Космос політики

Українська стратегія, яка може похитнути впевненість Путіна - The AtlanticНедавні атаки дронів у Московській області свідчать про комплексну стратегію.Протягом останніх двох тижнів Україна здійснила серію атак безпілотниками на цілі, розташовані глибоко на території Росії — найважливіші з яких були в Москві та її околицях. Минулої ночі, за словами президента Володимира Зеленського, поблизу російської столиці українські збройні сили завдали удару по Центру космічного зв’язку в Дубні, який Росія використовує для збору розвідданих та координації дій своїх військових підрозділів на окупованій території України. Це був другий удар України по об’єкту в Дубні за останній тиждень.Оголошення Зеленського про останні атаки стало викликом Володимиру Путіну; він спокійно заявив, що «готуються відповідні дії й проти інших подібних об’єктів ворога». Послання, яке малося на меті донести до російської громадськості, полягає в тому, що кампанія з використанням безпілотників, яку Україна стримано називає «далекосяжними санкціями» проти країни, що вторглася на її територію, аж ніяк не наближається до завершення.Нещодавня концентрація уваги на цілях у околицях Москви свідчить про те, що український уряд і військові, окрім спроб захистити свою територію від російських повітряних атак, тепер переносять війну до самого порогу Путіна. Вони намагаються чинити політичний та економічний тиск на режим Путіна й вивести з ладу його військову машину, позбавивши її грошей, поставок та солдатів. Недавні атаки на об’єкт у Дубні та на великий московський нафтопереробний завод є типовими прикладами окремих елементів української стратегії, спрямованої на те, щоб зробити війну нестерпною для російського диктатора.Нафтопереробний завод, який став ціллю в рамках масштабної атаки України на російську столицю 18 червня, забезпечує близько 40 відсотків ринку пального в Московській області і, за повідомленнями, буде непрацездатним до кінця 2026 року. Ця атака спрацювала на кількох рівнях, щоб збентежити та підірвати авторитет Путіна. По-перше, атака спричинила — майже напевно навмисно — величезну пожежу, яка здійняла густий стовп чорного диму, видимий по всій Москві. Послання було однозначним: Україна тут і здатна вражати навіть найважливіші економічні об’єкти. Москвичі, ваші дні, коли ви вдавали, що війна далеко від вашого комфортного життя, минули. Дійсно, українські удари по нафтовій інфраструктурі спричинили серйозний дефіцит газу, який впливає на ситуацію в більшій частині російської глибинки. Схожі проблеми незабаром можуть спіткати й столицю.Атаки на московські нафтопереробні заводи також вказують на ще одну мету України: позбавити Путіна фінансування, необхідного для продовження війни. Війна Путіна вже вичерпала значну частину колись великого суверенного фонду Росії. У своєму цікавому звіті німецький аналітичний центр дійшов висновку, що російська економіка наближається до «фінальної стадії», оскільки «зростання зупинилося, а фіскальні резерви значною мірою вичерпані». Для фінансування збройних сил країни Росія є майже повністю залежною від продажу нафти та інших нафтопродуктів іншим країнам світу.Протягом останніх кількох місяців Дональд Трамп забезпечував Путіну тимчасове полегшення — війна в Ірані спричинила зростання світових цін на нафту та збільшила кількість нових споживачів російського газу, що призвело до значного зростання доходів. Однак із припиненням військових дій у Перській затоці світові ціни на нафту також дещо знизилися — а це означає, що Росія заробляє менше на кожному барелі експортованої нафти.👇

Китай отримав найбільшу вигоду від війни Трампа на Близькому Сході - Тhe GuardianПекін, запаси та галузь відновлюваних джерел енергії якого дозволили йому витримати енергетичний шок, зараз отримує вигоду від глобального переходу на сонячну енергію та електромобілі.Згідно з доповіддю, опублікованою у вівторок, Китай став єдиним переможцем у Азії завдяки кризі в Ормузькій протоці.У доповіді геополітичної консалтингової фірми «Asia Group» зроблено висновок, що Китай вистояв у бурі світової сировинної кризи, спричиненої закриттям цього близькосхідного водного шляху, а також отримав вигоду від економічних і геополітичних тенденцій, викликаних розширенням конфлікту.Іран фактично закрив протоку — життєво важливий водний шлях, через який проходить значна частина світових поставок нафти та газу, — після того, як 28 лютого США та Ізраїль завдали спільних ударів по урядових і військових об’єктах, в результаті чого загинув верховний лідер Ірану Алі Хаменеї. Криза, що виникла внаслідок цього, спричинила стрімке зростання світових цін на енергоносії, від чого особливо постраждала Азія.У звіті зазначається, що до закриття протоки приблизно 80 % нафти та майже 90 % скрапленого природного газу, що транспортувалися цим водним шляхом, призначалися для азійських ринків, а також значна частка інших критично важливих сировинних товарів.У звіті розглядаються найбільші економіки Азії — Китай, Індія, Японія та Південна Корея — а також ринки, що розвиваються, у Південно-Східній Азії. Дослідники проаналізували економічні та політичні наслідки кризи та її вплив на ключові сектори, зокрема на промисловість, енергетику та сільське господарство.Вони дійшли висновку, що Китай став безперечним переможцем кризи, спричиненої вторгненням Дональда Трампа на Близький Схід.Китай виявився значно краще підготовленим до можливих перебоїв на енергетичному ринку, ніж інші країни. Цьому сприяють як великі власні запаси нафти, так і швидкий розвиток відновлюваної енергетики.Протягом багатьох років Китай накопичував стратегічні запаси нафти, а в період низьких цін закупив ще більше сировини. За даними дослідниці Еріки Даунс із Центру глобальної енергетичної політики, у 2025 році імпорт сирої нафти до країни зріс із 11,1 млн до 11,6 млн барелів на добу. Понад 80% додаткових обсягів було перенаправлено до резервів.На початку року запаси нафти в Китаї були достатніми, щоб покривати потреби імпорту понад 100 днів.Водночас країна активно інвестує у відновлювані джерела енергії. Лише торік у Китаї ввели в експлуатацію 315 ГВт нових сонячних електростанцій — це понад половина всіх нових сонячних потужностей, встановлених у світі. Роком раніше цей показник становив 277 ГВт.Пекін планує й надалі скорочувати залежність від викопного палива. До 2030 року влада хоче, щоб половина всієї енергії в країні надходила з невикопних джерел. Частка вітрової та сонячної енергетики має зрости з 22% у 2025 році до 30% у 2026.Хоча енергетичний баланс Китаю все ще значною мірою базується на вугіллі, на яке припадає понад 50%, частка відновлюваних джерел енергії стрімко зростає.У звіті Asia Group зазначається, що завдяки величезним потужностям відновлюваної енергетики та значним запасам нафти Китай пережив початковий енергетичний шок краще за будь-яку іншу країну регіону.Китай також отримав вигоду від того, що інші країни у відповідь на кризу прискорили розбудову своїх систем чистої енергетики. Пекін домінує у глобальному ланцюгу поставок у галузі сонячної енергетики та інших галузей чистих технологій і в останні роки активно виводить значну частину цього виробництва за кордон за низькими цінами, на превеликий жаль західних лідерів, які турбуються про долю власних підприємств.👇

👆Фон дер Ляєн охарактеризувала Південний Кавказ як стратегічний транспортний вузол, що з’єднує Європу, Каспійський регіон та Центральну Азію, тоді як Алієв наголосив на ролі Азербайджану у розвитку транспортних коридорів «схід-захід» та «північ-південь» і у збільшенні обсягів вантажоперевезень через країну.Цей візит відбувається на тлі зусиль Брюсселя щодо диверсифікації енергопостачання та розвитку альтернативних торговельних маршрутів після повномасштабного вторгнення Росії в Україну.З моменту підписання у 2022 році угоди про стратегічне енергетичне партнерство з Азербайджаном співпраця розширилася за межі природного газу й охоплює відновлювані джерела енергії, цифрову інфраструктуру та розвиток Транскаспійського міжнародного транспортного маршруту, широко відомого як «Середній коридор».Візит фон дер Ляєн до Баку відбувається в рамках тижня дипломатичних заходів ЄС у регіоні.Того ж дня глава зовнішньої політики ЄС Кая Каллас, комісар з питань розширення Марта Кос та комісар з внутрішніх справ і міграції Магнус Бруннер провели в Анкарі переговори з президентом Туреччини Реджепом Таїпом Ердоганом та міністром закордонних справ Хаканом Фіданом, зосередившись на питаннях регіональної безпеки, міграції, торгівлі та транспортного сполучення.Ці паралельні заходи відображають ширшу стратегію ЄС щодо зміцнення зв’язків із Південним Кавказом та Туреччиною, оскільки Брюссель прагне поглибити співпрацю в сферах енергетики, транспорту, економічної стійкості та регіональної стабільності.Фон дер Ляєн має намір продовжити своє регіональне турне у Вірменії, де, як очікується, обговорення будуть зосереджені на питаннях миру, транспортного сполучення та подальшої взаємодії ЄС з країнами Південного Кавказу.

👆Участь Туреччини вказує на той самий напрямок. Як велика військова держава та член НАТО з дедалі більш незалежною зовнішньою політикою, Анкара забезпечує як стратегічну вагу, так і дипломатичну гнучкість. Разом Пакистан, Саудівська Аравія та Туреччина володіють багатьма атрибутами, необхідними для регіонального концерту: дипломатичним впливом, військовим потенціалом, економічним впливом та відносинами, що охоплюють конкуруючі блоки.Ця нова конфігурація відрізняється від оригінальної «доктрини Ніксона» в одному важливому аспекті. Регіональний порядок Ніксона спирався на обмежену кількість стовпів, орієнтованих на США. Новий порядок видається менш ієрархічним і більш плюралістичним. Замість того щоб діяти через своїх союзників, Вашингтон, можливо, дедалі частіше співпрацюватиме з автономними регіональними державами, інтереси яких перетинаються з інтересами США, але не завжди повністю збігаються з ними.Мабуть, найяскравішим свідченням цього зрушення є риторична позиція Вашингтона щодо Ізраїлю після оголошення меморандуму. Ізраїльські ультраправі угруповання гнівно відреагували на цю угоду, зображуючи її як поступку Тегерану. Однак замість того, щоб змінити свою позицію у відповідь на критику союзників, адміністрація Трампа публічно виступила на захист угоди та заявила про свою рішучість домагатися деескалації.Віцепрезидент Джей Ді Венс, який відіграв ключову роль у переговорах, надзвичайно відверто нагадав про основи американо-ізраїльських відносин. Звертаючись до ізраїльських лідерів, він сказав: «Якби я був у складі уряду Ізраїлю, я, мабуть, не нападав би на єдиного потужного союзника, який у мене залишився у всьому світі». Далі він нагадав Ізраїлю, що «дві третини оборонної зброї», яка захищає його батьківщину, «виготовлено американськими руками та оплачено за рахунок американських податків».Послання було однозначним: ширші стратегічні цілі США не будуть залежати від пріоритетів регіональних партнерів.Сама «доктрина Ніксона» виникла з усвідомлення того, що пряме військове управління віддаленими регіонами тягне за собою витрати, які США не можуть нести нескінченно. Ісламабадський меморандум, можливо, відображає подібне усвідомлення. Після дорогого, самостійно спровокованого протистояння з Іраном Вашингтон, здається, дедалі більше зацікавлений у регіональному порядку, який є водночас більш стійким і менш залежним від постійного американського втручання.Чи виявиться меморандум у кінцевому підсумку стійким, залишається невідомим. Він ще може стати лише тимчасовим перемир’ям, а не фундаментом нової геополітичної архітектури. Проте ця угода вже виявляє важливу тенденцію. Сполучені Штати, здається, повертаються до своєї традиційної ролі «офшорного балансувальника», заохочуючи регіональні держави брати на себе більшу відповідальність за підтримання порядку, водночас надаючи дипломатичну, економічну та військову підтримку на відстані.Якщо ця тенденція збережеться, історики з часом почнуть розглядати Ісламабадський меморандум не лише як угоду, що поклала край війні. Вони можуть сприймати його як момент, коли Близький Схід почав переходити від епохи американського домінування до концерту регіональних держав. Імена змінилися, а кількість учасників стала більшою, ніж за часів Ніксона. Але основна логіка — стабільний баланс, що підтримується насамперед регіональними державами, а не прямим американським управлінням, — одразу ж стала б зрозумілою архітекторам «доктрини Ніксона».

👆Мало хто в Криму готовий критикувати Путіна за те, що він приніс війну до їхніх дверей, навіть попри те, що вони визнають зростання скрути та невдоволення місцевою владою.«Останніми тижнями я відчуваю себе виснаженою фізично й морально, абсолютно безсилою», — сказала Наталія, 44-річна економістка з Севастополя, яка з міркувань безпеки попросила не розголошувати своє прізвище. «Таке відчуття, ніби ми всі зараз живемо на загубленому острові». У Ялті, туристичному центрі, який зараз позбавлений звичних літніх натовпів, 48-річна Світлана розповіла, що вони з чоловіком відправили дітей до друзів у Росію, а самі залишилися, щоб доглядати за літніми батьками.«З їжею все гаразд, але з бензином — це справжня катастрофа», — сказала вона. «Мій чоловік виїжджає на світанку, щоб спробувати роздобути пальне, і здебільшого повертається з порожніми руками». «Атмосфера справді похмура», — сказала 38-річна Ірина, домогосподарка з Севастополя. «Багато моїх знайомих виїхали або відправили свої сім’ї в безпечніші місця». Проте вона каже, що підтримує російське правління і не хоче, щоб Крим повернувся під контроль України.«Українці всіх посадили б до в’язниці, це очевидно», — сказала вона.

👆А у сусідній Одещині прагнуть, щоби їхній регіон сприймали як територію нових можливостей та інновацій, розповіла DW керівниця інвестиційного офісу Людмила Шевченко. Територіально найбільша і така різноманітна область України для Гданська ретельно відібрала 48 проєктів на 800 мільйонів євро, зокрема й щодо портової інфраструктури, яка зазнала великих збитків від російських ударів.Ольга Миколаєвич зі сусідньої Миколаївської області повідала DW про партнерські зв'язки з Нижньою Саксонією у Німеччині. А ще з Бельгією і Данією, з якими також налагодила співпрацю і північна Чернігівщина - остання з областей, яку міністерство розвитку громад та територій відносить до прифронтових.Буча - взірець якісної відбудови60 проєктів стійкості, з якими приїхала Київська область, вражають розмахом і продуманістю. Ольга Недождій з Київської ОВА захоплено описує плани перевтілення закинутих місць та "довгобудів", зведення комплексного реабілітаційного містечка, інтеграцію сонячних панелей в енергетику та про багато іншого, що вражає уяву. Та ж Буча на Київщині, яка від початку війни стала для світу символом нелюдських злочинів російських військових, вже сьогодні стає взірцем якісного відновлення та надії і реабілітації, каже Недождій.Інвестиції у реабілітаційні програми серед найважливіших для усіх тилових регіонів. "Медицина для нас абсолютний пріоритет", - сказала DW Тамара Сакара з міськради Олександрії на Кіровоградщині - області в географічному серці України, яка стала новим домом для 85 тисяч ВПО. Схожа ситуація на Вінниччині.Про важливість покращення медично-реабілітаційних послуг розповідали DW представники усіх центральних та західних областей України. Підтримка ветеранського бізнесу, реінтеграція ветеранів - серед пріоритетів для Житомирщини, Хмельниччини, Волині.На додачу до того західні області роблять ставку на туризм, а на Івано-Франківщині  - великі плани з розвитку ягідництва."Думали, що гейзер, а то трубу прорвало"Та для всіх без винятку, як прифронтових, так і для тилових областей, мабуть, чи не найгостріше стоїть питання водопостачання та очисних споруд. "Наприклад, населення Ужгорода зросло удвічі, старі системи не витримують", - пояснила Яна Крайнянська із Закарпатської ОВА.Іноді навіть виникають курйозні ситуації. "Бив фонтан з-під землі, люди вже думали, що це гейзер, а то стару трубу прорвало", - розповіла DW Ірина Плетньова, мерка Умані. Це мальовниче місто на Черкащині підтримує німецький Кобленц, поруч з яким, до слова, розташований справжній найвищий у світі холодний гейзер.Проблеми з водою, які роками важко було вирішити, поволі рушать з місця: "Полтававодоканал" уклав контракт на шість мільйонів євро з консорціумом NEFCO, повідомив DW голова Полтавської облради Олександр Біленький.Шишки, так шишкиПро партнерства з німецьким Дюссельдорфом та Маннгаймом розповів DW заступник мера Чернівців Юрій Лесюк. Ця найменша область України демонструє неабияке новаторство: тут пропонують інвестиції в агропромисловий комплекс, виробництво індичини, а ще й одними з перших в Україні пробують вирішити кадровий дефіцит найманими працівниками з Індії. Галас довкола цього експерименту Лесюк вважає "штучно роздутим".Натомість у Стрию на Львівщині пішли іншим шляхом: там боротися з нестачею кадрів, як повідав заступник мера Андрій Стасів, хочуть через покращення професійно-технічної освіти.Давні традиції деревообробки має Рівненська область. Сьогодні тут спільно з британськими партнерами хочуть виробляти біочар. Але матеріал цей примхливий, тож спочатку треба було вивчити хімічний склад сировини. "Поїхали з командою в ліс, і цілий день вивчали гілки та шишки", - з гумором згадує Андрій Людвічук з обласної Агенції регрозвитку. Матеріал виявився добрим, тож уклали меморандум на 14 мільйонів фунтів.На URC-2026 хтось знайшов нові контакти, хтось поглибив вже існуючі, але жоден не приїхав даремно. Як сказав один зі співрозмовників DW, "все це не просто відбудова зруйнованого, а комплексна стратегія нової, сучасної України".

👆Товарообіг між Казахстаном та Монголією залишається невеликим. У 2025 році він перевищив $133 млн, причому 92 відсотки припало на казахстанський експорт. Казахстан виступає для Монголії як постачальником, так і торгово-логістичним хабом. За місяць до зустрічі Токаєва та Ухнаагійна Хурелсуха Улан-Батор відвідала казахстанська торгова місія, за підсумками якої були підписані експортні контракти на $62,6 млн.Ресурси, вакцини та управлінські стандартиДедалі помітнішим напрямом стає співпраця у сфері ресурсів. Серед підписаних президентами документів – домовленості щодо нафтового сектору, співпраця національних холдингів «Самрук-Казина» та Erdenes Mongol у гірничовидобутку, критичних мінералах, переробці та корпоративному управлінні, а також угода у сфері мирного атома. Такий фокус не дивний, адже Монголія має великі запаси міді, урану, флюориту та рідкісноземельних елементів. Лише родовище Оюу-Толгой здатне забезпечити до 2-3 відсотків світового видобутку міді.Для уранового гіганта «Казатомпром» монгольський напрямок може стати можливістю для розширення активів за межами Казахстану. Показовим є те, що компанія Erdenes Mongol заявила про перехід на стандарти «Самрук-Казини», що вказує на інтерес Монголії до казахстанських управлінських практик.Окреме значення має обговорення постачання казахстанських ветеринарних препаратів та можливого спільного виробництва вакцин для сільськогосподарських тварин. Для монгольського тваринництва, яке регулярно страждає від ящуру, віспи овець і бруцельозу, це стратегічне питання. На цьому фоні казахстанські компетенції у ветеринарії та біобезпеці можуть стати важливим експортним напрямом.Трансформація внутрішньої ЄвразіїАнонсовано також відкриття казахського консульства у регіоні Баян-Улгій. Казахська громада західної Монголії є важливим гуманітарним мостом між двома країнами. Казахи є другим за чисельністю етносом Монголії, а в Баян-Улгії становлять понад 90 відсотків населення. Предки місцевих казахів опинилися там у XIX-XX століттях, рятуючись від репресій, колективізації та голоду. У Казахстані пам’ятають, що Монголія у складні роки дала їм можливість зберегти мову, культуру та життєвий уклад. Сьогодні вихідці з Монголії успішно інтегровані до казахстанського суспільства, будують політичні кар’єри та бізнес.Казахстансько-монгольське зближення є важливим як індикатор глибокої трансформації внутрішньої Євразії. Центральна Азія дедалі менше визначається радянськими чи академічними кордонами і дедалі більше – транспортними маршрутами, енергетичними зв’язками, ринками та політичною координацією.У певному сенсі йдеться про поступове відновлення історичної зв’язності степового простору, яке століттями поєднувало Східну Азію, Кавказ, Близький Схід та Європу. Великий шовковий шлях та кочові імперії існували саме завдяки цій взаємопов’язаності, зруйнованій у XVIII-XX століттях імперськими кордонами.Сьогодні відбувається поступове інфраструктурне відновлення. Так, у 2025 році Киргизстан, Таджикистан та Узбекистан завершили делімітацію спірних ділянок кордону у Ферганській долині. Розблокування прикордонних питань дозволило розпочати розкриття транспортного та економічного потенціалу всього регіону.Звичайно, що підписані документи самі собою не змінять балансу сил у регіоні. Китай збереже роль ключового покупця монгольського вугілля та міді, а Росія залишиться головним постачальником вуглеводнів. Реальні зміни принесуть збудовані дороги, працюючі логістичні маршрути, спільні підприємства та стійкі торгові ланцюжки.Однак саме тут дедалі помітніше проявляється нова роль Казахстану. Завдяки своєму географічному положенню, інфраструктурі та багатовекторній дипломатії Астана поступово перетворюється на ключовий вузол зв’язності у самому серці Євразії. Якщо нинішні домовленості з Монголією отримають практичне продовження найближчими роками, йтиметься вже про формування нової архітектури внутрішньої Євразії, де Казахстан виступає одним із головних організуючих центрів.

Китай будує стартові майданчики у пустелі для запуску ядерних ракет - ReutersКитай у віддаленій пустелі в північно-західному регіоні Сіньцзян будує величезний військовий комплекс, який може бути призначений для убезпечення його ядерного арсеналу на випадок удару противника та збереження можливості Пекіна завдати ядерного удару у відповідь.Зазначається, що китайські ракети з ядерними боєголовками вже можуть досягти будь-якої цілі на території США. Тепер супутникові знімки засвідчують, що Пекін будує розгалужену мережу пускових майданчиків, бункерів та вузлів зв’язку поблизу ізольованих у пустелі ядерних шахт, у яких базуються ракети найбільшої дальності.За словами трьох аналітиків з безпеки, які оцінили зображення для Reuters, на знімках видно понад 80 пускових майданчиків та три восьмикутні установки на північному заході Сіцзяну, поблизу поля ядерних шахт у районі міста Хамі, які можуть використовуватись мобільними ракетними пусковими установками та батареями ППО. На них також видно об'єкти, які можуть бути призначені для радіоелектронної боротьби, супутникового зв'язку та командних операцій.Масштаби будівництва, про які раніше не було відомо, вказують на значне розширення укріпленої інфраструктури, призначеної для захисту та застосування наземних ядерних сил Китаю. Зазначається, що загалом ця мережа засвідчує значне нарощування зусиль Пекіна із забезпечення потенціалу для удару у відповідь, що підкреслює посилення ядерної конкуренції зі США на тлі зростання напруженості навколо таких питань, як суверенітет Тайваню."Ми бачимо, що ця інфраструктура будується у великих масштабах, охоплюючи тисячі квадратних кілометрів пустелі за межами шахтних полів. Залежно від конкретних можливостей ми розглядаємо дуже значне посилення та диверсифікацію стратегічних ядерних засобів стримування Китаю", – сказав Александр Нілл, науковий співробітник аналітичного центру Тихоокеанського форуму на Гаваях. Агентство зазначає, що здатність захищати свої пустельні шахти є ключовою для заявленої мети Пекіна щодо створення мінімального, але надійного ядерного стримування — політики, що ґрунтується на здатності завдати удару у відповідь, якщо по Китаю буде завдано першого удару. Хоча армія КНР може використовувати ядерну зброю з підводних човнів та літаків, шахтні поля в регіоні Сіньцзян та провінції Ганьсу є основою її ядерних сил.Згідно зі знімками, нова пустельна інфраструктура зосереджена на двох восьмикутних спорудах, побудованих протягом останніх шести років у східному Сіньцзяні. Обидві розташовані на південний захід від ядерних шахтних полів у Хамі – одна на відстані приблизно 140 км, інша – за 230 км.У таких спорудах є житло для персоналу та стоянки для великих військових машин. Вони оточені бетонними бункерами та аеродромами і залізничними станціями, що з’єднують восьмикутники з шахтами у Хамі.У квітні і травні 2026 року навколо північного восьмикутника відбувалися навчання із залученням великих військових машин. На останніх знімках видно великі намети та замасковані пускові майданчики, і на деяких розгорнуті батареї зенітно-ракетних комплексів.На супутникових знімках видно залізничні колії, залізничний термінал, аеродром, а також можливе сховище палива та укріплені бункери навколо об'єкта.Про існування восьмикутних споруд знали й раніше, однак уперше стало відомо про масштаби мережі пускових майданчиків, військову активність навколо одного з об’єктів та оцінки аналітиків про розміщення на цих майданчиках мобільних ракетних пускових установок і комплексів РЕБ.Експерти з питань безпеки, опитані агентством Reuters, погодилися, що ця інфраструктура загалом може підтримувати ядерну програму Китаю, а також інші військові цілі. Але вони зазначили, що ключові деталі залишаються невідомими, зокрема, яку зброю Китай може розгорнути на стартових майданчиках, чи балістичні ракети, встановлені на вантажівках, чи обладнання для встановлення ядерних боєголовок.👇

👆«Ситуація різко змінилася після анексії Росією Криму та початку війни на Донбасі», — каже Міхаела Шерпі. У 2017 році за допомогою Росії в Тирасполі було відкрито Суворовське військове училище, і в тому ж році кадетська школа-інтернат у Бендерах стала Республіканським кадетським корпусом при МВС ПМР. У минулому навчальному році до цих закладів було зараховано 416 дітей віком від 11 до 17 років. Ці військові навчальні заклади готують майбутніх військових та сили безпеки ПМР в ізольованому, каральному та примусовому середовищі. Загалом, за оцінкою експерта, 70 тисяч дітей у ПМР позбавлені неполітизованого освітнього середовища. За відмову від армії — до в’язниці«Серед молодих силовиків багато тих, хто ніколи не був у Росії, але вважають її великою країною і клянуться, що готові за неї померти», — каже екс-політв’язень Вадим Погорлецький, який незаконно відсидів понад три роки у тираспольській в’язниці і звільнився півроку тому. Це і є «придністровська ідентичність» як результат виховання, пояснює він.Але персонал таких структур насильно втягнуто в політичні ігри, продовжує Погорлецький, адже молодь залучають до військових вишів обіцянками безкоштовної освіти, а потім виявляється, що їм ніде працювати, крім силових відомств ПМР. Після підписання контракту їх шантажують тим, що вони стали учасниками незаконних збройних формувань, і вийти з системи неможливо. Як приклад Погорлецький наводить історію випускника Суворовського училища Еміліана Чебана, який з 2022 року сидить у в’язниці в ПМР. У 18-річному віці хлопець відмовився підписати десятирічний контракт з так званою армією ПМР, його заарештували і місяць тримали в повній ізоляції. Пізніше так званий суд засудив його до 12 років за надуманим звинуваченням у державній зраді.Мешканець Рибниці, у минулому кадровий військовий, який обіймав у 2013–2015 роках посаду міністра зв’язку та ЗМІ невизнаної ПМР Геннадій Чорба вважає, що у Кишинева є важелі для вирішення проблеми, але немає політичної волі. У ПМР транслюють російські телеканали, пояснює він, а технічно це неможливо без телекомунікаційної мережі правого берега. Але Кишинів не поспішає щось робити.«Зомбовані російським телебаченням батьки віддають своїх дітей у військово-патріотичні формування, оскільки самі живуть цими ідеями», — каже Чорба. Але такі не всі, продовжує він, заможніші люди відправляють дітей навчатися до Кишинева, крім того, у багатьох є другий паспорт і родичі в Україні, які знають реальний стан справ. А ідеологія ПМР тримається на тотальній атмосфері страху.28 травня правозахисники окремо надіслали свою доповідь віце-прем'єру з питань інтеграції Молдови Валерію Ківеру. У «Білій книзі» немає готових рецептів, зазначає Міхаела Шерпі, це скоріше тривожний лист з деякими рекомендаціями, які вже зацікавили віце-прем'єра.

👆По-перше, Європа з початку війни в тісному партнерстві з Україною – і політичному, і фінансовому, і гуманітарному, і воєнному. Європейські держави допомагають Києву оборонятися, надаючи зброю і значну допомогу. По-друге, ЄС разом з партнерами запровадив безпрецедентні санкції проти Росії, які чинять відчутний економічний тиск на режим. Мета обох цих заходів полягає в тому, щоб продовження війни було для Росії якомога дорожчим і при цьому безнадійним. По-третє, європейські держави оголосили пріоритетом зміцнення власного оборонного потенціалу. Створення спеціального фонду в Німеччині – одна з головних ознак того, що розбудова європейського воєнного потенціалу набирає обертів.І це ще не все. Торік країни НАТО домовилися в майбутньому витрачати на оборону 3,5 відсотка валового внутрішнього продукту (плюс ще 1,5 відсотка на безпекову інфраструктуру). Для Європи це фактично інвестиція в здатність ефективно стримувати Росію, постійно підтримувати Україну, а в середньостроковій перспективі – захищатися самостійно, не покладаючись на США.Тепер Європа має довести, що здатна проявляти політичну силу – за умови, що діятиме злагоджено. Призначення європейського переговорника з питань миру в Україні було б логічним кроком, який продемонстрував би мужність, здатність до дій і дипломатичну силу Європи. Такий спецпредставник мав би не лише захищати європейські інтереси на переговорах, ініційованих США, і підтримувати Україну. Він також мав би шукати прямого діалогу з Москвою, щоб з’ясувати шляхи до стабільного миру.Призначення спільного представника безпосередньо вплинуло б і на внутрішню ситуацію. Європейські союзники були б змушені узгодити єдину переговорну позицію. Поки злагода є тільки в питанні, які рішення точно неприйнятні для Європи. Спецпредставник же мусив би отримати мандат, який би визначав, хоча б поверхово, і прийнятні рішення.Крім того, європейський представник гарантував би, що Москва отримує повідомлення від Європи напряму і без викривлень. Нинішня мовчанка загрожує тим, що російські інтерпретації європейської політики сформуються на основі бажаного або ідеологічних передумов. Москва може помилково сприйняти її за слабкість, при цьому сподіваючись, що Європа кине Україну напризволяще, якщо США зменшать допомогу. Також потрібні механізми управління взаємною недовірою, щоб запобігти ескалації та уникнути прямих військових зіткнень. Саме в точках дотику Росії та Європи (в Балтійському регіоні, в Чорному морі) вищий ризик непередбачених ситуацій. Спецпредставник Європи в Вашингтоні був би гарантом того, що позиція Європи послідовно враховується на переговорах. Вважати, що американські переговорники автоматично представлятимуть європейські інтереси, наївно.Шанси, що Європа почне відігравати важливішу роль, нині вищі, ніж іще кілька місяців тому. Принаймні, спробувати варто. Ця ініціатива стала б заодно відгуком Європи на недавній заклик президента Зеленського з Вірменії долучитися до переговорів. Для досягнення сталого миру в Україні Європа має сидіти за столом переговорів на рівних. Це найкращий спосіб поставити Путіна перед неприємним для нього фактом: рішення про безпеку Європи не можна ухвалювати без Європи. Стабільна згода можлива тільки за умови активної участі Європи.