💒Люди всіма силами хочуть продовжити час свого життя. Вони схожі на знемагаючого плавця, який, потрапивши у вир, бореться зі стихією, щоб ще кілька хвилин залишатися на поверхні води. Мало хто думає, як приготуватися до вічного життя, яке починається за межею смерті. Святі отці дали заповідь постійно думати про смерть, вважати, що кожен день може стати останнім. Людина має жити так, ніби сьогоднішній день подарований їй, щоб вона приготувалася в дорогу вічності. Пам'ять про смерть дає людині сили мужньо переносити нещастя та скорботи життя. Пам'ять про смерть відкриває серце на молитву; вона вчить прощати та любити. Зазвичай смерть застає людей зненацька, і людина з жахом бачить, що вона марно спалила час, немов хмиз, програла його, як невмілий гравець. Але той, хто пам'ятає про смерть, побачить її не в образі грізного месника, а як друга, який прийшов у в'язницю цього життя, щоб звільнити її від трудів та скорбот і ввести в місце вічного спокою. Тому святі отці говорили: день смерті – більше дня народження.