Ніяк не дійду розповісти про цю неймовірну книгу 😍«На вулиці Солоні», Ія МорелаКнига зі смаком зеленкуватих абрикосів, ранкового молока (в жодному разі не по черзі) та льодяників-півників ❤️ Загалом це 28 коротких історій дівчинки Сявки та її найкращого друга Тюби, з яким вони проводять своє останнє літо перед школою на рідній вулиці Солоній. Тут немає єдиного сюжету, але, звісно, всі байки повʼязані між собою не лише головними героями, але й їхніми рідними та сусідами з Солоної.🔥І як же це розкішно написано! Не лише мова, яка тут жива (взагалі «На вулиці Солоній» з отих дуже щирих теплих книг, яким віриш з перших слів). Скільки реплік дідусів-бабусь впізнала, бо чула ж їх і коли сама була мала. Які тут класні персонажі — ми знайомимось з ними з кількох влучних речень і вже здається, що знаємо їх все життя.Є веселі історії, з яких буквально сміялась вголос (що було кумедно, коли читала в метро або автобусі). Але інколи крізь сміх проступали й сльози, бо охоплював сум за тими часами, коли сама була Сявкою.ℹ️ Я з тих, для кого дитинство — священне. Кольори кольоровіші, смаки смачніші, а час… ну, нескінченний. Літо — маленьке життя, і близькі поруч. Гладять по спині, коли прокидаєшся й вколихують на сон різними бувальщинами. І читаючи про вулицю Солону, згадувала власне дитинство на Дніпропетровщині (а, до речі, в книзі місце дії розгортається саме в тих краях).Це було чудово, прям ⭐️ 1000/10. Для себе подумки назвала цю книгу «рідною».Впевнена, що перечитаю, бо це дієві ліки від меланхолії. І нечитуна) 👉 наполегливо раджу особливо, якщо ви теж сумуєте за дитинством 🥹💬 «Вулиця Солона була тим міфічним світом, у якому і старі, і малі почувалися безпечно — вірили в його непохитність, справедли-вість, безкрайність. І попереду в нас було одне нескінченне, наповнене пригодами літо. Здавалося, що ми завжди були й завжди будемо на цій вулиці разом із дідом Гнатом, бабоюВеклою, собакою Сірком і вічно голодним Тюбою. Та життя змінювалося разом з ним мусили змінюватися й ми. Одні діти виростали, інші народжувались, старше покоління зни-кало, куди і як — ми до кінця так і не розуміли.»