Ці слова мене розсмішили. Я знаю, хто я. Можливо, про мене не написано «Діагностичному й статистичному довіднику психічних розладів», але той факт, що для таких, як я, немає ліків, не означає, що нас не існує. Я — бронзова мідянка серед психопатів, великий гарний метелик каштанового кольору, який тріпоче крильцями, коли їсть. Я рідкісний зникаючий вид, ізольованій у цій сірій пенітенціарній установі. Я вперше запідозрила психопатію в собі кілька років тому, коли пройшла тест із двадцяти шести питань. Та навіть до того, як я сіла за компʼютер і погодилася із твердженнями на кшталт«Я завжди кажу іншим те, що вони хочуть почути, щоб змусити їх чинити так, як потрібно мені» та «Значення любові переоцінене», я вже знала, що відрізняюся від інших. Просто не знала, як це називається. Я дізналася, що психопати відрізняються тим, що прораховують особисту вигоду від дії, перш ніж її вчинити. Тому мені вигідно проголошувати себе психопаткою як у вʼязниці, так і за її межами. Тут, у Бедфорд-Гіллз, психопатія приносить мені чималі дивіденди. А у великому світі моя психопатія продаєтьсякраше, ніж секс, а вже секс плюс психопаття — це взагалі неймовірне задоволення. Як жінка-психопатка, білий тигр людської психічної девіантності, я визнаю себе дивом, і насолоджуюся вашим захватом. Челсі Дж. Саммерз «Особливий голод». Дуже подобається, щоправда мені подобалося ще з моменту прочитаних рецензій. Передпродаж тут.