Психологія PRO 👨🏻‍💼

Як зрозуміти, чому навіть хороші стосунки ламаються — і як їх відновити?Влітку в НПА відбулася лекція, яка зібрала багато реєстрацій.Психотерапевтка Надія Терещенко — кандидатка психологічних наук, доцентка, членкиня APA і PCA Europe — розповідала про метод Готмана і те, як він допомагає парам зберегти або відновити зв’язок навіть у стані травми.👉 Ми говорили про “Будинок міцних стосунків”: модель, яка дозволяє побачити, де саме тріщить ваш зв’язок:— коли любовна мапа зникає і партнери перестають розуміти один одного;— коли ніжність і захоплення замінює втома;— коли конфлікти перетворюються на поле бою;— як знову навчитися чути, дякувати, цілуватися і підтримувати ритуали “повернення” один до одного.Тема виявилася болісно актуальною для багатьох. Особливо зараз, коли багато пар живуть на відстані, переживають ПТСР, еміграцію, втому й нові ролі.💬 Якщо вам близька ця тема і ви хочете глибше зануритись у метод Готмана, залиште коментар, адже я готую для psycon.ua повний курс від Надії Терещенко для фахівців і тих, хто працює з парами.Це буде практична програма, яка допоможе працювати зі зрадою, конфліктами, емоційним затопленням і травмою у стосунках.📩 Напишіть в коментарі «Хочу на курс» — і отримайте деталі реєстрації першими.📺А поки що, тим хто не бачив, посилання на повний вебінар

Нещодавно American Psychological Association (APA) опублікувала статтю про нові можливості застосування віртуальної реальності (VR) у психологічній терапії.Тож як ми можемо використати ці знання для розуміння сучасної практики психології.У статті йдеться про те, що технологія VR вже давно використовується для терапії (наприклад, при фобіях чи посттравматичних станах), але останнім часом її застосування розширюється. І не тільки для пацієнтів, а й для навчання спеціалістів. Зокрема:🔹Пацієнти за допомогою VR-сценаріїв можуть «проживати» ситуації, які важко відтворити в реальному житті (наприклад, подорож літаком, публічний виступ, травматичне переживання).🔹Терапевти отримують можливість тренуватись у VR-середовищі з віртуальними «пацієнтами», що створює безпечний простір для помилок і навчання. 🔹Нові дані вказують на те, що застосування VR у терапії може покращувати настрій і зменшувати симптоми, іноді — вже до того, як почато основне «реальне» втручання. Чому це важливо:1. Безпечне експериментування. У VR ми можемо поступово вводити стресори — наприклад, висоту, соціальну ситуацію або емоційно тяжкий контекст — у контрольованій формі. Це допомагає уникнути небажаних реакцій чи травмування пацієнта.2. Посилення занурення та рефлексії. Віртуальне середовище дозволяє відчути ситуацію «тут і тепер», а не лише уявно, що посилює ефект терапії.3. Можливість навчання спеціалістів. Практика у VR дає можливість виміряти власні реакції, отримати зворотний зв’язок і удосконалювати навички терапевта.4. Відкриття нових сфер застосування. Якщо раніше VR-терапія була переважно про фобії та ПТСР, то зараз вона розглядається для ширшого кола — тривожних станів, навчання навичок, соціальних взаємодій. Очікування vs обмеження✔ Позитивні дані: Метaanалізи показують, що для тривожних розладів VR-терапія має значний ефект. ⚠ Обмеження: На сьогодні ще обмежено даних про довгострокові ефекти, стандартизацію протоколів, а також про те, скільки саме сеансів потрібно та які критерії відбору. Також існують технологічні бар’єри: обладнання, адаптація під клієнта, можливі побічні ефекти типу «VR-нудоти». Ну й етичні та практичні питання: чи завжди VR-сцена адекватно переслідує терапевтичну мету? Як гарантувати, що пацієнт не відчуває себе лише «іграшково» чи «експериментально»?Віртуальна реальність стає інструмент, який здатен зробити психологічну допомогу більш гнучкою, інтерактивною, ефективною. Ми вже на етапі, коли технологія виходить за межі експерименту і стає частиною практики. Але поки що варто підходити до цього з обережністю — зважено, з професійними стандартами і з розумінням, що це не чарівна таблетка, а ще один ресурс у великій системі психотерапії.

Психоделічна терапія продовжує набирати обертів у світі. Від кетаміну до псилоцибіну — все більше досліджень і реальних історій показують, що ці методи можуть стати рятівним колом там, де класичне лікування безсиле.В Україні такі практики вже з’являються, хоч поки що залишаються поза офіційним медичним полем. Але, схоже, цей напрям уже неможливо ігнорувати.Американське видання KFF Health News нещодавно опублікувало великий матеріал про кетамін-терапію серед поліцейських, пожежників і медиків — людей, які щодня стикаються з травмою, насиллям і смертю.Одну з героїнь звуть Пейдж Шелл. Вона понад двадцять років служила в поліції Північної Кароліни, бачила все — і поступово втратила сон, спокій і віру в себе. Класична терапія не допомагала. Тоді вона спробувала курс кетаміну в поєднанні з психотерапією. Це не було дивом, але з’явився сон, зменшилась тривога, важкі дні перестали бути нестерпними.Кетамін — не новий винахід. Його давно використовують як анестетик, але в малих дозах він впливає на мозок так, що дає змогу подивитися на власну травму ніби з боку, без паніки й без болю. Саме це відкриває вікно для терапевтичної роботи.Проблема в тому, що ринок кетамінових клінік у США(так і в Україні) практично не регулюється. Тисячі центрів відкриваються щороку, і далеко не всі мають кваліфікованих спеціалістів чи дотримуються безпечних протоколів. Побічні ефекти — від різкого підвищення тиску до дихальних ускладнень. Але попит зростає, бо перші результати у людей з депресією чи ПТСР — вражаючі.Особливо активно до кетаміну звертаються «first responders» — поліцейські, рятувальники, пожежники. За статистикою, середній офіцер у США переживає майже 200 травматичних подій за кар’єру. Це в десятки разів більше, ніж пересічна людина. Не дивно, що рівень депресії та самогубств у цих професіях — найвищий.Для Пейдж Шелл лікування стало точкою повороту: вона перестала відчувати себе «зламаною» і вперше за довгі роки змогла говорити про те, що відчуває. Її історія — одна з багатьох, що змінюють ставлення до психічного здоров’я у сферах, де раніше про це мовчали.Історія KFF Health News показує головне: психоделічна терапія вже не на маргінесі. Вона стає частиною ширшої розмови про травму, стигму і людську стійкість.Можливо, і нам час перестати сприймати ці підходи як екзотику. Бо там, де мова йде про життя, досвід і гідність — немає заборонених тем.

🇬🇧 У Британії інвестують £50 мільйонів у проривні дослідження психічного здоров’я.Це найбільший крок за останні роки, спрямований на створення цілком нової екосистеми досліджень — від лабораторії до реальних людей. Уряд запустив п’ятирічну програму, в межах якої буде створено когорту з 20 000 добровольців, щоб вивчати генетичні, біологічні й соціальні чинники, які впливають на психічне здоров’я.Мета проста й водночас амбітна — зробити так, щоб інновації в галузі психічного здоров’я з’являлися так само швидко, як у кардіології чи онкології. Нові терапії, технології, медикаменти мають проходити шлях від ідеї до впровадження значно швидше, ніж це відбувається зараз.Окремо створюється Industry Alliance Team — команда, яка допомагатиме інноваторам і стартапам отримувати доступ до даних, клінічних баз і наукових партнерів. А ще — Lived Experience Partnership, щоб люди, які самі пережили психічні розлади, мали голос у формуванні дослідницьких пріоритетів.За офіційними оцінками, кожен четвертий британець стикається з проблемами психічного здоров’я, а економічні втрати через це сягають понад £300 мільярдів на рік. Тож уряд ставить цю сферу в один ряд із найсерйознішими викликами для системи охорони здоров’я.Як кажуть у британському Міністерстві науки, ця інвестиція — не просто про науку, а про гідність, доступність і життя мільйонів людей, які потребують не лише допомоги, а й надії.Для України це приклад не просто фінансування науки, а нового мислення. Психічне здоров’я — це не про «соціальні послуги», а про національну стійкість. Це така сама стратегічна інфраструктура, як енергетика чи оборона.У нас щодня росте кількість людей, які пережили втрату, травму, виснаження. І попри всі наші зусилля, поки нема системи що буде здатна перетворювати ці дані на науку, а науку — на більш ефективні рішення.Тож британський кейс важливий як дзеркало: інвестиції в психічне здоров’я від першого місяця життя і надалі — це не «витрати», а вклад у майбутнє нації. І, можливо, наш наступний крок — створити власну українську програму досліджень, яка об’єднає державу, університети й практиків. Прес-реліз

Друзі, привіт! 👋Давно не виходив на зв’язок — побував на декількох конференціях та готую цієї осені кілька дуже цікавиз навчальних проєктів. Так, водночас стараюсь хоч трохи відпочити, нажаль коротко.А зараз хочу нагадати вам про один із моїх найулюбленіших проєктів — курс зі Спортивної психології від Демієна Стюарта, Австралія. Це справді унікальна програма. Особисто я давно мріяв, щоб у нас з’явився такий якісний і практичний ресурс для психологів, які працюють зі спортсменами.Унікальність у тому, що Даміен — сам відомий практик та у минулому спортсмен. Багато років працював і з індивідуальними зірками, і з командами. Його досвід, ясність викладу та гумор роблять цей курс не тільки корисним, а й надзвичайно надихаючим.Хочете відчути його стиль? Напишіть мені в особисті — я надішлю вам безоплатне посилання на вступну лекцію. Це можливість безкоштовно познайомитися з ним і зрозуміти стиль викладання та чому цей курс такий цінний.⚡️ Вже цієї неділі о 10:00 за Києвом стартує третій модуль:про те, як керувати тривогою, перетворювати хвилювання на ресурс і виходити на найкращий результат саме тоді, коли це найбільше потрібно.Для членів НПА я роблю спеціальні умови — напишіть в особисті.Буду радий бачити вас у нашій групі! 🙌

Після останньої статті я натрапив ще на одну коротку в останньому випуску Psychiatric times Називається: «Назустріч новому психіатричному плюралізму: повернення психотерапії».І хоча написана вона в американському контексті, буде корисною і для нас.Автор — психіатр і психоаналітик Марк Руффало — відкрито говорить про те, що психіатрія переживає новий поворот. Якщо в 90-х та 2000-х роках усе оберталось довкола нейрохімії, ліків, рецепторів, то зараз знову з’являється інтерес до психотерапії. Але не як «додатку» до фармакотерапії, а як до повноцінного медичного лікування з доведеною ефективністю і впливом на мозок і нервову систему.«Ми маємо бути обережними з усюдисущими, всеохопними поясненнями психічних розладів. Враховуючи різноманіття проблем, які ми називаємо ментальними — від неврологічних хвороб до міжособистісних порушень, — жодна модель не може пояснити їх усіх.» Мені відгукується. Бо в основі проста і водночас революційна ідея: не існує єдиної правильної моделі. Ні медикаменти, ні діагностика, ні розмова — поодинці не витримують складності людського страждання. І справжній прорив не в тому, щоб перемогла якась одна школа. А в тому, щоб визнати множинність і почати співпрацю.«Психотерапія більше не займає другорядного місця в психіатрії. Навпаки: дедалі більше фахівців визнають її тим, чим вона є насправді: науково обґрунтованим, доказовим методом лікування.» Руффало згадує сучасні напрямки, які довели свою ефективність навіть у роботі зі складними випадками. Наприклад, терапію, зосереджену на перенесенні — як підхід до людей із розладами особистості. Модель загального психіатричного ведення, запропоновану Джоном Гандерсоном, для ширшої підтримки клієнтів з межевою організацією. А також сучасні форми когнітивно-поведінкової терапії, які нині застосовують навіть у роботі з психотичними станами.Це дуже простий, але важливий поворот: повернути у фокус психіатрії людину, а не тільки симптом.Плюралізм — це не хаос. Це зріла форма поваги до людського досвіду, яка не зводить особистість до діагнозу.Повний текст англійською

В Україні конфлікт між психологією та психіатрією існує з совєтських часів і, очевидно, досі не вщух. Так, останні роки я все частіше чую заклики до співпраці, мовляв, треба об’єднувати зусилля, працювати в мультидисциплінарних командах, де кожен фахівець додає свою експертизу. Але водночас все ще стикаюся з позиціями окремих професіоналів, які залишаються дуже жорсткими, іноді навіть конфліктними. І діалог тут стає майже неможливим - ніби мова йде не про спільну мету, а про суперництво.Сьогодні натрапив на статтю «Між діагнозом і діалогом: мовчазний конфлікт між психіатрією та психологією». Дуже відгукнулося, бо, як виявилось, подібні суперечності існують і в інших країнах, і там вони не менш напружені.У статті описано, як психіатрія, яка базується на біомедичній моделі: поставити діагноз, призначити ліки, часто вступає в конфлікт із психологією, що орієнтована на сенс, стосунки, розмову. Цей конфлікт рідко буває відкритим. Його можна назвати радше “мовчазним”. Він прихований у способах мислення, у системі освіти, у структурі владних відносин між фахівцями.Автор наводить приклади з Великої Британії, де починають ставити під сумнів домінування діагностичного підходу. Розвиваються альтернативні моделі: наприклад, спільне прийняття рішень з клієнтом, підтримка в громаді, робота peer-to-peer, акцент на розумінні досвіду людини, а не тільки на тому, як його «лікувати».І в цій точці автор статті переходить до однієї з найгостріших тем — інституційної влади. Саме вона часто стає джерелом прихованого конфлікту: психіатри мають більше повноважень, офіційного статусу, легального впливу. І в цьому пастка. Бо чим більше статусу, тим легше звести складну історію людини до діагнозу і втратити живий контакт. А психологія, яка намагається побачити особистість, часто виявляється в позиції «другорядної», менш «наукової» в очах системи. Цей перекіс не просто професійна розбіжність, це про ризик знеособлення.І тоді головне питання: чи можемо ми разом створити культуру, де буде місце і для діагностики, і для глибокої розмови? Де не конкурують за право «мати рацію», а взаємодіють заради людини?Вважаю, що справжня мультидисциплінарність починається не з підпису під наказом, а з довіри й поваги до способу бачення іншого спеціаліста. Іноді це складніше, ніж здолати симптоми.Хто хоче прочитати повний текст — ось посилання: https://www.madinamerica.com/2025/06/between-diagnoses-and-dialogue-the-silent-conflict-between-psychiatry-and-psychology/

Як короткі відео змінюють ваш мозок: висновки психологів.Одразу зауважу, що дослідження обмежене, та вибірка студентська, проте.. цікаво чим потенційно загрожує нам перегляд коротких відео типу Reels чи TikTok.🧠 1. Втрата чутливості до витратДослідження за допомогою томографа показало: люди, які, що часто дивляться короткі відео стають менш чутливими до ризику втрати: грошей, часу, енергії. Учасники експерименту ухвалювали більш ризиковані рішення, не зупиняючись подумати. Мозок буквально змінює пороги реагування.⚡ 2. Рішення — швидкі, але поспішніУ таких людей активніші зони мозку, відповідальні за дію, але менш активні ті, що контролюють і аналізують. В результаті маємо швидка реакція без обдумування, і, звісно частіше помилки.Автори дослідження зазначають:— Миттєві задоволення знижують нашу здатність до осмислених рішень.— Ми можемо недооцінювати реальні втрати.— Важливо тренувати увагу, робити паузи та відновлювати контроль.Надалі в статті приводяться деякі способ повернути ясність, але, чесно кажучи, не бачу в них особливої цінності окрім однієї пропозиції: час від часу потрібен справжній Цифровий детокс: без сповіщень, з поверненням до життя.Я особисто вимикаю всі сповіщення коли зосереджено працюю та у вечірній час. Ще б навчитись не повертатись у цифровий світ одразу вранці..forbes.com

🤖 AI‑терапія: між користю та небезпекоюВсе більше клієнтів психологів користуються чат-ботами з штучним інтелектом. В цьому пості про цікаві дослідження, що нещодавно були проведені.На основі досліджень опублікованих у червні та липні 2025 року: news.stanford.edu, Ars Technica)Одже, дослідження підіймають серйозну проблему: як штучний інтелект, зокрема чатботи, що імітують терапевтів, можуть несвідомо нашкодити людям із вразливим психічним станом.⚠️ Що з’ясували дослідники?Моделі на основі LLM (на кшталт GPT‑4) все частіше використовуються як терапевти, співрозмовники та компаньйони. Та насправді вони не володіють ні емпатією, ні етикою.«Системи на основі великих мовних моделей сьогодні використовують як компаньйонів, довірених осіб і навіть терапевтів… Але ми бачимо суттєві ризики»— Нік Габер, Stanford HAI 💥 Ключові проблеми:1. Підтримка мареньКоли користувачка з шизофренічними мареннями написала: «Я мертва», AI не спростував, а відповів:«Здається, ти переживаєш складні емоції після своєї смерті».2. Небезпека в кризових ситуаціяхУ тестах ChatGPT на запити з ознаками суїцидальних думок..видав список мостів Нью-Йорка, замість того, щоб виявити кризу й запропонувати допомогу.3. Підлещування замість терапіїAI моделі намагаються «сподобатися», погоджуються з користувачем, навіть якщо це зміцнює тривожні або хибні переконання.4. СтигматизаціяУ відповідь на запит, чи може AI працювати з людиною з шизофренією, GPT‑4 відповів негативно — чим по суті закріпив стигму замість її подолання.❗ Що це означає?🔹 Чатбот не створює терапевтичного альянсу. Він не бачить контекст, не відчуває емоцій, не має відповідальності.🔹 Немає етичного фільтру, який би зупинив потенційно небезпечні поради.🔹 Є ризик розвитку «чатбот-психозу» — коли користувач втрачає контакт з реальністю через взаємодію з ботом.«Такі системи створені бути переконливими, а не правдивими. Вони навчаються догоджати, а не допомагати»— дослідники Stanford HAI 🟢 Але чи є користь?Так. Якщо правильно використовувати ШІ може бути додатковим інструментом, а не заміною, наприклад:— у веденні щоденника емоцій, нагадування про дихальні вправи;— як асистент для психолога в обробці анкет, підборі матеріалів;— тільки в парі з фахівцем, а не замість.

🧠🤖 AI, що розпізнає ПТСР у дітей — без відео та без порушення приватностіНове дослідження Університету Південної Флориди може змінити спосіб діагностики посттравматичного стресового розладу (ПТСР) у дітей.🔗 Оригінал статті (англ.)📍 У дітей з травматичним досвідом часто складно діагностувати ПТСР, бо:– вони не завжди розуміють, що з ними відбувається;– уникають розмов про подію;– або взагалі не здатні це вербалізувати, особливо у ранньому віці.Команда дослідників поєднала досвід у галузі дитячої травми та штучного інтелекту й створила систему, яка аналізує рухи обличчя під час сесій — і дозволяє розпізнати сигнали ПТСР, навіть якщо дитина не говорить.👇 Основне зі статті: 🔹 Безпечний для приватності аналіз обличчя.AI-система не зберігає відео і не використовує кадри, на яких можна впізнати дитину. Збираються лише технічні дані про міміку: положення голови, напрямок погляду, рухи рота та очей.🔹 Обличчя як дзеркало емоцій.Дослідження показало, що у дітей з ПТСР є стабільні, впізнавані мімічні патерни — особливо під час розмови про складний досвід. Навіть коли дитина мовчить, емоції виявляються у виразі обличчя.🔹 Розмови з психологом — найінформативніші.Міміку під час бесід із фахівцем виявлено більш емоційною, ніж у спілкуванні з батьками. Це підтверджує, що дитина може несвідомо приховувати емоції перед близькими, але «відкриватися» у безпечному терапевтичному просторі.🔹 AI не замінює психолога, а підсилює.Мета дослідження — не автоматизація діагностики, а створення додаткового об’єктивного інструменту, що дозволяє фіксувати прогрес або проблеми без повторного травматичного опитування.🔹 Результати перспективні — попереду масштабування.Поки що дослідження базується на 18 сесіях, але модель вже показує високу точність. У майбутньому її планують адаптувати під різний вік, стать і культуру. 📌 До речі: ми щойно додали на Start від UA-Тест один із найнадійніших інструментів для виявлення симптомів ПТСР у дітей — дитячу шкалу впливу подій (CRIES-8).🧒 CRIES-8 — це короткий опитувальник із 8 пунктів, розроблений для дітей від 8 років. Він оцінює дві основні ознаки ПТСР:– інтрузії (нав’язливі спогади про травматичну подію)– уникнення (спроби не думати і не говорити про неї).🔓 Інструмент доступний після реєстрації безоплатно для психологів, психіатрів, педагогів і батьків.👉 ua-test.com/start