Estadísticas de telegram channel - @olegpropsychology

🧠 Коли один діагноз приховує інший: МРО чи РАС?Нове якісне дослідження у British Journal of Clinical Psychology (Iliffe-Lewis & Bacon, 2026) порушує важливу клінічну проблему: частина пацієнтів, які роками спостерігаються з діагнозом «межовий розлад особистості» (МРО / EUPD), насправді мають нерозпізнаний аутизм.Автори провели напівструктуровані інтерв’ю з 13 дорослими (6 чоловіків, 6 жінок, 1 небінарний учасник), яким РАС діагностували вже після ПРО, та застосували рефлексивний тематичний аналіз.Три ключові теми:1️⃣ Діагностичне затінення (diagnostic overshadowing).Діагноз МРО не пояснював значної частини переживань — сенсорної чутливості, особливостей соціальної комунікації, потреби у передбачуваності. Це змушувало учасників самостійно шукати подальшу оцінку.2️⃣ Стереотипи та хибні уявлення.Стигма МРО — і інтерналізована, і та, з якою стикалися у клінічних контактах — впливала і на фахівців, і на самосприйняття пацієнта. МРО переживався як «зламаність» і «провина», тоді як діагноз РАС відкривав шлях до самоприйняття.3️⃣ «Вчитися жити у новому світі».Встановлення діагнозу РАС дозволяло переосмислити минулий досвід та виробити нові, зокрема сенсорно-інформовані, стратегії опанування.🔍 Що це означає для практики:• Симптоматичне перекриття МРО та РАС є реальним і клінічно значущим — особливо у жінок і у дорослих, які не оцінювалися на нейровідмінності у дитинстві.• Діагностичний процес має бути відкритим і дослідницьким, а не «закриваючим» питання ярликом.• Історична стигма МРО здатна викривлювати клінічні рішення.• Постдіагностична підтримка має сприяти зростанню та адаптації, а не підкріплювати сором.📎 Iliffe-Lewis, R., & Bacon, A. (2026). ‘The true me’: Unravelling the dual narrative of borderline personality disorder and autistic spectrum disorder. British Journal of Clinical Psychology, 65(2), 689–707.https://doi.org/10.1111/bjc.70042

🧠 Коли "легкий наркотик" стає серйозною загрозоюНове масштабне дослідження розкрило тривожну правду: підлітки, які вживають високопотентну марихуану, мають значно вищий ризик розвитку психозу, біполярного розладу та суїцидальної поведінки. Йдеться не про звичайну "травичку" минулого — сучасний канабіс містить у 3-4 рази більше ТГК, ніж 20 років тому. 📊Це дослідження підтверджує те, що ми бачимо в клінічній роботі останні роки. Підлітковий мозок знаходиться в критичній стадії розвитку до 25 років, і втручання психоактивних речовин може кардинально змінити нейробіологічні процеси. Особливо тривожить зв'язок з біполярним розладом — це складний діагноз, який часто маскується під депресію або ADHD, і його неправильне лікування може призвести до катастрофічних наслідків. 🔬В контексті світових тенденцій до легалізації канабісу ці дані мають стати обов'язковими для вивчення всіма фахівцями mental health. Ми не можемо ігнорувати науку заради політичної коректності. 💭Як психологи та психіатри, ми маємо адаптувати свої скринінгові протоколи та включити детальні запитання про вживання канабісу, особливо його потентність та частоту використання в підлітковому віці.Що робити практикам:• Оновити протоколи збору анамнезу• Підвищити обізнаність батьків про ризики• Розробити специфічні інтервенції для цієї групи🔗 Основне посилання: https://www.psychiatrictimes.com/view/cannabis-and-psychosis-risk-how-legalization-could-impact-clinical-practiceА ви стикалися з подібними випадками в своїй практиці? Поділіться досвідом у коментарях 👇#ПсихічнеЗдоровя #Канабіс #ПідліткиІРизики #ДоказоваПсихологія

💙 Всеукраїнський день психолога, що був на тому тижні, став помітний у медіапросторі: українська преса підняла знайомі нам темиLB.ua опублікував матеріал «Втома від співчуття» зі знайомимим мені обличчами колег з Карітасу України, «Права на захист», «Голосів дітей», «Дівчат» і «Проліски». Колеги розповідають про те, з чим насправді стикаються психологи в умовах повномасштабної війни — і як вони зберігають себе, щоб продовжувати допомагати іншим.47% українців відчувають високий рівень стресу. 20% — це ті, у кого одночасно і стрес зашкалює, і ресурс стійкості вичерпаний. Ці люди щодня звертаються по допомогу до психологів, які самі живуть в тих самих умовах: обстріли, невизначеність, власні втрати.Центральна тема статті — «втома від співчуття». Це не метафора і не слабкість. Це клінічно описаний стан, при якому постійне занурення в чужий біль призводить до емоційного притуплення, дратівливості, відчуття безглуздості роботи, порушень сну. Думки про клієнтів не вимикаються навіть після завершення робочого дня. Паралельно може існувати й інший полюс — інтенсивні власні емоції, які важко утримувати: розпач, провина, злість.Важливий нюанс: найбільше вигорання вражає людей чутливих, із високими вимогами до себе — тобто саме тих, хто йде в психологію. Для жінок-фахівчинь ризик додатково посилюється через одночасну відповідальність за сім'ю і побут.Що реально допомагає — і фахівцям, і кожному з нас? По-перше, ритуали переходу між роботою і відпочинком: прогулянка, душ, короткий запис — будь-яка дія, що символічно завершує день. По-друге, регулярність базових речей: сон, рух, стабільна рутина, обмеження інформаційного потоку. По-третє — і це особливо важливо для фахівців — супервізія як норма, а не як ознака того, що «щось пішло не так».Є одна фраза з матеріалу, яку хочеться винести окремо. Психологи «Проліски» формулюють її так: «Відкритий серцем — слухаю й підтримую. Захищений розумом — зберігаю свої межі». Це і є суть того, що відрізняє стійку емпатію від злиття з чужим болем.Психологічна стійкість — не риса характеру. Це навичка, яка формується щоденними діями. І чим раніше молодий фахівець це засвоює, тим більше людей він зможе підтримати за роки своєї практики.🔗 Джерело: Ірина Усманова, «Втома від співчуття: як психологи намагаються зберегти себе, щоб продовжувати допомагати іншим», LB.ua, 23 квітня 2026#психологія #психічнездоров'я #вигорання #втомавідспівчуття #психотерапія #психологиУкраїни #деньпсихолога #ПсихологіяPRO

🏢 Трохи запізнився з цим матеріалом, але для організаційних психологів він має достатньо практичне значення, тому вирішив все ж опублікувати. Spring Health — одна з провідних платформ психічного здоров'я для роботодавців у США — зробила аналітичний огляд восьми трендів, які визначатимуть ментальне здоров'я на робочому місці у 2026 році. Вийшов досить чесний зріз того, що реально турбує великі компанії прямо зараз.1️⃣Перший тренд — кінець епохи ізольованих терапевтичних сесій. Модель «50 хвилин раз на тиждень» більше не сприймається як достатня. На зміну їй приходить «безперервна турбота» — підтримка між сесіями, цифрові інструменти, коучинг, самодопомога. При цьому 28% американських дорослих із психічними розладами все ще не отримують жодного лікування. Проблема не лише у якості — у доступності та безперервності.2️⃣Другий тренд — ШІ як стихійне явище в ментальному здоров'ї. Майже половина (48,7%) американців використовували великі мовні моделі для психологічної підтримки протягом останнього року. Але лише 18,5% цих взаємодій відбуваються на платформах, спеціально розроблених для психічного здоров'я. Решта — це ChatGPT і аналоги, що використовуються «не за призначенням», без жодних клінічних протоколів і гарантій конфіденційності. Тут варто нагадати: ми вже говорили про те, які реальні небезпеки несуть ШІ-компаньйони — особливо для вразливих груп. Роботодавці починають розуміти, що це вже їхня проблема, а не абстрактна.3️⃣Третій тренд — тривога через ШІ як окремий стресовий фактор. 72% американців турбуються про економічні наслідки автоматизації, 47% — безпосередньо про свою роботу. Це вже не фоновий шум: це джерело хронічного стресу, який акумулюється і виходить назовні через зниження продуктивності, звернення по допомогу і відтік кадрів.4️⃣Четвертий тренд — тиск витрат на охорону здоров'я. Роботодавці у США прогнозують зростання витрат на медичне страхування близько 10% у 2026 році, витрати на медикаменти ростуть ще швидше — на 11–12%. У цьому контексті ментальне здоров'я перестає бути «м'якою» частиною бенефітів і перетворюється на інструмент управління витратами: вкладення в раннє втручання дешевше, ніж лікування запущених станів і компенсація відсутності на роботі.5️⃣ П'ятий тренд — зростання кількості відпусток через психічні розлади. 74% роботодавців фіксують збільшення звернень щодо відпусток з причин психічного здоров'я. 22% уже змінили відповідні політики. Ця тенденція не зупиниться — і компаніям потрібні не просто формальні процедури, а системи раннього виявлення ризику і реінтеграції після повернення.6️⃣Шостий тренд — «тихе вигорання». Більш невловима і від того більш небезпечна версія класичного burnout. Людина виглядає залученою, виконує роботу, але всередині вже спустошена. Класичні індикатори — прогули, скарги — не спрацьовують. Половина американських працівників, за даними Gallup, перебуває у стані «тихого звільнення». Для психологів і HR-фахівців це сигнал переглянути, як взагалі виявляється і вимірюється благополуччя на роботі.7️⃣Сьомий тренд — соціально-політична тривога. 68% американців назвали вибори 2024 року значним джерелом стресу. 56% працівників вважають політичні розбіжності однією з головних причин конфліктів на роботі. Глобальна нестабільність проникає у простір офісу і потребує від організацій зрілої та продуманої реакції.8️⃣Восьмий тренд — нейрорізноманітні працівники. Лише 49% нейрорізноманітних співробітників (з РДУГ, аутизмом, дислексією та іншими особливостями) кажуть, що відчувають повноцінну підтримку на роботі. 31% не повідомляли своєму керівнику або HR про свої особливості. Вигорання у цій групі пов'язане з постійним «маскуванням» і адаптацією до середовища, яке від початку спроєктоване не для них.Що об'єднує всі вісім трендів? Ментальне здоров'я на робочому місці більше не можна розглядати як окремий «пільговий пакет». Це операційне питання, яке безпосередньо впливає на утримання людей, продуктивність, витрати і репутацію роботодавця. І компанії, які зрозуміють це першими, отримують конкурентну перевагу — не лише гуманітарну, а й економічну.

Колеги,сьогодні відзначається Всеукраїнський день психолога.Ми працюємо в країні, яка тривалий час живе у війні. Психолог перестав бути «про самопізнання» він став частиною інфраструктури, на якій тримається суспільство. Військові, родини загиблих, діти, які виросли під сиренами, ветерани, які повертаються, цивільні, які навчилися не відчувати, щоб вижити — усі вони рано чи пізно приходять до когось із нас. І післявоєнна Україна буде будуватися не тільки з бетону й логістики. Вона буде будуватися з того, наскільки якісно ми зараз зробимо свою роботу.З кожним роком стає очевиднішим: значення професії зростає і разом з ним зростає наша відповідальність. За якість того, що ми робимо. За освіту й підготовку тих, хто приходить у професію. За матеріали, якими ми користуємося в роботі, за дослідження, за методики, які ми впроваджуємо. За чесність інтерпретацій. За неупередженість у роботі з клієнтом — байдуже, прийшов він сам, його направили чи він потрапив до нас не за власним вибором.Дякую вам за цю роботу. За те, що обираєте доказовість замість ефектності. За витримку. За те, що не знижуєте планку, навіть коли це було б зрозуміло.Бережіть себе.З повагою,Олег Бурлачук

🧠 Психіатричні госпіталізації в Україні : дані, які не можна ігнорувати(Це дослідження вийшло рік тому — березень 2025-го. Але я повертаюся до нього свідомо, бо цифри нікуди не поділися).🔬 Українські дослідники разом із Норвезькими колегами провели третю хвилю лонгітюдного дослідження психіатричних стаціонарів України (25 закладів — 41% всіх психіатричних лікарень країни). Дані охоплюють період від січня 2022 до квітня 2024.📊 Ключові цифри:– Кількість госпіталізацій зросла на 32,7% порівняно з довоєнним базисом: з 433 до 552 на місяць на заклад– Частка госпіталізацій, пов'язаних із психологічною травмою війни, зросла з 12,2% до 17,3%– Середня кількість психіатрів на заклад скоротилася з 40 до 31– 21,7% медичних працівників виявилися переміщеними⚠️ Важлива деталь: загальне зростання госпіталізацій пов'язане не лише з воєнною травмою. Збільшилася і кількість госпіталізацій з інших психіатричних причин — депресія, психози, залежності. Хронічний стрес посилює наявну вразливість і породжує нову.🛠 Практичний інструмент для колегНа тлі цих даних хочу нагадати про інструмент, який ми маємо вже зараз і який безпосередньо відповідає на виклик масового скринінгу. На платформі START (UA-TEST) доступне QuickSCID-5 — скорочена й повністю структурована версія SCID-5, «золотого стандарту» психіатричного діагностичного інтерв'ю.Що важливо знати:– Проводиться за 20-50 хвилин (в залежності від кількості включених модулів);– Охоплює 10 модулів: афективні розлади, тривога, ПТСР, ОКР, РДУГ, розлади харчової поведінки, вживання ПАР, психотичні симптоми та інше;– Може проводити будь-який психолог або психотерапевт — не лише психіатр;– Після інтерв'ю система моментально генерує структурований звіт (без ручних підрахунків);– Модульна структура дозволяє обирати лише потрібні блоки;Якщо стаціонарна система переповнена, а потреба у швидкому виявленні розладів зростає — такий інструмент у руках практика є не розкішшю, а необхідністю.🔗 Pinchuk et al. (2025). Mental health services during the war in Ukraine. Int J Ment Health Syst.🔗 QuickSCID-5 на платформі START — UA-TEST

🧠 Скільки коштує скринінг? І чому «у нас нічого іншого немає» — це не виправданняНещодавно спілкувався з одним із авторів досить відомого короткого скринінгового інструменту. Людина попросила за право використання суму, яка когось може здивувати: 20–60 тисяч доларів на рік. Або розтермінувати це на три роки (це була спецумова для України). Для американського ринку це нормально і зрозуміло. Для нашого — здається недосяжним. І це при тому, що це скринінг вільно, але нелегально розповсюджується багатьма (поважними) українськими психолагами та психотерапевтами. Деякі навіть використовують його як «воронку продажів» на власному сайті.Хочу пояснити, чому ця «космічна» сума насправді є ознакою здорового ринку, а не жадібності.📊 Існує дві основні моделі монетизації тестових методик. Перша — продаж прав великому видавництву. У світі їх близько 10 у топі: Pearson, PAR, Hogrefe та інші. Вони беруть на себе дистрибуцію, стандартизацію, підтримку. Друга — автор розповсюджує самостійно і контрактує напряму. Зараз все більше авторів обирають другий шлях — особливо якщо вдається(це складно) потрапити в систему електронних медичних записів американських клінік. Там психолог або психіатр просто призначає тест у кілька кліків, навіть не замислюючись про його вартість. Ліцензія вже вбудована в систему.Я в цій сфері вже майже 18 років. І можу сказати: наші практики здебільшого просто поза цим контекстом. Не тому що їм байдуже — а тому що вони ніколи не були частиною видавничого процесу, не мали контакту з авторами, не розуміють, як влаштований ринок психодіагностики.Результат — сумно знайома картина: беруть чужий інструмент, розповсюджують безкоштовно, виправдовуючись «у нас нічого іншого немає». Це зрозуміло як симптом. Але це не виправдання, і це не стратегія.⚠️ Без цивілізованих відносин між авторами, видавцями і практиками не буде розвитку ні ринку, ні власних українських розробок. Американські автори пишуть тести, бо знають: на цьому можна заробити. Наші автори найчастіше навіть не розглядають цю опцію — бо ринку (майже) немає, і немає прецедентів.Локальні видавництва, ліцензійні договори, інтеграція у клінічні системи — це наступний рівень, який прийде, коли ринок дозріє. Але дозріти він може лише тоді, коли ми перестанемо робити вигляд, що інтелектуальна власність у психодіагностиці — це щось необов'язкове.Маємо рухатись у цьому напрямку. Повільно, але рухатись. А на відео моя колега Анжеліка в іронічній манері популярно розказує «що таке якісна психодіагностика насправді».

🧠 Молодь англомовних країн — у вільному падінні. А соцмережі тут ні до чого?Підлітки, які проводять у соцмережах менше години на день, почуваються щасливішими, ніж ті, хто не користується ними взагалі. Але середній підліток у світі сидить там 2,5 години на день. І ось тут починаються проблеми.🔬 World Happiness Report 2026 — 14-е видання від Wellbeing Research Centre Оксфордського університету спільно з Gallup — зафіксував тривожну тенденцію: за останнє десятиліття рівень задоволеності життям серед молоді до 25 років у США, Канаді, Австралії та Новій Зеландії впав майже на 1 бал із 10. Тоді як у решті світу цей показник — зріс.📊 Щодо соцмереж — картина складніша, ніж хочуть подати медіа. Платформи з алгоритмічно підібраним контентом (читай: TikTok, Instagram Reels) асоціюються зі зниженням wellbeing. Платформи для живого спілкування — навпаки, з його зростанням. Тобто питання не «соцмережі чи ні», а «які саме і як».При цьому дівчата потерпають від негативного ефекту значно більше, ніж хлопці. Це не новина — але важливо, що великий міжнародний зріз 15-річних у майже 50 країнах це підтверджує. 💭 Мені впадає в око інше: автори прямо фіксують «колективну пастку» — соцмережі існують, і не бути в них означає щось втрачати. Але більшість людей погоджуються, що їм було б краще, якби цих платформ не існувало. Це класична проблема координації, яку індивідуальними рішеннями не вирішити. Для України цей звіт — тло, яке важко ігнорувати. Ми не потрапляємо у верхню частину рейтингу — країни з та поблизу збройних конфліктів традиційно внизу. Але тема підліткового wellbeing і цифрового середовища стосується і нас — особливо в контексті дітей, які живуть в умовах хронічного стресу і проводять у смартфоні ще більше часу, ніж їхні однолітки у мирних країнах.🔗 World Happiness Report 2026 — Оксфордський університет🔗 Повний звіт: worldhappiness.report

🧠 ШІ у психотерапії: не «замінить чи ні», а «що саме і наскільки»Поки більшість дискусій навколо ШІ і психотерапії крутяться навколо одного заїждженого питання — «чи замінить робот терапевта?» — дослідники Університету Юти поставили інше, куди точніше: що саме ми автоматизуємо і який рівень ризику це несе?🔬 У квітневому номері Current Directions in Psychological Science вийшов фреймворк автоматизації в психотерапії. Автори виділяють чотири рівні: від скриптованих чат-ботів — до систем, що аналізують сесії в реальному часі й дають зворотний зв'язок терапевту, і аж до повністю автономного ШІ-терапевта. Аналогія — автомобільна галузь: від асистентів паркування до безпілотних авто.📊 Ключова теза: рівень ризику зростає разом із рівнем автономії. LLM-моделі вже сьогодні вміють звучати емпатично, але вони галюцинують, відтворюють упередження і поводяться непередбачувано. Натомість автоматизація нотаток, аналіз якості сесій, фідбек для навчання терапевтів — це вже зараз реально і корисно. 💭 Мені видається важливим зафіксувати одну деталь: один із авторів — засновник компанії Lyssn, яка продає саме такі рішення. Це не робить дослідження недійсним, але нагадує: академічний фреймворк і комерційний інтерес тут іноді збігаються. Для нас, в Україні, ця тема не абстрактна. Дефіцит фахівців, величезна кількість людей із травматичним досвідом, обмежені ресурси для супервізії та навчання. Якщо ШІ може допомогти оцінювати якість роботи кризових консультантів або давати фідбек у процесі навчання — це варто досліджувати прагматично, без страху і без ейфорії.🔗 Imel et al. (2025). A Framework for Automation in Psychotherapy. Current Directions in Psychological Science. DOI: 10.1177/09637214251386047

🧠 Парадокс покоління Z: чому більше ресурсів не означає кращого ментального здоров'я?Нове дослідження показує тривожну тенденцію: європейська молодь страждає від кризи психічного здоров'я більше, ніж старші покоління, незважаючи на безпрецедентне збільшення інвестицій у ментальну допомогу. 📈Особливо це помітно в розвинених країнах, де рівень тривожності та депресії серед молодих дорослих досягає критичних показників. Статистика демонструє, що 18-29-річні європейці мають гірші показники психологічного благополуччя порівняно з попередніми поколіннями в їхньому віці.Цей парадокс має глибші корені, ніж здається на перший погляд. По-перше, ми стикаємося з явищем "психологізації" повсякденного життя — молодь стала більш обізнаною про ментальні розлади, що призводить до гіпердіагностики нормальних життєвих викликів.По-друге, цифрова соціалізація кардинально змінила паттерни формування ідентичності. Соцмережі створюють ілюзію постійного порівняння та FOMO-синдром (страх пропустити щось важливе).Третій фактор — відкладена дорослість. Сучасні 25-річні психологічно перебувають на стадії, яка раніше відповідала 18-19 рокам. Це створює розрив між суспільними очікуваннями та реальною готовністю до самостійного життя. 🧩Важливо розуміти: не всі негативні емоції потребують терапевтичного втручання. Іноді молодим людям просто потрібно навчитися толерувати дискомфорт та розвивати резильєнтність через природні життєві виклики, а не уникати їх.💭 Як ви думаєте — що більше допомагає: доступність терапії чи формування внутрішніх ресурсів для подолання труднощів? Поділіться своїм досвідом у коментарях! 👇🔗 [Детальніше про дослідження](https://www.euronews.com/health/2026/02/26/why-are-young-adults-in-europe-facing-greater-mental-health-challenges-than-older-generati)