Щодо складу на матч, поки не забув.Всі мої очікування щодо гри України у три центральні захисники були розбиті ще у день, коли Максим Таловєров залишив табір національної команди. Виклик Сватка (який зараз для мене кіт у мішку) ситуацію не змінив, а відсутність Валерія Бондаря остаточно закріпила думку, що щонайменше перший матч Україна гратиме з чотирма захисниками.Що робити далі — ось тут вже кілька питань і кілька вирішень проблеми. Адже схема у чотири захисники точно означатиме потребу у лівому півзахисникові — питання у тому, наскільки атакувальним він буде.Очевидний варіант — це схема 4-3-3 (чи 4-2-3-1). Різниця між ними є, але якщо говорити про функції атакувального лівого півзахисника/форварда, то глобально ні. Якщо це вона, то варіантів тут три: Назаренко — єдиний номінальний лівий півзахисник, Циганков (бо раніше його використовували на цій позиції інші тренери) та Судаков.Моя ставка — Судаков, бо це надає можливість Україні додати до складу ще одного центрального півзахисника. Типу, саджати когось з пари Зінченко/Шапаренко (а майже немає сумнівів у тому, що в основі хтось з них вийшов би) немає потреби — обидва можуть вийти у центрі півзахисту.Іншим теоретичним варіантом могла б стати схема 4-4-2 і вихід зліва у півзахисті Богдана Михайліченка, який має досвід гри в атаці, але дуже багато аргументів проти. Тут і відсутність Довбика (що лишає нас з двома номінальними нападниками, хоча ця проблема й вирішується), і відсутність доцільності відкрито інвертувати фланги та залишати команду з двома футболістами (Миколенко, Михайліченко), які б виконували однакові функції. У три центральні захисники ще можна зіграти, перемістивши Миколенка і зробити з нього одного з центральним захисників. І хоча у такому випадку з'явиться додатковий центральний захисник у запасі, в атаці це відкриє ту ж проблему з лівим вінгером (або ж інсайдом) — у два форварди грати, враховуючи відсутність Довбика, теж навряд чи хтось буде.Тож, буде консервативна схема 4-3-3 (що відбуватиметься з трикутником у центрі поля — це вже інше питання).Трубін — Конопля, Забарний, Матвієнко, Миколенко — Зінченко, Калюжний, Шапаренко — Циганков, Яремчук, СудаковДуже здивуюся, якщо у цьому складі буде більше двох змін.
Проблема реформи Кубка України у тому, що незрозуміло, яку кінцеву мету хочуть бачити в УАФ. "Треба щось міняти" — це така собі причина для того, щоб змінювати турнір, перемога у якому найближчим часом (якщо раптом це не буде Шахтар або у меншій мірі Динамо) давати аж перепустку у кваліфікацію Ліги Європи.Очевидно, що зміни формату будь-якого турніру покликані для того, щоб заробити більше грошей зробити його кращим. Однак якщо дивитися на світовий тренд, то будь-яка реформа покликана досягти однієї мети: збільшити кількість матчів. Проте якщо там збільшення кількості матчів має тісну кореляцію з виручкою від телевізійних трансляцій, то яку мету ставлять в УАФ, знову ж таки, незрозуміло.Зізнаюся: вперше, коли я почув про реформу Кубка України, то подумав, що робитимуть як в Росії (і цей варіант досі не варто виключати). Чому — тому що у нас також набув певного медійного поширення медіафутбол (вибачте за тавтологію), а отже можна зробити окремий шлях професіоналів, окремий шлях аматорів-медійників, розіграти між ними трофей і всі у виграші.Потім почув за Кубок Туреччини і груповий етап. І цей варіант теж може бути реалізований у життя: закинути в одну групу команди з різних ліг і хай грають між собою — чому ні?Потім згадав про Кубок Англії, де команди УПЛ розпочинають турнір на більш ранніх стадіях, ніж зараз. Хай вже на умовній стадії 1/32 фіналу вилізе матч Шахтар — Динамо чи Полісся — Кривбас: це відкриє шанс для команд з нижчих ліг пройти якомога далі по турнірній сітці.Кожен із вищезазначених варіантів (а це лише те, що накидав навскидку) має за собою різну мету:— перший — це про залучення додаткової аудиторії та відкриття доступу поборотися за фінальний матч проти професійної команди для непрофесійних гравців, що є прикольною мотивацією насправді— другий — збільшення кількості матчів, тісніший зв'язок команд з різних ліг— третій — це про більшу рівність між командами, створення додаткового елементу інтриги для представників нижчих дивізіонів.Можна робити гібридні варіанти. Наприклад перший і третій, в якому одна частина сітки — це виключно команди з УПЛ, а інша — команди Першої/Другої ліги/аматорського футболу. Таким чином, можна уникнути непотрібних аналогій з Росією і викинути за дужки команди з т.зв. медіаліги, залишивши лише професійні клуби.Однак, повторюся: реформа Кубка України залежатиме від того, яку кінцеву мету ставлять для себе в УАФ. Особисто для мене реалістичнішим виглядає саме останній гібридний варіант: він дасть додаткові стимули для команд нижчих ліг за щось боротися і додатковий (в ідеальному світі) притік фінансування для тих, хто проходитиме до подальших стадій.Тож, так, формат Кубка України треба змінювати, але необхідність змін не має бути самоціллю.
А ви помітили, скільки позитивної преси щодо Іллі Забарного останнім часом? І матч з Чехією називають найкращим у його кар'єрі за збірну України, і взагалі просто не помічають помилок.Я сам дуже високо оцінюю Забарного і вважаю на сьогоднішній день найкращим українським футболістом. Найстабільнішим, найперспективнішим — підставляйте будь-які позитивні оцінки з префіксом най- — все це справді може стосуватися Забарного.Але насправді Забарний, попри свою стабільність, зупинився у розвитку. Навіть граючи в АПЛ.Зрозумійте правильно: Андоні Іраола — справді дуже хороший тренер, під керівництвом якого Забарний справді зміг спрогресувати одразу в декількох параметрах, причому як в обороні, так і атаці. Але на сьогодні прогрес Забарного обмежений: він не здатний демонструвати нової якості, маючи тих самих партнерів, граючи у тому самому клубі, під керівництвом того самого тренера.Трансфер Забарного у сильніший клуб (дуже часто чую про Тоттенгем) для мене не визнання його сильно рівня, ні. Тоттенгем (чи будь-який інший клуб) зможуть спокійно знайти іншого перспективного центрального захисника, який буде коштувати менше (а я сумніваюся, що Борнмут продасть 22-річного гравця з досвідом гри в АПЛ дешевше за 50 мільйонів, якщо навіть не 70 млн). Для мене цей трансфер Забарного — просто необхідний щабель у його подальшому розвитку, без якого він просто залишиться таким самим перспективним, як і був. Стабільність, але відсутність прогресу Забарного проявляється і в матчах за збірну. Те, що справедливо пред'являється Мудрику, має ж стосуватися і Забарного, хіба ні? І у "розхваленому" матчі проти Чехії, саме Забарний, а не Таловєров чи Матвієнко припустився двох важливих помилок, які ледь не стали гольовими: у першому таймі не розібрався і не вибив одразу м'яча, залишаючи його Трубіну, а після перерви — обрізався під час просування м'яча вперед.Це не змінює мою думку щодо Забарного жодним чином. Якщо все у його кар'єрі відбуватиметься як слід, неофіційний вже рекорд Тимощука спокійно паде — Забарний спокійно може відіграти 15 років за збірну без втрати якості.Однак треба бути дуже обережним при оцінюванні гри Іллі. Вже все не так добре, як було у перший сезон виступів в АПЛ, тоді як вимоги до нього, як до абсолютного лідера оборони збірної України з боку вболівальників, об'єктивно зростають.
Не залишає думка, що логіка атаки України побудована на принципах гри у футзал: зловити суперника на перехідній фазі з оборони в атаку, самим розіграти контратаку і забити. У цьому поєдинку такого не було, хоча повторюся: дуже багато позитивного руху у порівнянні з грою проти Грузії. Про перші два поєдинки навіть згадувати не хочеться.Друга думка, що не залишає — ось приблизно такий склад (за винятком правого вінгера, куди треба повертати Циганкова і лівого захисника, де має грати все ж Миколенко) треба награвати вже у відбірковому циклі на чемпіонат світу. Включно з Таловєровим: високий центральний захисник, який може набувати впевненості — це величезний плюс. Проблемною позицією залишиться опорна зона, куди треба буде або спускати Зінченка, або ж сподіватися, що Бражко повністю перебудується в класичного опорного півзахисника. А щодо решти гравців — їм треба розуміти реальність, але так, поки що нікому з них місця в основі не передбачається. І якщо з Ярмоленком це вже давно зрозуміло, то Зінченку та Маліновському тут місця немає. В ідеалі й Матвієнку, хоча по цим двом матчам більше позитиву, аніж негативу. Та й загалом це стосується більшості гравців нашої збірної.4 очки — це досить ок результат як для цієї частини Ліги націй. Але з вересневим нулем результат, без сумніву, сумний.
Потенційний виклик Артема Бондаренка у збірну України, який особисто я вважаю заслуженим, наштовхує на думку, що в ідеалі Сергієві Реброву вартувало б спробувати значно більше нових імен. Обмежень, за великим рахунком, немає: молодіжна збірна вже достроково вийшла на Євро, багато травмованих гравців (або ж гравців, які мають неідеальний фізичний стан).Якщо брати за основу склад збірної України на перші матчі Ліги націй, то варіантів для змін — маса.Голкіпер: Дмитро Різник замість Андрія Луніна. Бонус за рішення сидіти на банці в Реалі від Сергія Реброва, тоді як Різник цілком заслужив на виклик.Захисник: Тарас Михавко та Владислав Дубінчак замість Дениса Попова та Олександра Зінченка. Віталій Миколенко, певно, встигне відновитися до матчів збірних, бо там навіть не травма, а ось Олександр Зінченко — навряд. А далі вже питання, гравець на яку позицію Україні знадобиться більше — враховуючи розмір заявки, нехай ним буде Дубінчак, який помітно спрогресував за останній рік. Михавко? Це відносно безболісний спосіб отримати нового футболіста у склад, не роблячи слабшою збірну U21 (бо інакше треба брати Арсенія Батагова).Півзахисники: Артем Бондаренко та Данило Ігнатенко замість Руслана Маліновського та Сергія Сидорчука. Щодо Бондаренка, здається, все зрозуміло, дуже яскравий та результативний відрізок видав. А ось Ігнатенко, навіть попри не дуже вдалий матч за Слован у Лізі чемпіонів, досить непогано увірвався в основний склад команди і заслуговує на те, щоб повернутися до складу збірної.Нападники: Данило Сікан замість Романа Яремчука, повернення до складу Артема Довбика. Для Яремчука це жодним чином не є покарання, радше можливість витратити додатковий час на тренування у новій команді, щоб потім було простіше завоювати місце в основному складі. А Сікану — довгоочікувана відзнака за гру.Хто ще? Для повного омолодження складу можна було б ще замінити Тараса Степаненка та Андрія Ярмоленка. Два вікових футболісти, яким так чи інакше, але треба в перспективі шукати заміну.— на позиції Ярмоленка можна було б спробувати (увага) не Олександра Зубкова, а Олександра Назаренка. Дуже результативний старт від вінгера Полісся, плюс закономірний підйом з молодіжної збірної України у дорослу, який затримався на рік (як і в Артема Бондаренка);— з заміною Тарасові Степаненку все ж складніше. Так, вже знайшовся Бражко, плюс якщо спробувати замінити Ігнатенком Сидорчука, то, начебто, і ще один опорник з'являється. Але на цьому на горизонті все. Умовний Михайленко немає стільки ігрової практики, щоб всерйоз розглядати його як варіант. Резюмуючи: освіжити склад збірної шістьма новими футболістами — це було б досить розумним рішенням від головного тренера. Особливо у контексті надпоганого старту у Лізі націй та великої критики від уболівальників.
А давайте тепер серйозно. Навіть вихід Михайла Мудрика ж не може глобально щось змінити в грі збірної України. Бо проблема у тому, що у збірної України просто нема сил (фізичних і моральних) грати.Тут дуже багато разів проводили аналогії гри з Албанією проти Румунії. Типу, ну ось на Словаччину ж вийшли, зіграли та перемогли!По-перше, перший тайм проти Словаччини там теж був програний. За великим рахунком Україна зіграла рівно другу половину чемпіонату Європи.По-друге — проблеми з тим, що збірна України грає лише один з двох матчів спостерігалася й раніше. Хто б не був тренером команди — один поєдинок був дуже ок, інший — у кращому випадку посередня гра з результатом. Я не пригадую, коли востаннє від обидвох матчів збірної України можна було отримати задоволення як від гри, так і від результату.Додаткова проблема — ще й в тому, що збірна України прихитрилася проїбати єдину свою перевагу над Чехією, що полягає у логістиці. Все ж, летіти з Грузії у Чехією і буквально перебувати весь цей час у Празі і при цьому втратити перший матч — це треба було примудритися.Інакше кажучи, якщо після гри з Румунією можна було б припустити, що ось зараз зміна частини футболістів команди дійсно відіграє свою роль і "стара гвардія" з Ярмоленком, Маліновським "утре ніс" "соплякам, яких ще не треба відривати від мамкіної цицьки" (чи як там Сабо казав?). То зараз навіть такої впевненості немає — якщо конкретно ось ці гравці не налаштуються, то нічого не буде і в другому матчі проти Чехії.Єдиний момент — це ж типу збірна України отримає можливість зіграти в контратакувальний футбол. А Сергій Ребров у нас наче краще вибудовує команду на контратаках. Ну побачимо, але щось я маю сумніви.
На жаль, команда Динамо і клуб Динамо досі знаходяться на різних полюсах вектору розвитку.Ні, це літнє трансферне вікно насправді дало привід для оптимізму. Динамо зробило по суті те, що зробив Шахтар ще у 2022 році, переорієнтувавшись на цей український вектор (були винятки, звісно, типу цього Браяна Себальйоса, але це одиничний випадок, та й не грав він поки взагалі).Однак цьому трансферному вектору не вистачило системності. Велика частина українців - це ті, хто грав за Дніпро-1, тож там великого розуму, щоб підписати не треба було.Головна проблема Динамо, пов'язана із захистом, вирішена не була. Оскільки команда вже вилетіла у групу Ліги Європи (але ж який шлях пройшла у Лізі чемпіонів, програвши за великим рахунком лише один матч) про це можна говорити вже тут і зараз.А далі має обов'язково з'явитися концептуальна проблема. Найнаочніше її продемонструвати допоможе центр півзахисту, де у команді є:- Володимир Бражко- Володимир Шепелєв- Микола Шапаренко- Валентин Рубчинський- Джастін Лонвейк- Олександр Андрієвський- Віталій Буяльський- Олександр Піхальонок- Микола МихайленкоДобре, скинемо "ненадійного" Лонвейка. І на виході маємо вісім футболістів, щонайменше двох з яких не є гарантованим вихід на заміну. Якщо рішенням Динамо буде просто віддати когось в оренду - то це не вихід. Бо як мінімум "конфліктною" є позиція Буяльського/Піхальонка, за якої хтось один має грати, а на підміну йому має бути інший гравець. Не кажучи вже про те, що десь хочеться, що і Бражко з Шапаренком вже отримали б гарну пропозицію від європейського клубу та продовжили розвиватися там. Поки Шахтар "успішно" продає Георгія Судакова за великі гроші, киянам можна було б за нормальну ціну продати когось зі своїх футболістів.Єдине, що буде шкода за такого формату розвитку подій - це потенційної відсутності такого класного Динамо у групі Ліги Європи. Тож для мене це буде єдина причина, за якої нікого з топпівзахисників не продадуть.Дуже ризикована гра, але Ігор Суркіс любить ж грати у казіно, чи не так.
Довгоочікуваний допис сюди (зізнаюся, було багато думок написати щось про наших футболістів та їхній старт сезону, але там навряд чи було б щось таке, про що ви б ніде не читали вже).Натомість про склад збірної і її старт у Лізі націй можна почитати тут: https://suspilne.media/sport/822383-sist-zmin-pisla-evro-2024-devat-futbolistiv-z-dinamo-hto-potrapiv-do-skladu-ukraini-na-persi-matci-ligi-nacij/Що варто відзначити передусім - так це майже відсутність нових імен. За винятком Владислава Кабаєва - все ж потреба мати повноцінну альтернативу Мудрику зліва в атаці має стати однією з головних робот над помилками для Сергія Реброва. У вирішальний момент (а це я кажу про матч з Бельгією) профільних варіантів зліва в атаці не виявилося, через що довелося перебудовувати схему взагалі у 5-3-2 (сам Ребров казав про 4-4-2, і деяка логіка тут є, проте все ж хай це буде саме такий формат).Інший момент цього складу - дихотомія легіонерів без ігрової практики та українців з ігровою практикою. За винятком Трубіна, а також Миколенка та Забарного, позиції більшості інших українців не виглядають надійними у складі. І якщо умовно Артем Довбик ще має з'являтися з перших хвилин, то щодо інших у мене є чимало питань.Єдиний момент складу - відсутність Данила Сікана та присутність Владислава Ваната. Ванат мене нічим не переконав на старті сезону, що грати має він, натомість Сікана можна було б і підключити до ігор у Лізі націй.Більше про Лігу націй та шанси України напишу безпосередньо перед першим поєдинком проти Албанії. Поки що ж відчуття те, що і раніше - якихось великих питань до складу до Реброва немає.
Про таке не зізнаються, але навесні для покращення отриманих знань та навичок робив розбори дій усіх команд УПЛ.Виявилося, що найкращою командою за організацією гри, продуманістю та чистокровною аналітикою в усій лізі є Олександрія Руслана Ротаня.Моя думка, безперечно, скромна, але тільки під час перегляду матчів цієї команди точно розумів, що вона хоче, як вона хоче це робити та що йде за чим в кожній фазі.Пресинг Руха, контратаки Кривбаса, зАмок та замОк ЛНЗ - це все також варте особливої уваги, але Олександрія - хрестоматія.(Востаннє я це слово вживав ще в школі, ото воно сховалося в голові)Та як і в кожній команді Ротаня, окрім хіба тієї, що була рік тому на молодіжному Євро, є проблеми з виконанням цих задумів.Ротань вже досить досвідчений тренер, щоб зроузіти те, що він - догматик. Хто б не був у нього в складі, він хоче грати в такий футбол. Але тільки на тому Євро у нього був близький до ідеального набір виконавців, які потрібні для цього футболу: воротар - Трубін, центральний захисник - Батагов, опорний півзахисник - Бражко, 8/10 в різних фазах - Судаков та вінгери - Мудрик й Кащук.Якщо говорити про Олександрію, то з цього набору є тільки Судаков в обличчі Ковальця та прогрес Шулянського.На Олімпійських іграх були хіба були тільки Батагов та вінгери, але в центрі поля не вистачало потрібної якості, зважаючи на те, що Рубчинський мав бути Бражком, яким він не міг бути ніяк.Ротань не відмовився від того, щоб грати в той футбол, який він називає своїм. І це нормально та повністю вписується навіть не в сучасні тенденції, хоча їх легко помітити: Компані за наявність ідей, які не співпадають рівню гравців покликали в Баєрн, Мареску - в Челсі.Утім Ротаня та його команду хочеться порівняти з інших тренером, теж догматиком, але з попереднього покоління. Загалом у тренерів такої формації з великим акцентом на дотошність в діях завжди має бути розуміння, чому вони програють.З Іраком Україна програла через пенальті та якийсь ступор після пенальті. Із Аргентиною Україна програла через те, що суперник мав більший клас.Із точки зору аналітики - це не відповідь, навіть не відмазка.«Ми все робили правильно, але програли, бо суперник був кращий індивідуально».Реально, за таке б Ротаня могли покликати в європейський топ-клуб. Без жартів.Але поза межами книжок та дошок має робитися так, щоб команда вигравала. Бо інколи перемога - це зробити все правильно, але значно частіше перемога - це перемога.Так ось порівнювати Ротаня наразі хочеться не з Компані чи Марескою, а з тим, хто пройшов шлях догматика - Бренданом Роджерсом.І поразки в нього часто були такими ж. Які неможливо пояснити. Хоча якщо Ротань повторить карʼєру Роджерса хоча б українських масштабах - це буде велике досягнення.
До 2018 року (а здається і у 2018 році) я був прихильником збірної Англії. Пам'ятаю, як був засмучений голом, що пропустив Девід Сімен від Роналдіньйо на ЧС-2002, Бекхема-бовдура, нереалізований потенціал Джеррарда-Лампарда та багато чого іншого, через що пройшла команда. Але продовжував їх підтримувати все одно, бо англійське було ближче, ніж іспанське, італійське чи будь-яке інше.З 2016 року до збірної Англії прийшов Гарет Саутгейт. Треба віддати належне: він налагодив структуру гри цієї команди та досягнув дуже стабільних та потужних результатів з нею за цей час - не дивно, чому Футбольна асоціація хоче продовжити з ним контракт.Однак за увесь цей час у збірній Англії виросло нове гарне покоління гравців, яке робить цю команду чи не найсильнішою за підбором виконавців. Проте футбол залишився на тому рівні - прагматичний, орієнтовний на результат. Навіть серії пенальті почали вигравати!Англія може сьогодні виграти чемпіонат Європи та перервати 58-річну серію без великих трофеїв. Але Англія "невдах" Джеррарда та Лампарда мені ближча, аніж ця Англія.Тим паче, коли у збірної Іспанії та її тренера Луїса Де ла Фуенте є не менш захоплююча історія.https://suspilne.media/sport/789909-taku-vzaemodiu-baciv-lise-u-klubnomu-futboli-ispania-zigrae-final-evro-2024-napivosnovou-z-olimpiadi-2020/
TGLIST.COM.UA
