Світова політика про Україну: матеріали The New York Times, The Washington Post, BBC, CNN, Reuters, The Guardian тощо. Аналітика, думки, актуальні події. Читайте на Друкарні https://drukarnia.com.ua/politikosmos
Частина 6— Це вже відбувається у Європі. Якщо кількість населення з іншої країни набуває певного відсотку на території іншої держави, то ці люди, навіть, якщо вони не є її громадянами, впливають на внутрішню політику країни перебування.У Європі це дуже помітно у тих країнах, де багато мігрантів. Адже не всі з них мають громадянство Німеччини, Франції чи Італії, але на політику держави за фактом свого перебування вони впливають. Віддзеркаленням неправильної міграційної політики Європи є те, що зараз в багатьох країнах ЄС зростає популярність правих партій. І це не тому, що населення цих країн погане, чи вони там ксенофоби, це просто люди через вибори кажуть владі: ви не те робите, не тим шляхом йдете.Навіщо нам зараз повторювати ті помилки, які робили наші сусіди у Європі останні 40-50 років?Чому міграційні процеси краще не стимулювати— В той же час без міграційних процесів Україні не обійтись. Чи можливо взагалі їх контролювати?— Розумієте, міграційні процеси відбувались весь час існування людства. Люди переміщувалися та змішувалися, в тому числі, і в Україні. Є певна кількість людей, які народилися за межами України.До речі, за даними 2019 року, серед народжених 7,3% дітей в Україні, батько чи мати не мають українського громадянства — іноземці або не вказали громадянства (скоріш за все, це також іноземці). У 2020 році таких було 6,7%. Тобто відповідні процеси відбуваються і у нас.Тільки моя позиція полягає у тому, що не треба умисно стимулювати ці процеси. Одна справа, коли йде обмін населенням у невеликих відсотках, це дає можливість тим, хто приїхав до країни адаптуватися, а населенню країни сприйняти мігрантів. І зовсім інша справа, коли йдеться про великі числа (мова йде про мільйони), що може спричинити загострення ситуації всередині країни.Світова криза і відсутність додаткових людей— Як вирішити демографічну кризу в Україні?— В України погана демографічна ситуація — це факт. Особисто я бачу її вирішення розвитком всередині держави, а не залученням іноземців. Їх поки що можна залучати на тимчасовій основі, а далі після закінчення війни приймати рішення, можливо, більш зважено. Тим більше, по великому рахунку, ми не знаємо у яких кордонах закінчиться війна і скільки нам буде потрібно людей для розвитку економіки.Важливо розуміти, що зростання чисельності населення у світі зупиняється. Тому не варто сподіватися на залучення додаткових людей, а треба підвищувати продуктивність праці, сприяти збільшенню тривалості життя, залучати на певні роботи людей старшого віку, створювати нормальні умови для жінок, щоб вони могли виховувати дітей і бути залученими до виробництва, здійснювати комплексну і постійну підтримку сімей з дітьми тощо. Це і є комплексна соціально-демографічна політика, а ухил у міграцію, сильно зміщує всі акценти.
Від "латання дірок" до стратегічної підтримки: як змінюється недержавна допомога з ЄС - Європейська правдаБагато організацій, які раніше не працювали в Україні, оперативно розгорнули програми екстреної допомоги, закриваючи невідкладні гуманітарні потреби. Протягом 2022-го та значної частини 2023 року саме такий формат домінував у міжнародній підтримці.Однак разом із тим, як приходило усвідомленням, що конфлікт є затяжним, серед донорських організацій відбулося певне розмежування.Частина європейських фондів розглядали свою допомогу Україні як ситуативну, короткострокову, а тому, реагуючи на виникнення нових криз в інших регіонах світу, ухвалили рішення поступово згортати фінансування українських програм.Чи свідчить це про негативну тенденцію у допомозі України? Аж ніяк. Ми увійшли у новий етап, коли європейська підтримка має трансформуватись і набути сталого формату.І саме тому ми спостерігаємо перехід від реагування на надзвичайні ситуації до стратегії відновлення.Ключовим питанням стало визначення того, як адаптувати поточну допомогу до стратегічних цілей кожної окремої організації та інтегрувати її в загальні довгострокові плани.Так, у Європі дедалі більше провідних благодійних організацій, чия діяльність спрямована на посилення та координацію підтримки України, об’єднуються в мережі та альянси.Вони демонструють твердий намір продовжувати підтримку України – йдеться про інтеграцію українського напрямку як пріоритетного на період, що не залежить від термінів завершення активної фази російської агресії.Варто підкреслити, що взяття на себе зобов'язання довготривалої стратегічної підтримки є значною репутаційною, фінансовою та етичною відповідальністю, до якої готові лише найбільш зрілі й потужні інституції.Співпрацюючи, члени організації прагнуть не лише оперативно розв’язувати нагальні проблеми, а й закласти міцний фундамент для сталого відновлення України у майбутньому. Водночас особлива увага приділяється використанню наявної експертизи та інституційної пам'яті кожної фундації.Як приклад – альянс F4U (Foundation for Ukraine).Цієї весни у Варшаві відбулася вже друга зустріч великих міжнародних фондів у межах цієї ініціативи. На ній були закріплені основні засади співпраці партнерів, які справді демонструють загальноєвропейське бачення ефективної підтримки України на четвертому році повномасштабного вторгнення. Деякі з принципів:- "рівний – рівному" (Peer-to-Peer): мінімум бюрократії, прямий обмін досвідом та знаннями, освітній хаб для відкритого діалогу і взаємного навчання;- адвокація України: розширення кола зацікавлених сторін та поглиблення взаємодії із зовнішніми партнерами для підтримки України через активну адвокацію;- візити в Україну: можливість отримати безпосереднє уявлення про поточну ситуацію в країні та сприяти налагодженню глибшої співпраці з українським громадянським суспільством.В кулуарах є багато розмов про те, що Україна нині є унікальним простором для отримання нового досвіду, створення інноваційних моделей та принципів роботи, що дають змогу функціонувати попри складну щоденну ситуацію.Україна сприймається не лише як об'єкт, що потребує ресурсів, а й як вагоме джерело знань та навичок.Своєю чергою українські партнери вражають спроможністю, креативністю та працьовитістю. Про них має знати якомога більше людей, і це одне з основних завдань європейських благодійних фондів – бути адвокатами громадянського суспільства України, допомагати йому бути почутим.Попри війну, що триває, воно продовжує еволюціонувати – адаптуючись, переосмислюючи себе та формуючи нові підходи.У цьому контексті філантропічна підтримка також потребує трансформації: настав час відійти від точкових інтервенцій та фінансування окремих ініціатив – натомість варто формувати стійкі екосистеми та довготривалі можливості, а не лише реагувати на кризу.Для цього європейські фонди мають усі важелі – і значні ресурси, і глибоку експертизу, а головне – стратегічне бачення майбутнього України і віру в неї.
👆Зараз ми живемо в один із найнестабільніших ядерних періодів з часів холодної війни. Російське вторгнення в Україну, підтримане Іраном і Північною Кореєю та засудженим США і Європою, має загрозливі глобальні наслідки. Індія і Пакистан наблизилися до війни. Ядерні об'єкти Ірану були атаковані Ізраїлем і США, можливо, як акт примусового нерозповсюдження. Північна Корея продовжує розширювати свій арсенал, змушуючи Південну Корею і Японію розглядати можливість створення власних ядерних озброєнь.Закінчення холодної війни змусило багатьох повірити, що ядерна загроза зникла. Але насправді все навпаки. Ризик залишається — і, можливо, навіть посилився — тому що в сучасному світі бракує стабільних структур і спільних правил, які регулювали минулі суперечності. Небезпека полягає не тільки в зброї, але й у тому, хто володіє кодами запуску і наскільки легко вони можуть бути використані не за призначенням.Трамп і крихкість ядерного стримуванняТрамп залишається непередбачуваною фігурою в нестабільному світі. Жоден президент США ніколи не був повністю готовий до тягаря ядерного командування, але Трамп, за більшістю показників, є особливо непридатним для цієї ролі. Його вразливість, незнання зовнішньої політики та імпульсивність становлять серйозну небезпеку. Хоча він іноді висловлював неприязнь до війни та ядерної зброї, його дії, особливо його провокаційна риторика щодо Північної Кореї, показують, як легко він може втягнутися в ескалацію конфлікту.Майкл С. Шмідт у книзі «Дональд Трамп проти Сполучених Штатів» розповідає, як Келлі намагався перешкодити Трампу загнати Кім Чен Ина в кут, попереджаючи, що такий тиск може спровокувати жорстоку реакцію. Проте Трамп наполягав - аж поки йому не підлестили і не запропонували вдатися до дипломатії.Поведінка Трампа підкреслює жахливу істину: ядерна стабільність більше залежить від особистості, ніж від політики. Одна помилка, одна неправильна оцінка, один прояв егоїзму може спровокувати війну, не схожу на будь-яку іншу.Найважливіше правило: Припиніть гратисяАльберт Ейнштейн, у 1947 році писав, що суспільство має тенденцію забувати незручні істини:«Небезпеку, якій неможливо запобігти, можливо, краще було б просто забути».Але забуття - явище фатальне. США і Росія все ще володіють тисячами боєголовок. Китай швидко розширює свій власний арсенал. Ядерна епоха сповнена промахів і небезпек. Ми вижили так довго завдяки таким людям, як Петров і Келлі, які прийняли правильне рішення під екстремальним тиском.Але ми не можемо вічно покладатися на індивідуальний героїзм. Як сказав Мартін Хеллман, математик і експерт з ядерної політики:«Єдиний спосіб виграти в російську рулетку - не грати».
👆Я застосував цей підхід до подій на Близькому Сході, оскільки це зіткнення було неминучим і не мало серйозних наслідків. Неможливість Ірану та більшості країн приховати розробку ядерної зброї є однією з особливостей радіації. Тегеран ніколи не мав можливості уникнути викриття, а ізраїльтяни та американці не могли не знищити об'єкти до того, як вони стали боєздатними. Що стосується регіональних наслідків, Іран не користується популярністю в арабському світі, оскільки, серед іншого, іранці не є арабами. Підтримка Іраном екстремістських ісламістських сил також загрожує великим арабським державам. Тому, на мій погляд, іранці ніколи не збиралися створювати боєздатну зброю. Що стосується обміну безпілотниками, то він призведе до багатьох жертв, але не змінить баланс сил. Я не бачу, щоб Іран був у змозі загрожувати своїм сусідам звичайною війною, та й не хотів би цього.Цікавішою є ситуація в Україні. Президент Росії Володимир Путін пообіцяв, що він помститься за український напад, який насправді був повномасштабною і масованою таємною операцією. Доставка безпілотників до Сибіру не робиться за допомогою СМС-повідомлень. Після такого серйозного провалу російської розвідки і безпеки Путін повинен щось зробити, але поки що він цього не зробив. Справа в тому, що він не знає, що ще українці могли підсунути Росії на біс. Але якщо рішення щодо Ірану було передбачуваним, то питання про наступний крок Путіна не є таким.З моєї точки зору, геополітичні наслідки всього цього менш значущі, ніж той факт, що характер війн змінився.
👆Прийняття законопроєкту Грема означатиме введення 500-відсоткових мит практично на всіх основних торговельних партнерів США. Американці вже пережили одну короткочасну торговельну війну проти решти світу цього року — і вони не мають великого бажання пережити ще одну.Вгадайте, хто ще купує російську енергію у вигляді збагаченого урану? Сполучені Штати Америки, згідно з прокремлівським виданням EADaily. За даними Управління інформацією про енергетику США, у 2023 році уран російського походження становив 12 відсотків від загального обсягу поставок до США, що більш ніж удвічі перевищує обсяг, вироблений у США. Так, минулого року президент Джо Байден підписав закон про заборону імпорту російського урану. Але закон дозволяє Міністерству енергетики видавати звільнення від заборони до 2028 року, і в лютому російський державний атомний конгломерат «Росатом» оголосив про відновлення експорту до США.Чи запровадить уряд США 500-відсотковий тариф на себе? Чи не матимуть інші країни, на які Америка накладає 500-відсоткові тарифи, справедливі претензії, що вони зазнають збитків через імпорт енергетичних продуктів з Росії, коли сама Америка все ще імпортує енергетичні продукти з Росії?Більше 80 співавторів законопроєкту Грема - близько чотирьох п'ятих Сенату однозначно підтримують ідею посилення тиску на Росію. Не зовсім зрозуміло, чи продумали сенатори, що саме буде зроблено за допомогою цього законопроєкту.
👆Без "правильного" походження (забезпеченої родини) зробити кар’єру в елітних структурах майже неможливо. При цьому Хартман наголошує: "Батьки не зобов’язані бути багатими — але повинні бути забезпеченими".Квота для жінок спрацювала, але не зовсімА як бути тоді з популярними політичними заявами про рівні шанси для всіх і квотою для жінок? "Квота для жінок спрацювала, спочатку в політиці в 70-х, потім - в економіці. Жінки зайняли таку активну позицію, що їм вдалося домогтися прогресу, - каже дослідник. - Якщо більше жінок потрапляє до правління концернів і настає гендерна рівноправність, це тільки посилює проблему із соціальним підбором кадрів. Тому що жінки, яким вдається пробитися нагору, представляють ті самі чотири відсотки верхніх верств населення. Зараз три жінки на чолі найбільших концернів. Раніше було складно таке навіть собі уявити, але, за моїми спостереженнями, для жінок соціальне походження відіграє ще більшу роль, ніж для чоловіків".Німеччина — не виняток, але й не особливий випадокНа відміну від Великобританії з її відкритою класовою системою чи Франції з елітарною освітою, у Німеччині процеси менш очевидні, але суть та сама. Підбір нових представників у верхівку відбувається за принципом спадковості. Просто це відбувається не на етапі вступу до вузу, як у США, а пізніше — вже на кар’єрному шляху.
Африканська бідність як зброя Кремля: нова фаза неоколоніального впливу - RLIРосія використовує бідність африканських країн у своїх інтересах, перетворюючи вразливих громадян цих держав на дешеву робочу силу для підтримки власної оборонної промисловості.Згідно зі звітом, на тлі нестачі робочої сили через мобілізацію, еміграцію та санкційний тиск, Москва активно вербує громадян африканських країн для роботи на російських оборонних підприємствах. Особливо активно це відбувається в Малі, Центральноафриканській Республіці, Буркіна-Фасо і Чаді, де Росія вже давно сформувала тісні зв'язки через приватні військові компанії і квазідержавні структури. Також зафіксовані випадки найму з Конго, Камеруну, Нігерії, Еритреї, Ефіопії та Уганди.Росіяни експлуатують нестабільну соціально-економічну ситуацію в цих країнах, залучаючи місцевих жителів через програми трудового обміну, обіцянки стипендій або через посередників, пов'язаних з приватними військовими структурами. Вже на території Росії африканці часто опиняються в умовах, близьких до примусової праці, без офіційних дозволів на роботу і з обмеженим доступом до захисту своїх прав.Більшість з них працюють на оборонних заводах у Тулі, Нижньому Новгороді та на Уралі, займаючи низькокваліфіковані посади на виробничих лініях або в логістиці. Деякі студенти, втративши стипендії або потрапивши в боргову залежність, також направляються на роботу в оборонний сектор, ховаючись за статусом учнів.Росія отримує короткострокову вигоду у вигляді збільшення оборонного виробництва і розширення впливу в Африці за рахунок залежності місцевих урядів. Однак для африканських країн ця практика обертається важкими наслідками: порушуються міжнародні норми, підривається нейтралітет Африканського союзу в конфлікті Росії проти України, зростає суспільне невдоволення, а також посилюється ризик внутрішньої дестабілізації.Росія використовує «трудову міграцію» як інструмент не тільки економічної вигоди, але й політичного тиску. При цьому йдеться про свідому експлуатацію бідності та вразливості, а не про взаємовигідну співпрацю.У доповіді також представлені пропозиції щодо протидії цій практиці. Африканським урядам рекомендується ретельно перевіряти угоди з Росією, припиняти діяльність рекрутерів, пов'язаних з ПВК, і контролювати міграційні потоки. Західним країнам пропонується вводити санкції проти підприємств і осіб, причетних до експлуатації, підтримувати африканських студентів і робітників, які постраждали від цих схем, а також використовувати міжнародне право для притягнення до відповідальності російських організаторів трудової експлуатації.Аналітики попереджають: якщо світова спільнота не відреагує на цю форму неоколоніалізму, Росія зможе ще глибше укорінитися в африканському регіоні, підриваючи суверенітет держав і поширюючи практики експлуатації в глобальному масштабі.
👆Інша думка, що ядерна зброя — це гарантія безпеки, теж не дуже переконлива. Наприклад, Північна Корея має ядерний арсенал, але це не пояснює, чому на неї не нападають. На КНДР ніхто не нападав і до 2006 року, коли вона провела своє перше ядерне випробування. Проблема криється в іншому — у готовності країн ризикувати повномасштабною війною, а не в наявності чи відсутності ядерної зброї.Чи могла Росія допомогти Ірану?ЄС заявив, що Росія не може бути посередником в іранському питанні через участь у війні проти України та військове співробітництво з Іраном. Однак технічно Росія могла б бути надійним партнером, наприклад, зі зберігання іранського збагаченого урану — як це вже було в минулому. При цьому експерти сумніваються, що Москва захоче або зможе передавати Ірану технології для створення ядерної зброї. Російська атомна галузь історично демонструє обережність у таких питаннях.Вихід з Договору про нерозповсюдженняНедавні чутки про те, що іранський парламент готує вихід країни з Договору про нерозповсюдження ядерної зброї (ДНЯЗ), були спростовані. Проте сам факт появи такої ідеї викликає занепокоєння. Поки Іран залишається в рамках договору, він має можливість довести мирний характер своєї ядерної діяльності. Якщо ж країна вийде з угоди, будь-які звинувачення в спробах створити зброю буде неможливо спростувати.Договір захищає не тільки світову спільноту, але і сам Іран: він дозволяє зберегти легітимність програми і уникнути повної міжнародної ізоляції.Альтернатива бомбардуваннямІснує думка, що Ізраїль був змушений діяти, тому що дипломатичні інструменти не спрацювали. Однак, на думку експертів, альтернатива силовому рішенню є: це створення міжнародних механізмів стримування, як це передбачалося в СВПД 2015 року. Цей підхід дозволяє вести моніторинг, заздалегідь помічати відхилення і усувати їх через переговори.Зрештою, завдання міжнародного співтовариства — створити такі умови, в яких країні на кшталт Ірану буде невигідно мати ядерну зброю. Війна — інструмент простий, але руйнівний. Будівництво стійких структур миру вимагає часу, довіри і компромісів. Але саме в цьому — довгострокова безпека.
👆"Бачимо, що було б, якби західні партнери не постачали в Україну NASAMS, Hawk, Iris-T, якби британці з українцями не створювали системи ППО FrankenSAM, а німці не передавали "Гепарди". І звичайно, якби не було "Петріотів". Іран гарно показує, що таке панування в повітрі і на що здатна авіація, коли у вас вибите ППО", - відзначає в розмові з Радіо NV офіцер Армії оборони Ізраїлю в запасі та військовий оглядач Ігаль Левін."Війна міст""Війна міст" – поняття, яке пішло з Ірано-іракської війни 1980-1988 років. У тій війні на виснаження обидві сторони обмінювалися ракетними та авіаційними ударами по великих містах супротивника, включно з Тегераном та Багдадом.Схожа "війна міст" триває і в українсько-російській війні – Росія систематично б'є по українських містах, а Україна, нехай і меншою мірою, але також регулярно намагається обстрілювати об'єкти у російських прикордонних і не дуже населених пунктах.Цю ж тактику ударів по містах використовують зараз і Іран та Ізраїль.Іранці масово запускають ударні безпілотники, крилаті ракети та балістику по головних ізраїльських містах, в надії перевантажити ППО – так само як це вже кілька років роблять росіяни.Ізраїль теж завдає ударів по Тегерану, зокрема по будівлі державного телебачення Ірану.Все це невідворотно призводить до жертв серед цивільних.Водночас ізраїльтяни, цілком ймовірно, вивчали український досвід протидії російським комбінованим атакам по містах з використанням західних систем ППО.Про що свідчить, хоча б, доволі успішна оборона від "шахедів" та знищення кількох їхніх пускових.Війна у медіаУкраїнсько-російська війна увійде в історію, як одна з найбільш медійних війн в історії людства – щодня на ній генеруються тисячі відео і фото бойових дій, уражень ворога, полонених та знищеної техніки.Вести активну інформаційну війну намагаються з першого дня й ізраїльтяни з іранцями.Так Ізраїль публікує численні кадри уражень іранських цілей та навіть відео роботи своїх диверсантів у тилу ворога.Це унікальний випадок, тому що "Моссад" ніколи нічого не показує, ніякі відео. А тут були опубліковані офіційні кадри "Моссаду" з "вотермарками". Я такого взагалі не пригадую", - каже Ігаль Левін.Іран також намагається активно поширювати свої "меседжі" про хід війни.Зокрема іранські медіа повідомляли про одразу кілька збитих новітніх винищувачів F-35 Ізраїлю та полонених пілотів.Щоправда, поширені у проіранських соцмережах фотодокази цього викликали багато сумнівів.Це взагалі невідомо, що, але в будь-якому випадку - це не F-35. Швидше за все, це зображення згенероване штучним інтелектом - кіль, що стирчить (якщо це кіль) стоїть задом наперед… Та й літак, що впав, горить сильно інакше - а тут ШІ намалював працюючий двигун", - прокоментував одне з таких зображень авіаексперт Вадим Лукашевич.І з усім тим, ірансько-ізраїльська боротьба у світовому медіапросторі триває – як важливий фактор демотивації супротивника та пред'явлення своїх "карт" на можливих переговорах."Так впливає російсько-українська війна. Вона продемонструвала – якщо чогось не показали, то його і не було", - пояснює Ігаль Левін.
Торги Трампа з Лукашенком: що стоїть за візитом генерала Келлога до Мінська - Європейська правдаНе лише бомбами одними відзначилися вихідніАмериканський генерал і спецпредставник по Україні Кіт Келлог відвідав Білорусь, де поручкався з білоруським диктатором Александром Лукашенком. Як офіційно стверджує американська сторона, це було зроблено для того, щоб знайти нове натхнення у посередництві в російсько-українській війні.Це найвища посадова особа США, яка з початку 2020 року відвідала Білорусь.Для білоруського режиму це, очевидно, була настільки важлива подія, що Лукашенко не лише особисто прийняв генерала Келлога, позасліплював його на камери посмішкою старечих, і водночас у політичному плані гострих зубів, але відпустив з барського плеча з генералом півтора десятка заручників.До диктаторів з нафтою їздить особисто Дональд Трамп. Йому дарують літаки і багатомільярдні контракти. Проте до диктатора без нафти за якимось американським протоколом достатньо і візиту відставного генерала.Але прекрасна оборудка – це красивий стиль нинішньої американської дипломатії. І якщо узурпатор, якого взяли до виконання американці, не має нафти і газу, не може замовити на трильйон американської зброї, то у нього на обмін подарунками можна взяти...Є пару американських компаній, через інтерес яких до білоруського калію колись США дзьобали мозок і Україні.Але якою б неприємною не була закуліса американсько-білоруських відносин "на осі" Келлог-Лукашенко і гешефт-дипломатія, треба привітати з визволенням з полону і поверненням до нормального життя 14 невинних людей, яких без будь-яких вагомих причин брехливо звинуватив і ув’язнив Лукашенко."Завдяки сильному лідерству президента Трампа" на волю вийшли кілька білорусів і громадян різних європейських держав та США.Серед звільнених – і Сергій Тихановський, якого у 2020 році бачили ледь чи не альтернативою Лукашенку на президентських виборах.Переговори з Лукашенком про звільнення утримуваних ним заручників з числа своїх та іноземних громадян завжди становили непросту дилему для міжнародної спільноти. Саме тому, що міжнародна спільнота не хотіла узаконювати у відносинах з Білоруссю принципи взаємин з сомалійськими піратами.Усі розуміли, що замість десяти звільнених заручників Лукашенку ніщо не завадить захопити двадцять нових. Давати піратам викуп за захоплені ними судна – це не лише заохочувати цих злочинців повторювати такі дії, але й інвестиція у цю неблагородну справу.Проте усі ці моральні докори і сумління сьогодні не мучать сильних лідерів з хрестами на лобах. Сильне лідерство – прийшов і зробив. А розбиратися з наслідками – справа слабких.Щоправда, американці – люди вдячні. Тому у твіті генерала Келлога подякували за сприяння у звільненні заручників з Білорусі уряду Литви і назвали цю країну справжніми друзями та союзниками.Очевидно цей щедрий комплімент і висока оцінка на практиці означає, що ані генерал Келлог, ані хтось інший в США не мають ані найменшого бажання думати, що робити далі зі звільненими, білоруською опозицією та Лукашенком.Вільнюс продовжить мужньо тягнути на собі усі клопоти проблем з Білоруссю та білоруською опозицією. І це насправді велика справа і серйозне організаційне, фінансове, безпекове та політичне навантаження для країни з обмеженими ресурсами.Отже, маємо чергові "перемоги" американської та лукашенківської дипломатій, наслідки яких для інших не настільки очевидні. Маємо на волі декількох несправедливо ув’язнених.Але і далі не маємо уявлення, як звільнити на волю усю Білорусь.Ну і нарешті, маємо багатющий досвід посередництва "в мінському форматі", яким, поза сумнівом, Лукашенко поділився з Келлогом і який, напевно, сильно допоможе останньому на основному місці роботи спецпосланника по Україні.