловлювання,місце врегулювання спорів,холіварів на тему чий помідор з рукавички.Як це пов’язано запитаєте?Кому помідор не дістався,йде купляти його по шаленій знижці і отримує натомість надію на купівлю задарма.Ну але отримує досвід,дякую що грошима хоч.
Не зовсім я розділяю ажитацію навколо ШІ і психотерапії, я думаю що ШІ це як електрокар,прікольна іграшка і не більше того. Дуже дивуюсь як деякі групи людей педалюють цю тему з тим що ШІ може замінити психоаналітика чи психотерапевта,ну виглядає смішно чесно кажучи. Нагадує папуасів які розпалили вогнище щоб факелами відлякувати Йотуна, та камон братва ШІ це як апарат з солодощами, б’єте кулаком по ньому і випадає скітлз як в американських фільмах. Нікого він не замінить,ті рішення які видає жпт дуже скучні від слова зовсім,так чисто як що я сам скучний то краще хай ШІ добрий ранок напише,поки я в гта сан андреас трюки на бмх кручу. Чатжпт не має самого цінного що є в індивіда,він не має бажання,не може хотіти чогось що йому не вистачає. Так не цікаво коли немає пролетарської озлобленості.Як ті люди які трясуться через ШІ уявляють собі перенесення? ШІ не дасть крінжову інтерпретацію,не буде злитися на аналізанта, не зможе не знати в процесі аналізу. Звичайно,як що перенесення читати як маму і тата в кабінеті то напевно ШІ зможе погратися в чиїсь дедді ішшус. Але психоаналіз це не про маму і тата.Розгортання перенесення це про бажання суб’єкта в системі координат вирію бажань інших інстанцій,будь то інші розмовляючі істоти чи інституції. Так ШІ вчиться на бажанні інших людей щось йому сказати,проте бажання це бездонна прірва, навчити якої неможливо. Можна тільки мати цю прірву в собі чи не мати. Йотун її мати не може, бо йотун насправді не розмовляє,він відтворює. Взагалі іноді читаю якісь дискусії,це нагадує мені дітей які думають що їхні ейрподси оживуть і почнуть лекції дугіна включати мимоволі їхнього господаря. ШІ абсолютно занудна херовина,цікавий не ШІ,цікаво чому в суб’єкта є потреба оживляти об’єкт свого бажання. Чому ми так любимо розмовляти з тим що не здатно на відповідь?
Криптиди як віталізм знаку. Що відбувається там де суб’єкт стикається з безсвідомим? Ми бачимо що пошле прочтіння Фройда не пройшло перевірку часом,ми більше нічого не знаємо про сексуальність. Задайте собі питання що таке сексуальність і ви стикнетесь з цим. Особисто для мене мова більше не йде про витіснений конфлікт перестимульованості чогось там в 5 років. Концепція лібідо також як на мене остаточно заплутала сама себе, лібідінальний це який? Коли суб’єкт стикається з безсвідомим, він мусить це саме безсвідоме покласти на ткацький стіл,тобто виробити,сказати щось про те чого немає. Немає для кого? Для того погляду ефектом якого є суб’єкт.Коли ви прокидаєтесь зранку і обираєте яке худі одягнути. Для кого ви цей вибір робите? Суб’єкт ходить під поглядом,для якого виробництво своє представляє,будучи в картину вписаним навіть за її відсутності перед оком. Як що грубо то виходить наступний топологічний зв’язок. Суб’єкт виробляючи безсвідоме не знає що саме виробляє не знаючи для кого,маючи лишень уявлення про те в яку картину буде це виробництво вписано. Під картиною я маю на увазі метафору якогось дійства яке іменується дискурсом. Ось власне уявлення про картину,яка сама є уявленням і є Едипом. Як я вже писав, Едип це міф про міф. Давайте на самому пошлому прикладі:Я маю уявлення що мій тато хоче щоб я став стрімером бо мій тато має уявлення що стрімери багато заробляють. Сподіваюсь вловили. Що відбувається коли погляд є відстутнім? Уявіть собі область без присутності чогось в погляді чого ви знаходитесь. Правильно,ви маєте цю присутність терміново знайти,виробити щось таке що покаже вам що ви є. Синтезуючи через знак свою присутність з’являється міф про картину частиною якої є суб’єкт. Хочу зробити акцент на тому що це місце в якому знак ще не зустрічає структуруючого елементу. Тобто не вписує себе у певну систему координат стаючи символом. Бути стрімером = означає грати в ігри = означає мати скіл = означає знати де купити дешевше ніж в стімі. А криптид це щось таке що утворюється не шляхом розподіляючої функції системи координат де одне витікає з іншого, натомість з’являється внаслідок мішанини знаків,за прикладом ходити не треба ось вікіпедія: Чупака́бра (від ісп. chupar — «смоктати» і cabra — «коза», тобто «козячий вампір» або «той, що сосе козячу кров») Парадоксально але як раз те що суб’єкт іменує фантастичним є місцем того де Едип не має свого впливу на знак. Давайте на прикладі побутової замальовки:Спробуйте сказати вашій бабці/батькам,що ви зустріли в парку біля дому чашковаганзу. Чашковаганза це таке створіння яке має форму чашки і черпає всередену себе усіх хто гуляє парком. Покрутять пальцем у скроні,скажуть аніме передивився чи менше за ПК потрібно сидіти. Тобто не можна змішувати чашку і ганзу. Чашка є чашка,з неї п’ють. Можна крутити пальцем у скроні,сміятися але чомусь міфи про криптидів існують. Для чого вони існують ? Який розрив вони покликані собою заповнити? Як пише Хан Рубероїд у своїй статті про криптозоософію,криптид утворюється у відповідь на прорив безсвідомого(це я так скорочено інтерпретую статтю) Але чому суб’єкт цей прорив допускає? І чому міфи про бігфута і чупакабр стають об’єктом бажання? Чи можна допустити що в Едипі як в одному з стовпів психоаналізу є якісь місця які містять криптидів? Тобто містять щось таке що є поєднанням непоєднуваного,синтезом який не зустрічає фасування об’єктом. Як писав Фройд,суб’єкт чіпляється за об’єкт який є втраченим,об’єкт який є конституцією бажання. Проте чи є?Метамова в тексті:Криптид = фантастична тварюка існування якої є під питанням
Нестача психоаналітикаХто такий психоаналітик?Психоаналітик це фантазм, приломлення набору сенсів. Ефект теорії того що психоаналізом називається. Від себе додам що психоаналітик це створіння тривожне,в тому сенсі що аналітик як правило знаходиться в постійних сумнівах. Ці сумніви стосуються як аспектів діагностичних так і того що називається сеттінгом психоаналізу. Сюди я відношу як і правила про оплату, пропуски так і тривогу в перенесенні та інтерпретаціях. Тут є дві позиції за моїми спостереженнями,перша стосується так званих “контрактних” Психоаналітиків. Позиція в якій буцімто(на мій погляд) договір з аналізантом вносить полегшення цієї тривоги самого аналітика. В якій він захищений правилами які прописані (правда для перверта це просто спосіб ці правила обійти і полахати з тривоги аналітика) Інша позиція це позиція суб’єкта тривоги, психоаналітична космонавтика. Тобто віддання правил на відкуп симптому аналізанта. Ще одна сторона нестачі психоаналітика це діалектизм від позиції того хто знає щось про аналізанта,до позиції об’єкту бажання. Перший такт перенесення це такт надії аналізанта на сакральну інтерпретацію. “От зараз то мені все розкажуть” Інтерпретація аналітика завжди є недолугою, не тим що потрібно. Насправді все те що аналітик робить в кабінеті це тикає пальцем в небо. Так формальності вчать психоаналітика “слухати” мовлення аналізанта, робити акцент на значниках які мають значне афективне забарвлення, на мій погляд це все залупа повна. Не так важливо що аналітик скаже,скільки важливо в якому семіотичному місці він це зробить. Місці розриву, де аналізанту немає що додати/сказати,або місці де аналізант не пам’ятає що хотів сказати(під місцем я маю на увазі діри в мовленні аналізанта,як що мовлення уявити собі як щось матеріальне) Ідемо далі, другий такт перенесення це розчарування аналізанта в аналітикові як в оракулі, прийняття нестачі аналітика як того який ніфіга не знає. Тут як раз відбувається перехід психоаналітика в позицію об’єкта який завжди вислизає з рук аналізанта. Об’єкта який щось повідомляє аналізанту про його бажання. Тобто чому аналізант приперся саме до цього аналітика,а не до іншого.Що я хочу цим всім сказати,психоаналітик це суб’єкт забитий,сам не знаючий що він робить. Суб’єкта який професійно покладається на випадок,головне не заважати аналізанту приходити в кабінет і бажати. Як аналітик може завадити?Як раз то сублімацією своєї тривоги,там де психоаналітик тисне,нагадує про оплату. Пише:”А ВИ БУДЕТЕ СЬОГОДНІ НА СЕСІЇ??” Все це є тим як раз де нестача самого аналітика є супротивом аналізу. Важливим є на мою думку вміти цю нестачу витримувати як що вже суб’єкт назвався груздем. І якоюсь мірою бути адептом космонавтики для самих маленьких.Від підписниці:"... я не мушу боятись страх вбиває розумстрах крихітна смерть, що мене руйнує і стирає я подивлюсь на свій страх і дам йому пройти крізь мене і коли він піде я простежую його путь де пройде страх не буде нічогонічого окрім мене..."Літургія страху ордену Бене Ґессерит
В них на стрімі в тг озвучив думку, що сучасна економічна наука, принаймні науковий мейнстрім — винайдення англійців, яке вже пізніше підхопили американці.Достатньо подивитись походження головних теоретиків економіки, Адама Сміта, Девіда Рікардо (класична школа економіки) і Джона Кейнса (кейнсіанство), всі вони англічашки. Звісно, з часів Кейнса і тим більше Сміта багато що змінилось і розвинулось, проте основні положення схожі, просто їм дана ґрунтовна математична база і додані нові елементи, такі як стохастичні похибки, часовий розріз і відповідно динаміка процесів, очікування економічних агентів, фейли вільного ринку, неповнота інформації при прийнятті рішень економічними агентами і т.д.Пізніше американці додали до класично-кейнсіанського синтезу інституціоналізм.Це все наклало значний відбиток на економічній науці.Ще на 1 курсі економічного факультету студентам викладається, що економіка — це про розподіл обмежених ресурсів в умовах необмежених потреб.Сама ідея необмежених потреб в свою чергу випливає з утилітаризму, філософської ідеї запропонованої знову ж таки ангійцем Ієремією Бентамом, мовляв потрібно максимізувати щастя і задоволення і мінімізувати нещастя і незадоволеність.Інтеграція цієї простої думки в економічну науку призвела до того, що людина (або, в термінах економіки, домогосподарство) завди хоче більше і більше матеріальних благ.Маєш 10тий айфон — хочеш 11тий, маєш Фольксваґен — хочеш Мерседес, і коли на це з'являються ресурси (згадуєм, що в класичному сеттінгу ресурсів завжди невистачає на всі хотєлки), то ти одразу купуєш щось краще.Таким чином індивід розглядається як така собі бездонна бочка, чорна діра, в яку постійно вкидаються все нові і нові товари з метою збільшення задоволеності.Цікавою альтернативою є думка Жоржа Батая, який у книзі "Проклята Частка" стверджує, що завдяки хімічній взаємодії біологічних організмів і сонця ресурсів завжди забагато, а не замало. Думаю (можу думати неправильно, я не спеціаліст в філософії) що Батай ґрунтує свою ідею на Гегелівській визначеній негації, що в процесі зняття (Aufhebung) створює щось нове і додаткове, не виключаючи ввідних елементів.Батай стверджує, що потрібно правильно ліквідувати цей утворений надлишок, інакше його ліквідація відбудеться у деструктивній формі (війни/революції/геноциди)Таким чином, батаївській підхід — потреба у ліквідації надлишку — повністю протилежний утилітарному баченню англійських економістів, для яких потрібно правильно розподіляти завідомо дефіцитні наявні ресурси.Цікаво, як би повернула економічна наука, якби менйстрім формувався б не англійцями-американцями, а німцями-французами.📈 Вісті Економіки👉 Підписатись 👈📱 Вісті в YouTube
Подумав про те що добре було би описати мету цього каналу. Тут є допис про що цей канал,але бракує мети. Я здогадуюсь що серед моїх підписників є як і ті хто практикує психоаналіз,так і ті хто в психоаналізі зацікавлений як в чомусь що є накшталт манги. Я особисто відношусь як до першого так і до другого типу людей , коли зазвичай я маю публічно сказати про те що таке психоаналіз,я використовую твердження що психоаналіз це найкрасивійший спосіб міркувати про людину (суб’єкта зараз виносимо за дужки)Це означає що психоаналіз є фанфіком який вийшов з під контролю,але в підсумку красиво получилося. Можливо хтось з вас знає Юрка Прохаська(це львівській психоаналітик якого я дуже поважаю) так ось Юрко якось сказав на одній з супервізій (збіговисько аналітиків які обговорюють чийсь клінічний випадок) що більшість з того що спеціалст в галузі ментального здоров’я будь психотерапевт чи психоаналітик собі діагностує про клієнта/аналізанта,є не більше ніж фантазм самого спеціаліста. Я розділяю позицію Юрка і бачу психоаналіз в цілому як фантазм про людську психіку. Але-ж який до біса милий цей фантазм.Метою цього каналу є зацікавити вас в цьому фантазмі. Показати якоюсь мірою що психоаналіз це стильова конструкція. Я знаю що лаканівський сеттінг викликає багато супротиву через метатерміни та його філософські закрути. Тому адмін каналу оголошує піст від метамови,тобто постарається описувати суть, а не форму.Спробую зацікавити вас у лаканівських механізмах і дати вам в руки інструмент для ваших подальших самостійних міркувань в розрізі аналітичної думки. Або хоча би крінжанете з того що відбувається на цьому каналі,що також буде непагано!
