Із енцикліки Святішого Отця Франциска «Dilexit nos». 👇🤍Набожність до Серця Христа не є культом окремого органа тіла, відділеного від Особи Ісуса. Ми споглядаємо й адоруємо всього Ісуса Христа — Божого Сина, який став людиною. На іконах і образах Його часто зображають із виділеним Серцем. Тілесне серце є образом і привілейованим знаком найпотаємнішого центру втіленого Сина та Його божественної й водночас людської любові, адже воно краще, ніж будь-який інший орган тіла, виражає «знак і природний символ безмірної любові».Ми почитаємо образ, на якому зображений Ісус, але поклоняємося виключно живому Христові в Його божественній і людській природі, прагнучи, щоб Він огорнув нас Своєю людською та божественною любов’ю.Незалежно від того, яке зображення використовується, об’єктом поклоніння є не сам образ, а живе Серце Христа, оскільки воно є частиною Його преславного воскреслого Тіла, невіддільного від Божого Сина, який прийняв це тіло назавжди. (пп. 48-50)Повністю текст Енцикліки https://cutt.ly/NtzYhM0P
Із енцикліки Святішого Отця Франциска «Dilexit nos». 👇🤍 Якщо Ісус когось зціляв, то волів підійти до нього: «Ісус простягнув руку й доторкнувся до нього» (Мт. 8, 3), «Він доторкнувся до її руки» (Мт. 8, 15), «Тоді він доторкнувся до їхніх очей» (Мт. 9, 29). І навіть зцілював калік своєю слиною (див. Мр. 7, 33) – як мати, щоб вони не відчували, що Він далеко від їхнього життя. Бо «Господь знає прекрасну науку пестощів. Це ніжність Бога, який любить нас не на словах; Він підходить і стає поруч, щоб ми відчули тепло Його любові».Оскільки нам важко довіряти, бо ми зазнали стільки неправди, агресії та розчарувань, то Ісус шепоче нам на вухо: «Бадьорися, сину» (Мт. 9, 2); «Бадьорися, дочко!» (Мт. 9, 22). Потрібно подолати страх і усвідомити, що з Ним не маємо що втрачати. Ми можемо сумніватися в людях, але не в Ньому. І не вагайся з огляду на свої гріхи. Пам’ятай, що багато грішників «посідали з ним» (Мт. 9, 10) до столу, і це Ісуса не засмучувало. (пп. 36, 37)Повністю текст Енцикліки https://cutt.ly/NtzYhM0P
«Один із вас видасть Мене». Ми можемо зустріти два варіанти перекладу слова «видасть». Якщо розуміти його як «видасть у руки людей», тоді очевидно, що йдеться про Юду. Але якщо читати його в значенні «зрадить», то про кого тоді мова? Можливо, цей уривок мав би звучати так: «Кожен із вас Мене зрадить»? Адже кожен гріх є зрадою — зрадою Любові.У найважчі моменти життя Ісуса всі учні, окрім Йоана, покинули Його.Великий тиждень — це час, коли потрібно прийняти рішення: обрати Ісуса чи залишити Його; знайти для Нього час у тиші й роздумах, жертвуючи свої негаразди, випробування й труднощі, чи втекти в клопоти, прибирання, готування, у власні справи й залишити Господа в Його стражданні.Бути з Ісусом в ці останні дні перед Його смертю, наближення якої Він уже відчуває, — це вияв любові, яку Він ніколи не забуде.Маріє, Ти була з Ісусом до кінця. Допоможи не втекти від Нього під час Його мук і смерті, щоб, відчувши, в яких стражданнях народилося моє спасіння, вже не повертатися до життя по-старому. Амінь.
Неділя Страстей Господніх (Вербна Неділя)У житті Ісуса настав момент, коли Він попросив апостолів привести Йому осля, щоб в’їхати на ньому в Єрусалим. Ми розуміємо: Син Божий не мав перед собою Біблії, де щодня вичитував би, що має зробити, але Ісус кожного дня перебував у молитві та запитував волю Отця. Він не раз бував у Єрусалимі, але розпізнав, що це має статися саме зараз.Антична традиція в’їзду царів-переможців до столиці була символом того, що правитель, який захищає свій народ, бере його під подальшу опіку. І відповідь людей була ідентичною: «Зустрічаємо тебе з радістю і віддаємося під твій захист і управління».В’їзд Ісуса в Єрусалим — це повторне твердження, що Він приймає цих людей і буде їм захистом. Але спосіб, у який це робить Ісус, досить незвичний для цього світу. Царі в’їжджали з могутнім військом на колісницях, щоб люди бачили силу правителя і боялися. Ісус же постав перед людьми у скромності та мирі. Це буде стиль Його панування, але це також буде умова, щоб увійти в Його Царство.
Одинадцятий розділ Євангелія від Йоана описує конкретний момент, коли приймається рішення вже не дискредитувати Ісуса, не перевіряти Його науки на правовірність, не придивлятися до Його дій і чудес. Адже раніше старшин Ізраїля бентежили Його слова, що Він нібито може відпускати гріхи і буде судити людей наприкінці світу; через Його учнів, бо приймав до себе не найпобожніших; через Його діяння, хоч і дивовижні, проте деякі з них були звершені в суботу.Тепер же їх охоплює страх, бо: «Якщо залишимо Його, то всі повірять у Нього; і прийдуть римляни, і віднімуть у нас і це місце, і народ!»Яким же невчасним видається їм цей Ісус. Старшини Ізраїля домовилися з римлянами про певні умови порядку, а тепер Ісус чинить нечуване — піднімає Лазаря з гробу на четвертий день. І великою проблемою є те, що робить це на очах у багатьох людей. Тепер цю подію доведеться пояснювати і оцінювати, і Його вплив лише зростатиме.Тому й постановляють: «краще для вас, щоб одна людина померла за народ, ніж щоб увесь народ загинув!»
У сьогоднішній розмові з фарисеями Ісус тричі наголошує, що людина може померти у своїх гріхах. Але фарисеї зосереджуються на інших Його словах: «Куди Я іду, туди ви не можете піти». Господь приходить і застерігає про найгірші наслідки для тих, хто не змінить свого мислення і серця. Іншими словами — скільки б людина не будувала своє життя, без Бога її чекає банкротство. Проте саме цього фарисеї не чують.Адже саме вони, більше ніж інші, мали зрозуміти слова Ісуса про небезпеку померти у гріхах. Їхнє покликання було провадити людей до Бога і допомагати їм уникнути гріха. У певному сенсі їхню місію можна порівняти із покликанням богопосвячених осіб сьогодні.Богопосвячене життя — це особливий знак Божої присутності у світі. Життя в чистоті, убогості та послусі є свідченням Божої благодаті, адже людина сама по собі не здатна так жити без Божої допомоги. І тому фарисеї, які мали вести інших дорогою спасіння, самі, не розпізнавши Ісуса, прямують у хибному напрямку.Боже, гідна подиву Твоя воля спасти світ!
Йн 4, 43-54📖Того часу Ісус вийшов з Самарії до Галілеї, бо сам Ісус засвідчив, що пророк не має пошани на своїй батьківщині. Отже, коли прийшов у Галілею, галілеяни прийняли Його, побачивши все, що Він учинив у Єрусалимі на святі, оскільки й вони ходили на свято. Отож, Ісус знову прийшов до Кани Галілейської, де перетворив воду у вино. В Капернаумі був якийсь придворний, син котрого нездужав. Почувши, що Ісус прийшов з Юдеї до Галілеї, він пішов до Нього і просив Його, щоби спустився і оздоровив його сина, який от-от мав померти. А Ісус сказав йому: «Якщо не побачите знамень і чудес, не повірите!» Каже Йому придворний: «Господи, спустись, поки не померло моє дитя!» Говорить йому Ісус: «Іди, твій син живе!» – І повірив чоловік слову, яке сказав йому Ісус, і пішов. А коли він вже спускався, його слуги вийшли йому назустріч, кажучи, що його син живе. Він же запитав у них про час, коли йому покращало. Тож йому сказали, що вчора о сьомій годині залишила його гарячка. Тож батько зрозумів, що то була якраз та година, о котрій сказав йому Ісус: «Твій син живе!» І повірив він сам і весь його дім. Це вже було друге знамення, яке вчинив Ісус, прийшовши з Юдеї в Галілею.
Йн 9, 1. 6-9. 13-17. 34-38📖Того часу Ісус побачив чоловіка, сліпого від народження. Він плюнув на землю, зробив грязь зі слини й помазав нею очі сліпому, і сказав йому: «Піди вмийся в купальні Силоам!» – що у перекладі означає Посланий. Отже, він пішов, умився і прийшов зрячим. Сусіди ж і ті, котрі бачили його раніше, як він був жебраком, казали: «Хіба це не той, хто сидів і жебрав?» Деякі говорили: «Це він!»; інші говорили: «Та ж ні, лише подібний до нього!». Він же казав: «Це я!» Тож повели того, який був колись сліпий, до фарисеїв. А того дня, коли Ісус зробив грязь й відкрив йому очі, була субота. Знову запитували його тепер фарисеї, як він прозрів. Він сказав їм: «Грязь поклав мені на очі, і я вмився й бачу». Тож деякі з фарисе їв говорили: «Ця людина не є від Бога, бо не дотримується суботи». Інші ж казали: «Як може грішна людина робити такі чудеса?» І виник між ними поділ. Знову кажуть сліпому: «Що ти скажеш про Нього, оскільки Він відкрив твої очі?» Він же сказав: «Це Пророк!» А вони йому кажуть: «Що Він тобі зробив? Як відкрив твої очі?» Він відповів їм: «Я вам уже сказав, та ви не дослухались. Що ще хочете почути? Чи й ви хочете стати Його учнями?» І зневажили його й сказали: «Це ти отого учень, а ми – учні Мойсея. Ми знаємо, що до Мойсея промовляв Бог, а оцей – ми не знаємо звідки Він!» Чоловік сказав їм у відповідь: «Це і є дивне, що ви не знаєте, звідки Він, а Він відкрив мені очі! Ми знаємо, що грішників Бог не слухає, але коли хто Бога шанує і чинить Його волю, того Він слухає. Відвіку не чувано, щоби хтось відкрив очі тому, хто народився сліпим. Якби Він не був від Бога, то не міг би робити нічого!» А вони йому у відповідь сказали: «Ти весь у гріхах народився, і ти ще нас вчиш?» І вигнали його геть. Почувши, що його вигнали геть, Ісус знайшов його і сказав йому: «Чи віриш ти в Сина Людського?» Той у відповідь сказав: «А хто Він, Господи, щоб я повірив у Нього?» Ісус сказав йому: «І ти Його бачив, оце Він говорить з тобою». Він же сказав: «Вірю, Господи!» – і вклонився Йому.
📖Мт 18, 21-35Того часу, підійшовши до Ісуса, Петро сказав: «Господи, якщо згрішить мій брат проти мене, то чи маю йому прощати? І чи аж до семи разів?» Відповів йому Ісус: «Не кажу тобі до семи разів, але до сімдесяти разів по сім. Тому-то Царство Небесне подібне до чоловіка-царя, який схотів провести розрахунки зі своїми слугами. Коли почав він проводити розрахунки, привели до нього одного боржника, який був винен десять тисяч талантів. А як той не мав чим віддати, пан наказав продати його, жінку, дітей і все, що має, і віддати борг. Тоді слуга, упавши ниць, кланявся йому й благав: “Вияви терпіння до мене – й усе тобі віддам”. І пан того слуги, змилосердившись, відпустив його, а борг йому простив. Коли вийшов той слуга, він зустрів і ншого співслугу, який був винен йому сто динаріїв, схопив його, почав душити, проказуючи: “Віддайте, що винен!” А той другий співслуга, упавши ниць, благав його, кажучи: “Вияви терпіння до мене, я віддам тобі ”. Він же не схотів, але пішов і вкинув його до в’язниці, доки не віддасть борг. Побачивши, що сталося, інші співслуги дуже засмутилися, пішли й розповіли своєму панові про все, що трапилося. Тоді його пан покликав його та каже йому: “Слуго лихий, весь той борг я тобі простив, бо ти вблагав мене. Хіба не слід і тобі було змилосердитися над своїм співслугою, як і я змилосердився над тобою?” І його пан, розгнівавшись, передав його катам, доки не віддасть увесь борг. Так і Мій Отець Небесний чинитиме з вами, якщо не простите від вашого серця кожний братові своєму».
Нікого не дивує, що багаті мають допомагати бідним, здорові - турбуватися про хворих, сильні захищати слабших. Якщо маєш те, що перевищує твої потреби, то ділишся — це нормально.Та Ісус любить «встановлювати рекорди»: нова планка любові до ворогів, дотиків для зцілення і воскресіння з мертвих.Сьогодні Він пропонує: служити тоді, коли це не продиктовано етикетом чи соціальними нормами.Ісус служить, бо хоче, любить, обирає. Є фраза, яка «дихає вільністю»: «…Я кладу Моє життя, щоб знову його взяти. Ніхто його в Мене не забирає, бо Я сам кладу його від Себе. Владу бо маю його покласти і владу маю назад його забрати…». Ісус жертвує те, що належить тільки Йому. Він вільний і обдаровує. І не відчуває Себе жертвою обставин, зради чи, нібито, вироку Отця.Коли робиш, бо так треба, то є небезпека нарікання. Але коли обираєш, бо це твоє життя, і ти хочеш їх віддати, то знаєш, на що йдеш, і це вже має іншу цінність — яку ніхто не забере невдячністю чи знеціненням.Господи, дай мені Твою свободу.о. Ігор Шклярук
