#плодибезсонняГеоргіна Георгіївна не вміла працювати в Excel, не опанувала Word і не зналася на штучному інтелекті. Зате досить легко опанувала гіпноз, навчилася деяких прийомів та навіть створила власний стиль введення та виведення людини у цей стан через пісню.А оскільки свій вихід на пенсію за віком вважала геть несправедливим та недоречним, невдовзі вимушена була влаштуватися на нову роботу, увівши піснею в гіпнотичний стан під час співбесіди Елуїзу Трильвовну з відділу кадрів великої ІТ-компанії.В перший робочий день на новому місці Георгіна Георгіївна вимушена була співати біля кулера під час ранкової кави та за обідом - нові друзі самі себе не знайдуть. Наступного дня Георгіна Георгіївна співала у конференцзалі - інвестори розщедртлися на нові інвестиції, а гендиректор запропонував стажерці Георгіні нове місце в правлінні та контрольний пакет акцій.Під веселу пісню вирішили відзначити гіпнотично-запаморочливу кар'єру любої Гео у неї на дачі.З піснею увесь колектив натхненно й старанно обробляв своїй музі садок та грядки. І вже зранку усміхнена й щира, всіма обожнювана жінка у прямому ефірі в прайм-тайм запевняла глядачів усієї країни, що лише з піснею можна йти по життю.- До речі, може ви заспіваєте нам? - запитала ведуча...
#плодибезсоння Письменник Андрій мав величезну фантазію та неабиякі літературні таланти. У його голові чудернацькі сюжети, карколомні пригоди та різноманітні історії, аж роїлися, мчали вітром, лавиною насувалися, лавою розтікалися, аж він не встигав їх записувати. Подумки він бачив повністю завершену історію: ідея, написання, вихід книжки, захоплені відгуки читачів - у найменших подробицях та деталях проживав цей досвід правдиво, достеменно, з насолодою. Через те навіть нічого не писав ані в нотатнику, ані у комп'ютері, бо його руки просто не встигали за бігом думок.Журналістка Ірена мала особливий хист до інтерв'ю. Прискіплива репортерка, вона вміла викрити наймайстерніших пройдисвітів, вивести на чисту воду будь-яких персонажів, показати їхні історії та портрети, підсвічені усіма можливими софітами без лицемірства та фальші.Питання до гостей, прокручувані у голові Ірени, часто випереджали мовленнєвий апарат журналістки, тож вона навіть не встигала розкрити рота як у її уяві будь-яка бесіда добігала логічного кінця: всі маски скинуто, всі карти показано - вона отримала свій заслужений шквал оплесків.Телевізійну бесіду Ірени з Андрієм дивився глядач Костя, який чудово знав все на світі, про усе мав власне справедливе судженння і не потребував жодних впливів зовні - настільки був цілісною та сформованою особистістю.А тому навіть не вмикав телевізора, аби переглянути як Ірена нічого не запитає у Андрія про успіх книжки, яку він навіть не написав, у передачі, яку навіть не встигли записати та випустити в ефір.Як добре, що ці люди знайшли себе і цілком успішно реалізувалися.
#плодибезсонняМИХАЙЛОВІ ДЗВОНИМихайло був дзвонарем на дзвіниці Михайлівського собору. Стояв високо, дзвонив голосно. І думки мав високі — про божественне, не про мирське. Скільки себе пам'ятав — все життя дзвонив у дзвони, кожного дня маючи це за послух або ж сродну працю — як прочитав у мудрого Сковороди.Єдиний день у році не мав він роботи — на Страсну П'ятницю, коли весь світ у скорботі через смерть Спасителя. Отже, мав Михайло вихідний, який треба було чимось наповнити.Воістину випробування для кожної людини, яка має щастя улюбленої роботи — прожити вихідний й не согрішити.Михайло нудився без дзвонів. Тоскно йому робилося, побачивши улюблені мовчазні дзвіниці: мовчала Михайлівська, сумувала Лаврська, оніміла Софійська. Не радували його душу ні природа, вбрана в тендітну зелень, ні святкові вікна й вітрини, заквітчані передвеликодніми композиціями. Вирішив Михайло, що нічого страшного не трапиться, якщо він один лиш раз вдарить у найменшенький дзвін, коли надвечір люди до Плащаниці йтимуть — нагадає, так би мовити, про особливість цього дня.Здолавши останній сумнів, Михайло злегка задзвонив... Перевернулося небо, розбилося, впало до ніг дзвонареві. Золотосяйна позолота куполів вкрилася темінню ночі. Дерева, привітні весняному дневі, з гуркотом повалилися, оголивши все своє коріння догори, ніби крони.Впав Михайло серед дзвіниці, не рухається та й бачить себе самого ніби уві сні: буцім несе він важкі та ще важчі дзвони кришталевими сходами на небо. А обіруч тих прозорих тендітних сходів святі стоять та усе Михайла дражнять: праця сродна, а вихідний - щоб відпочивати!Збентежені від сваволі Михайлової Варвара і Катерина, Параскева та Юстина. Тут і Юрій зліз з баского коника, скрушно хитає головою. З-за пелени хмар з'явився архангел Михаїл, говорить дзвонареві:- Один день у році дзвонам мовчати, а ти й того не дав. І у себе, і в інших вихідний вкрав. Матимеш покуту на весь рік: мовчатимуть твої дзвони, а ти замість них до служби дзвонитмеш!Опритомнів Михайло, підвівся. Кинувся до дзвонів - висять без язиків, ніби й не мали їх ніколи. Відкрив рота, а звідти як вирвалося: "бам!" А на це здивоване: "бом!" А по цім налякане: "бам!" А затим схвильоване "бом!" А услід нестримане "бам!"А люди почули, що з дзвіниці дзвонять, та й почали до церкви ладитись. Паски святити.10-11 цвітня 2026 р.
Маєте вже великодній настрій?🪺У стрічці зарясніли пасочки та панатоне, а у мене заскрінилися варті уваги події.🌷Великдень у Андріївській церкві. Щорічно хор "Благовість" наповнює цю барокову святиню великодніми піснеспівами. Перевірено - янголи від цих псальмів усміхаються. https://kontramarka.ua/uk/velikden-v-andriivskij-cerkvi-92852.html☘️Великдень у Софії. Сидіти на галявині поруч тисячолітнього собору та резиденції самого Заборовського, ласуючи щойнопосвяченими пасочками, христосаючись крашаночками - для мене це, мов бути покликаний до тієї касти обраних, кого Нечуєва баба Палажка взяла з собою до Києва пасок їсти.https://www.facebook.com/share/14ZqpLnjB8i/⛪️"Великдень" - новий номер улюбленого журналу "Локальна історія". Як завжди, розкішна добірка історичного матеріалу, розвідок та студій від провідних істориків, етнографів та фольклористів про те, чому Великдень не просто християнське, а всеукраїнське свято. https://publishing.localhistory.org.ua/product/velykden-2-2026/До речі, незабаром буде окремий великодній допис про дещо особливе для мене.Зацікавилися?❤️
Таня дуже не любила дев'ятиповерхівки. І шістнадцятиповерхівки теж. Сама жила на дев'ятому поверсі дев'ятиповерхової панельки, перед вікнами якої стірчала така ж осоружна панелька на шістнадцять поверхів. "От би прибрати той шістнадцятий, а сюди додати іще один!" - думала Таня. І невідомо, чи то у ній полум'янів надмірний перфекціонізм, чи говорили дитячі комплекси, але Таню пробема дев'яти замість десяти та шістнадцяти замість п'ятнадцяти серйозно непокоїла.Настільки серйозно, що на власне шістнадцятиріччя Таня попросила тата подарувати їй диво. - Ну ти ж недарма у КІСІ працюєш, - говорила Таня.- У КНУБА, - виправляв її тато.- Ти ж шанована людина, вигадай щось.Тато слухав дочку і не міг не послухати. З ручкою та кількома аркушами він пішов до шістнадцятиповерхівки, аби опитати мешканців, чи, бува, ті не проти демонтувати шістнадцятий поверх, аби будинок нарешті набув правильної висоти та вигляду.Позаяк у будинку мешкали пасивно-інертні люди, ніхто й не заперечував. З кількома аркушами та ручкою тато обійшов усіх сусідів власної дев'ятиповерхівки, аби упевнитися, що ніхто не проти, аби на будинку змонтували ще один поверх, а позаяк сусіди були байдужі - ніхто й не сперечався. У свій день народження Тетяна прокинулася щасливою мешканкою передостаннього поверху, перед якою відкрилося іще більше неба, яке раніше затуляв зайвий поверх навпроти. І все б нічого - радіти життю, дивлячись у давно немите вікно, але у нім сяяли дешевою позолотою куполи-луковічки, надійно приховувані донині шістнадцятим поверхом, а тепер глузливо вистовбурчені серед синяви неба. - Ух! - лютувала Таня! Та я ці куполи емпешні!..Цього разу з аркушами та ручкою Таня пішла по сусідах сама. А позаяк усюди сусіди були байдужі й незацікавлені, Таніну петицію про демонтаж куполів ніхто вже не підтримував. Всі й так втомилися від політики. Палкою промовою Тані зацікавилася лише бабуся з другого поверху, яка обіцяла проголосувати як треба, але не сьогодні, бо зранку вже віддала свій голос за лот N3 у конкурсі майонезів у місцевому супермаркеті, а голосувати двічі на день їй не дозволяла релігія. Все ж Таня порадила старенькій записати її телефон, а оскільки бабця недобачала, сама узяла кнопкову нокію і ввела номер.- а як ти підпишешся, дочко? - напишу просто "Таня демонтаж"Однак, скільки би Таня не намагалася, старий апарат не дозволяв ввести підпис повністю - довелося обмежитися "Таня демон".На тому й розійшлися.А коли наступного дня Таня раненько набрала сусідку - чи можна зайти по її автограф, бабуся дуже злякалася, що на її мобілку дзвонить "Таня демон". Не маючи гадки, що це таке (бабця страждала на деменцію), старенька узяла з собою демонічний телефон на вичитку до церкви з золотими куполами, куди саме збиралася:- от і побачать усі, що правий був отець Акакій - в цих мобілках біси водяться!Стара хитро усміхнулася і закинула нокіу в пакет з-під молока у сумочці.**Мораль цієї історії не у тому, щоб не порушувати звичайну висоту будинків, заохочувати бездіяльний спосіб життя; чи в співчутті або виправданні котроїсь з героїнь розповіді. Мораль у тому, щоб лягти вчасно спати, швидко заснути, і до голови не потрапила жодна подібна історія. Амінь.❤️#плодибезсоння
У суботу, 7 березня, о 14:00 запрошую вас відчути весну на київських кручах красиво!Коли зима відступала, кияни не просто чекали тепла — вони кликали весну. Виходили на київські гори, співали веснянки, гуляли на маївках і вірили, що разом із піснями Місто швидше прокинеться після холодів.Цієї суботи я пропоную пройти зі мною старими вулицями й згадати, якою була весна у Києві сто і двісті років тому. Ми поговоримо про великодні традиції Міста, про звичаї Великого посту, про вербові маршрути подільських братчиків і про ті маленькі весняні «гріхи», які кияни дозволяли собі після довгої зими.Це буде неспішна прогулянка Старим Києвом — із історіями про святе й земне, про дзвони великодніх храмів, весняні запахи Міста і про те, як змінювалося життя киян із приходом тепла.Під час екскурсії ви дізнаєтеся:• де у Києві першими зустрічали весну• як постили та як святкували Великдень кияни двісті років тому• яким був вербовий маршрут подільських братчиків• що таке студентські маївки і як молодь святкувала прихід весниЦе сезонна прогулянка, яку я проводжу лише навесні, коли Місто починає прокидатися після зими.👋Початок: повідомляю після реєстрації👏Завершення: Андріївський узвіз🕖Тривалість: близько 2 годин.💰Вартість: 600 грн/людина.Екскурсія за передплатою. Після реєстрації надсилаю реквізити. Передплата 100 грн не повертається у день проведення екскурсії. 🗝️ Реєстрація: https://forms.gle/5gwu5ca5DQvHV2BV6Група невелика, щоб можна було спокійно гуляти й розмовляти про місто. Якщо вам хочеться відчути атмосферу старого Києва і трохи весняної історії — приєднуйтесь.
У Лаврі сонячно.Церкви гріються на сонці — січневому, ще несмілому — рахують дні до весни.Далі всіх бачить лаврська дзвіниця — аж за Дальні печери сягає її тінь.- Тридцять п'ять! - урочисто повідомляє, загорнувши повідомлення те у картуші барокової гравюри, оздобивши пучками колон та балдахіном небесної слави позолотивши.- Далеееекоооо! — розтягує на всю довжину свого пузатого купола Трапезна. Нескоро іще її купол стане, мов гаряча пательня, для снігу. Тож лежить той собі, мріється...- Блиииизько!, - грайливо передражнює її Успенський собор — завжди веселий, зажди привітний, зі стиглими грушками, запаленими ліхтариками, кучерями-фронтонами, - все ж ближче, ніж у грудні було!- Авжеж, - тихо зітхнула крихітна Микільська церква, але, здається, її ніхто не почув.Ся мала стояла найдалі — за брамою, побіч, на теренах колишнього больницького монастиря. Звідси до весни була найдовше, тут сонця було найменше. Добре, що на її стрункесенькому куполі — єдиному такому на всю Лавру — було так багато зірочок, які на дозвіллі, заки ніхто не бачить, можна було тихо лічити: одна, дві, три, - чи не згасла бува яка.❤️
Я знаю звідки і о котрій він піде. Це було вже не раз - нічого нового. Але знову цей трепет - не від холоду ловиш дрижаки, а від хвилювання: що, якщо проґавлю?..Стрічаємося на Золотих. Ну як стрічаємося? Ми ще й разу не стрілися поглядом - це рятує. Але я точно знаю, що він піде крізь Золоті. Оптимісти скажуть, що звідси починається Київ. Цього дня оптимісти погодяться, що саме тут закінчується Рік. Він виходить без зайвого патосу крізь головну київську браму. Так не виходять вигнанці. Так проводжають тих, кому вже анітрохи не винні. Вже все було, все що мало - відбулося. Куди далі? Ясна річ - на Захід. Малою вуличкою Лисенка, що колись звалася Театральною. О ні, не подумайте - нічого театрального. Просто він бажає менше шуму, менше очей, а на Володимирській - брук, а на Володимирській - люди...Я за ним. Чи не один. Навіть вікна не горять. Чи хотів би я когось зараз ще? Достеменно ні. Я один маю ключі від цього ранку, від цієї дороги. Чи знає Рік, що я тут? Правдоподібно так. Але нас обох влаштовує грати у цю таємничість, цю таїну провадити. Він іде - я проводжаю. Хто нас обирав для цих ролей? Чому нас? Ми не ставимо зайвих питань, бо у світі немає зайвих відповідей. У світі взагалі мало відповідей. Боже, як мало відповідей...Позад оперного він озирнеться. На Хрещатик і на Печерськ. Це було вже. І це знову буде. Звідси найкраще дивитися на південь. Південь не каже "повертайся". Ніхто не каже "повертайся". Не повертаються роки і ми у них не вернемо. У тому логіка: звернути рокові за ріг і вже не повернутися. Він вниз на Фундуклеївську. А я далі не піду.- Йди, старий роче, не вертайся. Вітання тим, кого забрав. Не озирайся!Дякую, що був. Іди, а я лишаюся.Зрештою, мені ключі заносити. Куди? До Золотих! Відомо ж бо, що звідси усе розпочинається!..Останнього ранку Останнього дня 2025го року❤️
TGLIST.COM.UA
