Я знаю звідки і о котрій він піде. Це було вже не раз - нічого нового. Але знову цей трепет - не від холоду ловиш дрижаки, а від хвилювання: що, якщо проґавлю?..Стрічаємося на Золотих. Ну як стрічаємося? Ми ще й разу не стрілися поглядом - це рятує. Але я точно знаю, що він піде крізь Золоті. Оптимісти скажуть, що звідси починається Київ. Цього дня оптимісти погодяться, що саме тут закінчується Рік. Він виходить без зайвого патосу крізь головну київську браму. Так не виходять вигнанці. Так проводжають тих, кому вже анітрохи не винні. Вже все було, все що мало - відбулося. Куди далі? Ясна річ - на Захід. Малою вуличкою Лисенка, що колись звалася Театральною. О ні, не подумайте - нічого театрального. Просто він бажає менше шуму, менше очей, а на Володимирській - брук, а на Володимирській - люди...Я за ним. Чи не один. Навіть вікна не горять. Чи хотів би я когось зараз ще? Достеменно ні. Я один маю ключі від цього ранку, від цієї дороги. Чи знає Рік, що я тут? Правдоподібно так. Але нас обох влаштовує грати у цю таємничість, цю таїну провадити. Він іде - я проводжаю. Хто нас обирав для цих ролей? Чому нас? Ми не ставимо зайвих питань, бо у світі немає зайвих відповідей. У світі взагалі мало відповідей. Боже, як мало відповідей...Позад оперного він озирнеться. На Хрещатик і на Печерськ. Це було вже. І це знову буде. Звідси найкраще дивитися на південь. Південь не каже "повертайся". Ніхто не каже "повертайся". Не повертаються роки і ми у них не вернемо. У тому логіка: звернути рокові за ріг і вже не повернутися. Він вниз на Фундуклеївську. А я далі не піду.- Йди, старий роче, не вертайся. Вітання тим, кого забрав. Не озирайся!Дякую, що був. Іди, а я лишаюся.Зрештою, мені ключі заносити. Куди? До Золотих! Відомо ж бо, що звідси усе розпочинається!..Останнього ранку Останнього дня 2025го року❤️