Сьогодні ми з Андрієм Недашковським, дизайнером, разом зробили обкладинку для збірки оповідань у жанрах горор і містика Оксани Вєліт "Ця реальність не підтримується вашим пристроєм". Кажу Андрієві: "як гадаєш, що там може бути?.." і ми починаємо накидати варіанти, один за одним, доповнюючи один одного. Я придумала, що це має бути дівчина чи жінка на чорному фоні. Андрій запропонував напис "no signal" і застосувати глітч ефект. Ми подивилися, як це робиться, і я відчула, як закрутилася голова, підступила нудота: працювати з неоновими кольорами, тим більше - із зображеннями, на яких накладені такі ефекти, як глітч, я не можу через слабкий зір і ускладнення, з цим пов'язані. Ми знайшли прототип дівчини, спробували застосувати глітч - виходить класно, тільки налаштувати його я не можу. За мій комп'ютер сідає Андрій і доводить до кінця те, що я почала.Далі я закрила очі дівчині написом і налаштувала його, вирізала її очі з оригіналу і використала його, як акцент біля назви, підібрала один з базових шрифтів, щоб не переобтяжувати обкладинку і подумала: а що може бути позаду? Рішення прийшло одразу: спрацювала моя надивленість, я бачила схожі роботи у пінтересті - і раз, і два, і три - колаж позаду готовий. Дизайнеру подобається, мені теж. Роздрукували обкладинку - сподобалась. Показали авторці, подобається - але. Я і сама зсередини вже відчувала, що саме з нею не так. Дівчина на світлині, яку ми обрали, як прототип, мала не той тип зовнішності: волосся було укладено за допомогою воску, на очах - виразний, яскравий макіяж, шкіра ідеально гладенька у студійному світлі. Але збірка Оксани геть не про те. Вона більш реалістична і жорстка. Тому ми знову зробили те саме: я знайшла дівчину, зображену з меншим "градусом краси", і далі - ті самі етапи, які я описувала вище: глітч ефект (хелп, Андрію!), розмістила світлину на обкладинці, налаштувала напис, вирізала очі, розмістила її біля назви, а як бути позаду?..Через те, що друга світлина трохи інакше, зібрати колаж з трьох частин не виходить, зміщуються акценти, тоді ми з Андрієм порадилися і я ухвалила рішення залишати лише дві частини, і це на краще: більше "повітря", більше місця для тексту про авторку і книгу. Авторці одразу сподобалося, мені теж, я виставила на сайт і експортувала обкладинку у всі необхідні формати.Мені так подобається розглядати її тепер, тішуся тим, що ракурс схожий на "Дівчину з перловою сережкою" Яна Вермера. І так, ми зробили це. Ще на один крок наблизилися до моменту, коли зможемо взяти її до рук: збірку оповідань у жанрі горор і містика Оксани Вєліт "Ця реальність не підтримується вашим пристроєм". А ваша реальність як?..
Я це зробила. Наші книжки видавництва "Відкриття" поїхали в Антарктиду, на станцію "Академік Вернадський". Під час перегляду фільму Антона Птушкіна у грудні 2025 року я побачила порожні полиці бібліотеки станції і подумала: наші книги мають бути там. Обов'язково. Далі почався шлях комунікації з НАНЦ, все вдалося, дякую щиро кожному, хто був причетний. Мене дуже підтримали мої люди. На початку про мою ідею знали лише найближчі. Я боялася, що не вийде, повірити не могла, що мої книжки досягнуть Антарктиди, я і досі відчуваю, як ніби сплю. Повірила лише тоді, коли побачила світлини зі станції. Люди, наші книжки до Антарктиди доїхали!!!Ми були обмежені у вазі, у нас було всього 5 кілограмів. Ми довго думали, ретельно обирали, зважували кожну книжечку і зрештою склали список. "Війна, яка змінила нас" англійською і українською мовами Катерини Пилипчук. "It's All Ukraine To Me" Сергія Сварицевича."Бугурти і маневри", збірка оповідань Ірини Пасько."Невгамовна. Оповідки про бабу Тоньку", збірка оповідань Лариси Омельченко."Сіра зона", збірка оповідань Олени Просцевічене."Лотова жінка. Роман мандрів" Олени Просцевічене."Сім днів українського пекла" Олександра Денисюка."Лісітея. Витончені ігри" Наталі Івер. "Наші головні ролі" Влади Холод і Мар'яни Долі."Равликові" блокноти, щоб встати з дивана Eld Roland Art Collaboration.Також у Антарктиду полетіли "Крила" Роксолани Алієвої, авторки, яку видала наша партнерська друкарня "Поліпрінт", надзвичайно гарне видання, раджу. Спеціально для станції "Академік Вернадський" ми розробили дизайн закладинок і додали своїх, власних. Книжки "Відкриття" поїхали в Антарктиду завдяки людям, які працюють у нашому видавництві і у друкарні "Поліпрінт", а зокрема її директору Валентину Буракову.Наступного року ми повторимо це знову ❤️ Це надзвичайно важливо для нас.
Книжкова Країна завершилася. Якщо коротко, мої відчуття, як головної редакторки видавництва - дофамінового вибуху, на який ми чекали, не сталося. Але це на краще - і ось чому. Ми з Настею Купрієнко, піарницею і володаркою соціальних мереж "Відкриття" ще ті оптимістки, еге ж - ми зважилися на Кольорову Книжкову Країну попри те, що під час підготовки до неї цього року у нас сильно пішло не так геть усе, що тільки можна, при чому кілька разів. Але ми не відмовилися від ідеї взяти участь у фестивалі з однієї простої причини - ми скучили за вами. Зміни, які відбулися з КК за ці 2 роки, для нас досить відчутні. Не тільки тому, що змінилися умови участі для видавців і розташування стендів, а і тому, що відвідувачі фестивалю теж стали іншими. Та що там - ми всі стали іншими за ці роки. В цій новій реальності так важливо відчувати себе живим, на своєму місці, важливим, почутим, значимим, потрібним. Я щиро радію, що нам це вдалося і дякую безмежно кожному і кожній, з ким говорила і обіймалася за ці дні, з тими хто приходив на наш стенд підтримати, тим, для кого ми стали у ці дні Відкриттям. Ви надихаєте, підтримуєте, даєте опору і безцінне відчуття правильності свого обраного шляху. Це - лірика, сувора реальність така. Через погоду, низку обставин, з якими зіткнулися організатори, учасники, відвідувачі, Кольорова Книжкова Країна не стала для нас, як видавництва, і для мене особисто дофаміновим вибухом. Чому я вважаю, що нам із цим пощастило? Бо у моменти, коли здається, що краще вже не буде, коли опускається руки, поруч завжди опиняються свої. Тільки у темряві помітно світло. Сьогодні було вкрай важко, як ніколи, через погоду, в першу чергу. Але саме сьогодні, повертаючись додому після четвертого дня, проведеного з ранку до вечора на ногах, ми з Настею говорили про те, коли і як скоро (вже дуже скоро) ми поїдемо наступного разу, щоб говорити про свої книжки. Дякуємо, Книжкова Країно. До нових зустрічей, нових книжок і нових пригод для всіх нас))
⚔📖Так а ви знаєте, шо таке «бугурти»? Це турнірна битва затупленою зброєю, загін на загін. Коротше, тема така: я не люблю, знуджуюся від фентезі-історій про людей-істот, які живуть у лісі, їздять на конях, тусують з відьмами, всякими прикованими до скель чуваками, або ходять вічною мерзлотою, або всякі незрозумілі танці-ритуали і весілля, які означають щось інше. Оце все — не моє!!! Але навіть тут я бив в барабани, не зважаючи на рани — було нудно, але цікаво (розумійте, як хочете). Тут таких декілька. Решта оповідань — це просто відкриття (як назва видавництва). Вражений винахідливістю, способом мовлення і глибиною занурення. Вражений, клянуся! 🔥Мій топ: 🧚♀«Фея-наречена» — соцільний горор про нас. Половінко з Лягушонковою заздрять такому повороту (але це не точно). Дімка Ужасний схвалює (я так думаю). 🧚♀«Бурлацька пісня» — прошу внести на голосування у якості національної ідеї. Дякую! 🧚♀ «Веселковий міст» — метафора на метафорі, але так файно, що чорта лисого я визнаю, що це фентезі. Читати можна по колу і занурюватися все глибше. 🧚♀ «День перший» — жахастик з соціально-історичним ґрунтом, розрив! 🧚♀ «Протифаза» — як на мене, дуже оригінально, метафора стосунків на межі осяжного. Не впевнений, що сягнув межі, думатиму ще. 🧚♀ «Бугурти і маневри» — просто перфектне оповідання для будь-яких обставин і збірки. Ідеал. 🧚♀ «Колгосп людей» — горор, у якому, можливо, горору і немає, суцільний підручник історії. Хіба це не топ-клас? 📚Взагалі, я думаю, що це дуже щедра збірка, тут стільки всього, що вистачило б на три. І я не знаю інших таких. #раджу_почитати якщо цікавитесь свіжою українською літературою, особливо фантастично-горорного характеру. Це сильно, читайте! 💪P. S. Мова Ірини Пасько — це насолода. Тут багато класного, але моє улюблене — це словосполучення «пам’ятник недоречності»:Женя відійшла до стільців і сіла, щоб не стовбичити пам'ятником недоречності, знічев'я глянула вгору — і отетеріла.
Ви шукаєте чарівний рецепт, що вдягти, аби всіх вразити? Тоді, чесно кажучи, це не зовсім про це. Тут не буде ані модних інструкцій, ані сухої історії індустрії. Але якщо вам хочеться пігулки жіночного настрою — легкої, теплої, трохи мрійливої — тоді ви точно за адресою. Тут про насолоду. Про задоволення від речей, кольорів, текстур і від самого процесу вибору. Про естетичні експерименти. Коли читала, ловила себе на думці: а може, й справді час? Час перебрати гардероб, попрощатися з кількома лахами й дозволити собі щось нове окрім джинсів?Книга заряджає. Надихає знову подивитися на себе в дзеркало. Не на часі? Навпаки! Саме час! Саме в темні, холодні й гучні зимові ночі нам як ніколи потрібні тепло, радість і маленькі ритуали турботи про себе. Зробімо це. Відкрийте цю книжку. Можливо, після неї зміниться не лише ваш гардероб, а й настрій.Готові до маленького стилістичного бунту цієї зими?Дякуємо за відгук @myreadbookshelf🩵https://www.instagram.com/p/DUFge3oCASY/?igsh=MXF4a2NkcjFrNngxcA==
Ірина ПаськоБугурти і маневриВидавництво «Відкриття», 2025Ілюстрації Ірини ДіденкоОбіцяла собі й спільноті, що напишу відгук на цю книжку ще в цьому році. І от пишу, можливо, вийде трохи сумбурно, бо поспіхом. Мене спитали в коментах, чи це фентезі. Так, це фентезі, наукова і не дуже наукова фантастика, десь казкові патерни виглядають — але все воно перелилося в цілком органічний сплав, в якому відзеркалюємося ми в цьому ж таки нашому, дуже впізнаваному, соціумі. Так, певна частка умовності в кожному оповіданні є — але вона взагалі в художній літературі присутня, хтось її маскує під так званий реалізм, а хтось використовує як є, не ховаючись. От Ірина використовує, робить це відверто і місцями навіть зухвало. Її мала проза — як дзеркало в кімнаті сміху. Тільки дзеркало це не викривляє, а викриває: підкреслює, випинає те важливе, на що ми часто не зважаємо, бо звикли, око замилилось. Було би безглуздо переказувати окремі оповідання. Скажу тільки, що сюжети тут небанальні, кожен по-своєму інтригує, а розв’язка буває настільки непередбачуваною, що іноді аж охнеш. Одна з небагатьох книг, які перечитуватиму. Щиро рекомендую не тільки поціновувачам жанру (я, до речі, до них не відношуся, чому збірка у мене довгенько й пролежала, поступаючись в черзі іншим), а всім, хто любить якісну і прозору в своїй ясності прозу.Дякуємо за відгук Олена Просцевічене🫶
Я дуже чекала на цю книгу. Коли Олена писала свої історії, часом зверталась до своїх друзів-читачів з питанням щодо тих чи інших слів та виразів, які потім хотілось відшукати у описах та діалогах. А що краще об'єднує, як співтворчість 🙂 ? Чекала ще й тому, що вважала її продовженням "Лотової жінки", яка стала для мене абсолютно "моєю" книгою. Усі ці жінки, які обирали, рухатись їм чи обертатись на рідне місто, що палає у вогні війни і знищення, залишаться зі мною назавжди. "Сіра зона" інша. Тут багато людських історій. А особливо жінок, дуже різних і цікавих, таких, що намагаються, як жабка-холодушка, вибратись із дзбанка з молоком та вижити. Донеччина, початок вторгнення. Правда ж, для багатьох це був шок? У голові не вкладалось, що почалась війна. Адже ми звикли до того, що цього не може бути, це все залишилось у 40-х роках минулого століття, підручниках, художній та науковій літературі, парадах і піснях, фільмах і зустрічах з ветеранами. Аж ось "Ніколи знову" перетворюється у "Можем повторіть". Сум'яття, нерозуміння, надія, що "два-три тижня", і усе закінчиться. Таких собі п'ятдесят відтінків сірого, поки ти не зрозумієш, де твоє місце у цьому світі. А потім - страх за себе і рідних, зневіра у людях, біль виривання коріння зі своїх будиночків, кімнаток, фотоальбомів, тих, кого ти вважав друзями. Тоді усі зусилля концентруються на тому, щоб усіма можливими і неможливими шляхами вирватись із сірого трясовиння, видихнути, розпочати нове життя. І допомагають у цьому часом зовсім несподівані люди. Я дуже хочу подякувати авторці за те, що вона, описуючи часом дуже драматичні події, залишалась оповідачем, а не суддею. І дозволяє читачеві разом з героями долати шляхи і стежинки виходу. Олена є провідником, очима, голосом подій та персонажів. І себе самої. У вас обов'язково знайдуться улюблениці. Для мене такою стала Ірина з "Таксі з окупованого міста. Дорого". А ось з персонажів, які тригернули, неймовірно упізнавані Ніна із "Ждаників" та Нюта із "Ню". Ну, а "Фартовий Санич" - то такий гротеск на наші гріхи та забобони, намагання перекласти відповідальність за вирішення проблем на провидіння. Браво, Олено! Браво, видавництво, що абсолютно відповідає своєму концепту відкривати літературні імена. І окреме "браво" ілюстраторці Ірині Діденко, яка своєю грою з сірим показала, що він не жахаюче ніякий. Він вирує, затягує, нівелює, пригнічує, але разом з тим спонукає до дії, стає трампліном для тих, хто наважився на зміну кольорів. "Звідси дім здавався далеким до реальності. Спогади про нього викликали фізичний біль - як про дороге, але опоганене місце, у якому хазяйнує злодюжка. Хотілось не чинити цю рану, а зализати її, обколоти знеболювальним, аби ущух біль, не відволікав, не заважав думати. Так, думати. Довго і пристрасно розбиратись у собі: що там усередині - чи те, чим вона по-справжньому дорожить, що ставить вище за власне благополуччя, чи накопичений за життя мотлох, який давно втратив сенс і цінність"(с)
❤️🔥Дякуємо @Наталя Білута за відгук на книгу «Сіра зона» Олени Просцевічене!
Збірка з дев’яти оповідань донецької письменниці Олени Просцевічене обережно торкається подій початку окупації Донбасу. Тут ви не зустрінете супергероїчних героїв. Авторка, у притаманій їй м’якій манері, розкриває почуття, страхи та надії звичайних людей, які раптово опинилися на зламі епох. Хтось і досі звинувачує їх у початку війни, інші ж, кого заділи схожі обставини після повномасштабного російського вторгнення, починають їх розуміти.Окупована частина Донеччини та Луганщини з 2014 року перетворилася на “сіру зону”, де розмиваються звичні орієнтири, де під тиском обставин люди віднаходять себе заново або ж, навпаки, втрачають назавжди.“Весна 2014-го проживалась із двома відчуттями: божевільності того, що відбувається, і надії, що життя ось-ось повернеться до норми”, – ця цитата з оповідання “Ню” якнайкраще описує мої власні відчуття того періоду.Можна багато писати про свій досвід і порівнювати з описаними Оленою Просцевічене ситуаціями. Але, я вважаю, що важливіше не забувати, як все починалося, як переживалося різними людьми. У своїх оповіданнях авторка художньо переосмислює і ситуації, якими вона була свідком, і розповіді інших людей. (Одну з історій, взяту до збірки, я особисто чула від учасників подій). Ця книга варта прочитання. Єдине, чого мені не вистачило, – це авторської передмови.
🤍Дякуємо @Світлана Макарова за щирий відгук на нашу новинку «Сіра зона» Олени Просцевічене!
«Створення книги схоже на запуск стартапу — воно вимагає чіткого розуміння вашої унікальної ціннісної пропозиції. Ваша ціннісна пропозиція є, по суті, відповіддю на запитання: чому хтось має обрати саме вашу книгу, а не інші? Цей розділ допоможе вам визначити цю унікальну цінність, а отже, зробити важливий крок до того, щоб ваша книга викликала резонанс у читачів і виокремлювалася серед інших. Але передусім розберімося з термінологією. Що таке «стартап»? За класичним визначенням Стіва Бланка, автора бестселера «Стартап. Настільна книга засновника», це тимчасова організація, створена для пошуку повторюваної, масштабованої і стійкої бізнес-моделі. А що таке «бестселер»? Вікіпедія визначає його як популярну книгу, що потрапила до списку найбільш продаваних. Якщо поєднати це визначення з моєю ідеєю, що перша книга автора — це стартап, який може в майбутньому стати бестселером, то визначення для подібного проєкту буде таке: книга-стартап — це видання, яке створене для пошуку майбутніх можливостей перевидання, використання в інших формах чи іншими мовами, забезпечення високих і стабільних прибутків видавцеві — а отже, і авторських виплат — завдяки найкращим продажам».— ділимось уривком із книжки «Як я зробила це. Книга як стартап» Катерини Пилипчук🧡
📜 Олександра Хопта — родом з Вінниці, живе в Києві. Програмістка, поетка, косплеєрка. Лауреатка Смолоскипу-2024 IV ступеня.Інші хобі — біг, велосипед, книги, укулеле, психологія/саморозвиток, подорожі. Двічі жила за кордоном — у Південній Кореї та в Німеччині. Має мрію розвивати свідоме прогресивне українське суспільство, яке любить читати. Веде поетичні сторінки в інстаграмі, телеграмі та сторінку з декламаціями віршів у тіктоці.💬 З Олександрою я ще не бачився наживо, проте за ті два роки, що ми спілкуємось онлайн, вона зарекомендувала себе як поетка, чиї вірші підкупають. В одному зі своїх дописів я навіть казав, що Олександра твердо зайняла місце однієї з найбільш читаних поеток сучукрліту в мене.Наразі до друку готується її перша поетична книжка, і я мав честь начитувати її рукопис. Відзначу те, що Хопта не цурається говорити про теми, на які часто в суспільстві накладається табу. Тим не менш, частіше можна у віршах зустріти Хопту мітологічну, фентезійну, що плекає пам'ять предків.Вірші, присутні в начитці:- "Heimat"- "Бабушка Таня"- "Всім, хто плів маскувальні сітки"- "Оле-Лукоє"#WikipediaPoet
