Раптом.Зустріла термін "фінансовий ПТСР".Цього нам ще не вистачало.Досліджень поки не знайшла. Але сам феномен існує. І навіть описаний в статті Американського журналу STEM-освіти.Що це означає? Логічно, що ті ж кластери симптомів, що і при класичному ПТСР: Інтрузії / Уникнення / Гіперзбудження / Негативні когніції. Тільки тригери інші.І логічно, що цей ПТСР так само передається далі - дітям, які виросли в сім'ях, де про гроші або мовчали, або кричали. Ніколи посередині.Та якщо вже тут такі справи, то я б відкорегувала: то не ПТСР, а КПТСР. Бо має місце довготривале травмування. І симптоматики (К) - повно.Тому що:1932–33 - Голодомор: страх голоду, накопичення їжі, недовіра до держави.1937–38 - Сталінські репресії, страх конфіскації майна.1946–47 - Ще один голод.Радянський час - Примусові заощадження, дефіцит, подвійна економіка.1991–1993 - Гіперінфляція 4735%, знищення заощаджень.1998 - Фінансова криза, удар по гривні.2008–2009 - Банківська криза, паніка, долар.2014–2015 - Нова девальвація, втрата ВВП.2022–сьогодні - Повномасштабна.Джерела: раз, два, три.Поговоримо про це.Вебінар "Фінансова травма крізь покоління: теорія, джерела, клінічна практика".11 квітня, 10:00-13:00 (Київ)1 200 грн.Зум.Реєстрація.
Мазохізм у клінічному сенсі - це не зовсім те, що люди зазвичай мають на увазі, коли чують це слово.Тобто мова не про сексуальні практики і не про якесь буквальне “задоволення від болю”, про яке ми так багато чули на кінкі-вечірках, еге ж?Це радше така психічна позиція, у якій страждання починає виконувати функцію. Наприклад, стає способом регулювати стосунки або відчуття себе.Наприклад, "Я терплю - значить я хороша. Я терплю - значить мене люблять. Я терплю - значить я існую".Тобто це не про любов до болю як такого. А про адаптацію. До середовища, де твої потреби небезпечні, а єдиний спосіб отримати хоча б щось - хронічно жертвувати собою.Ще цікавіше - коли мазохістична позиція маскується під силу: "я витримаю", "мені не важко", "я справлюся". Але за цим стоїть не стійкість, а відсутність доступу до власної межі.Людина не знає, де закінчується "можу витримати" і починається "це вже руйнує мене". Бо ця межа ніколи не була очевидною.Розрізнити клінічний мазохизм від реальної стійкості можна через просте питання: чи є у вас вибір?Здорова витримка - це коли "я можу це зупинити, але обираю залишитись". Мазохізм - "я не можу це зупинити, бо це неправильно/соромно/погано".
Міркую під каву про те, чим міряється ефект терапії.І хочу сказати, що не завжди мова йде про фактичне "полегшення", "вирішення" або "зміни".Частіше складається так, що після хорошої внутрішньої роботи людина може почути неприємне про себе, про свої стосунки, про втрату, про неможливість - і не потребувати при тому анестезії.Вже не потрібні ілюзії про "все буде добре". Бо це не обов'язковий елемент дорослого життя. Тут в нас буває по-різному. І погано, і дуже погано, і наднад - теж.Та тепер афект витримується. Сором не вбиває. Фрустрація не є кінцем світу. Розчарування не тотожне знищенню. Це дуже цінна річ, коли терапія підвищує здатність бути в контакті з правдою без необхідності негайно від неї тікати.Хоча (повторю) весь треш може залишатися на своїх місцях. Хороша терапія не робить життя м’якшим. Вона робить психіку місткішою. Дає більше внутрішнього простору у своєму контейнері.Це як типу у вашу чашку тепер більше вміщується кави. Мені, наприклад, таке треба постійно. ☕️☕️☕️☕️☕️☕️
Іноді методика, яку адаптуєш в Україні під час повномасштабної війни, раптом отримує лист із Карибського басейну.Фахівчиня з постколоніальної теології і травми, з університету Лінкольна, пише мені, що шукала інструмент для вивчення трансгенераційної травми в спільнотах Західної Африки, які пережили работоргівлю.І знайшла методику HITT-Q.ЯКУ МИ З ВАМИ ТУТ АДАПТУВАЛИ,Пам'ятаєте?Різні континенти. Різні травми.Та питання однакові: що передається між поколіннями? Як це виміряти? Де межа між вразливістю та резильєнтністю?Я працюю з цією методикою зсередині. Як науковиця, як клінічний психолог, як людина, яка живе в країні з колективною трансгенераційною травмою.Тим часом формується спільнота науковців — вже з 7 країн — які знайшли методику через сайт, який я створила (пошукові системи добре його видають).Ми знайомимося, збираємо дані у своїх країнах. Проєкт потроху переростає у кросcультурне дослідження.І ви до цього, між іншим, причетні безпосередньо.Дякую вам в черговий раз. Те, що ми робимо тут - частина набагато більшої справи.Тож привіт вам з Карибів 🇧🇶
Інсайти вчорашньої інтервізійної групи:професійні рефлексії, клінічні нотатки, мікроспостереженняПо кейсу №1.Іноді запит клієнта стосується не факта зради, а того, як взагалі з нею бути.Як сказати партнеру, що ти знаєш. Як витримати його реакцію. Як не розвалитися від горя. Як не зірватися в істерику, погрози, благання чи допит.І як не зробити вигляд, що нічого не сталося.Бо тут щільний вузол: одному не подобається, що його брехню побачили, другому - що йому брехали. Плюс страх втрати. Мінус довіра. Гірший сценарій - лишитися жити у страху і брехні. У такому випадку пара отримує подовжене отруєння стосунків.Дорослий крок - визнати реальність. Сказати: "я знаю", "мені боляче", "я не хочу більше жити в брехні". І говорити про те, що з цим робити далі.Інакше близькість не відновлюється.
По кейсу №2.Іноді клієнт формулює запит не "як вийти з токсичних стосунків", а "як витримувати їх далі".І це дуже непросте місце для терапевта.Бо на перший погляд все зрозуміло: людина страждає, їй погано, потрібна допомога. Розширити контейнер. Додати опор. Навчити регуляції. Допомогти не розвалюватися після кожного приниження, знецінення, газлайтингу, покарання мовчанням чи емоційних гойдалок.Але тут є пастка.Бо терапевта кличуть не в процес виходу з руйнівної ситуації, а в процес її кращого обслуговування. По суті - лагодити людину об реальність, яка її системно псує. Вчити дихати в отруєному приміщенні.І все ж, при всій очевидності, це не терапевт вирішує, виходити клієнту з таких стосунків чи ні. Це рішення клієнта.
Коротше, вчора були стосункові кейси. Про те, скільки людина іноді платить за збереження зв’язку. Короткий висновок: дорого, часом надто дорого.Наступна інтервізія - за тиждень.6 квітня 2026, понеділок18:00 - 21:00 (за Києвом)Про групові інтервізії та можливість приєднатися.
Клінічний випадок: підліток 16 р., депресія + спроба суїциду. Стоїть питання госпіталізації. Серед плюсів - безпека дитини. Серед мінусів - ретравматизація.Потрібна психодіагностика, за клінічним висновком якого психіатр буде приймати рішення.Склала психодіагностичну батарею для цього випадку. Ділюся.Блок 1. Класична патопсихологія.1. Пам'ять (10 слів Луріа).2. Увага (Таблиці Шульте, коректурна проба Бурдона).3. Мислення: - узагальнення ("Класифікація предметів");- виключення ("Четвертий зайвий");- опосередкування ("Піктограми");- метафоричне мислення ("Розуміння прислів'я");- послідовність ("Встановлення послідовності подій").
Блок 2. Коморбідна тривогаШкала оцінки генералізованого тривожного розладу (GAD-7).
Блок 3. Емоційна регуляція.Шкала труднощів емоційної регуляції (DERS)
Блок 4. Органічні риси особистості.1. Зорово-просторова пам'ять, планування, ознаки органіки ("Фігура Рея–Остерріта")2. Зорово-моторна інтеграція ("Тест Бендер")3. Скринінг: серійні рахунки, динамічний праксис, реципрокна координація ("Нейропсихологічна батарея Луріа").
Блок 5. Особистісні особливості.Акцентуації за Леонгардом
Блок 6. Суїцидальні ризики
Короткий опитувальник суїцидальної кризиСтруктуроване клінічне інтерв'ю Будь ласка.
Тези доповіді про трансгенераційну травму бідності.Фінансові сценарії формуються в дитинстві: Родинні наративи і казки кодують складні економічні патерни у прості образи. Це - глибоко вкорінені переконання, які стають частиною картини світу.
Голодомор, розкуркулення та десятиліття тоталітарного придушення приватної власності сформували специфічні захисні механізми:Ресурси закодовані виключно як інструмент виживання - звідси страх накопичення, харчова тривога й уникнення грошей. Багатство сприймається як небезпека: воно "забирає" любов, здоров'я або привертає загрозу. Це породжує полярний вибір між "бути бідним і хорошим" або "бути багатим і поганим", а також два деструктивні сценарії - хронічне уникання грошей або їх імпульсивне витрачання.Культ фаталізму формує зовнішній локус контролю: багатство «падає на голову», а не здобувається — звідси нездатність системно нарощувати капітал. Наратив «праця — це страждання» закріплює переконання, що гроші леґітимні лише через виснаження; дохід без фізичного болю маркується як нечесний.
Аналіз казки "Закопане золото", яка включена до підручника «Фінансова абетка» для 2 класу, рекомендованого МОН України:Сюжет побудований на загрозі голоду: гроші позиціонуються як спосіб не вмерти, а не як інструмент свободи чи розвитку. Батько не передає жодних фінансових компетенцій: ні планування, ні заробітку, ні управління - натомість формує підміну понять "гроші/їжа".Наразі в школах запроваджується новий предмет "Підприємництво і фінансова грамотність". Контекст якого (креативність, підприємницький підхід, критичне мислення тощо) не з'єднується з усім вищенаведеним.
(с) Доповідь підготувала Олена Єрмошкіна, доктор економічних наук, професор кафедри фінансів НУ "Львівська політехніка".(с) Тези для каналу "Психотравма війни" підготувала Тетяна Станіславська, аспірантка КІСПП.Будь ласка, не плагіатьте текст, посилайтеся.
Інсайти (поза)вчорашньої інтервізійної групи:професійні рефлексії, клінічні нотатки, мікроспостереженняПо кейсу №1.Іноді клієнт практикує “прайм”. Тобто приносять у терапію не стільки себе, скільки вже підготовлену версію себе. Наче заздалегідь прогрівають поле: що саме про них можна думати, як сприймати і інтерпретувати.Іноді це робиться дуже тонко. Терапевт у такі моменти ризикує працювати не з матеріалом, а з презентацією матеріалу. По кейсу №2.Іноді клієнт приносить психози. І це важка частина роботи. Не лише тому, що страшнувато, бо ми не лікарі. А й тому, що психотичний процес має здатність швидко розмивати рамку сетингу. У таких випадках терапевт дуже легко зсувається з позиції мислення в позицію гасіння пожежі, рятування, хаотичного реагування або безпорадного співпереживання.То критична - жорстка рамка кожної зустрічі: з чим ми сьогодні працюємо, що відкриваємо і що (саме сьогодні) закриваємо.Не просто завершувати, а саме закривати, бо без цього психотичний матеріал легко починає розтікатися всюди. А терапевт після такої зустрічі лишається з відчуттям, ніби тримав руками воду.
По кейсу №3.Іноді клієнт має доступ до зброї, але при цьому залишається дуже незрілим у точці зустрічі зі смертю.Окрема складність у тому, що діалог зі смертю може бути і бажаним, і лякаючим одночасно. Людину може тягнути до цієї межі, як до способу щось нарешті відчути, перевірити себе, покарати себе, скасувати нестерпне. І водночас сама можливість реальної смерті може викликати паніку, розщеплення, хаос.Тому в таких випадках потрібна психоедукація про смерть.Що відбувається з психікою до суїцидальної спроби. Як змінюється мислення під час звуження свідомості. Що відбувається під час самої дії. Що часто відчуває людина, якщо спроба виявляється невдалою. Як повертається жах, сором, злість, розщеплення, тілесний шок. Чому “померти” у фантазії і “не вмерти” в реальності - то два зовсім різні психічні стани.Така психоедукація здатна робити більше, ніж роки лікування препаратами. Бо повертає людині мислення туди, де до того працював лише афект.
Наступна інтервізія - за тиждень.30 березня 2026, понеділок18:00 - 21:00 (за Києвом)Про групові інтервізії та можливість приєднатися.
Спитали, чи є наукові дані про епігенетичний вплив абортів на дитину, яка народжується після них.Прямих епігенетичних досліджень саме про це - я не знайшла.Але є суміжні дані.Наприклад, про материнський стрес + епігенетику. Стрес матері під час вагітності змінює метилювання ДНК дитини, пов'язаного з регуляцією кортизолу. Якщо після аборту мати переживає горе/провину і нова вагітність настає до психологічного опрацювання втрати - стресовий фон присутній. Він - "передається".Або про перинатальну втрату + наступну вагітність.Матері після втрати вагітності (викидень, мертвонародження, аборт) входять у наступну вагітність з підвищеною тривогою/дисоціацією. Це впливає на якість прив'язаності ще до народження.Тож науково підтверджений не прямий епігенетичний вплив аборту, а материнський стресовий фон. Він, він багато що визначає.Джерела:Трансгенераційний вплив — стрес бабусі і метилювання третього покоління (2017).Епігенетика пренатального стресу (найновіший, 2024)Стрес під час вагітності і метилювання ДНК у дитини (2020)Єгуда та ін. — FKBP5 і трансгенераційна передача травми (Голокост)
Профдеформація - це коли дивишся “Жизель” і бачиш.Що спочатку на сцені - тоненькі дівчатка, легкі, майже невагомі. Вони такі ніжні, що здається: чхнеш - і їх знесе. А чого б і не чхнути терапевтці з нежитем.Потім за сюжетом вискакує головний герой зі сталевими м'язами на ногах. Стрибає, обертається, демонструє, що м’язи в нього - не тільки на ногах, а й усюди, де треба. Далі він "вмирає", красиво і гучно падає.А от потім починається найцікавіше.Ці ефірні істоти за три секунди підіймають важезного чоловіка і евакуюють його за куліси так, ніби це не атлет, а пакет із “Сільпо”. Миттєво повертаються і легесенько порхають далі.Я дивлюся на це і думаю: як же ж жінка в культурі знову і знову зображується легкою, безтілесною, майже декоративною. Аж поки не стається криза. І їй доводиться піднімати, виносити, переживати, прикривати, збирати докупи поранених - фізично і психічно. А потім ще й робити вигляд, ніби нічого не сталося. Коротше, то було про те, як жінки тягнуть на собі наслідки чоловічого сюжету.На підборах пуантах.#метафора
TGLIST.COM.UA
