Космос політики

👆Товарообіг між Казахстаном та Монголією залишається невеликим. У 2025 році він перевищив $133 млн, причому 92 відсотки припало на казахстанський експорт. Казахстан виступає для Монголії як постачальником, так і торгово-логістичним хабом. За місяць до зустрічі Токаєва та Ухнаагійна Хурелсуха Улан-Батор відвідала казахстанська торгова місія, за підсумками якої були підписані експортні контракти на $62,6 млн.Ресурси, вакцини та управлінські стандартиДедалі помітнішим напрямом стає співпраця у сфері ресурсів. Серед підписаних президентами документів – домовленості щодо нафтового сектору, співпраця національних холдингів «Самрук-Казина» та Erdenes Mongol у гірничовидобутку, критичних мінералах, переробці та корпоративному управлінні, а також угода у сфері мирного атома. Такий фокус не дивний, адже Монголія має великі запаси міді, урану, флюориту та рідкісноземельних елементів. Лише родовище Оюу-Толгой здатне забезпечити до 2-3 відсотків світового видобутку міді.Для уранового гіганта «Казатомпром» монгольський напрямок може стати можливістю для розширення активів за межами Казахстану. Показовим є те, що компанія Erdenes Mongol заявила про перехід на стандарти «Самрук-Казини», що вказує на інтерес Монголії до казахстанських управлінських практик.Окреме значення має обговорення постачання казахстанських ветеринарних препаратів та можливого спільного виробництва вакцин для сільськогосподарських тварин. Для монгольського тваринництва, яке регулярно страждає від ящуру, віспи овець і бруцельозу, це стратегічне питання. На цьому фоні казахстанські компетенції у ветеринарії та біобезпеці можуть стати важливим експортним напрямом.Трансформація внутрішньої ЄвразіїАнонсовано також відкриття казахського консульства у регіоні Баян-Улгій. Казахська громада західної Монголії є важливим гуманітарним мостом між двома країнами. Казахи є другим за чисельністю етносом Монголії, а в Баян-Улгії становлять понад 90 відсотків населення. Предки місцевих казахів опинилися там у XIX-XX століттях, рятуючись від репресій, колективізації та голоду. У Казахстані пам’ятають, що Монголія у складні роки дала їм можливість зберегти мову, культуру та життєвий уклад. Сьогодні вихідці з Монголії успішно інтегровані до казахстанського суспільства, будують політичні кар’єри та бізнес.Казахстансько-монгольське зближення є важливим як індикатор глибокої трансформації внутрішньої Євразії. Центральна Азія дедалі менше визначається радянськими чи академічними кордонами і дедалі більше – транспортними маршрутами, енергетичними зв’язками, ринками та політичною координацією.У певному сенсі йдеться про поступове відновлення історичної зв’язності степового простору, яке століттями поєднувало Східну Азію, Кавказ, Близький Схід та Європу. Великий шовковий шлях та кочові імперії існували саме завдяки цій взаємопов’язаності, зруйнованій у XVIII-XX століттях імперськими кордонами.Сьогодні відбувається поступове інфраструктурне відновлення. Так, у 2025 році Киргизстан, Таджикистан та Узбекистан завершили делімітацію спірних ділянок кордону у Ферганській долині. Розблокування прикордонних питань дозволило розпочати розкриття транспортного та економічного потенціалу всього регіону.Звичайно, що підписані документи самі собою не змінять балансу сил у регіоні. Китай збереже роль ключового покупця монгольського вугілля та міді, а Росія залишиться головним постачальником вуглеводнів. Реальні зміни принесуть збудовані дороги, працюючі логістичні маршрути, спільні підприємства та стійкі торгові ланцюжки.Однак саме тут дедалі помітніше проявляється нова роль Казахстану. Завдяки своєму географічному положенню, інфраструктурі та багатовекторній дипломатії Астана поступово перетворюється на ключовий вузол зв’язності у самому серці Євразії. Якщо нинішні домовленості з Монголією отримають практичне продовження найближчими роками, йтиметься вже про формування нової архітектури внутрішньої Євразії, де Казахстан виступає одним із головних організуючих центрів.

Китай будує стартові майданчики у пустелі для запуску ядерних ракет - ReutersКитай у віддаленій пустелі в північно-західному регіоні Сіньцзян будує величезний військовий комплекс, який може бути призначений для убезпечення його ядерного арсеналу на випадок удару противника та збереження можливості Пекіна завдати ядерного удару у відповідь.Зазначається, що китайські ракети з ядерними боєголовками вже можуть досягти будь-якої цілі на території США. Тепер супутникові знімки засвідчують, що Пекін будує розгалужену мережу пускових майданчиків, бункерів та вузлів зв’язку поблизу ізольованих у пустелі ядерних шахт, у яких базуються ракети найбільшої дальності.За словами трьох аналітиків з безпеки, які оцінили зображення для Reuters, на знімках видно понад 80 пускових майданчиків та три восьмикутні установки на північному заході Сіцзяну, поблизу поля ядерних шахт у районі міста Хамі, які можуть використовуватись мобільними ракетними пусковими установками та батареями ППО. На них також видно об'єкти, які можуть бути призначені для радіоелектронної боротьби, супутникового зв'язку та командних операцій.Масштаби будівництва, про які раніше не було відомо, вказують на значне розширення укріпленої інфраструктури, призначеної для захисту та застосування наземних ядерних сил Китаю. Зазначається, що загалом ця мережа засвідчує значне нарощування зусиль Пекіна із забезпечення потенціалу для удару у відповідь, що підкреслює посилення ядерної конкуренції зі США на тлі зростання напруженості навколо таких питань, як суверенітет Тайваню."Ми бачимо, що ця інфраструктура будується у великих масштабах, охоплюючи тисячі квадратних кілометрів пустелі за межами шахтних полів. Залежно від конкретних можливостей ми розглядаємо дуже значне посилення та диверсифікацію стратегічних ядерних засобів стримування Китаю", – сказав Александр Нілл, науковий співробітник аналітичного центру Тихоокеанського форуму на Гаваях. Агентство зазначає, що здатність захищати свої пустельні шахти є ключовою для заявленої мети Пекіна щодо створення мінімального, але надійного ядерного стримування — політики, що ґрунтується на здатності завдати удару у відповідь, якщо по Китаю буде завдано першого удару. Хоча армія КНР може використовувати ядерну зброю з підводних човнів та літаків, шахтні поля в регіоні Сіньцзян та провінції Ганьсу є основою її ядерних сил.Згідно зі знімками, нова пустельна інфраструктура зосереджена на двох восьмикутних спорудах, побудованих протягом останніх шести років у східному Сіньцзяні. Обидві розташовані на південний захід від ядерних шахтних полів у Хамі – одна на відстані приблизно 140 км, інша – за 230 км.У таких спорудах є житло для персоналу та стоянки для великих військових машин. Вони оточені бетонними бункерами та аеродромами і залізничними станціями, що з’єднують восьмикутники з шахтами у Хамі.У квітні і травні 2026 року навколо північного восьмикутника відбувалися навчання із залученням великих військових машин. На останніх знімках видно великі намети та замасковані пускові майданчики, і на деяких розгорнуті батареї зенітно-ракетних комплексів.На супутникових знімках видно залізничні колії, залізничний термінал, аеродром, а також можливе сховище палива та укріплені бункери навколо об'єкта.Про існування восьмикутних споруд знали й раніше, однак уперше стало відомо про масштаби мережі пускових майданчиків, військову активність навколо одного з об’єктів та оцінки аналітиків про розміщення на цих майданчиках мобільних ракетних пускових установок і комплексів РЕБ.Експерти з питань безпеки, опитані агентством Reuters, погодилися, що ця інфраструктура загалом може підтримувати ядерну програму Китаю, а також інші військові цілі. Але вони зазначили, що ключові деталі залишаються невідомими, зокрема, яку зброю Китай може розгорнути на стартових майданчиках, чи балістичні ракети, встановлені на вантажівках, чи обладнання для встановлення ядерних боєголовок.👇

👆«Ситуація різко змінилася після анексії Росією Криму та початку війни на Донбасі», — каже Міхаела Шерпі. У 2017 році за допомогою Росії в Тирасполі було відкрито Суворовське військове училище, і в тому ж році кадетська школа-інтернат у Бендерах стала Республіканським кадетським корпусом при МВС ПМР. У минулому навчальному році до цих закладів було зараховано 416 дітей віком від 11 до 17 років. Ці військові навчальні заклади готують майбутніх військових та сили безпеки ПМР в ізольованому, каральному та примусовому середовищі. Загалом, за оцінкою експерта, 70 тисяч дітей у ПМР позбавлені неполітизованого освітнього середовища. За відмову від армії — до в’язниці«Серед молодих силовиків багато тих, хто ніколи не був у Росії, але вважають її великою країною і клянуться, що готові за неї померти», — каже екс-політв’язень Вадим Погорлецький, який незаконно відсидів понад три роки у тираспольській в’язниці і звільнився півроку тому. Це і є «придністровська ідентичність» як результат виховання, пояснює він.Але персонал таких структур насильно втягнуто в політичні ігри, продовжує Погорлецький, адже молодь залучають до військових вишів обіцянками безкоштовної освіти, а потім виявляється, що їм ніде працювати, крім силових відомств ПМР. Після підписання контракту їх шантажують тим, що вони стали учасниками незаконних збройних формувань, і вийти з системи неможливо. Як приклад Погорлецький наводить історію випускника Суворовського училища Еміліана Чебана, який з 2022 року сидить у в’язниці в ПМР. У 18-річному віці хлопець відмовився підписати десятирічний контракт з так званою армією ПМР, його заарештували і місяць тримали в повній ізоляції. Пізніше так званий суд засудив його до 12 років за надуманим звинуваченням у державній зраді.Мешканець Рибниці, у минулому кадровий військовий, який обіймав у 2013–2015 роках посаду міністра зв’язку та ЗМІ невизнаної ПМР Геннадій Чорба вважає, що у Кишинева є важелі для вирішення проблеми, але немає політичної волі. У ПМР транслюють російські телеканали, пояснює він, а технічно це неможливо без телекомунікаційної мережі правого берега. Але Кишинів не поспішає щось робити.«Зомбовані російським телебаченням батьки віддають своїх дітей у військово-патріотичні формування, оскільки самі живуть цими ідеями», — каже Чорба. Але такі не всі, продовжує він, заможніші люди відправляють дітей навчатися до Кишинева, крім того, у багатьох є другий паспорт і родичі в Україні, які знають реальний стан справ. А ідеологія ПМР тримається на тотальній атмосфері страху.28 травня правозахисники окремо надіслали свою доповідь віце-прем'єру з питань інтеграції Молдови Валерію Ківеру. У «Білій книзі» немає готових рецептів, зазначає Міхаела Шерпі, це скоріше тривожний лист з деякими рекомендаціями, які вже зацікавили віце-прем'єра.

👆По-перше, Європа з початку війни в тісному партнерстві з Україною – і політичному, і фінансовому, і гуманітарному, і воєнному. Європейські держави допомагають Києву оборонятися, надаючи зброю і значну допомогу. По-друге, ЄС разом з партнерами запровадив безпрецедентні санкції проти Росії, які чинять відчутний економічний тиск на режим. Мета обох цих заходів полягає в тому, щоб продовження війни було для Росії якомога дорожчим і при цьому безнадійним. По-третє, європейські держави оголосили пріоритетом зміцнення власного оборонного потенціалу. Створення спеціального фонду в Німеччині – одна з головних ознак того, що розбудова європейського воєнного потенціалу набирає обертів.І це ще не все. Торік країни НАТО домовилися в майбутньому витрачати на оборону 3,5 відсотка валового внутрішнього продукту (плюс ще 1,5 відсотка на безпекову інфраструктуру). Для Європи це фактично інвестиція в здатність ефективно стримувати Росію, постійно підтримувати Україну, а в середньостроковій перспективі – захищатися самостійно, не покладаючись на США.Тепер Європа має довести, що здатна проявляти політичну силу – за умови, що діятиме злагоджено. Призначення європейського переговорника з питань миру в Україні було б логічним кроком, який продемонстрував би мужність, здатність до дій і дипломатичну силу Європи. Такий спецпредставник мав би не лише захищати європейські інтереси на переговорах, ініційованих США, і підтримувати Україну. Він також мав би шукати прямого діалогу з Москвою, щоб з’ясувати шляхи до стабільного миру.Призначення спільного представника безпосередньо вплинуло б і на внутрішню ситуацію. Європейські союзники були б змушені узгодити єдину переговорну позицію. Поки злагода є тільки в питанні, які рішення точно неприйнятні для Європи. Спецпредставник же мусив би отримати мандат, який би визначав, хоча б поверхово, і прийнятні рішення.Крім того, європейський представник гарантував би, що Москва отримує повідомлення від Європи напряму і без викривлень. Нинішня мовчанка загрожує тим, що російські інтерпретації європейської політики сформуються на основі бажаного або ідеологічних передумов. Москва може помилково сприйняти її за слабкість, при цьому сподіваючись, що Європа кине Україну напризволяще, якщо США зменшать допомогу. Також потрібні механізми управління взаємною недовірою, щоб запобігти ескалації та уникнути прямих військових зіткнень. Саме в точках дотику Росії та Європи (в Балтійському регіоні, в Чорному морі) вищий ризик непередбачених ситуацій. Спецпредставник Європи в Вашингтоні був би гарантом того, що позиція Європи послідовно враховується на переговорах. Вважати, що американські переговорники автоматично представлятимуть європейські інтереси, наївно.Шанси, що Європа почне відігравати важливішу роль, нині вищі, ніж іще кілька місяців тому. Принаймні, спробувати варто. Ця ініціатива стала б заодно відгуком Європи на недавній заклик президента Зеленського з Вірменії долучитися до переговорів. Для досягнення сталого миру в Україні Європа має сидіти за столом переговорів на рівних. Це найкращий спосіб поставити Путіна перед неприємним для нього фактом: рішення про безпеку Європи не можна ухвалювати без Європи. Стабільна згода можлива тільки за умови активної участі Європи.

Київ відзначає День міста: що варто знати про столицю УкраїниУ неділю, 31 травня, Київ відзначає День міста. Свято традиційно припадає на кінець травня та щороку об’єднує мешканців і гостей міста.Київ був заснований у 482 році, тому вважається одним із найдавніших міст Європи. Водночас традиція відзначати День Києва є відносно молодою.До 1980-х років окремого свята, присвяченого столиці, не існувало. Уперше масштабні урочистості відбулися у 1982 році, коли місто святкувало своє 1500-річчя. Після цього традиція на деякий час перервалася, а щорічно День Києва почали відзначати лише з 1987 року.Історія заснування столиці тісно пов’язана з легендою про братів Кия, Щека і Хорива та їхню сестру Либідь. За переказами, саме вони заснували місто, а його назва походить від імені старшого брата – Кия. Імена Щека, Хорива та Либіді також залишили слід на карті столиці: ними названі вулиці, історичні місцевості, пагорби та річка Либідь.Київ має чимало архітектурних та історичних особливостей, які роблять його унікальним не лише для України, а й для всієї Європи.Однією з найстаріших вулиць міста вважається Володимирська. Її історія налічує понад тисячу років, а сама вулиця проходить через історичний центр столиці та поєднує низку важливих пам’яток.Ще однією відомою візитівкою Києва є Хрещатик. Центральна вулиця столиці має довжину лише 1,3 кілометра і вважається однією з найкоротших головних вулиць європейських столиць. Водночас її ширина сягає 75 метрів, що робить Хрещатик однією з найширших центральних міських магістралей у Європі.У Києві також розташована станція метро “Арсенальна”, яку вважають найглибшою станцією метрополітену в Європі. Вона знаходиться на глибині близько 105 метрів.Серед найбільш упізнаваних символів столиці – монумент “Батьківщина-Мати”. Висота споруди становить 102 метри, що дозволяє їй входити до числа найвищих пам’ятників світу.Останніми роками Київ став не лише політичним і культурним центром країни, а й символом стійкості України. У перші дні повномасштабного вторгнення російські війська намагалися захопити столицю та встановити контроль над нею.Під час наступу російська армія окупувала частину населених пунктів Київської області, зокрема Ірпінь, Гостомель і Бучу. Проте українські сили оборони зупинили наступ на Київ, а згодом звільнили територію області від окупантів.

👆Особлива збірка законів про бджіл говорить сама за себе: ця «маленька» істота мала величезну вагу. Відшкодування шкоди бджолами та їхніми продуктами сприяли поширенню бджільництва по всій країні. У доіндустріальній Ірландії раннього середньовіччя, де виживання залежало від врожаю й погодних умов, бджоли відігравали ключову роль у аграрній системі (і грають і сьогодні). Наприкінці X століття ірландські хроніки зафіксували два випадки bech-díbad — масової загибелі бджіл, що спричинила голод і смертність серед людей. Сам факт запису таких катастроф свідчить: серед давніх ірландців існувало усвідомлення, що без бджіл суспільству загрожує лихо.Сьогодні пасіки по всьому світу опинилися під загрозою через втрату середовища проживання, кліматичні зміни, отрутохімікати та агресивних паразитів. Досвід «Бехбрети» показує: якщо є бажання і громада долучається до справи, захист бджіл можливий. Разом зі спільними зусиллями цей урок минулого може допомогти й нинішнім бджолярам зберегти корисних комах.

👆Президентка Санду наголошує, що всі твердження Кремля про те, що він перешкоджає європейській інтеграції Молдови через Придністров’я, є безпідставними: «Лише ЄС вирішує, чи стане Молдова частиною ЄС, а Росія не має права голосу в цьому питанні». Вона також зазначає, що наслідки російської паспортної політики в Придністров’ї виявилися не такими, як очікував Кремль: з початку війни багато місцевих жителів втекли до Молдови й отримали молдовське громадянство саме тому, що там вони почуваються безпечніше. По суті, російський вплив у регіоні зараз дедалі частіше сприймається зі скептицизмом, що ставить під загрозу амбіції Москви щодо розповсюдження «русского мира» в Європі.Спрощена паспортизація Придністров’я – це не бюрократична дрібниця, а потенційний інструмент дестабілізації як самої Молдови, так і українського півдня. Затяжне «заморожування» конфлікту посилює геополітичну напруженість: на думку Кремля, Придністров’я технічно підвищує ймовірність військового втручання в разі будь-якого майбутнього кризового сценарію. Хоча прямі військові дії проти України з цього напрямку наразі малоймовірні через логістичні обмеження, саме існування «російського анклаву», який легко мобілізувати, поблизу Одеської області та її портів становить постійну проблему для українського та європейського оборонного планування. Так само, як раніше Донбас виконував роль «ситуативного ризику» (Росія почергово створює загрози, не вдаючись до відкритого вторгнення), Придністров’я може слугувати каталізатором регіональних криз, прикриттям для інформаційних та диверсійних операцій або полігоном для провокацій сусідів без залучення відкритих військових сил.Отже, спрощення отримання російських паспортів у Придністров’ї – значно більше, ніж політичний жест чи турбота про «громадян». Це є частиною ширшої стратегії: створення резерву мобілізаційних ресурсів та зміцнення механізму гібридного тиску на Європу. Як показують попередні випадки – від Абхазії до Донбасу – паспорти стають легальним приводом для втручання, а «захист співвітчизників» перетворюється на привід для війни. Україна і Молдова цілком усвідомлюють наслідки такої «російської паспортизації» й намагаються вибудувати стратегію стримування. Наприклад, ЄС уже збільшує підтримку Молдови, будучи готовим протистояти можливим гібридним загрозам з Придністров’я. Але нинішня ситуація чітко показує: російські паспорти у регіоні – це не просто документи. Вони стають інструментом довготривалого стратегічного впливу й потенційних майбутніх ескалацій у східноєвропейському регіоні.

Частина 4У народі ці гроші називали «кульженками» — за назвою друкарні.Виробничі потужності друкарні не дозволяли швидко надрукувати всю потрібну кількість банкнот. До роботи залучили ще одну — на Бібіковському бульварі (нині Шевченка, 27). Але саме в друкарні Кульженка створили Експедицію заготовок державних паперів (ЕЗДП), яка контролювала друк банкнот та цінних паперів в Україні. Під керівництвом Івана Мозалевського там працював мистецько-гравірувальний відділ — близько двадцяти фахівців, серед яких Георгій Нарбут, Василь Кричевський та інші.Протягом 1917–1919 років були надруковані банкноти номіналом 10, 25, 50, 100, 250, 1000 карбованців. Купюри в 25 та 50 карбованців у народі називали «лопатками» — через зображення чоловіка з лопатою як символу праці. Купюри в 500 гривень із зображенням голови жінки — «горпинками».Марки-шаги. Коли з обігу зникли дрібні монети, 18 квітня 1918 року Центральна Рада ухвалила закон про випуск розмінних марок. На підставі цього закону з’явилися паперові «монети» номіналом 10, 20, 30, 40, 50 шагів. Малюнки для перших двох номіналів виконав Антон Середа, для решти — Георгій Нарбут. Друкувалися на грубому папері в київській друкарні Кульженка та в одеській друкарні Фесенка.Сюжети на марках-шагах:📌10 шагів — тризуб на тлі стилізованого сонця, від якого йдуть промені на Землю;📌20 шагів — селянин з косою, зображення тризуба;📌30 шагів — алегорія «Молода Україна» (голова дівчини у вінку);📌40 шагів — тризуб в обрамленні рослинного орнаменту;📌50 шагів — номінал у рослинному вінку.На зворотному боці — напис: «Ходить нарівні з дзвінкою монетою».Поштові марки. 18 липня 1918 року в обіг надійшла перша серія марок державної пошти УНР — так звана «шаговська». Їх надрукували з уже наявних кліше  марок-грошей. Спочатку планували використовувати проєкти Нарбута із зображеннями князя Костянтина Острозького, гетьмана Петра Дорошенка і філософа Григорія Сковороди, але виробництво вимагало занадто багато часу.Загалом за 1918–1921 роки було випущено близько 130 державних марок УНР з надпечатками тризуба, п’ять випусків листівок, одну поштову картку та один поштовий переказ. Малюнки виконали: Георгій Нарбут (вісім марок), Микола Івасюк (шість марок), Антон Середа (три марки), Леонід Обозненко (одна марка).У лютому 1918 року до Києва прийшли більшовики. Кліше карбованців, що зберігалися в друкарні Кульженка, викрали. Що з ними сталося далі — невідомо.Видання стали матеріальним втіленням української незалежності — символами, які можна було помацати руками. Малюнок-алегорія «Молода Україна», створений Нарбутом для марки в 30 шагів, з’явився на перших стандартних марках незалежної України в 1992 році — через 74 роки.А друкарня Кульженків згоріла у 1941-му під час німецької окупації Києва.Що залишилось?У народі перші українські гроші називали «кульженками». Не за назвою молодої держави, а на честь друкарні, яка їх випускала.Сьогодні ці карбованці — колекційна рідкість, а марки-шаги з «Молодою Україною» Нарбута — символ держави, якої не стало. Книги Кульженка — в музейних вітринах. Лишилася вулиця Сім’ї Кульженків, понад 1000 видань у фондах й колекціях та запитання хто під час повномасштабної війни готовий ставити українську культуру вище за свій багатомільйонний бізнес?Друкарня Кульженків проіснувала 50 років і не пережила совєтів. Однак те, що вона створила, — пережило совєтів на 100.

Чому Путін поїхав від Сі майже ні з чим - ВВСНа мить могло здатися, ніби Пекін перетворився на Москву.Коли Володимир Путін і Сі Цзіньпін крокували червоною доріжкою до Великої зали народних зборів, китайський військовий оркестр заграв "Підмосковні вечори"."Якби знали ви, як серцю милі підмосковні тихі вечори…"Чи був у цій мелодії натяк на політичну романтику?А може - навіть на своєрідне "чоловіче братерство" двох лідерів?"Мій дорогий друже", - звернувся Путін до Сі."Мій давній друже", - відповів Сі Путіну.Обидва лідери давно люблять підкреслювати особливий характер своїх взаємин.І часу для цього в них було більш ніж достатньо: за останні роки вони зустрічалися понад сорок разів.У публічних виступах знову лунали знайомі формули: "стратегічна співпраця", "партнерство", "взаємоповага", "дружба" та "довіра".Разом вони критикували "безвідповідальну" ядерну політику США та засуджували плани Дональда Трампа створити систему протиракетної оборони "Золотий купол".Напередодні візиту російська урядова преса винесла на першу шпальту два великі фото. На одному - самотній Трамп, який піднімається трапом президентського літака Air Force One після своєї поїздки до Китаю минулого тижня. Поруч - архівний кадр, де Путін і Сі йдуть пліч-о-пліч.Посил - більш ніж очевидним: Росія і Китай демонструють єдність на світовій арені.Та політика - це не пісні про кохання і не дружні обійми.Це геополітика.А в геополітиці стосунки рідко тримаються на симпатії чи емоціях. Найчастіше їхня основа - холодний розрахунок.Де закінчується дружбаПід час саміту Сі й Путіна стало помітно: навіть у такої близькості є межі. Особливо - в питаннях енергоносіїв.Росія хоче реалізувати проєкт нового газопроводу "Сила Сибіру - 2" і розраховувала на прогрес саме в Пекіні. Трубопровід має постачати додаткові обсяги газу з Західного Сибіру до північного Китаю через Монголію. Для Москви це критично важливо після втрати європейського ринку.Торік Росія та Китай підписали меморандум про взаєморозуміння щодо проєкту. Втім, Пекін, схоже, не поспішає укладати фінальну угоду. Окрім суперечок навколо ціни, частина експертів вважає: Китай не хоче ставати надто залежним від російських енергоносіїв.У середу Кремль повідомив, що сторони досягли "спільного розуміння щодо параметрів проєкту".Однак про остаточну угоду поки що не йдеться.Російські чиновники, ймовірно, розчаровані. Хоча подиву це не викликає."Позиції Росії й Китаю не є тотожними. Їхні інтереси не завжди збігаються", — визнала та сама російська урядова газета, яка публікувала фото Путіна й Сі поруч. "Інакше й бути не може, коли йдеться про дві настільки великі держави з мисленням світових гравців".Від "духу Анкориджа" до "духу Пекіна"Ще не так давно слово "броманс" (чоловіча дружба - Ред.) використовували й для іншого гучного політичного союзу - Путіна і Трампа, коли Росія й США обіцяли потепління у відносинах.Після зустрічі двох президентів минулого літа на Алясці російські чиновники навіть заговорили про "дух Анкориджа" й натякали, що Москва і Вашингтон нібито знайшли спільне бачення завершення війни в Україні - на умовах, прийнятних для Кремля.Та війна не закінчилася. І сьогодні про "дух Анкориджа" майже не згадують."Дух Пекіна існує", - заявив помічник Путіна із зовнішньополітичних питань Юрій Ушаков у кулуарах саміту."А от "дух Анкориджа"? Такого вислову я ніколи не вживав".

👆Дотепер Путін виступав проти будь-якої ідеї «цивілізованого розлучення», що найяскравіше проявилося в його повномасштабній війні проти України. Однак зараз, коли ця війна вступає у свій п’ятий рік і Москва намагається знайти вихід, лідер Кремля обрав новий курс, визнавши, що цивілізоване розлучення є можливим. Він натякнув, що якщо референдум покаже, що народ Вірменії цього прагне і що це не просто антиросійський крок, організований Європою та Заходом загалом, він готовий це прийняти. Однак, з огляду на його попередні дії, те, що Путін зробить насправді, ймовірно, відрізнятиметься від того, що він зараз говорить. Він, безсумнівно, використає усі можливі важелі, щоб забезпечити провал будь-якого референдуму у Вірменії, або переконавши більшу кількість вірмен підтримати проросійську позицію, або заявивши, що зовнішні сили сфальсифікували результати.Хоча європейський саміт в Єревані та слова Путіна про «цивілізований розлучення» між Росією та Єреваном, безперечно, є важливими, вони, ймовірно, матимуть набагато більший вплив в інших регіонах колишнього радянського простору. Деякі коментатори вже спекулюють на тему розпаду ОДКБ та Євразійського економічного союзу (ЄАЕС), які Москва створила, щоб утримати ці країни в інституційній залежності від Росії. Інші обговорюють, як їхні власні країни можуть скористатися цими подіями у Вірменії. Мабуть, найактуальніше те, що дехто зараз відкрито запитує: якщо Москва готова дозволити Вірменії піти своїм шляхом після референдуму, чому вона не готова зробити те саме для України?Путін розглядає Україну як країну, що належить до іншої категорії, ніж Вірменія. Він навіть заперечує, що українці є окремою нацією, яка має право на власну державу. Він не погодиться на таке ж «цивілізоване розлучення» з Києвом. Почавши війну, лідер Кремля показав, що не зробить цього, але, зайнявши таку позицію щодо Вірменії, йому може бути ще важче заручитися підтримкою всередині країни для того, що він продовжує робити в Україні. Росіяни можуть обґрунтовано запитати: якщо одна колишня радянська республіка може досягти «цивілізованого розлучення» з Москвою без насильства, то чому народ Росії має платити таку високу ціну, щоб утримати іншу у своїй сфері впливу? Це питання, яке Путін не може собі дозволити, щоб його ставило дедалі більше росіян.