Estadísticas de telegram channel - @lucashow_tv

​Хоч із запізненням, але рубрика #тиждень_в_картинках вже з'явилися на моїй сторінці в FB. 📸А тут традиційно пару думок. 💬І думаю я от про що. Війна змусила багатьох (майже всіх) людей змінити своє життя. Змінити ритм, вектор, професійну діяльність. І в цьому, ніби, немає нічого дивного і, навіть, поганого - де почуваєшся найбільш ефективним, там і працюй. Це ж бо війна... 🤷‍♂З іншого боку важливо не дати своєму мозку та душі заіржавіти. Ми всі є не просто військовиками, або волонтерами. Ми залишаємося функціональною ланкою українського простору. Ми повинні згадувати про свої довоєнні задачі. Ким би ми тоді були. Чи то акторами, чи культурними менеджерами, чи суспільними медіаторами, чи поетами, чи інтелектуалами, чи бізнесменами... Так, повернення у 23 лютого 2022 року неможливе. Ми ніколи не будемо жити так, як жили "до вторгнення". Але саме тому надзвичайно важливим сьогодні є пам'ятати чим ми займались і ким були тоді. Бо саме сьогодні треба закладати основи нашого майбутнього буття.І в цьому сенсі фестиваль П'ятий Харків, що став основною подією минулого тижня став надкорисним. Бо саме в тих дискусіях, Харків вчергове довів, що здатен народжувати сенси. Бути лідером формування основ. Бути самим собою, і почуватися корисним для всієї країни.Це був дуже добрий фестиваль в змістовному сенсі. І він не має завершуватися.Ось пара фраз і власних і чужих, що спадають на думку, по-свіжому:Філософія Сковороди - це філософія щастя. Українці - нація "попри"!!!В центрі страху - страху нема!Держись вертикально, мов зойк... Але любов - це робота, і нам робити цю роботу щоденно...Щастя бути потрібним, відчувати це - новий досвід багатьох українців і харків'ян.Харків - місто фронтір.Хай живе дух неспокою.Харків - це незгода з реальністю, постійний експеримент. І неочікувана реакція незгоди із нав'язуваними завданнями, образами, функціями. А отже вічний образ свободи.І, зрештою, виходить так, що Харків має взяти собі за обов'язок стати осередком української ідеї. Її фундатором і одночасно реформатором. Локомотивом українських сенсів. Їхнім рупором. Отакі думки нині...А підтримати нашу волонтерську діяльність ви можете завжди. Бо без неї ми далебі не впораємося...5168742228836551 - privatbank5375414104884795 - monoPayPal:Kyrylo [email protected]

​Рубрика #тиждень_в_карттнках вже посіла свою позицію на моїй сторінці у фейсбуці А тут, вже традиційно, мої недільні рефлексії, пробачте вже мені цю слабину.На зміну крутому ефорійному тижню українського контрнаступу на Харківщині, прийшов тиждень викриттів чергових жахливих злочинів росії. Катівні, масові поховання, зруйновані вщент міста на деокупованих територіях вчергове викладають жаль, але водночас й страшну лють на ворогів.росія ніколи не перемагала нас в чесній битві. Вони дурили, хитрили, махлювали на килимах палаців і під ними. Тому й не розуміють (або тільки тепер починають розуміти), що перемогти Україну у відкритій війні їм ніколи не вдасться. Ми ж бо воюємо всією країною, всіма ким можемо, і всім чим можемо.А в них... Імперський комплекс вимагає заперечити в принципі наше існування, що є абсурдом само по собі. Недооцінивши українців та сучасний світ вони почали самознищуватися, у відкритій війні замість того, щоби на звичній для них території інтриг та політичних ігрищ, визнати наші націю та народ та намагатися "ласкою" нафто-газового рубля, на кшталт мецената з " Оргії " Лесі Українки, будувати лояльну та дружню для них одержавлену колонію УкрАйну (чи Мало/Новоросію...)Зрештою, то їхні проблеми, які в-решті-решт призведуть до загибелі імперії. Всі імперії рано чи пізно вмирають. Але можуть померти еволюційно, в результаті природніх процесів, а можуть - кривавою катастрофою, яка, направду вже нині відбувається в росії. Війна ж бо розбудила в них ще одну їхню споконвічну рису - чорну всеохоплюючу заздрість. Вони не здатні зрозуміти, як це... за кілька годин після підступного ракетного удару по ТЕЦ можна відновити постачання електрики, коли у так званій російській глибинці можна роками жити без елементарних умов, що притаманні 21му (ба навіть 20му) сторіччю. Вони не здатні збагнути, як це... за пару днів відновити мобільний зв'язок в деокупованому населеному пункті. І вони гнівно заздрять. Заздрять, зокрема, нашій єдності. Єдності військових і цивільних, рятувальних служб, волонтерів, і навіть владців. Бо наша єдність народжена нині - справжня.І головне нам її не розплескати. Не загубити дорогою до перемоги і після неї. Плекати ту єдність в усьому, знаходити її. Попри все, попри важку ситуацію і змореність. Попри складну історію (а в якої справжньої нації вона легка?!) та традиційну любов українців до політичних срачів, попри совецьку та імперську міфологію, що нав'язувалися і нав'язується нам століттями.Шевченко ж бо недаремно залишив усім "живим і мертвим, і ненародженим" щирий і пронизливий заклик:"Обніміться ж, брати мої,Молю вас, благаю!"Донатити на волонтерську діяльність сюди 👇5168742228836551 - privatbank5375414104884795 - monoPayPal:Kyrylo [email protected]

​Фотофіксація минулої седмиці вже традиційно в рубриці #тиждень_в_карттнках в моєму фейсбуці . Там і є коротенько, у вигляді пари речень-рефлексій, про те, чим ми жили останні сім днів.А тут хотілося розважити про дивне. Про те як в нас все об'єднується: в думках, почуттях, в переживаннях, суперечках і діях. Протилежні, суперечливі речі одномоментно співіснують у нас. Сум і радість, злість і милосердя, сентиментальність і потужна жорсткість.От так і я. Радію великому "хрестовому" походу, що нині звільняє наші рідні землі на Харківщині, і сумую за втратами, бо друг-вояк повідомив про загибель свого командира під час наступу. Це про ту ціну, що платить наш народ сьогодні за волю. Разом з радістю думаєш, про те, що все це звільнене потрібно спочатку оборонити, втримати, а потім відновити. І все одне плачеш від щему на відео "у нас оладки залишилися, будете?". А ще, водночас, гніваєшся на те що в штабі однієї з бригад не можуть печатку на листі поставити, а без неї генератор не можеш отримати для роти. Все розумієш, наступ йде, але все одно - сердишся...Водночас, думаєш про те як ми об'єдналися всі. Про єдність думаєш, і про те, як разом з тим українці обожнюють сперечатися. Про все. Іноді не важливо про що. Наприклад, співчуваючи британцям, що стали за останні 200 днів дуже близькими українцям, щодо смерті королеви-епохи, ламати списи на питанні імені нового короля.То все ж таки Чарльз чи Карл?! Власне, це суперечка виглядає як безглузда і не потрібна нам нині. Але це, направду, не так. Бо в усіх цих гострих, але безглуздих суперечках ми насправді шукаємо себе. Як от і тепер. Це ж очевидно, що для нас питання не в імені, хай береже його Господь, нового монарха Сполученого Королівства. Питання в тому, що традиція перекладу імен британських (і не тільки) королів на німецький манер існує також в росії і притоманна також російській. Ну так, ми також називали покійну королеву не Елізабет, а не Єлизаветою. Та й в старі часи очевидно інакшили імена литовських князів, польських королів на свій лад. Втім, ми ж бо і є носії мови, ми ж бо і є володарями правил. То чому б сьогодні не започаткувати нову традицію. Тим паче король у нас був тільки один, і в монарших справах ми розбираємося гірше ніж в питаннях республіки, свободи та волі. Але потрібно домовитися, бо через раз нині в ЗМІ короля то Карлом, то Чарльзом кличуть, а він жеж одна особа. А з тим у нас завжди проблеми, на відміну від цінності висловлювання своєї думку з будь-якого приводи (та й без нього).Ну власне, про це вам сьогоднішнє недільне опитування.Лишається сказати лиш про те, що про все це думається якось само по собі. Між постійними завданнями щось десь дістати для вояків, цивільних, де взяти бензин чи на бензин; між думками про те як організувати черговий збір коштів; як оживити творчість, влаштувати акції; як підтримувати бойовий дух, свій власний і тих подорожніх, що йдуть з тобою, і потребують цього.Тому якщо можете - донатьте, підтримуйте. Бо активності наступного тижня залежать і від вас також.5168742228836551 - privatbank5375414104884795 - monoPayPal:Kyrylo [email protected]

Ізнов недільна рубрика #тиждень_в_картинках .Самі картинки на моїй сторінці в Fb Цими днями було всього потроху. 🎭Був театр. Костя Васюков з театру Публіцист із своєю командою творчо рефлексували на нинішню війну. Дякую.🚙Були развозки гуманітарки. Така собі рутина. Але Харків все ще потребує цього.⚽️Були поїздки до друзів-вояків. Наприклад, приємно було подивитися футбол із ними та побачити круту перемогу FC Metalist 1925, першу в цьому сезоні. На жаль не тільки викладати світлину не можна, але й фоткати було заборонено...Були зустрічі у справах і просто для душі.🏛Двічі провідали простір рідного Театру "P. S." 🍽А ще... Вибачте. Так давно не готував чогось красивого і смачного. Але таке сильне бажання стало, що не втримався. Тому там є ще й фото їдла, ніби з довоєнного життя. Насправді вийшло щось з китайської кухні: кисло-солодка свинина з гарніром з битого огірка.🐱Ну і якщо вже така історія, їдло в стрічці, то ще вам й кицю в подарунок. Бо то для Аліси Кирилівни. А в неї день Народження, тому можна ))))Зрештою, такий був тиждень. Дякую йому за це..Активності наступних семи днів залежать і від вас також....5168742228836551 - privatbank5375414104884795 - monoPayPal:Kyrylo [email protected]А ще вам опитування недільне в наступному повідомлені ))) Чекаю на відповіді 😉

​Сьогодні не день народження України, як вчора не день народження Харкова! Але ці дні так і не називаються насправді. І насправді це не так вже й важливо!🇺🇦 Насправді, важливим є що ми відчуваємо, про що думаємо цими днями. Як ми чуємо себе, одне одного, свою землю.🇺🇦 Бо за тридцять років по розвалу совка, напевно, найсильніше ми чуємо себе незалежними українцями сьогодні. Сьогодні, коли нам найважче.Бо День Незалежності України не день народження країни. Нам не 31 рік. 🇺🇦Сьогоднішня дата - це дата відновлення державної незалежності. Ба більше, наша незалежність - це процес. Невпинний, щоденний, константний, шляховий. Саме так ми виборюємо її щосекунди. Здебільшого нашим вибором виборюємо, нашим гартом, нашим колективним і персональним чином. Ми здобуваємо Незалежність нині, й чим більше ракет летить по наших містах, тим беззаперечніше свідчимо - ми є! 🇺🇦 Зі святом, Країно! Зі святом дорогі брати і сестри!!!P.S. Світлину колись, року 2016, зробив десь на Барвінківщині нашої рідної Слобідської України. Вона називається досить очевидно - "Крапка, трикрапка"P.S. А ще давайте трохи розважимося до цього свята. В наступному повідомленні буде опитування щодо наших історичних постатей, лідерів України, гігантів української історії. Проголосуйте за когось одного, хто вам ближчий: чи ідейно, чи по духу, чи по відчуттю - не важливо!

​Зі святом, рідний Харкове! З Днем прапора! Нині ці кольори - це по-справжньому наше все! Кажуть, якщо містом, центральною вулицею пронести двадцятиметровий національний стяг і жодна людина не заплаче, значить це місто мертвої нації. У нас не так. Тільки собі уявіть як ви ридатимете, коли центральною вулицею Херсона/Маріуполя/Ізюма пронесуть наш прапор. Нині синьо-жовтий належить кожному українцеві. Для кожного мешканця цієї землі він став своїм. До болі в серці своїм, до сліз гордості своїм, до кому в горлі, до крові, до духу, до сили. А ще він вже належить не тільки нам, українцям. Він належить всьому людству. Як символ свободи, символ прагнення до волі, символ боротьби, символ нескореності і нескорених. І ми всі знаємо, що цей прапор стане стягом Перемоги. От саме так, з великої літери. Бо, зрештою, наша перемога - це закономірна перемога добра над злом. Отак однозначно. Отак беззаперечно. Бо ті, хто прагнуть зла, бачать (виявляється це можливо) в ньому свою реалізацію, приречені на поразку. Наш прапор красивий. Це найулюбленіше поєднання кольорів. Тепер ми пізнали важливість величезних флагштоків. Хай майорять наші прапори!Зі святом, країно! зі святом, рідне місто Сонця! Одужуй швидше!

​І знову ці двоє 🤪✅ По-перше. За ці 5 місяців де ми тільки не були, доправляючи допомогу мешканцям пораненого міста Сонця... Але все одно - весь час Харків дивує незнаними раніше місцинами. От і сьогодні зробили відкриття з Наталка Маринчак - затишні й чарівні озера там, де зовсім не очікували їх зустріти (на світлині 👇). Це чи ще Москалівка, чи вже Новожаново. Але гарно дуже, аж схотілося на пікнік сюди повернутися.❗️ Для того, аби ми й надалі відкривали для себе Харків, а насправді - продовжували розвозити "кращу в світі гуманітарку" (ага, нам так і сказали) від Хабу "Л.ОБ" - ось наші картки. Бо автівку треба годувати і лікувати - нікуди від того не дінемося! 5168 7422 2883 6551 - Лукаш5375 4141 0858 5893 - Наталка(В коментарях продублюємо)✅ По-друге. Цією теплою світлиною дякуємо усім, хто вчора став співтворцем чудового поетичного вечора в ART AREA ДК. Вікторовичі (Жадан, Каданов, Маринчак) завзято ворожили на нашу спільну Victory, а ми з вами назбирали за один цей вечір 12 000₴. Я думаю не треба нагадувати, що кожна гривня сьогодні важлива. Кошти розділили на три рівні частини і наші поети-волонтери долучать їх до того збору, що нині в кожного з них триває. Харківці - великі молодці, бо люблять поезію й ЗСУ 👏👏👏✅ По-третє. Завтра, 12 серпня о 18:00 гайда на спеціальну культурницьку подію:Наталка Маринчак та гурт A_literation: авторські поетичні читання та нова програма “A_literation: 4.5.0”. Подія організована Kharkiv media HUB в рамках ініціативи "Український культурний ОЗОН" та відбудеться в таємному і безпечному місці 😉 Реєстрація на подію ТУТ.Отже, мешканці незламного Харкова, та гості міста Сонця, чинимо опір ворожим заїдам усім чим можемо, допомагаємо одне одному, тримаємо стяги та чуємо нашу потужну єдність та силу.💙💛

​Від княжої доби Святослава Хороброго та Володимира Великого, Ярослава Мудрого, через короля Данила та Галицько-Волинське князівство, через козацьку державу і наших ясновельможних гетьманів, через соборну Українську Народну Республіку до відновлення Незалежності України 1991року.Понад 1000літня історія української державності - свято в день Хрещення Русі-України.І нарешті перші особи моєї держави (незалежно від моєї політичної симпації чи антипатії) усвідомлюють цю тяглість і називають речі своїми іменами. Нарешті міський голова Харкова робить спроби називати російські історичні наративи маніпуляцією та фейками (не пишіть, що мовою окупанта, я знаю це). Нарешті панівною думкою стає для мене давно очевидний концепт - ми тутешні, ми тут давно, дуже давно. Ми тут були, є і будемо. Нарешті адепти "нє било такого государства" набули в Україні свого маргіналізованого місця. Нарешті малоросом стало бути соромно. Нарешті ми зброєю і думкою засвідчуємо українську ідею.Звісно ще багато роботи. У кожного. На своєму місці. Звісно не кожного внесок буде оцінений, але та Україна про яку ми мріємо - ось головна нагорода. Звісно, сьогодні є лише один справжній пріоритет. Але тому ми й переможемо, що знаємо за що воюємо. І знаємо поти кого стоїмо. Долати колоніальність в собі важка робота, але саме вона є запорукою безпеки. Зі святом, дорогі брати і сестри українці. Єдині законні спадкоємці Київської Русі 😉