Напевно, цей фрагмент є найскладнішим для виконання українським народом: «А Я кажу вам: любіть ваших ворогів і моліться за тих, які переслідують вас, щоби бути вам синами вашого Отця». Як це можливо зробити? Та й навіщо?Спочатку заповідь веліла любити своїх ближніх і ненавидіти ворогів. Згодом Ісус каже любити всіх так, як самих себе. Але перед смертю, на Останній вечері, Христос завершує Закон Божий словами: «Любіть один одного так, як Я вас полюбив». І тоді Він віддав життя за всіх людей — і добрих, і злих.Коли ми бачимо таку досконалу любов, нам може здаватися, що це нас не стосується. Але Він сказав, що ми здатні любити так, як Він полюбив нас. Ми можемо це зробити. Навіщо? Щоб стати такими, як Господь. Щоб повернутися до стану святості, якими нас задумав Бог. Через гріх ми втратили цю благодать, тому маємо пам’ятати: нам потрібно повернутися.Якщо навчимося любити цілковито, то стоятимемо перед Богом не як слуги у рабському страху, а як діти, котрі відповідають на любов Того, Хто перший полюбив нас.
Чомусь слова Ісуса не завжди працюють. Візьмемо хоча б, наприклад: «Просіть — і дасться вам; адже кожний, хто просить — отримує». Частенько не відбувається те, про що я прошу в Господа. То хто помиляється: Бог чи я? Ми всі прекрасно знаємо, що Ісус вірний у всьому. Тоді що ж я роблю не так?В іншому фрагменті Ісус стверджує: «Тож якщо ви, будучи злими, знаєте, як добрі дари давати вашим дітям, то наскільки більше ваш небесний Отець дасть добро тим, які просять у Нього?»Чи я знаю, що є для мене добром? Гроші, здоров’я, благополуччя чи любов... А можливо, найбільшим добром для нас є сам Господь? Про що я прошу в Бога насправді? Чи в моїх молитвах присутнє прохання про найкраще виконання Божої волі, чи я прошу про те, щоб навчитися любити так, як Він нас полюбив? Чи, можливо, я прошу тільки для себе те, що потрібно мені в цьому житті? А як же вічне життя? Багато сьогодні питань.Правда є дуже простою, шукай Бога, навчись слухати Його і Він сам прокладе перед тобою шлях до Царства Небесного.
Яким буде кінець часів? Ісус прийде вдруге як Суддя, тоді мертві воскреснуть і розпочнеться Страшний суд. Багато чого відбуватиметься, а в один момент настане тиша. Тоді я почую, де буде моє місце на цілу вічність. Як багато буде здивованих, коли одні підуть до Царства Божого, а інші — до пекла.Господь у сьогоднішньому фрагменті Євангелія ставить акцент не на людських гріхах чи помилках. Передусім Бог не може знести моментів, коли я бачу можливість допомогти ближньому, але цього не роблю. Євангелист Марко дуже виразно відобразив це на сторінках Біблії, коли Ісус у синагозі побачив чоловіка з сухою рукою і запитав людей: «Годиться в суботу чинити добро чи зло? Спасти життя чи погубити?» Вони ж мовчали. Тоді Він, поглянувши на них із гнівом, засмутився через закам’янілість їхніх сердець.Поки ми живі, не втрачаймо можливостей робити добро. Більше того — шукаймо їх. Щоб, коли прийде час, почути ці прекрасні слова: «Прийдіть, благословенні Мого Отця, успадкуйте Царство, приготоване вам від заснування світу».
Сьогодні Євангеліє відкриває правду про боротьбу, яка відбувається в серці кожної людини.Диявол спокушає Ісуса трьома способами: похіттю тіла — коли пропонує перетворити каміння на хліб, похіттю очей — коли показує всі царства світу, і гординею — коли закликає довести свою велич. Це ті самі спокуси, про які пише апостол Іван: бажання насолоди, бажання володіння і бажання самозвеличення. Але Христос не вступає в діалог зі спокусою на її умовах, а відповідає Словом Божим. Він не шукає легкого хліба без Бога, не шукає слави без жертви і не шукає доказів для власної величі. Цим Христос відкриває шлях свободи — свободи від влади власних бажань, які часто керують людиною непомітно.Спокуса завжди обіцяє швидке задоволення, але залишає порожнечу, тоді як вірність Богові формує внутрішню повноту. Перемога Ісуса в пустелі показує, що сила народжується в послуху, а не в самоствердженні.А я у своїх спокусах слухаю голос власних бажань, чи дозволяю Божому Слову стати єдиною правдою, на якій будую своє життя?
«Гостинний дім» серця❤️Серце робить можливим будь-який справжній зв’язок, бо стосунки, які не будуються серцем, не здатні подолати фрагментарність індивідуалізму. Анти-серце – це суспільство, де все більше домінує нарцисизм і самозакоханість. Врешті-решт ми приходимо до «втрати бажання», тому що інша особа зникає з нашого горизонту і ми зачиняємося у власному «я», не здатні до здорових стосунків. Як наслідок, ми не здатні прийняти Бога. Гайдеґґер би сказав, що для того, щоб прийняти божественне, потрібно будувати «гостинний дім».🏠 Отож ми бачимо, як у серці людини виникає парадоксальний зв’язок між самоповагою і відчиненням на іншу особу, між дуже інтимною зустріччю з самим собою і даруванням себе іншим. Людина стає собою тільки тоді, коли стає здатною пізнати іншу людину і зустрітися з іншою людиною, яка здатна пізнати і прийняти власну ідентичність. (п. 17 - 18)Повністю текст Енцикліки https://cutt.ly/NtzYhM0P#рікпресвятогосерцяісуса #ПапаФранциск #україна #католикиукраїни #енцикліка
🍍🍑🍒Плід відкритого серця📖В Євангелії Ісус говорить про покоління, яке поводиться мов діти на майдані: їм не підходить ні суворість Йоана, ні лагідність Христа.🤷 Одне й те саме серце відкидає все — і покуту, і радість, і мовчання пророка, і близькість Месії.Святий Єронім підкреслює: проблема не в тій чи іншій формі Божого слова, а в нашій внутрішній неготовності його прийняти. 🔒Коли серце закрите, будь-який Божий заклик видається незручним: надто строгим або надто м’яким. І тоді ми оцінюємо стилі, замість того щоб слухати зміст.Та Божа мудрість завжди впізнавана за плодами🍎. Вона не залежить від людських ярликів і не змінюється від того, хто й як її коментує. Вона діє там, де людина дозволяє Богові говорити — навіть якщо Його голос звучить не так, як ми очікували.Цей уривок ставить просте й вимогливе запитання: 👂чи чуємо ми Бога, коли Він приходить у несподіваній формі? Чи не шукаємо підстав не відповісти? Бо Господь промовляє постійно. А плодоносить Його слово лише там, де відкрито серце💓.
Святий Григорій Великий нагадує: коли Христос каже «Хто має вуха, нехай слухає», Він звертається не до нашого слуху — до нашого серця. Бо можна чути Євангеліє тисячі разів і так ніколи й не почути його насправді.👂Cправжнє слухання починається тоді, коли слово торкає нас так, що ми вже не можемо лишатися такими, як були. Це не про пасивність. Це про рух. Про внутрішній поштовх, який змушує підвестися, скинути з душі те, що тягне вниз, і піти за світлом, яке кличе.Христос каже, що Царство Небесне «здобувається силою». І Григорій Великий пояснює: ця сила народжується саме з такого слухання. Той, хто слухає серцем, раптом відкриває, що здатен на більше. На боротьбу з власною втомою. На вибір добра там, де легше було б відступити. На крок уперед, навіть коли здається, що навколо — суцільний шум і метушня.Можливо, сьогодні Господь просто чекає цієї однієї миті тиші. Однієї тріщини в нашому серці, крізь яку Його слово зможе увійти. Бо коли воно входить — починається дорога. Жива, сильна, справжня.
✨ «Бо ця бідна вдова вкинула більше за всіх…» (Лк 21, 3)Іноді здається, що наші зусилля — крапля в морі. Молитва, зроблена втомленою. Пожертва, яка, може, й невелика. Добрий жест, який ніхто не помітив.Але Євангеліє сьогодні перевертає наші уявлення: Бог бачить не кількість — Бог бачить серце.Св.Амвросій каже:«Ніхто не дає більше, ніж той, хто не залишив нічого для себе».Ця вдова принесла дві лепти — і віддала все. Не тому, що мала мало, а тому, що мала велике серце.Святий Йоан Золотоустий додає:«Не мірою даного, а готовністю дарувальника оцінюється милостиня».Те, що для світу — маленьке, для Бога може бути величезним.Св.Кипріан нагадує:«Хоча вона бідна у володіннях, вона виявилася багатою у добрих ділах».Справжнє багатство — не у гаманці, а в любові, яка діє.🙏 Які мої «дві лепти»?Де я можу віддати щось від серця — час, увагу, молитву, підтримку?Чи маю відвагу давати так, як ця вдова — тихо, щиро, до кінця?Бо Бог бачить. Бог оцінює. Бог торкається нашого «мало» і робить із нього «багато».
Кардинал Кошта з Бразилії у Бердичеві: «Хочу звідси запевнити вас у близькості до українського народу від наступника Петра, нашого вже улюбленого Папи Лева XIV. Він молиться за вас. Він завжди нагадує світові про ваші страждання у цій нелюдяній, несправедливій та жорстокій війні, яка приносить лише біль і смерть, бо така є війна. Людина створена для свободи, а не для гноблення. Святий Йоан Павло ІІ, коли відвідав вас у 2001 році, сказав: «Вітаю землю, яка пізнала страждання і гноблення, зберігаючи прихильність до свободи, яку ніхто ніколи не зміг зруйнувати». Сьогодні ви переживаєте страшний біль війни, але ваше покликання – це свобода, бо людина створена для свободи. Я тут серед вас як паломник, у цьому святому місці. Я приїхав із Бразилії – країни католицької, з живою та активною Церквою. Я приїхав, щоб висловити вам свою близькість у ці важкі часи. Я приїхав, щоб сказати: ми з вами. Ми також почуваємося безсилими перед обличчям руйнувань і жахіть війни"Повний текст проповіді - https://cutt.ly/wrOZ8jf1
Новенна до Святого ДухаДуху Святий, Боже, Ти у день народження Церкви благоволив у видимому вигляді зійти на апостолів, щоби просвітити розум, запалити серце, укріпити їх у вірі та освятити їхнє життя; ревно просимо Тебе під час цієї новенни, щоби Ти і нам благоволив уділити цих самих дарів задля нашого освячення та поширення Божої слави. Через Христа, Господа нашого. Амінь.«Останнього великого дня свята Ісус стояв і вигукнув, кажучи: “Якщо хто спраглий, нехай приходить до Мене, і п’є. Хто вірить у Мене, як каже Писання, ріки води живої з нутра його потечуть”. Це Він сказав про Духа, якого мали одержати ті, котрі повірили в Нього».Господи Ісусе Христе, як дерево, коли його поллють, росте і дає плоди, так і ми прагнемо прийняти благодать Святого Духа і рясніти плодами чеснот. Отче наш… Радуйся, Маріє… Слава Отцю…Боже, Ти вознесенням Ісуса і зісланням Святого Духа відкрив нам брами вічного життя, вчини, щоб ці великі дари укріпили нашу відданість Тобі і примножили нашу віру. Через Христа, Господа нашого.
