Стан здоров’я Андрія Мельника тільки погіршувався. 7 вересня 1964 року Яків Маковецький відвідав полковника у лікарні. Він лежав ослаблений, а вигляд вказував, що життя от-от покине його хворе тіло. - Вітаю, дорогий друже, з яким добром приходите? – запитав А. Мельник, протягуючи для вітання руку. Яків Маковецький розповів про стан справ в ОУН, передав письмові звіти окремих членів і референтів ПУН. Розмова швидко втомлювала полковника, а тому дружина Софія, яка від нього не відходила, сказала Маковецькому, що треба завершувати. Шпитальна прислуга принесла обід, але полковник відмовився їсти, наполягаючи на продовженні розмови із Маковецьким. І тільки коли всі справи були обговорені й полагоджені полковник дав зрозуміти, що тепер скаже останні свої слова: - Перед Вашим від’їздом, друже, хочу передати кілька слів друзям, бо не знаю чи буде нагода і змога зробити це іншим разом. Я свідомий, що стан мого здоров’я важкий і не так уже багато я можу допомогти ОУН. Також свідомий я труднощів, які з цього випливають. Час підтвердив, що ОУН була потрібною. Потреба її закріплена терпіннями і муками в тюрмах, у концтаборах і засланнях тисяч і тисяч її членів. Вона освячена кров’ю тих незліченних воїнів, що віддали життя у боротьбі з окупантами усіх мастей за волю України. Але ОУН так і не осягнула своєї мети. Самовіддана боротьба українського народу за незалежність України триває. Основний тягар цієї боротьби несуть наші друзі на рідних землях. Їм потрібна допомога від українців, що живуть у вільному світі. Друзі, бережіть ОУН! Скріпіть її своєю жертовною працею, поверніть до праці тих, хто через різні обставини відійшов від ОУН. Працюйте всі разом у взаємній пошані, згоді й любові. Тоді будуть успіхи. Про них приходьте звітувати мені тут чи деінде. Хай кріпить вас геройський чин полеглих! Від хвилювання чоло полковника вкрилося потом. Помахом руки він натякнув, що все сказав і тепер Маковецький може його покинути. Остання зустріч з полковником відбулася у неділю 1 листопада 1964 року. Я.Маковецький увійшов до кімнати, де лежав А. Мельник, а біля нього сиділа дружина Софія. У сусідній кімнаті перебували лікар і медсестра готові надати хворому допомогу на кожен його поклик. Стан хворого гіршав з кожною хвилиною. До лікарні прибув німецький священик. Медсестра засвітила свічки, священик відмовив молитву. О 2.30 голова ОУН розкрив сині очі й глянув на дружину. Минуло яких 30 секунд і очі полковника закрилися навіки. P.S. 1 листопада ц. р. у Києві на Аскольдовій Могилі відбудеться вшанування пам’яті Андрія Мельника. Початок о 10.00@nationalizm