Історія України 🇺🇦 ЗСУ ❤️

❤️‍🩹⚓️ 2 травня 2014 року: День, коли Одеса зупинила «русскій мір»Рівно 12 років тому росія намагалася реалізувати сценарій «ОНР» та спробувати відрізати Україну від Чорного моря. Але ворог катастрофічно прорахувався.Коли озброєні проросійські бойовики напали на мирну ходу за єдність України (першими від їхніх куль загинули патріоти Ігор Іванов та Андрій Бірюков), одесити не розбіглися. Звичайні містяни, активісти та футбольні ультрас об'єдналися і дали жорстку відсіч, розгромивши табір сепаратистів на Куликовому полі.Що ж до організаторів та поплічників цього кривавого заколоту, то після свого провалу вони ганебно втекли до росії. Колишній заступник начальника обласної міліції Дмитро Фучеджі (який відкрито покривав бойовиків), ексочільник одеського ДСНС Володимир Боделан (через злочинну бездіяльність якого затрималися рятувальники), а також ватажки місцевого «антимайдану» Антон Давидченко, Олексій Албу та Єгор Кваснюк уникнули українського правосуддя. Знайшовши прихисток за поребриком, ці зрадники остаточно довели, чиї саме накази виконували.Того дня одесити ціною власної крові врятували місто від долі окупованих територій. Але тепер рашисти з відчаю та злості нищать місто далекобійними ударами.Пам'ятаємо тих, хто відстояв наше майбутнє. Одеса — це Україна!🌐 Історія України🔱 ✅ Підпишись, пізнавай, поширюй!

🗺🇺🇦1 травня 1966 року над одним із київських вишів замайорів український національний синьо-жовтий прапор.Георгій Москаленко навчався на вечірньому відділенні Київського інституту народного господарства. Віктор Кукса працював будівельником. Обидва мешкали в одному з гуртожитків у Святошині. Вночі проти 1 травня 1966 р. Георгій Москаленко та Віктор Кукса встановили український національний прапор на даху головного корпусу Київського інституту народного господарства. Все було продумано. Саме тут, під стінами КІНГу, вранці шикувалися першотравневі колони демонстрантів, тож прапор мали побачити багато людей. Жовто-блакитний прапор (саме в такому порядку розташування смуг) було пошито з двох жіночих шарфів. З грошей УНР скопіювали національний герб-Тризуб, вирізали його з чорної матерії й нашили на прапор. Чорнилом, друкованими літерами, на прапорі написали: «Ще не вмерла Україна, ще її не вбито! ДПУ». Під час встановлення прапора Г.Москаленко стояв із самопалом на сторожі біля пожежної драбини, В.Кукса виліз на дах, зрізав кухонним ножем червоний прапор і замість нього прив'язав жовто-синій.1 травня о 6:30 зчинився рейвах. Інститутський двірник угледів прапор, повідомив вахтерові, а той –секретареві парткому Р. Костюку та проректорові К. Капустіну. Прапор занесли до парткому і викликали міліцію. З огляду на серйозність ситуації прибув кадебіст – лейтенант Іванов – і забрав прапор. Затим до інституту приїхала слідча група кґб на чолі з лейтенантом Берестовським. Оглянули «місце злочину». Порушили кримінальну справу за ознаками «посягання на територіальну цілісністьУРСР».Агентам кґб з числа студентів та викладачів було доручено особливо уважно придивлятись і прислухатись. Студентів посадили за безкінечні диктанти, аби ідентифікувати стилістику написів напрапорі. Нарешті під кінець року слідство вийшло на «злочинців». 21 лютого1967 р. Григорій Москаленко та Володимир Кукса були заарештовані. Київський обласний суд на закритому засіданні визнав обвинувачуваних у «антирадянській агітації» й засудив Г.Москаленка до 3 років таборів суворого режиму, Г.Куксу — до 2 років. Григорій Москаленко звільнився 1970 р., працював сантехніком, згодом – майстром, виконробом. Брав активну участь у рухові за незалежність, був депутатом Бучанської селищної Ради. Віктор Кукса після повернення з таборів працював машиністом екскаватора. Зазнавав постійного тиску з боку міліції та кґб. Входив до складу відомого «дисидентського» хору «Гомін» Л.Ященка. Брав участь у русі за незалежність.У січні 2007 р. Г.Москаленко та В.Кукса булиреабілітовані. 👍🇺🇦За рік до того — 16 листопада 2006-го - на будівлі Київського інституту народного господарства було встановлено меморіальну дошку в пам'ять про відважний вчинок патріотів Георгія Москаленка та Віктора Кукси.🌐 Історія України🔱 ✅ Підпишись, пізнавай, поширюй!

​​🕯🗓28 квітня 1947 року розпочалася військово-політична операція польської комуністичної влади «Вісла», що полягала у депортації всього українського населення з південно-східних регіонів Польщі (Лемківщина, Холмщина, Надсяння й Підляшшя) до її північно-західних земель. Проводили акцію під приводом ліквідації формувань Української повстанської армії на Закерзонні. Однак у документах з грифом «таємно» йшлося про «остаточне розв’язання української проблеми в Польщі».Вигнання нацистів зі Східної Європи в 1944–1945 роках супроводжувалося встановленням в цьому регіоні комуністичних прокремлівських урядів. Місцеві комуністи відразу приступили до масштабних репресій з метою упокорення населення. Одним із інструментів, які вони використовували, стали масові депортації.9 вересня 1944 року маріонеткові Комітет національного визволення Польщі й уряд УРСР уклали угоду про «взаємний обмін населенням»: українського – з території Польщі до УРСР і польського – з території України до Польщі.На виконання цієї угоди у 1944–1946 роках із Польщі до УРСР було переміщено понад 480 тисяч етнічних українців. Після закінчення терміну угоди у Східної Польщі залишалося близько 150 тисяч українців. Радянська влада відмовилася приймати їх на територію УРСР. Тому виник задум переселяти українців углиб Польщі на малозаселені західні та північні її землі.Підготовка виселення почалася у другій половині 1946 року. У серпні Відомство інформації та пропаганди в Любліні повідомило, що «…загальна думка поляків із теренів [охоплених діями УПА] домагається виселення українського елементу повністю – чи в Радянський Союз, чи на Західні землі…».Восени повітові відділення інформації та пропаганди мали скласти списки українських сімей, які залишилися після попереднього переселення, або самовільно повернулися з УРСР. «[У 1944–1946 роках] багато одиниць і навіть родин сховалося у лісах або прикордонних місцевостях на території Чехословаччини і потім прямісінько (через кордон) повернулись до своїх осель, стаючи базою для банд УПА та небезпекою для нас на майбутнє. У зв'язку з тим, що Радянський Союз вже не приймає назад цих родин, необхідно навесні дійсно провести енергійну акцію переселення цих людей окремим родинами в розпорошенні по цілих землях, де вони швидко асимілюються», – йшлося у звіті заступника начальника Генерального Штабу Стефана Моссора голові державної комісії безпеки, міністрові національної оборони Міхала Ролі-Жимерського.28 березня 1947 року українські повстанці із лісової засідки вбили віце-міністра оборони Польщі Кароля Свєрчевського. Ця подія стала приводом для початку депортації. Наступного дня зібралося Політбюро ЦК Польської робітничої партії.Спочатку план називався «спеціальною операцією «Схід» і включав одночасне проведення депортації та бойових дій проти УПА. Згодом його перейменовано на «Вісла».Було створено оперативну групу «Вісла», яка налічувала близько 21 тисячі військових.Операція тривала до 29 липня. Українців примусово виселили з їхніх етнічних територій і розпорошили по північній і західній частині Польщі. Під час акції владні підрозділи вдалися до насилля – палили українські житла, руйнували церкви та українські цвинтарі.З квітня до липня 1947 року оперативна група «Вісла» провела:6 357 бойових акцій,ліквідувала 1509 повстанців,знищила 1178 бункерів і криївок,заарештувала майже 2800 осіб із цивільної мережі ОУН і УПА у Закерзонні,3936 підозрюваних у співпраці з УПА ув’язнили в концтаборі Явожно. Унаслідок катувань загинуло близько 200 бранців.За три місяці малу батьківщину втратили від 137 до 150 тисяч осіб. Урядовим декретом від 27 серпня 1949 року українців позбавили права на господарства, з яких вони були виселені, і на залишене там майно.Комуністична влада намагалася виправдати проведення цієї акції, представляючи її виключно як антиповстанську операцію. Цією тезою досі послуговуються деякі польські історики та політики. Насправді ж головною метою було цілковите виселення українського населення, а не лише ліквідація відділів УПА.🌐 Історія України🔱 ✅ Підпишись, пізнавай, поширюй!

🗺🗓25 квітня 1900 року у Києві народилася Вероніка Черняхівська, перекладачка з п’яти європейських мов, поетеса, «зрубана гілка дерева Старицьких», – так назвав її дослідник біографії Юрій Хорунжий.Трагічна доля Вероніки Черняхівської – представниці родини Старицьких-Лисенків, стала символом української інтелігенції молодшого покоління, вихованого на традиціях української еліти, яка формувала національну культуру кінця ХІХ – початку ХХ століття. Совєцький сталінський режим у 1930-х роках завершував нищення таких представників.Змалку Вероніка Черняхівська захоплювалася літературою, іноземними мовами, музикою, театром, мріяла про сцену. Вчилася на юридичному факультеті, отримала вищу економічну освіту. Але творча натура вимагала реалізації в іншій сфері, тож працювала перекладачкою. Їй належать переклади українською мовою творів Джека Лондона, Еміля Золя, Чарльза Діккенса, Стендаля, Гі де Мопассана, поезій а також наукової медичної літератури.Її поезії сповнені ліризму, глибини емоцій, романтики.Восени 1929 року Вероніку Черняхівську органи нквд заарештували зі звинуваченням у причетності до «справи СВУ».Після другого арешту за сфабрикованими звинуваченнями у шпигунстві для Німеччини, її розстріляли 23 вересня 1938 року. 🕯Про долю Вероніки Черняхівської стало відомо у 1990 році, коли на запит Музею про видатних діячів української культури Лесі Українки, Миколи Лисенка, Панаса Саксаганського та Михайла Старицького була видана довідка уґб урср про її реабілітацію.🌐 Історія України🔱 ✅ Підпишись, пізнавай, поширюй!

🗺«До українства я не додумався. Воно прийшло саме собою, прийшло од Бога»Слова визначного теоретика українського консерватизму В'ячеслава Липинського. Він — етнічний поляк, який відчував себе українцем. Український політичний діяч, історик, історіософ, соціолог, публіцист. Один із організаторів Української демократично-хліборобської партії. За гетьманату — посол України в Австрії.Будучи фундаментальним автором і членом Українського наукового інституту в Берліні і дійсним членом Наукового товариства ім Т. Шевченка в Києві В'ячеслав Липинський — засновник та ідеолог нового українського монархізму, обгрунтуванню якого присвятив свою видатну публіцистичну роботу «Листи до братів-хлеборобів». Одним із перших обґрунтував необхідність побудови української держави, показавши залежність інтересів народу від того стану, в якому ця держава перебуває.На думку президента інституту ім. Липинського у Філадельфії Я. Пеленського, «Липинський — один з провідних українських істориків, мабуть, найоригінальніший український політичний теоретик, соціолог та ідеолог 20 сторіччя».🌐 Історія України🔱 ✅ Підпишись, пізнавай, поширюй!

🇺🇦⚔️🇺🇦22 квітня 1918 року кримська група Армії УНР під командуванням полковника Петра Болбочана звільнила Крим від більшовиків.Після підписання мирної угоди з Центральними державами в Брест-Литовську, українське командування планувало ще до підходу австро-німецьких військ зайняти Крим (що формально не належав до УНР) і взяти під контроль Чорноморський флот.10 квітня 1918-го з частин Запорізької дивізії була сформована Кримська група на чолі з полковником Петром Болбочаном, яка й вирушила до Кримського півострова. Вона мала випередити німців (15-а ландверська дивізія генерала фон Коша наступала слідом за групою Болбочана) і заволодіти Таврійським півостровом раніше за союзників.18 квітня армія УНР взяла Мелітополь, здолавши вперту оборону червоних. Українці продовжували безупинно насідати на більшовиків, 21 квітня зайняли Новоолексіївку і блискавичною операцією вночі захопили переправи через Сиваш. Загін відчайдух на чолі з сотником Зілинським на мотодрезинах проскочив замінований міст, розігнав найближчу охорону і під прикриттям бронепоїздів Семена Лощенка та Павла Шандрука, що рухались слідом і вели безперервний кулеметний та гарматний вогонь, дезактивував вибухівку. Результатом стрімкого наступу стала повна деморалізація більшовицького війська: піхота захопила окопи червоних, ворог покинув позиції і панічно відступив. У групі Зілинського не загинув жоден вояк.Аби не дати противнику отямитись, Петро Болбочан не став очікувати підходу основних сил і продовжив переслідування більшовиків.Надвечір 22 квітня Кримська група розбила більшовицький заслін під Джанкоєм, вузловою станцією на півночі півострова, і увійшла в місто, вже зайняте німцями.До групи Болбочана почали приєднуватися кримськотатарські повстанці. 24 квітня українські загони зайняли Сімферополь, наступного дня – Бахчисарай. А кінний полк гайдамаків імені Костя Гордієнка на чолі з полковником Всеволодом Петрівим гірськими стежками просувався у напрямку Севастополя і 28 квітня розпочав бої з більшовиками на підходах до міста. Як наслідок, 29 квітня Чорноморський флот підняв український прапор і оголосив про підпорядкування уряду в Києві.Однак успіхи українського війська загострили відносини між союзниками. 26 квітня німецька дивізія оточила всі місця дислокації українських військ у Сімферополі та оголосила ультиматум Петру Болбочану негайно скласти зброю і виїхати з Криму. Після напружених перемовин Кримська група 27 квітня залишила півострів і зі зброєю, знаменами та значною частиною захопленого майна передислокувалася до околиць Мелітополя.Попри такий підсумок, кримський похід виявив блискучий талант полковника Петра Болбочана і став справжнім тріумфом українського війська, однією з найбільш романтичних сторінок нашої воєнної історії. Гетьман Павло Скоропадський саме завдяки акції Петра Болбочана зміг приєднати Крим до України на правах автономії і зберегти під українською владою Чорноморський флот. Але внаслідок антигетьманського повстання наприкінці 1918-го всі здобутки в Криму було втрачено.🌐 Історія України🔱 ✅ Підпишись, пізнавай, поширюй!

🟥⚔️21 квітня 1944 року в урочищі Гурби на Рівненщині відбувся бій південної групи УПА-Північ “Богун” під командуванням Петра Олійника-“Енея” та з’єднання “Холодний Яр” УПА-Південь проти військ НКВД. Це найбільший бій в історії УПА.Загальна кількість УПівців разом з місцевими мешканцями, які до них приєдналися становила близько 5 тисяч. Південна група УПА мала 2 батареї гармат та кілька мінометних ланок.Війська нквд мали авіацію, яка виконувала розвідувальні функції, бронепоїзди, 15 легких танків, кінноту. Загальна кількість солдат становила близько 30 000.Найзапекліші бої відбулися 21-25 квітня. Знищивши понад 900 більшовиків, підбивши 5 танків, бійцям УПА вдалося вирватися з оточення ворога, який переважав у силі.НКВдівці спалили навколишні села Гурби та Антонівці, а мешканців вивезли. Кількість загиблих військових і цивільних під час тих подій донині точно не встановлена.18 травня 2007 року, в урочищі Гурби, на місці боїв відбулось урочисте відкриття меморіалу пам'яті загиблим воїнам УПА.🌐 Історія України🔱 ✅ Підпишись, пізнавай, поширюй!

❌20 квітня 1938 року на окупованих совєтами українських землях прийнята постанова рнк урср і цк кп(б)у про обов'язкове вивчення російської мови в усіх школах.Вивчення російської мови в срср було частиною формування радянського громадянина змалечку. За кілька десятиліть асиміляції та цілеспрямованого стирання національних ознак народів з’явився чималий прошарок людей, які ідентифікували себе не з народом, до якого належать, а з цією штучною радянською ідентичністю.Тривала русифікація породила в багатьох українців відчуття меншовартості. Українська мова в срср існувала або в контексті демонстрації різноманітності народів, або як “мова села”. Дійсно, україномовні громадяни, які в силу тих чи інших обставин переїжджали у великі міста, зокрема і Київ, свідомо переходили на російську, щоб позбутися “ознаки провінційності”. Це породило серйозні проблеми національної ідентичності в громадян вже незалежної України.Українська мова – це не лише засіб комунікації, але й складова нашої унікальності та окремішності серед інших народів. Сьогодні мова є візитівкою нації, тією складовою, з якої починається знайомство із культурою конкретного народу. Зневажливе ставлення до мовного питання, використання риторики, на кшталт “какая разница на каком язьіке” є симптомом імперсько-комуністичного спадку, який все ще присутній в пострадянській Україні. Замішування народів і поглинання культур – це класична ліва методика нівелювання природного стану речей. Саме тому для українців важливо відстояти і свою національну ідентичність через збереження мови та реукраїнізацію русифікованих українців.🌐 Історія України🔱 ✅ Підпишись, пізнавай, поширюй!

🕯19 квітня 2014 року тіла закатованих російськими бойовиками Володимира Рибака та Юрія Поправки знайшли у річці Казений Торець. У цей час Слов’янськ знаходився в окупації проросійських терористів.За повідомленням прес-служби МВС «Причина смерті обох загиблих — комбінована травма тіла внаслідок тортур, з подальшим утопленням ще живих непритомних потерпілих».23 квітня в СБУ повідомили, що до вбивства депутата Горлівської міськради Володимира Рибака, який намагався повернути український прапор на будівлю міськради, причетні двоє громадян росії - підполковник Ігор Безлер (позивний - Бес), який проходив службу у ГРУ Генштабу Збройних сил росії і був направлений в Україну, і Ігор Стрєлков (позивний - Стрілок).Юрій Поправка, якого знайшли поруч з Володимиром Рибаком, також був патріотом України. Він брав участь у Революції Гідності, став до лав “Правого сектору”. Під час сутичок з “беркутівцями” отримав кульове поранення в ногу.17 квітня 2014 року він поїхав до Слов’янська. Там його взяли в полон, де 18 квітня замучили до смерті. За даними свідків, зокрема того, який був у полоні разом з Юрієм та вижив після катування, Юрія вбили за відмову говорити російською і відмову збрехати, що ходить до храму московського патріархату.🇺🇦🗺Обом чоловікам 20 лютого 2015 року присвоїли звання Герой України та посмертно нагородили орденом “Золота Зірка” за мужність, патріотизм та самовіддане служіння українському народу.🌐 Історія України🔱 ✅ Підпишись, пізнавай, поширюй!

🟥⚔️16(17) квітня 1898 р. народився Іван Трейко, повстанський отаман, генерал-хорунжий УПА.Народився у селі Старостинці на Вінниччині.Походив із простої селянської сім’ї. Через ранню смерть батьків його виховувала мачуха, відносини з якою не склалися.Офіцер царської армії, учасник Першої світової війни. Стояв на твердих самостійницьких позиціях. Непримиренний ворог більшовиків, які вбили його першу дружину і поранили другу. З 1919-го розпочав активну повстанську боротьбу з комуністами на південно-західній Київщині – у Сквирському, Білоцерківському та Таращанському повітах, яка тривала до 1925-го.Як свідчив сотник Армії УНР Яків Гальчевський: 💬«Його способи боротьби з червоними були оригінальні, відмінні від тактики інших отаманів. Іван Трейко був для червоних несхопний тому, що на терені кількох повітів (Сквирка, Тараща, Біла Церква) мав велику конспіративну сітку. Збере своїх людей, зробить, було, напад на якийсь комуністичний об’єкт, своїх козаків розпустить, а червоні попадають у порожнечу, шукаючи відділу отамана Трейка. Коли все перетреться, небезпека минеться, подія призабувається, то Трейко, було, знов вибирає місце удару, хитро реалізуючи задум… Така тактика зробила Трейка на Київщині дуже популярним і грізним для комуністів».За даними Юрія Каліберди, навесні 1921-го загін Івана Трейка (100 чоловік) входив до 8-го повстанського району, що охоплював південні повіти Київської губернії. Брав участь у підготовці антибільшовицького повстання в Україні. Від 1922-го, після розгрому чекістами основних повстанських загонів, Іван Трейко змінив тактику – час від часу переходив через радянсько-польський кордон в районі міста Рівне, яке стало центром підготовки українських повстанців, співпрацював з польською розвідкою. Завдяки чому зміг здійснювати бойові рейди на Україну до 1925-го. Деякі з них були доволі успішними (1922, 1923).У подальшому мешкав на Рівненщині, створив комітет допомоги емігрантам з України. Пережив замах радянської агентури в 1927-му (вижив після вогнепального поранення в щелепу). Зацікавився монархічними ідеями, став активним членом гетьманського руху Павла Скоропадського.З початком Другої світової війни займався розгортанням партизанського руху в Західноукраїнських землях. Налагодив контакти і входив до штабу УПА «Поліська Січ» Тараса Бульби-Боровця як консультант із тактики партизанської боротьби (1941-1943). У серпні 1943-го, потрапивши у полон до бандерівців, погодився співпрацювати з ОУН(Б). Під псевдо «Немо» та «Дибов» викладав у старшинській школі УПА, очолював розвідку воєнних округ «Заграва» і «Тютюнник» УПА-Північ, що діяли на Житомирщині та Київщині. 🕯Загинув 18 липня 1945-го в бою з військами НКВД біля села Сторожів на Рівненщині (за іншими даними – 24 квітня 1945-го в селі Городниця на Житомирщині). Посмертно удостоєний звання генерала-хорунжого.🌐 Історія України🔱 ✅ Підпишись, пізнавай, поширюй!