Як боротися з гордістю?Основний гріх, яким одержимі майже всі ми без винятку, - це гріх самопіднесення, або гріх гордості. Це найбільший змій, який дуже тонко входить у наші серця, і часом навіть перетворюється на ангела світлого, і шепоче нам те, що розлучає нас від Божественної любові, що віддаляє нас від союзу з Богом. І ми, як безневинні вівці, буваємо уловлюваними цим змієм гордині і ведені на заклання. Гордість це великий гріх. Цей гріх колись скинув з висоти слави світлого ангела і перетворив його на противника Богу, перетворив його на злого ангела, на сатану. Гордість скинула сатану з небес і скинула його в безодню смерті. І не тільки цього світлоносного ангела скинула гординя, але скинула й багатьох навіть знаменитих людей Церкви Божої. Протилежним до гордості є смиренність. Це найбільша чеснота, яка, безперечно, сприяє нам з вами на шляху духовного сходження, саме сприяє. Смиренність багатьох призвела до спасіння. І цій найбільшій чесноті навчалися всі подвижники благочестя, бо вони думали, що без смирення неможливо догодити Богові. Прийти в справжню свідомість самих себе, щоб справді усвідомити, що ми люди грішні – це вже справа велика. Не лише сказати, що я грішник чи грішниця. Ні, цього замало. А ось прийти в повну свідомість, внутрішню свідомість почуття, що справді ми люди грішні, а якщо грішні, то чи можемо ми після цього когось засуджувати, чи комусь докучати, чи комусь перечити чи заперечувати, і тим більше на когось гарчати чи гніватися? Звісно, ні. Ось воно, велич смиренності. І якщо ми сприймемо все це і постараємося виконати у своєму житті, тобто відкинути гординю в собі, а сприйняти духовне справжнє смирення, тобто думка і почуття про себе, що ми не такі вже й великі подвижники, а ми грішні і перед Богом і перед людьми; якщо сприймемо такий ось настрій духу, то, повірте, ми, безсумнівно, досягнемо успіху на шляху спасіння.
Притча про Останній Суд (Мт 25, 31-46) Коментарі Отців Церкви на святкове ЄвангелієДопомога ближнім. Зрештою, щоб ти і з іншого боку бачив справедливість вироку, Він ще раніше хвалить тих, які належним чином виконали свою справу, і каже: Прийдіть, благословенні Отця Мого, візьміть у спадщину Царство, що було приготоване вам від створення світу. Бо Я голодував, і ви дали Мені їсти, та інше; щоб засуджені не сказали, що вони нічого не мали, Він засуджує їх, вказуючи на товаришів, так як засуджує і дів, вказуючи на інших дів (Мт 25:1-13), раба, що впивається і об'їдається - вказуючи на раба вірного, раба, що сховав свій талант, - вказуючи на раба, який представив два таланти (Мт 25:14-30); і взагалі засуджує кожного грішника, вказуючи на тих, хто виконав свої обов'язки. Але справедливість Свого вироку над засудженими Він пояснює не тільки тим, що подібні до них раби при тих же обставинах виконали свої обов'язки, а й тим, що засуджені виявилися неслухняними навіть і в тому, в чому бідність анітрохи не служила перешкодою, як, наприклад, коли потрібно їм було напоїти спраглого, прийти до того, що знаходиться у в'язниці, відвідати хворого (Іван Золотоустий «Гомілії на Євангеліє від Матея»).
Багато років тому Девід, молодий кореєць, помирав від туберкульозу з колапсом легень. Лежачи вдома, готовий до смерті, він почав звати своїх богів, одного за одним. Не отримавши відповіді від цих богів, у розпачі він вигукнув: «Якщо десь там є Бог, я не прошу тебе зцілити мене. Я просто прошу тебе показати мені, як померти. Він боявся вмерти. Через кілька годин молода студентка коледжу, що йшла повз, відчула те, що вона називала «незрозумілою любов'ю», яка притягувала її до будинку Девіда. Вона підійшла до дверей, не знаючи, навіщо і що вона робить. Мати Девіда відчинила двері, і дівчина спитала: "Я знаю, це звучить дивно, але чи можна з вами помолитися?" Вона почала плакати і відповіла: "Так, мій син на смертному одрі". Вона увійшла і помолилася за Девіда, який віддав своє життя Христові, і життя його не скінчилося. Господь зцілив його надприродним чином! Багато років потому доктор Девід Йонгі Чо став пастором однієї з найбільших церков у світі з більш ніж 800 000 християн у Сеулі, Південна Корея.
💒Люди всіма силами хочуть продовжити час свого життя. Вони схожі на знемагаючого плавця, який, потрапивши у вир, бореться зі стихією, щоб ще кілька хвилин залишатися на поверхні води. Мало хто думає, як приготуватися до вічного життя, яке починається за межею смерті. Святі отці дали заповідь постійно думати про смерть, вважати, що кожен день може стати останнім. Людина має жити так, ніби сьогоднішній день подарований їй, щоб вона приготувалася в дорогу вічності. Пам'ять про смерть дає людині сили мужньо переносити нещастя та скорботи життя. Пам'ять про смерть відкриває серце на молитву; вона вчить прощати та любити. Зазвичай смерть застає людей зненацька, і людина з жахом бачить, що вона марно спалила час, немов хмиз, програла його, як невмілий гравець. Але той, хто пам'ятає про смерть, побачить її не в образі грізного месника, а як друга, який прийшов у в'язницю цього життя, щоб звільнити її від трудів та скорбот і ввести в місце вічного спокою. Тому святі отці говорили: день смерті – більше дня народження.
Марні слова «За всяке пусте слово, яке скажуть люди, дадуть вони відповідь у день суду» (Мт 12, 36) У снігових горах Швейцарії, у деяких місцевостях, провідники попереджають мандрівників, щоб вони не вимовляли жодного слова, так як від найменшого коливання повітря навислий сніг може відокремитися від брили і зробити обвал, що забирає все за собою в прірву. Хто б подумав, що одне слово може мати такі страшні наслідки? Проте моральний вплив наших слів ще невимовно значніший. Необдумані слова, які ми так часто і легко кидаємо на вітер, рухають подіями протягом століть, і великий день суду виявить страшні наслідки наших слів. Того дня ми дамо відповідь за всяке пусте слово. Чи не страшно подумати про безліч сказаних нами слів, які з'являться перед нами тоді з невблаганною ясністю? «Марні слова» – це ті, які виникають з пустого життя, слова непотрібні, легковажні, часто шкідливі. Такі порожні слова, що переходять, знічев'я, з уст в уста, нерідко чорнять моральний образ людини, завдають рани, виражають зловтіху, побачивши чужої невдачі і з порожніх стають жорстокими. До «пустих слів» належать і ті розмови, що вторгаються в потаємну область сімейного життя, які під виглядом порожнього жарту чи недоречного натяку можуть похитнути основи сімейного щастя. Потрібно бути досить обережним у вживанні слів. Нехай слова наші будуть правдиві, прості, щирі, нехай будуть вони доброзичливі і велелюбні. «Слово ваше нехай завжди буде любʼязне», – каже ап. Павло (Кол 4, 6). Думка про суд Божий має бути вуздечкою нашої мови. Ми говорили б з більшою мудрістю, якби пам'ятали постійно, що наші слова чутні на небі і що в них ми знайдемо собі виправдання або викриття в останній день. Наскільки священним було б для нас кожне слово, наскільки чистим, правдивим, якби ми пам'ятали, що одне з імен Самого Ісуса Христа було “Слово” (Йо 1, 1).
Чи знаєте ви, що Ной і Авраам жили на землі одночасно?Завдяки скрупульозній точності Біблії ми знаємо, що Ной прожив після потопу ще 350 років.Ми також знаємо, що Авраам народився через 292 роки після потопу — отже, їхнє життя перетиналося протягом 58 років.Незважаючи на те, що біблійна хронологія припускає таку можливість, у нас немає жодних свідчень про те, що Авраам і Ной коли-небудь зустрічалися.Однак син Ноя, Сим — прапрапрапрапрапрадід Авраама — зберіг благочестиву лінію Ноя і, згідно з юдейською традицією та стародавніми рукописами, протистояв Німроду у Вавилоні і заснував школу, щоб зберегти знання про Бога, дане Адаму.Вважається, що Авраам був учнем цієї школи упродовж чотирьох років.Сим прожив після потопу 500 років, пережив Авраама, його життя перетиналося із життям сина Авраама Ісаака протягом 110 років та з онуком Яковом – протягом 50 років.Такий перетин цілком міг дозволити Симу передати знання про Єдиного істинного Бога Аврааму — того самого Авраама, який був покликаний ходити перед Богом і став батьком багатьох народів.Тепер найцікавіше.Адам жив одночасно з Матусаїлом, Матусаїл жив одночасно з Симом, а Сим – з Авраамом.І перші 2000 років людської історії укладаються всього у житті цих чотирьох людей!Біблійний ланцюг свідків. Пряма передача свідчень самих очевидців подій - від Едему, через всесвітній потоп, заповіт Бога з Ноєм, Вавилонську вежу - передана Аврааму через дуже невелику кількість людей, які зберегли первісне оповідання Писання без спотворень.Відкрийте свою Біблію, друзі. Вона глибока, насичена і гідна довіри — гостріша за всякий гострий меч.І якщо Ісус використовував Писання слово в слово, щоб протистояти сатані, то наскільки більше ми потребуємо бути просоченими ним, перебувати в ньому, черпати в ньому силу і бути готовими до численних випробувань і скорбот, які неминуче прийдуть.
1989 року канадському воротареві Клінту Маларчуку лезо ковзана розрізало шию, пошкодивши сонну артерію та яремну вену. Внаслідок пошкодження вени кров струмком полилася на лід. Від цього видовища 11 глядачів знепритомніли, у двох людей стався серцевий напад, а трьох хокеїстів знудило прямо на льоду. Єдиною людиною на стадіоні, який не запанікував і не злякався, був лікар «Баффало» та ветеран бойових дій у В'єтнамі Джим Піццутеллі. Щоб дістатися від лави запасних до Маларчука, він витратив лише 14 із 136 дорогоцінних секунд, які тоді поділяли життя та смерть. Піццутеллі миттєво оцінив ситуацію, засунув пальці в рану, затиснув розірвану вену і повів Клінта в роздягальню, де вже чекали решта лікарів. «Я знав, що гру з «Сент-Луїсом» дивиться моя мати. Коли я зрозумів, що сталося, то хотів просто піти з майданчика, щоб вона не бачила, як я помру. У підтрибунному приміщенні я подивився на застиглі в жаху обличчя хлопців, що оточували мене. Попросив привести священика та передати мамі, що я її люблю», — розповідає Маларчук. Піццутеллі тим часом відчайдушно витягав Клінта з того світу. Він навалився на його шию всією вагою: "Коли захочеш дихати, дай мені знак". Тільки Маларчук починав задихатися, Піццутеллі послаблював тиск, тоді кров знову починала хльостати з рани. Так дісталися лікарні. Маларчуку наклали 300 швів, він втратив третину всієї крові. Якби поріз виявився на три міліметри вищим, Клінт помер би ще на стадіоні. Якби він захищав протилежні від виходу з майданчика ворота, його просто не встигли б доставити до лікарні. Якби на арені не було Джима Піццутеллі... Вже наступного дня хокеїст вирушив додому, а за 11 днів вийшов на лід, і вболівальники влаштували йому овацію.Ті овації були і лікарю Піццутеллі. Лікар, той був Янгол, в образі людини, якого послав Бог. Клінту ще не час був помирати...
Відбулося слухання у справі про дії пастора на пенсії, який посмілив проповідувати просто неба на околиці буферної зони клініки, де проводяться аборти. 76-річний Клайв Джонстон звинувачується в «навмисному впливі на людину, яка перебуває під захистом», а також у тому, що він негайно не залишив місце події на вимогу поліції. Інцидент стався в неділю поблизу лікарні Козуей у Колерейні, Лондондеррі. Літній служитель проповідував про любов Божу, взявши за основу вірш з Євангелія від Івана, розділ 3, вірш 16. Тепер він може отримати штраф у кілька тисяч фунтів. У його проповіді не згадувався аборт, і під час богослужіння не було жодних транспарантів чи плакатів, присвячених цій темі. Після слухання у середу окружний суддя Пітер Кінг відклав рішення до надання додаткових письмових документів. Наступне судове засідання призначене на березень 2026 року. Пастор Джонстон – колишній президент Асоціації баптистських церков Ірландії. Виступаючи перед слуханням, він подякував шанувальникам за їхні «добрі слова підтримки» та молитви, а також сказав, що з нетерпінням чекає на можливість «захистити себе в суді».
Мама завжди нагадувала мені про те, що диявол є реальним. «Диявол,— казала вона,— лишиться дияволом. Якщо ж ти йтимеш за Богом і звеличуватимеш Його ім'я, то диявол знайде людей, які всерйоз стануть ворогами твоїми. Орале, ці люди не завжди навіть усвідомлюватимуть, що роблять. Це не від них залежить. Це справа диявола — спробувати зупинити будь-кого, хто шкодить його царству. Він буде використовувати будь-яку людину, яка послухає його брехню. Ти можеш вирішити, що вся справа в людях, але насправді це бій із самим сатаною. Ти навчишся розрізняти ці речі. Замість того, щоб давати здачі людині, оберни свою віру проти сатани і накажи йому прибрати руки від Божої власності — від тебе! Найголовніше - ніколи не давай здачі! Якщо ти даси здачі, то можеш вважати, що він переміг. Він повів твої думки від Бога і від твого покликання. Тоді він зможе привести твій розум у збентеження, і коли ти служитимеш людям, від тебе замість доброти і ніжності виходитиме гіркота. Довіряй Богові. Він сильніший, ніж ти думаєш. Він більше тебе зацікавлений у тому, щоб ти встояв у всіх атаках, хоч би якими нечесними вони були. Крім того, твоїм критикам не так легко обдурити людей. Якщо люди побачать у твоєму служінні результати, якщо вони отримуватимуть допомогу, вони не повірять наклепу. І ще одне, синку. Ти ніколи не виростеш без подолання труднощів. Згадай, що Ісус, Петро, Павло та всі герої Біблії ставали сильними, бо зосередили увагу на Богові та покликанні, а не на ненависниках. Пам'ятай, що сказано про Ісуса: Євр 12, 2: "…вдивляючися пильно в Ісуса, засновника й завершителя віри, який, замість радости, що перед ним була, витерпів хрест, на сором не звертаючи уваги, і який возсів праворуч Божого престолу".Я вдячний Ісусові за те, що Він дав мамі таку мудрість. Бог знає, що я раз і назавжди вирішив не давати здачі! Вся лагідність, яка є в моєму житті, багато в чому з'явилася завдяки тому, що я практикував цей принцип. Я просто покладаюся на Бога в тому, що Він піклується про мене та моє служіння. Він зробить це, якщо я буду слухняний Ісусу, залишуся маленьким у своїх очах і робитиму свою справу, не чекаючи гучної похвали. Коли мама говорила, її слова були немов єлеєм. Вона вміла сказати, що хотіла, небагатьма словами. Наприклад, коли батько служив у якихось важких місцях, де його проповідям протистояла сильна зневіра, часто просив маму дати якесь свідчення. Мама мала надприродну здатність говорити три-чотири хвилини так, що аудиторія відкривалася і починала реагувати на проповідь. Бувало, що люди вставали з місць і починали прославляти Бога. Я багато разів бачив, як це відбувалося навіть останніми роками її життя, коли вона приходила на богослужіння для студентів та викладачів училища. Вона була небагатослівна, але помазання, яке було на ній через близькі стосунки з Ісусом, наповнювало її слова силою, і вони легко проникали в душу людей. Секрети, якими я поділився тут з вами, вона викладала дуже лаконічно, за допомогою ще меншої кількості слів, ніж мені знадобилося. У своєму служінні я теж намагався не казати порожніх слів. Я намагаюся не проповідувати, не переконавшись, що помазаний. Коли це вдалося, Бог робив великі речі. Моє серце вдячно зберігає пам'ять про мою дорогу матір. © Орал Робертс, "Продовжуючи робити неможливе".
🌄🌼☀️ Коли нічого в людини не виходить: ні милостиня, ні Писання, ні Євхаристія, ні служба. Ну, нічого нема. Діряве відро. Води не тримає. Тоді залишиться лише терпіти скорботу. Це будуть останні ліки Бога, щоб урятувати людину... Це за те, що ти більше нічого не можеш. А вмів би – рятувався тим, що можеш.Розумієте? Така річ. Ми сьогодні з вами хочемо чогось? Хочемо скорбот позбутися. Щоб і врятувати душу, і скорбот позбутися, треба багатіти на добрі справи. Потрібно допомагати одне одному. Тоді не треба буде скорботи 🙏 Скорботи – це останній козир у руках Бога для того, щоб збити з людини цю коросту. Цю тверду бегемотову шкіру. І дістатися до щирого серця. До серця треба дістатися? Потрібно. А воно таке, як у бегемота. Як у носорога. Його не проб'єш із дробовика, цей роговий панцир. Значить, треба скорбот. Потрібно бити молотком. Бог бере молот і «лупить» у це серце, поки воно не розколеться все і не оголиться. Щоб стало м'яке, пульсуюче, живе, торкнешся – і болить, дістатися туди!🌾Краще всього рятуватися добрими справами. Молитвою. 🙏 І постом. Інакше терпітимемо скорботи. Іншого шляху немає. Немає іншого шляху. Бо Він хоче, щоб ми були в Раю! І Він тягне нас туди, навіть якщо ми цього не хочемо. Хоче, щоб ми там були!📚Так що – рятуйтеся добрими справами, дорогі християни. Кожен із вас повинен служити навколишньому світу якимись дарами та здібностями, які він отримав у подарунок від Господа Бога. Кожен із нас має таланти. Немає неталановитих людей. Кожен має. Тож пошукайте свої таланти. І служіть один одному обов'язково.
TGLIST.COM.UA
