У біографії Олени Теліги детально розписано її останні дні в Києві, які призвели до арешту і загибелі, ймовірно 21 лютого 1942 року у Бабиному Яру.Однак пекельним для неї став січень 1942. Невтішні новини надходили лавиноподібною хвилею: арешти співробітників «Українського слова», розпуск УНРади, заборона «Літаврів», в’язниця гестапо забита українцями, евакуація або перехід у глибоке підпілля друзів, розстріли у Бабиному Яру.Важливо не втрачати холодного розуму й не піддатися емоціями, чи боронь Боже, запанікувати. Але й діяти слід невідкладно й рішуче.Тепер для Олени Теліги залишився тільки один плацдарм – Спілка письменників. Щодня, впродовж січня, незважаючи на сильний мороз і перманентне відчуття голоду, Олена приходила на Десятинну. Зустрічалися з людьми. Усіх вислуховувала. Намагалася усім допомагати. Комусь діставала ліки, комусь - хліб і картоплю. Щосуботи організовувала літературі вечори. На одному з них читала свої поезії. Здебільшого радісні і оптимістичні.Завжди усміхнена і привітна, у ці дні Олена Теліга не давала жодного приводу сумніватися, що її може опанувати тривога. Хоч насправді безнадія підбиралася до її серця, а страх тримав за горло.Щоб не втратити над собою самоконтроль і не піддатися депресії писала листи Олегу Лащенку і Уласу Самчуку.- Дорогий пане Олеже! І ось пройшов цей Новий Рік у Києві. Вітри віють без перестану. Мороз такий, що всі ми ходимо, як святі Миколи або снігові баби: волосся, вії, комір пальта, все робиться за хвилину білим! Замерзає вода у водопроводі, зі світлом і теплом все роблять експерименти: то включають, то виключають. Одним словом, є рішуче всі ті родзинки, які ми уявляли собі в зимовому житті в цьогорічному Києві…Але за цим снігом і вітрами відчувається вже яскраве сонце і зелена весна. Це відчувається щодня в різних розмовах у Спілці, в їдальні, в моїй хаті. Це відчувається в тих віршах і рефератах, що мені зносять до Спілки. В десятках запрошень до різних людей, що пропонують навіть жити в них тепер. А тому у нас всіх, навіть помимо всіх прикростей, помимо голоду щодня, помимо навіть собачого холоду — у всіх нас чудесний настрій і всі ми почуваємося не лише психічно, але й фізично — цілком добре.- Дорогий друже Уласе!У мене все гаразд. Спілка існує, літературний клуб відбувається щосуботи, стягаючи багато публіки. Ставлення публіки до мене добре… В помешканні тепло, бо гріє теплоцентраль, з їжею також терпимо. Отже я себе почуваю цілком у формі й збираюся виступати в клубі зі своїми поезіями. Приїздіть! А вечорами, замикаючи на всі замки двері своєї холодної київської квартири, Олена і Михайло Теліги прислухалися до кожного звуку чи гуркоту, очікуючи, що за ними прийде гестапо. А вранці все повторювалося. Олена снідала, закутувалася у свій зимовий одяг і вирушала на Десятинну.І так щодня, поки не прийшов трагічний лютий.П.С. Більше про Олену Телігу як діячку ОУН можна прочитати у моїй книжці «Олена Теліга». - Харків.: Видавництво «Фоліо», 2024@nationalizm