Лабораторія

📎📎"Школа для варварів" Еріка Манн - однозначно з ноги залітає в топ кращих нонфіків 2026 року. 📌 Це вражаюче і досить актуальне наразі дослідження про те, як той, хто володіє умами молоді - володіє світом. Те, що текст був вперше виданий у 1938 році, тільки підкреслює те, що за останні 100 років у царині пропаганди та популізму не багато що змінилося.📗📗📗Ця книга мала стати потужним застереженням для майбутніх поколінь, і чим більше людей зараз її прочитає, тим вище шанси, що це таки трапиться. 📎 Еріка Манн детально та методично розповідає нам, як влада забирає дітей у батьків, руйнує критичне мислення та саме поняття родини, перетворюючи дітей на слухняну зброю. 📒📒 Книжка чітко демонструє, як режим свідомо знецінював класичну освіту, знання та емпатію. Натомість виховувалися сліпий послух, фізична витривалість та агресія. Розумних вважали підозрілими, потрібні були лише слухняні виконавці.📌"Юда - єврей вбив Ієсуса - німця", - це тепер буде однією з моїх найулюбленіших цитат про популізм та пропаганду. 📌“Школа для варварів” - є готовим посібником з того, як розпізнати перші ознаки пропаганди та ідеологічного насильства над дітьми. Дуже рекомендую. ✨✨✨✨✨ Оцінка 5/5. #відгуки_Книжкової_Frau#зарубіжна_література#нонфік#інтеграція

Був один рецепт із тої книги, якого я дуже потребувала, отоді зранку, у вівторок чи середу, тож пробувала відтворити його по пам’яті. Попри те що на подвір’ї аж шуміло від співів птахів — горлиць, зябликів, шпаків, дроздів, ластівок і чомусь, спозаранку, досі солов’я. Ще була така пташечка з кольоровим оперенням, що співала схоже на сирену, — вівсянка, ні? Не знаєш? Ось рецепт. Це був рецепт ясминового пирога. Це було щось таке, як бісквіт і не бісквіт, — м’яке, невагоме, пористе тісто, просякнуте карамеллю і квітковістю. Ясмину тут хоча й запах, але було, і було так всеохопно, сном наяву, густим лісом, де можна блукати годинами. Я потребувала відчути той смак і ті блукання знову, особливо тоді, коли все більше й більше кам’яніла. Отже, рецепт пирога. Я пробувала відтворити його раніше, наприклад на початку ковіду, два роки тому. Тісто було солодуще, із шістьма перетертими з цукром жовтками, пористе. Я знайшла якийсь харчовий ароматизатор зі смаком ясмину і, звісно, пересолодила. Складно було й достатньо пропекти пляцок, кілька раз у мене виходила якась солодка мамалиґа. Ну, я не дуже по випічці, знаєш (паска — радше особливий виняток, ще іноді хліб виходить, але оте солодке — ні). Я злилася й обіцяла більше не марнити продукти. 🥧Чи є у вас рецепт-фантом, як у героїні роману «Ясминовий пиріг»? Щось таке, що ви готуєте (або вперто намагаєтеся відтворити), коли відчуваєте, що треба терміново повернути собі себе?💬

Французький класик Марсель Паньоль вперше українською: відкриваємо передзамовлення на першу частину автобіографічної серії «Слава мого батька»🧡Маленький хлопчик, який народився на початку буремного ХХ століття, запрошує нас у своє дитинство — зворушливе, смішне і сповнене див. Тут родинні історії переплітаються з літніми пригодами, перші перемоги — з розчаруваннями, а звичайні моменти стають спогадами, які залишаються з людиною назавжди.Разом із ним ми знайомимося з батьком-вчителем, мамою, кумедним дядьком Жюлем і відкриваємо для себе дику красу пагорбів Провансу, де кожна прогулянка перетворюється на пригоду. Через прості епізоди — мисливську пригоду, родинні поїздки чи дитячі пустощі — Паньоль створює проникливий портрет любові до батьків і самого дитинства.«Слава мого батька» — це книжка про пам’ять, тепло родини й ті моменти, які залишаються з нами назавжди. Адже кожному з нас інколи потрібно щось, що дозволить заспівати фарандолу й затанцювати в променях сонця.Передмова літературознавиці, поетки, перекладачки, кандидатки філологічних наук, доцентки кафедри теорії літератури та порівняльного літературознавства Ірини Старовойт📙Переклад: Ярина Тарасюк🖊Дизайн обкладинки: Аліна ТищукОчікуємо книжку уже у червні — передзамовляйте зі знижкою і кешбеком до 15%🍃

Ніяк не дійду розповісти про цю неймовірну книгу 😍«На вулиці Солоні», Ія МорелаКнига зі смаком зеленкуватих абрикосів, ранкового молока (в жодному разі не по черзі) та льодяників-півників ❤️ Загалом це 28 коротких історій дівчинки Сявки та її найкращого друга Тюби, з яким вони проводять своє останнє літо перед школою на рідній вулиці Солоній. Тут немає єдиного сюжету, але, звісно, всі байки повʼязані між собою не лише головними героями, але й їхніми рідними та сусідами з Солоної.🔥І як же це розкішно написано! Не лише мова, яка тут жива (взагалі «На вулиці Солоній» з отих дуже щирих теплих книг, яким віриш з перших слів). Скільки реплік дідусів-бабусь впізнала, бо чула ж їх і коли сама була мала. Які тут класні персонажі — ми знайомимось з ними з кількох влучних речень і вже здається, що знаємо їх все життя.Є веселі історії, з яких буквально сміялась вголос (що було кумедно, коли читала в метро або автобусі). Але інколи крізь сміх проступали й сльози, бо охоплював сум за тими часами, коли сама була Сявкою.ℹ️ Я з тих, для кого дитинство — священне. Кольори кольоровіші, смаки смачніші, а час… ну, нескінченний. Літо — маленьке життя, і близькі поруч. Гладять по спині, коли прокидаєшся й вколихують на сон різними бувальщинами. І читаючи про вулицю Солону, згадувала власне дитинство на Дніпропетровщині (а, до речі, в книзі місце дії розгортається саме в тих краях).Це було чудово, прям ⭐️ 1000/10. Для себе подумки назвала цю книгу «рідною».Впевнена, що перечитаю, бо це дієві ліки від меланхолії. І нечитуна) 👉 наполегливо раджу особливо, якщо ви теж сумуєте за дитинством 🥹💬 «Вулиця Солона була тим міфічним світом, у якому і старі, і малі почувалися безпечно — вірили в його непохитність, справедли-вість, безкрайність. І попереду в нас було одне нескінченне, наповнене пригодами літо. Здавалося, що ми завжди були й завжди будемо на цій вулиці разом із дідом Гнатом, бабоюВеклою, собакою Сірком і вічно голодним Тюбою. Та життя змінювалося разом з ним мусили змінюватися й ми. Одні діти виростали, інші народжувались, старше покоління зни-кало, куди і як — ми до кінця так і не розуміли.»

🌲Уявіть ізольований санаторій для хворих на туберкульоз на півночі Ісландії, де стіни вбирають секрети так само жадібно, як і людський страх. Саме тут розгортається «Біла смерть» Раґнара Йонассона — герметичний трилер, що існує у двох часових площинах.І кілька деталей, які роблять цю історію трохи дивнішою й цікавішою:▫️ Hvítidauði буквально означає «біла смерть» — так у народі називали туберкульоз, а не поетичну метафору засніжених гір▫️ санаторій у романі — реальна локація з доволі моторошним минулим, яке легко викликає сироти по шкірі▫️ до письменництва Йонассон перекладав Аґату Крісті. Він ніби розібрав її сюжетну механіку на гвинтики й зібрав власну — за що й отримав титул «короля ісландського детективу»▫️ автор — юрист і викладає право в Університеті Рейк’явіка, тож процедурні деталі та психологія допитів у нього виписані з майже хірургічною точністюА ще «Біла смерть» — частина ширшого феномена, де Ісландія з її мінімальним рівнем злочинності стала світовим центром детективного жанру. Йонассон разом із колегами створив парадокс: країна, де поліція часто не носить зброї, експортує одні з найпохмуріших і найзаплутаніших кримінальних історій у світі🧊

У залі Мінерви в Трієсті, найважливішому портовому місті Австро-Угорщини, Джеймс Джойс читає цикл лекцій про «Гамлета». До цього він пробував заробити гроші на кінопоказах у Дубліні й навіть думав імпортувати з Ірландії в Італію твідову пряжу. Та із цього нічого не вийшло. Спроби заробити на своїх книжках також виявилися безуспішними.До обіду він працює вчителем англійської, а після обіду дає приватні уроки, зокрема, і майбутньому письменнику Італо Звево, та ледве зводить кінці з кінцями. Увечері він розповідає про «Гамлета». Місцева газета Piccolo della Sera друкує захопливий відгук: «Мудрі та водночас зрозумілі судження, що мали форму піднесену й просту, витонченість і жвавість думки зробили цю лекцію блискучою».Фрагмент з книги "1913: Літо століття", Флоріан ІллієсІз блискучою іронією і ніжною меланхолією перед нами розгортається панорама останнього мирного року Європи – миті, коли культура сягнула апогею, а історія вже стояла зі зброєю напоготові. Книга дозволяє побачити, як одночасно дихали, творили й марили забороненим Пруст, Кафка, Малевич, Рільке, Фройд та ін.#щопрочитати 〰️   Муза&Селінджер

Брехт, вихованець Королівської реальної гімназії в Ауґсбурзі, скаржиться у своєму невеличкому щоденнику у світло- блакитну клітинку на «одноманітність» і «нудність» безкінечних весняних днів. Від цього його рятують прогулянки, їзда на велосипеді, гра в шахи і — читання — писав Флоріан Іллієс 🤔Знаєте, а в нас таки є трохи спільного з Брехтом… Наприклад, увесь цей холодний, похмурий квітень ми в Лабораторії прожили разом із вами — у читанні. І ось готові показати топ-10 книжок минулого місяця:🔟 «Чотири тисячі тижнів. Тайм-менеджмент для смертних», Олівер Беркмен9️⃣ «На вулиці Солоній», Ія Морела8️⃣ «Час невдах, або в кримській столиці хмарно з проясненнями», Міла Смолярова7️⃣ «У пошуках утраченого часу. Книга 5. Полонянка», Марсель Пруст6️⃣ «Тінь Малої Ведмедиці», Дарія Тепла5️⃣ «Людина моря», Фолькер Вайдерманн4️⃣ «Летить лелека. Книжка-антистрес для батьків», Марина Шакотько3️⃣ «1913. Літо століття», Флоріан Іллієс2️⃣ «Найкраще «найгірше», що могло статися», Юлія Лаба1️⃣ «До побачення, телебачення!», Емма АнтонюкНу вау — який різнобарвний список у нас вийшов! Діліться, що з цього вже опинилося у ваших руках😋💬

Від автора «Рейк’явіка»: відкриваємо передзамовлення на новий скандинавський детектив Раґнара Йонассона «Біла смерть»🧐Ісландія, 1983. У загубленій серед крижаних вітрів лікарні знаходять жорстоко вбиту медсестру Ірсу. Детектив Гюльда Германсдоттір і її керівник Сверрір вирушають у відрізаний від світу край: п’ятеро працівників, п’ять мотивів... і жодної зачіпки.Коли за кілька днів під балконом знаходять мертвим головного лікаря, Сверрір оголошує це самогубством і поспіхом об’єднує обидві смерті в одну версію. Справу закрито.2012. Після навчання в Британії молодий поліціянт Гельґі Рейкдаль повертається до Рейк’явіка й опиняється у відділенні, де готується вийти на пенсію легендарна Гюльда. Одержимий нерозкритими злочинами, він роками досліджував події 1983-го й нарешті отримує шанс повернутися до цієї справи офіційно. Гельґі зустрічається з усіма, хто був у лікарні того зимового дня. Але хтось досі приховує правду🫣Очікуємо книжку вже у травні — передзамовляйте зі знижкою і кешбеком до 15%за посиланням📚

Той самий момент, коли книжкові лаборанти побували на складі й уже не можуть мовчати! Ми підготували список головних релізів тижня, тож тепер і ви можете оцінити поповнення й обрати наступну історію за лічені секунди😇👇▫️«Жінка-лисиця» — містичний роман про давнє кохання і другий шанс, глибину материнської любові та стародавні народні казки в атмосфері морозної Маньчжурії▫️«Ідеальний шлюб» — психологічний трилер про довіру, зраду й межі любові, який змушує засумніватися в очевидному▫️«Подорож до брами свідомості» — нонфікшн про наукове повернення психоделіків у медицину та про те, як зміни у сприйнятті можуть висвітлити роботу мозку▫️«Це ж очевидно!» — must-read для всіх, хто працює в ритейлі або прагне побачити свій бізнес під новим кутом і знайти реальні точки зростання▫️«Путівник для двох» — психологічний посібник спрямований на відновлення близькості у стосунках, що пропонує стратегії роботи з образами, втомою та очікуваннями, фокусуючись на реальній любові без ілюзій▫️«F#ck-апи сорокарічної» — комедійна історія про те, що життя після сорока може піти зовсім не за планом, але це ще не кінець світу▫️«Куди вкаже серце» — зворушлива розповідь про аристократку з бунтівним серцем. У вікторіанській Англії, де майбутнє дівчини вирішують інші, заснований на долі предків Сари Фергюсон, герцогині Йоркської

#книговідгук_історикаАвтор: Еріка Манн🇩🇪Назва: "Школа для варварів"Видавництво: "Лабораторія"Перекладачка: Світлана БрегманДе закінчується освіта і починається пропаганда?Чи, можливо, ця грань відсутня?В контексті тоталітарної освіти можемо ствердно сказати так: освіта є пропагандою, а пропаганда – освітою.Книга Еріки Манн «Школа для варварів» - яскраве і доволі просте пояснення того, як працювала нацистська освіта.Ця книга не є монографією чи науковим дослідженням. Праця Еріки Манн не є навіть ретроспективним поглядом – вона написала у 1938 році дочкою відомого німецького письменника Томаса Манна.Батько та донька були противниками німецького націонал-соціалізму, і після 1933 року змушені були виїхати з Німеччини, але, звісно ж, продовжували слідкувати за тим, що відбувається на їх батьківщині.«Школа для варварів» дуже емоційна, місцями занадто різка, іноді – занадто гіперболізована, місцями дуже спрощена.Тут варто розуміти, що Еріка Манн писала "Школу для варварів" в часи, коли поразка нацизму не виглядала вірогідною в найближчій перспективі. Нацизм був більш ніж реальний, а шанси на демократичну Німеччину - мізерними.Це одночасно і плюс і мінус цієї книги – вона написана людиною «з середини епохи», що переживала нацизм в режимі реально часу, а не ретроспективно про нього писала.Книга поділена на кілька великих блоків – сім’я, історія, політика, молодіжні структури та культ особи Гітлера.В кожен з цих блоків Еріка Манн вписує алгоритми, які працюють з дітьми (та їх батьками).Школяр-підліток нацистської Німеччини має ставити сім’ю та Бога на друге місце, бо перше має бути зайняте Великою Німеччиною та її Вождем – Адольфом Гітлером.В книзі багато практичних історій, які дозволяють зрозуміти, як нацизм працює з молоддю – від математичних задач про швидкість ракети, що летить на Лондон до мілітаризації дитинства через ігри та іграшки.Німецькі діти не граються ведмедиками, вони граються танками.Німецькі діти не грають ввечері у футбол, вони ходять на збори в Deutsches JungvolкНімецькі діти не слухають батьків, вони слухають своїх лідерів у Hitlerjugend чи Bund Deutscher Mädel.На уроках історії вони пишуть твори про те, як страждають їхні «одноплемінники» у Польщі чи Чехії, а на заняттях з німецької мови вишукують «іноземні слова», що засмітили чистоту мови.Насправді це дуже хороша праця, що показує, як працює освіта в тоталітарному суспільстві.Не скажу, що вона стала для мене відкриттям, але кілька практичних задач і завдань змогли здивувати.Так, це не монографія, тут нема статистики чи доконаних фактів. «Школа для варварів» -публіцистичний, дуже емоційний твір, але йому можна вірити. Він не звучить, як гіперболізована фантазія.Щось з цієї книги можна взяти й нам. Освіта – це завжди про тонку межу між вихованням і пропагандою, між формуванням здорового громадянина і вихованням вірного пса нації/парті/релігії.Еріка Манн нагадує – від нацизму не застрахований ніхто. Будь-яка країна, будь-яка нація через сукупність подій та факторів, може перетворитись на Німеччину 1930-х. Нацизм – не унікальний, він – універсальний для всіх, лише варто вчасно його помітити.На жаль, далеко не всі суспільства здатні це зробити, що сто років тому, що сьогодні.Хтось читав?Які ваші думки/враження?