Лабораторія

#MindnSoulLibrary«Самотність. Сила людських стосунків» - Вівек Мурти - Лабораторія«Що ми здобудемо, вирушивши на Місяць, якщо не здатні перетнути прірву, яка відділяє нас від себе самих? Це найважливіша з усіх розвідувальних експедицій, без якої решта не просто нікчемні, ай катастрофічні» В процесі читання, я зрозуміла, чого моя мама завжди надокучувала мені дзвонити бабусі частіше. «Вона сама, їй сумно.» Але я завжди казала, що я дзвонила 3 дні тому і все було добре. З часом я зрозуміла, що 5 хвилин кожного дня надають їй сил та бажання жити. Вона відчуває себе потрібною, не забутою і коли я чую історію про кардіолога вже раз так 5-й, то просто слухаю її. На прощання, вона завжди дякує мені, що я просто її вислухала. Такі розмови та увага лікують краще, ніж ліки. Саме про це розповідає Вівек Мурті, колишній головний хірург США.«Варто зазначити, що навіть найскладніший штучний інтелект сьогодення не зрівняється із цими хитромудрими системами сигналізування, не кажучи вже про глибокі людські звʼязки, які ці системи породжують за допомогою нейронних ланцюгів у мозку. Це одна з причин, чому технологічна соціальна мережа є (і мабуть, завжди буде) неповноцінним замінником міжособистісної комунікації віч-на-віч.» Дуже багато людей почувають себе самотніми кожного дня. Вони просто не знають що з цим робити, як це вилікувати. Але рішень, виявляється, існує дуже багато. Важко наважитись зробити перший крок на зцілення. Шукаючи спілкування та людських контактів я стала гуляти з собакою лісом, де кожен день збираються люди та ведуть прості розмови про своїх чотирьох лапих улюбленців та новини міста. Та й собаки теж радіють, бо вони теж потребують спілкування. Мені до біса важко туда навіть підійти, але я працюю над собою, бо потребую спілкування і воно наче поряд. Також, я стала намагатись замовити каву нідерландською, що для мене важче за собачу тусовку. Я стала цікавитись як казати деякі фрази і бачили б ви, як змінюються вирази обличчя місцевих людей, коли я ставлю їм питання. Вони посміхаються, розказують мені як що перекласти з англійської. Ось вже й готовий small talk і я не самотня. «Клінічна психологиня докторка Кетрін Штайнер-Адер, пишучи книжку «Велика розʼєднаність» (The Big Disconnect), опитала 1250 дітей, підлітків і молодих людей . «Це такий парадокс. Ми — покоління з безпрецедентним в історії рівнем звʼязку. Але ми хріново вміємо закохуватися. Не вміємо фліртувати. Ми набухаємось — і в ліжко. А до того навіть не зустрічаємося: пишеш комусь о чверть на третю ранку: "Привіт, як справи?" — і всі знають, що це про зустріч заради сексу. Ви навіть у бар не підете. А що взагалі найсумніше — ми не вміємо бути вразливими. Ми не знаємо, як це — набрати когось по телефону й сказати: "Слухай, ти мені дуже подобаєшся. Слухай, мені сумно. Слухай, хочеш на побачення?"»» Ніщо не замінить нам людського спілкування, ніщо не краще, ніж посиденьки на кухні за щирою бесідою. Підтримка друзів під час депресій, моментів коли стоїш на роздоріжжі й не знаєш куди піти. Можливість просто бути поруч, відчувати присутність. Це все дуже важливо, тому закликаю цінувати свої рідних, не боятись будувати нові зв’язки та ніколи не опускати руки. І звичайно ж, рекомендую прочитати цю книгу, яка додасть вам впевненості та розуміння, що насправді таке та самотність.

📖🫣 Ймовірно, найстрашніша книжка з читаних мною. Фільм не дивився. Сюжет ґрунтується на не такому вже й фантастичному припущенні про смертельний вірус, який проявився на болотах і розрісся по всьому світові. Єдиною версією порятунку є потреба перестати дивитись очима на світ. 😬 Гине майже все людство, у будиночку збирається купка людей, яка навчилася виживати, двоє з них — вагітні жінки. І тут починаються гойдалки, співіснування людей це завжди горор. 🤱🏻Особливо цей текст вразить матерів і батьків — тут героїні доводиться ростити дітей на слух, не дозволяючи їм побачити світ. До їхного народження вона навіть змушена всерйоз стикнутися з пропозицією позбавити немовлят зору задля виживання. Окремо мушу попередити про сцену пологів під загрозою нападу агресивного ворога. 😴 А ще, уявіть собі необхідність прокидатися вранці, не розплющуючи очей. Взагалі, у романі саспенс у кожному абзаці, аж бринить. 📖 Це маленька книжечка, історія викладена компактно і драйвово. Для мене основним мотивом була, звісно, материнська самопожертва і стійкість будь перед чим заради дітей, але тут можна знайти багато метафор на проблеми людства — популізм, недовіра до суспільної думки, теорії змови, (не)спроможність людей до мирної самоорганізації, любов до тварин, тощо. 👀 Роман вражає. #раджу_почитати любителям гострих відчуттів, це прям горор, хоча почвари і не вистрибують з-за рогу, вони всі всередині нас. Але тригерів прям багато, історія направду майстерно страшна. Слухав у Librarius, начитка дуже тривожна, додає атмосфери. 🎧

📦На сайті — свіжа порція новинок: детективи, трилери, сімейні драми й історії про великі імена. Зібрали цей дайджест, щоб розділити його з вами👇▫️«Кажан (детектив Гаррі Голе)» Ю Несбьо — перший роман циклу скандинавського нуару про слідчого, який бачить закономірності там, де інші — випадковість▫️«Викуп» Джон Ґрішем — юридичний трилер із захопливим саспенсом: великі гроші, переговори і справа, яка швидко виходить з-під контролю▫️«Занепалий спадкоємець» Ерін Ватт — четверта і пристрасна частина «Родини Роялів» розповість про «поганого хлопця» Істона Рояла і дівчину, яка не готова підлаштовуватись під його правила▫️«Картьє» Франческа Картьє Брікелл — сімейна сага про те, як маленька паризька майстерня стала символом розкоші й стилю▫️«Тейлор Свіфт. Щоденник свіфті» Маркос Буено — дотепний і дуже особистий нонфікшн на перетині фанатського щоденника й біографії, де пісні та епохи співачки стають приводом згадати власні зміни й переломні моменти▫️«Крижані близнята» С. К. Тремейн — психологічний трилер, де напруга народжується з родинних стосунків і недомовленостей; про ненадійність пам’яті, провину й те, як горе змінює людей

У вересні 1938 року двох юних жирафів, що пережили сильний шторм, за наказом знаменитої директорки зоопарку Белль Бенчлі за дванадцять днів перевезли через усю країну за допомогою саморобного тягача, зробленого з пікапа.  Ця книга - це як бабусин компот. Ти п’єш його і розумієш, що це наче не новий смак, та й нічого такого особливого в ньому нема. Але ти все одно його п’єш, і не дивлячись на те що він тільки-тільки з холодильнику - він тебе гріє. Ця книга гріє своєю добротою. Навіть попри те що розповідає про не дуже позитивні речі. На захід із жирафами - це роман-подорож, в якому головні герої БУКВАЛЬНО відправляються у подорож з двома жирафами - Дикуном і Дикункою, які пережили ураган. А 105 річний Вуді, який допомогав їх перевозити ще у 18 річному віці про це рефлексує і пише. Розповідає, як вперше познайомився з цими дивними для нього тваринами, як нагодував їх цибулею і їм це ну дуууже сподобалась. Розповідає, як йому все-таки вдалось переконати доглядача зоопарку (Стариганя) поїхати з цими божими створіннями. Як вони їхали по серпантину з цими багатотонними тваринами. Як вони стріляли у циркачів. Як вони потрапили у НЕ ДУЖЕ класні погодні умови. Як бачили різних людей. І як побачив Золотоволоску - амбітну журналістку-фотографку, яка хоче першою знімати жирафів. Вона однозначно щось приховує, але зараз він просто везе Дикуна, Дикунку і Стариганя і бачить її зелений паккард у дзеркалі заднього огляду. Він подумає про це пізніше. Зараз він просто хоче довезти жирафів до місця призначення, до їх власної “землі обітованої”. Ця книга вона підіймаючи інші важливі теми підіймає не менш потрібне - любов до тварин. На противагу всьому, що зустрічається головним героям у подорожі (як до прикладу, один із звіринців, де власник дуже погано ставиться до тваринок) ми бачимо Стариганя (того самого доглядача), у якого, як описує Вуді, власна мова з жирафами.Але якщо тобі справді цікаво, я завжди вважав несправедливим те, що життя тварини цінується нижче за людське. Будь-яке життя – це життя. І звичайно, в кінці це все дуже красиво зациклувалось. Вся книга пронизана болем Пилового казана - Вуді втратив у ньому дім, батьків, сестру, колишнє життя і гідність. Тому що “фермерів”, “селюків”, які тікають від негод, від недопомоги держави, бідності і просто для того щоб зберегти своє життя - зневажають. І про це буде згадуватись часто. Я щасливий, що дуже випадково взяв цю книгу і провів чудові 4 дні у подорожі з головними героями і найголовніше Жирафами. Ніколи не задумувався, наскільки це.. цікаві? тварини. І ми з видавництвом Лабораторія даруємо вам промокод -15% на цю книгу!Giraffe_15 на сайті Лабораторії і прочитаєте цю прекрасну книгу#Peachвідгук

...І тому я скажу вам, що я бачу: вікно для порятунку демократії зачиняється. У нас обмаль часу. Вибори в Сполучених Штатах показали, наскільки крихкими є навіть найстаріші демократії, як швидко авторитарні сили захоплюють владу, коли правда стає предметом торгу. Європейський Союз, який мав би бути оплотом демократичних цінностей, дедалі глибше розколюється, коли уряди в Угорщині та інших країнах активно розхитують верховенство права. А технологічні платформи, через які відбувається наш публічний діалог, чітко дали зрозуміти, що вони не захищатимуть демократії, — вони захищатимуть свої прибутки.Але я бачу вас, і ви даєте мені надію. Я бачу країну, якій казали, що вона впаде за три дні, а вона й далі б’ється всі ці довгі роки жорстокої війни. Я бачу народ, саме існування якого заперечували, але який ще ніколи не був таким певним у своїй ідентичності. Я бачу демократію, про яку говорили, що вона слабка, а вона виявилася сильнішою за автократію, що на неї напала Марія Ресса, лауреатка Нобелівської премії миру 2021 року та авторка книжки «Як протистояти диктатору», — у передмові до українського видання.Наклад уже приїхав із друку, тож замовити свій примірник можна за посиланням📙📝Переклад: Олег Полоз🖊Дизайн обкладинки: Катя Яцушек

Чи можна відчути любов на смак? Відкриваємо передзамовлення на роман «Ясминовий пиріг» Вікторії Фещук🌿Великдень, 2022 рік. Ольга повертається з Києва до рідного села на Рівненщині — у дім із товстими глинобитними стінами. Вдома її чекає мама, яка досі не оговталася після втрати батька, сестра, що намагається почати все спочатку, і бабця, чия пам’ять повільно розчиняється між минулим і теперішнім.Тут Ольга дізнається про кулінарну книжку прабабусі — сімейну реліквію, яку всі давно вважали втраченою. Кажуть, та, хто знайде її і збере всі рецепти, зможе втримати родину разом.Поки Ольга шукає цю книжку, звичне життя села поступово відкриває інший вимір — той, де живі й мертві існують поруч, а спогади, сни й родинні історії мають силу повертати тих, кого вже немає.«Ясминовий пиріг» — це історія про чотири покоління жінок однієї родини. Про любов, яка передається через турботу, їжу і звички. Про спробу навести лад у собі, хоча б через прибирання. І про відчуття причетності — до власного коріння, дому і рідних, навіть якщо їх уже немає поруч❤️‍🩹🖌 Дизайн обкладинки: Анастасія Старко📙 Очікуємо книжку уже у травні — передзамовляйте за посиланням☺️

⭐️⭐️⭐️⭐️⭐️моя перша терапевтка познайомила мене з авторкою цієї книги. на цій зустрічі багато років тому ми говорили про важливість дозволяти собі. тоді я вперше подумала, що Марія колись обовʼязково напише книгу. і от, нарешті, книга.я читала її досить повільно, бо в кожній забороні я впізнавала себе. було боляче це розуміти в принципі, а розуміти, що інший сценарій в середовищі, в якому ми зростали був неможливий. в книзі зібрані 13 психологічних заборон, але мене найбільше зачепили наступні - право бути важливим, право на довіру, право на сепарацію, право на близькість і право бути собою.з дитинства пригадую яскравий приклад про відсутність права на сепарацію: кожні вихідні у пʼятницю після роботи ми їхали до дідуся і бабусі в село за будь-якої погоди, за будь-якого самопочуття, незважаючи на наявність власного життя. ми три години їхали в переповненому автобусі, а потім ще 7 км йшли пішки заради того, щоб бабуся була задоволена і сусіди не дивились косо. коли я почала жити окремо, перший рік був адом, бо мама не могла зрозуміти, чому у мене у вихідні є власні справи. ми сварились, вона могла тижнями зі мною не розмовляти і навіть, коли ми нібито дійшли компромісу, кожна розмова починалась з питань «чому ти не дзвониш» і «коли ти приїдеш». своїх дітей я виховувала за іншим сценарієм: з дитинства вони знають, що вони мені нічого не винні і я не очікую, що вони поставлять власне життя на паузу, щоб потішити мене. я прийшла до тієї думки лише через те, що не хотіла бути схожою на маму, бо тоді я не знала про інший шлях.дуже раджу цю книгу всім, хто зростав у схожих психологічних сценаріях, щоб краще розібратися і зрозуміти себе.Марія Фабрічева.гора з плечей. як виявити і подолати 13 психологічних заборон •

🇺🇸 Тай-пен – Джеймс КлавеллTai-Pan, 1966📄 736 сторінок | 🏷 999 грнмоя оцінка – ⭐️⭐️⭐️⭐️⭐️———Своїм «Шьоґуном» Джеймс Клавелл задав таку високу планку, що я до останнього боявся розчаруватися в наступній книзі. На щастя, мої очікування виправдалися і я отримав дивовижну та неймовірну розповідь, яка закрутила мене у такий вир подій, що під час читання я зовсім забував про час.Тому якщо вам сподобався «Шьоґун» – «Тай-пен» теж зайде. Вони схожі за духом, атмосферою і підходом до історії. Але водночас «Тай-пен» цілком працює як окремий роман – можна починати і з нього.———Події охоплюють шість місяців 1841 року – період першої Опіумной війни. Китай намагається заборонити британцям торгувати опіумом, і в результаті мирної угоди Британія отримує Гонконг – на той момент майже безлюдний скелястий острів.Але для британців це не просто клаптик землі, а потенційні «ключі до Китаю». І головний рушій цієї ідеї – Дірк Струан, тай-пен (верховний правитель) торгового дому, відомого як «Шляхетний дім» – найбільшої торговельної компанії на Далекому Сході. Саме навколо нього й вибудовується сюжет: він постійно вирішує проблеми завдяки холодній голові, розумінню місцевої культури і вмінню грати на кілька кроків уперед.———Це багатошаровий пригодницький роман із великою кількістю персонажів – у кожного своя історія, мотивація і свій «джос» (одне з ключових понять книги – щось на кшталт удачі або долі).Тут у надлишку всього: інтриг, авантюр, переслідувань, складних домовленостей, обманів і культурних зіткнень. Є трохи політики, трохи фінансів і, звісно ж, кохання (відносини Струана з китаянкою Мей-Мей це взагалі окремий витвір мистецтва).Особливо сподобалося, як Клавелл будує сюжет через постійні конфлікти – від побутових (гігієна чи стосунки між матросами) до глобальних, пов'язаних із міжнародною торгівлею та політикою. І ще більше – як Дірк Струан із цим усім справляється.Так, іноді трапляються надто драматичні або передбачувані моменти – відчувається, що автор мислить як сценарист. Але це не критично і точно не псує загального враження, як і наявність в сюжеті русопітеків, які тут теж будуть пхати свого носа у відношення між китайцями та британцями.Окремо подяка за роботу з «зовнішньою» культурою. Деталі, характери й загальна повага до китайського середовища відчуваються дуже чітко. У якийсь момент ловиш себе на тому, що починаєш щиро симпатизувати цьому світу.✅ Як підсумок – впевнена рекомендація для всіх, кому цікаві Азія, історична проза і динамічні сюжети.———ℹ️ Цікаво, що прообразом Дірка Струана став реальний підприємець – Вільям Джардін, співзасновник компанії Jardine Matheson, яка відіграла ключову роль у британській торгівлі в Китаї XIX століття. Саме такі компанії фактично формували нову економічну реальність регіону – з усіма її суперечностями й наслідками.▪️ Видавництво «Лабораторія», 2026———#відгук #блог | Підписатись на БУКС

💬 Часто кажуть, що культура найповніше проявляється в часи кризи. У 1990-х ми проживали період змін, який сформував ціле покоління. Сьогодні українські автори осмислюють цей досвід через теми дитинства, трансформації, дикого капіталізму й виживання. Ми зібрали книжки, що нагадують, якими ми були і з чого виросли👇▫️«Тимчасові труднощі» Ольги Богомаз — коротка проза про покоління, сформоване 90-ми, де нестабільність, раннє дорослішання і досвід виживання стають звичним фоном життя▫️«Хто ти такий?» Артема Чеха — майже автобіографічна історія-рефлексія дорослішання в 90-х, де дитинство переплітається з присутністю травмованого війною дорослого світу ▫️«Депеш Мод» Сергія Жадана — роман про пострадянську розгубленість і хаос, у якому герої рухаються між абсурдом, свободою і постійною необхідністю виживати▫️«Толіки» Юлії Мак — історія юності на зламі 90-х і нульових, де сільська повсякденність поєднує наївність, іронію і турбулентність часу▫️«Район "Д"» Артема Чеха — 16 розповідей про життя мікрорайону в період переходу від СРСР до незалежності, де зміни країни показано через буденність звичайних людей▫️«Твоє, моє, нічиє та інше» Ольги Карі — есеїстика, що проводить історичний екскурс через травми, яких зазнавало українське суспільство за часи й після розпаду СРСР

Любця, ми по тебе скоро приїдемо!Коли емоцій дуже багато, починати писати відгук важко. Але ще важче відкласти це на потім, бо краще сказати все зараз, поки є чим поділитися❤️Книга мені дуже сподобалась. Тут є над чим подумати, де посміятися і де поплакати. Тут і про втрату, яка переслідує, і про розуміння того, що треба жити далі. У цій історії є те саме світло, яке кожен із нас шукає у важкі часи. І його справді можна знайти, коли поруч є ті, хто нас оберігає (отут я вже знов почала шмигати носом, бо підступні сльози вже близько😭) Історія написана дуже гарно, смачно і тепло. Це книга про бабусю і маленьку дівчинку. Про дорослішання не за віком, а за вимогою життя і обставин. Це розповідь про обіцянки, нові відкриття, знайомства і, найголовніше, про надію❤️Я впевнена, що кожен зможе знайти тут свою радість. І, не буду вас дуже лякати, але смуток також буде поруч, коли ви читатимете.Для мене ця історія стала по-справжньому магічною і фантастичною. Не тому, що в ній є чари. А тому, що вона змогла не просто сподобатися, а й дуже вміло повернути мене у минуле. У ті часи, коли згадуєш дитинство, прогулянки з бабусею, час, який ми проводили разом. Смачні огірки на початку весни, які вона купувала і приносила мені, щоб я знала, що весна прийшла. Бо весна завжди приходить.Аромат гарячого асфальту в селі. Маленькі паперові ляльки, яких ми вирізали разом і одягали у плаття з газет. Ці мої спогади були такими ж чарівними, як і сама книга🥺❤️Відверто скажу, що на деяких моментах у мене були сльози на очах (ну як зараз). І через щемку, справжню, живу історію, і через власні спогади, які дуже органічно з'явились на цьому шляху.Я впевнена, що чудові ті книги, які викликають такі почуття. Які залишають після себе довгий післясмак і починаюсь жити десь усередині, як маленький вогник. Навіть якщо в них є сумні моменти, вони роблять історію ще глибшою і яскравішою😒І ще трошки ❤️ Якщо вам сподобалась книга «Там, де заходить сонце», обов’язково беріть і «Любця, ми по тебе скоро приїдемо!»Однозначно рекомендую❤️#читаєморазом