Шедевром Белл цього раннього періоду є скромна картина «Пляж Стадленд», яка, втім, міцно западає в памʼять, — «один із найрадикальніших творів тогочасної Англії», як писав про неї історик мистецтва Ричард Шоун. Сила картини - і у власному минулому Белл, і в модерністському майбутньому, яке вона допомагала творити.Діагональна лінія узбережжя ділить простір полотна на воду та пісок, і постаті опиняються як нижче, так і вище від цієї лінії. У верхньому правому куті на чималій відстані помітно жінку, яка стоїть перед білою хатинкою, що виглядає, немов вхід у інший світ. Мож-ливо, саме той, який бачимо тут: спрощений, позачасовий, вічний, наповнений дітьми та створений жінками. Жінка в капелюсі в лівому нижньому куті може бути нянею, або може бути і Вірджинією Вулф. Вона відпочиває на пляжі з дитиною, дивлячись на постаті у верхній частині полотна: на жінку з грубою косою, що стоїть спиною до нас, а також на дітей, які присіли коло її ніг навпочіпки й чи то ловлять комашок, чи то будують замок із піску, доки жінка дивиться на лінію горизонту над морем. Постать змушує пригадати попередників найширшого діапазону - від Перо делла Франческа з його вівтарним поліптихом «Madonna della Misericordia», написаним у кватроченто, до сучасних візій Мунка та Матісса.Ці жінки й діти біля моря неначе провіщають (а може, вони й були певним натхненням) літературний шедевр Вірджинії Вулф «До маяка». Роман звертається до реального дитячого досвіду обох сестер, які проводили час на морському узбережжі разом із численними братами й сестрами; тут є також авторитарний батько і сердечна талановита мати, котра, втім, надто швидко помирає.
Бріджит КвіннНеймовірні: П'ятнадцять жінок, які творили мистецтво та історію
Пулітцера в номінації «Мемуари або автобіографія» здобула книжка Things in Nature Merely Grow письменниці Іюнь Лі.Українською виходила її «Книга гуски» — неймовірна, поетична книжка, яка мене глибоко вразила.Коли готувалася до розмови про неї з перекладачкою Анною Вовченко, читала і про цю книжку теж.Це дуже тригерна історія. У 2012 році в Лі стався нервовий зрив, і вона двічі намагалася покінчити життя самогубством.Після цього вона написала мемуари Dear Friend, from My Life I Write to You in Your Life, які вийшли у 2017 році. Через кілька місяців після її публікації 16-річний син Лі, Вінсент, покінчив життя самогубством.За моторошним збігом обставин, тоді Лі працювала над своїм романом Must I Go, у центрі якого — жінка, яка втратила доньку через самогубства. У 2019 році вона написала роман Where Reasons End — текст, народжений із втрати сина.,У лютому 2024 року 19-річний син Лі, Джеймс, загинув під колесами потяга в Принстоні.Поліція уникала одразу називати це самогубством, проте Лі та її чоловік знали, що це не був нещасний випадок — Джеймс вирішив піти з життя так само, як і його старший брат.Більш як за шість років до цього, у 16 років, Вінсент також загинув під потягом.Того вечора 2017 року Лі повернулася додому й побачила двох детективів, які чекали на неї. Поліція тоді попросила її сісти, перш ніж повідомити новину. Тож коли вони прийшли знову — вже через роки, із новиною про Джеймса, — вона інстинктивно зробила те саме.Фраза детектива — «Немає гарного способу це сказати» — вразила Лі, водночас як кліше і як абсолютна правда. Жодні слова не могли передати спустошення від втрати обох синів. Але саме слова лишалися її єдиним способом утримати думки в реальності.Через три місяці після смерті Джеймса Лі почала писати Things in Nature Merely Grow — мемуари про Джеймса, Вінсента та про те, як переплелися їхні життя і смерті.Текст про книжку англійською.
Передзамовлення! "Особливий голод" Челсі Дж. Саммерз - це провокативний трилер 18+ про блискучу й безжальну гастрокритикиню Дороті Деніелз. Вона знається на витончених стравах і чоловіках… але і те, й інше споживає буквально. Сповідь Дороті, яку вона пише у в’язниці, звідки не вийде на волю ніколи за свого життя, вражає та шокує. Це вибухова й неоднозначна суміш чорного гумору, феміністського маніфесту та сатири на фудкультуру, яку вже називають «Американським психопатом» у жіночому виконанні.Ціна передзамовлення 385 грн. Повна ціна 450 грн.Для нас було цікавим досвідом локалізувати бларби, зрештою, ті хто рекомендують роман там, абсолютно невідомі тут, хоча, у нас і своїх блогерів, та опініон мейкерів трошки є! Тож окремо дякуємо,Євгену Товстоногу, (портал Бабай) Саші Павловій, (Запекла книгожерка) Алісі Трубочкіній (Peake-week Papers) та Євгенії Кужавській (Як сказав Гаролд Блум) за те що прочитали роман на релізі, та долучились до нашої ідеї) тепер їхні бларби та імена прикрашають дизайн звороту обкладинки Бларби покажемо у наступному дописі :)Ціна передзамовлення 385 грн. Повна ціна 450 грн.Дата кінця передазамовлення 17.06.2026Передзамовити ТУТ
Мені треба!!!!«Сад» відкриває нову книжкову серію про українське мистецтво «Ви це вже бачили» від ist publishing. Видання представляє знайомі образи визначних творів українського мистецтва різних часів і розкриває десятки вимірів саду, який століттями захоплював художників і художниць. У книжці ми побачимо садівника Казимира Малевича й того, хто поїдає плоди у Марії Примаченко; зануримося в біблійний сюжет Гріхопадіння та орнамент Софії Київської; дізнаємося, як виглядали сади Тараса Шевченка не лише в його поезії, потрапимо в уявний квітковий простір Катерини Білокур і пройдемося мапою одного з найвизначніших сучасних митців — Павла Макова, який багато років досліджує тему саду у своїй практиці.Через понад 50 робіт, що ввійшли до книжки, читачам та читачкам пропонується пройти шлях розгортання метафори саду: від образу раю до уявлення країни як саду, де кожен здатен доглядати свій власний. Адже сад — це місце мрій, бачення й відновлення. Водночас це простір змін, вʼянення та занепаду.
https://istpublishing.org/sad-lizaveta-german-anna-mariya-kucherenko-boris-filonenko
До Книжкової країни ділюся п’ятьма феміністичними книжками від Creative Women Publishing.«Жінки та влада: маніфест» — Мері БердСміливий маніфест про голос жінки в публічному просторі — від античності до наших днів. Авторка починає з міфів, де жінкам, щоб змусити їх мовчати, відрізали язика, а потім плавно переходить до того, як ці образи втілюються сьогодні та що нам із цим робити.«Я забула труси» — Майя ТульчинськаЗбірка малої іронічної прози, щоб посміятися і з побутових дурниць, і навіть з серйозних речей, з якими ніби й не жартують.Бо якщо з серйозного іноді не поглузувати, можна й не витримати.«Безстрашні. Історія українського фемінізму в інтервʼю» — Тамара МарценюкКнижка про новітній жіночий рух в Україні голосами його творчинь. Вона знайомить із досвідом наших попередниць, дозволяє не вигадувати велосипед, а мати міцну опору для нових звершень.«Непохитні. Історія українського правозахисту в інтервʼю» — Тамара МарценюкГероїні цієї книжки — Катерина Левченко, Олександра Матвійчук, Лариса Денисенко, Юлія Нузбан, Христина Кіт, Оксана Покальчук, Земфіра Кондур та інші — говорять про боротьбу за права жінок і ЛГБТК+ людей, підтримку вразливих груп, документування воєнних злочинів і відновлення справедливості. Це колективний портрет сучасного правозахисного руху.«Ті, що творили “Перший вінок”»Збірка есеїв про авторок легендарного альманаху. Але якщо дивитися ширше, то це історія передумов українського жіночого руху. Альманах був одним із його проявів, як і сьогодні література лишається важливим рушієм змін.Пригляньтеся до цих книжок. Придбати їх можна на стенді Creative Women Publishing на Книжковій країні (23–26 квітня, стенд Б-22 перед першим павільйоном ліворуч) або вже зараз на сайті видавництва.
Почитала про видавництво Korali Books — звучить амбітно, але трохи дивно. Загалом це мають бути масові й зрозумілі книжки: комедійні детективи, життєствердна проза. Все дуже cosy, slow living і за доступною ціною (що є найвагомішою перевагою). Мені траплялося опитування від Patsany Agency, і тоді було цікаво, що вийде з результатами. Деякі формулювання зі стратегії здаються дивними:«Щоб кожна жінка мала під рукою книгу як план втечі для душі й жіноче коло з компаньйонок для авантюри».«У світі швидкості ми обираємо повільний темп. Запрошуємо зупинитися, видихнути, взяти книгу і дозволити собі побути для себе».«В основі — ідея повільного дофаміну. Книга для душі протиставляється нескінченному скролінгу та залипанню у стримінгах: це свідомий ритуал відновлення, спосіб повернутися до себе в умовах хаосу та багатозадачності».Спостерігати цікаво, бо водночас це виглядає і трохи відірвано від реальності, і дещо застаріло. Але подивимося.Ця ніша — недорогих, не дуже відомих, але «теплих» книжок — насправді відкрита. Проте мені трохи ріже: «Жоден бренд досі не будував комунікацію під потреби жінок у книжках», — каже Круглов (це, до речі, імпринт «Ранку»).Бо книжок для жіночої аудиторії насправді дуже багато, і видавництва доволі непогано працюють із комунікацією. Є популярні українські авторки — Дашвар, Талан, Гурницька. Є перекладні — від Колін Гувер до різних «сексі-романів» (від спортсменів до ковбоїв). Є тексти про любов, є темні історії (жінки, до речі, із задоволенням читають і тру крайм), є сучасні феміністичні тексти.Загалом аудиторію описують як міленіалок, але ця група 30–40 дуже різна. Тонка сегментація і хороше розповсюдження може спрацювати, мені цікаво побачити реакцію аудиторії та чи виправдаються очікування видавця.
Еврідіка (не) мусить помиратиАвторка роману “Шляхи Еврідіки” Наталія Довгопол характеризує книгу як “переспів давньогрецького міфу”, і це дає нам головний ключ до розуміння твору. Ключів дещо менших знадобиться ще багацько, адже розкидано їх по цьому начебто легкому янґ-едалт тексту чимало. Нашу українську Еврідіку звуть Віро, або Віра-Ніка, їй 21, вона підробляє SMM-менеджеркою та пише роман на онлайн-платформі, щоб дати голос дивним сновидінням, які переслідують її з дитинства. Та коли відомий грецький автор презентує нову книгу, як дві краплі води схожу на її твір — Віро кидає все й мчить до Афін, щоб дати відсіч плагіатору. Там вона зустріне свого Орфея (теж українського), своє царство Аїда (інтернаціональне) та отримає те, що робить цю історію переспівом, а не переказом міфу.Читаючи “Шляхи Еврідіки” важливо тримати в голові, що давні греки бачили світ не так, як ми. Якщо для нас час є лінійним, ми рухаємося від минулого до майбутнього, то для античної людини він був циклічним (“time is a flat circle”, як сказав би Метью Макконахі в ролі Раста Коула). Усе вже було колись, водночас є зараз і буде нескінченно. Людина не має свободи волі — її веде Фатум. А противитись долі — означає накликати на себе біди ще гірші. Віро бачить світ по-давньогрецькому: вона віддає себе в руки сліпої Долі (навіть робить на знак цього промовисте татуювання), вона відчуває, що живе не вперше, і померти мусить теж не вперше. Але переспівуючи міф, авторка перевертає його догори дригом: Еврідіка більше не другорядна персонажка в розповіді про Орфея, екранного часу якої вистачає хіба на те, щоб померти й побути мовчазною тінню. Віро отримує агентність, вона діє, іноді нібито навіть активніше, ніж того вимагають обставини: чи то через РДУГ, який імовірно має, чи тому що виконує волю давніх богів, під юрисдикцію яких потрапила в Афінах.Парадоксально, але головною темою твору мені вбачається саме двобій віри й віри: віри-в-Фатум і віри-яка-протистоїть Фатуму. Віра-Віро вчить свого скептичного Орфея вірити в нумінозне, надлюдське, але водночас — і вірити в свою людську силу цьому надлюдському протистояти. Еврідіка з музи стає творчинею — і саме такого переспіву мені не вистачало.Окрема подяка авторці за героїню з ментальним розладом, за персонажку з інвалідністю та за правдиве зображення мігрантів, які теж по-своєму будують власні міфи під юрисдикцією не завжди чуйних чужих богів.
Історик Юрій Юзич, працюючи з новими матеріалами фотоархіву Українських січових стрільців, оцифрованого Василем Лопухом, встановив, що жінка на цих фото — Стефанія Кобзей-Сіяк.Перед Першою світовою війною вона вступила до Львівського університету, поєднуючи навчання з учителюванням. На той момент це було великим досягненням, адже широкий доступ жінок до університетської освіти в Галичині тільки починався. Проте освіти не закінчила.Стефанія одружилася з Іваном Сіяком, помічником її батька в адвокатських справах. Коли почалася Перша світова, вони разом стали добровольцями Легіону Українських січових стрільців (УСС).Стефанія пройшла усі основні бої 1915 року, надаючи медичну допомогу воякам свого підрозділу.Після завершення Першої світової, під час розпаду Австро-Угорської імперії та створення Західноукраїнської Народної Республіки (ЗУНР), Стефанія Кобзей-Сіяк продовжила військову службу вже в складі Галицької армії, в організації якої важливу роль відіграли Українські січові стрільці. Наприкінці весни 1919-го у Станіславі (нині Івано-Франківськ) вона опинилася в «Залізному загоні», який формувався в момент різкого погіршення становища ЗУНР. Польські війська, посилені армією генерала Галлера, наближалися до міста, урядові установи й військові команди поспіхом готувалися до відступу.Тоді у місті перебувало безліч секретарок, канцеляристок, телефоністок та помічниць медичного персоналу. Багато з них стали доброволицями, які утворили окрему 4-ту дівочу сотню на чолі з хорунжою Марусею Кривівною (Кривою). До її складу увійшли близько 36 осіб.Але це не все — більше читайте у матеріалі Тетяни Швидченко.
Я так багато чула про «Сніжний Ізюм», що мені було цікаво його прочитати. І от прочитала до премії Книжкової країни.Хороша, але не моя. Знаєте це відчуття, коли не можеш сказати, що не сподобалося, але й не захопило? Місцями було нудно. Але відмічу кілька плюсів та одразу скажу, що авторка дуже талановита. Це книга про переживання втрати. Через це проходить не лише головна героїня, а й майже кожен персонаж і персонажка.І цікаво, що одним із інструментів на цьому шляху стають книжки й читання. Вони об’єднують, відволікають і навіть рятують. Дуже сподобалося, як це виписано.Персонажів і їхніх історій тут багато, але ні авторка, ні читачі в них не губляться. Багато тригерних історій окупації Ізюма вписані дуже обережно.Сподобалася головна героїня — типова «не така як усі» персонажка з купою проблем, гостра на язик. Тут усе за правилами: зближення з людьми, які топлять її лід, любов, героїчний вчинок, повернення додому. Лайк за те, що цей шлях проходить дівчина.Також сподобалася лінія стосунків мами й доньки.Не впевнена, що це фентезі, радше тут містика як метафора подолання травми.Жарт про Полякову смішний. Було б ще смішніше, якби він не повторювався. Не впевнена, що «Анжеліка» виходила українською. Уривки з книжки, яку читає героїня, було читати нудно.І ще думала про те, як по-різному можна писати про війну.
Видавництво Анетти Антоненко тихенько випустили електронну книгу південнокорейської письменниці Со Міе «На добраніч, мамо»: напружену, майже гіпнотичну історію про материнство і страх, який не має слів. Анотація прям вау:Кримінальна психологиня Лі Сонґьон отримує пропозицію від серійного вбивці Лі Бьондо: він наполягає, щоб саме вона провела з ним інтерв’ю. У той самий час у житті Сонґьон з’являється дівчинка Хайон — донька чоловіка від його колишньої дружини, дитина, яка мала б стати частиною її родини. З кожним днем Сонґьон змушена занурюватися глибше не лише в таємниці свідомості злочинця, а й у темні закутки душі падчерки, і висновує: дитина має з серійним вбивцею більше спільного, ніж можна було уявити.Чи може брак материнської любові стати фатальним для людської долі? Чи вбивцею народжуються, а чи стають? «На добраніч, мамо» — зловісна й водночас зворушлива історія про те, як легко зламати тендітну душу дитини.
Паперову обіцяють привезти на Книжковий Арсенал, який пройде 28 - 31 травня.
